До комплексного державного іспиту із спеціалізації

ПРИКЛАДНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Прикладна культурологія як галузь наукового пізнання та соціальної практики. Об’єкт, предмет, цілі та завдання прикладної культурології

Прикладна культурологія як засіб наукового забезпечення культурної політики і соціально-культурної діяльності. Місце прикладної культурології в системі культурології (теоретичний та історичний аспекти). Об'єкт - людина, особистість, індивідуальність, окремий індивід і соціальна спільність. Предмет - процес формування культурного середовища; технологія вивчення, задоволення та подальшого розвитку духовних інтересів і потреб людей; методологія і методика залучення особистості або соціальної спільності у світ культури, в соціально-культурне творчість. Мета – за допомогою комплексу спеціально відібраних і синтезованих видів культурної діяльності забезпечити: придбання, розширення, поглиблення, оновлення і приведення в систему знань про природу, суспільство, мислення, техніці та способах діяльності, що сприяють утвердженню світоглядної, ідейноморальної та естетичної позиції; Завдання прикладної культурології: 1) виявлення закономірностей, принципів, засобів, методів і форм створення, збереження, трансляції та освоєння культурних цінностей, норм, практик у сфері художньо-естетичної, релігійної, моральної, соціально-психологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, фізичної культури і розробка на цій основі умов і способів оптимізації цих процесів; 2) отримання практично орієнтованого знання про закономірності формування та розвитку різних суб'єктів культури (особистості, соціальної групи, етнокультурної спільності, регіону, суспільства в цілому) і пошук оптимальних механізмів регулювання соціально-культурних процесів на відповідних рівнях; 3) розробку принципів і технологій використання різних культурних практик (видів і способів культурологічної діяльності та мислення, норм, традицій і форм людського співжиття), що склалися в історії світових культур, в тих чи інших сферах соціокультурної діяльності, в культурній політиці, управлінні, освіті, вихованні, в естетичному, художньому, духовно-моральному, екологічному, фізичному і психічному розвитку особистості; 4) формування теоретичних основ і механізмів розробки та здійснення державної культурної політики на загальнонаціональному, регіональному та галузевому рівні; 5) визначення умов оптимізації діяльності соціокультурних інститутів і неінституціональних спільнот, проектування функціонально змістовних моделей установ (освіти, культури, дозвілля, охорони здоров'я, спорту і т. Д.), Що виконують функції хомінізаціі, соціалізації, інкультурації і самореалізації особистості, що сприяють саморозвитку суб'єктів культури; 6) розробку теоретичних і організаційно-методичних основ підготовки та послідовного підвищення кваліфікації професійних кадрів соціально-культурної сфери.

Сфери застосування та функції прикладної культурології

Прикладна культурологія включає в себе культурологію особистості, культурологію сім'ї та побуту, культурологію соціального життя, культурологію спілкування, культурологію дозвілля та інші напрямки залучення людини в світ культури. Прикладна культурологія виходить з необхідності розкриття механізму формування в кожній людині повсякденному, практичної культури, яка забезпечує самоконтроль соціального буття, стверджує культуру праці, пізнання, побуту, дозвілля, сімейних відносин, ділового та неформального спілкування. Цільова установка прикладної культурології - залучення людини у світ культури.

Функції прикладної культурології: науково-методична; політико-проективна; соціокультурне проектування; культуроохоронна; забезпечення гармонії в системі "людина - природа"; культуросприйняття; культуротворча; культуроспрямована.

Методи дослідження культури

Методи культурологічних досліджень, як сукупність аналітичних прийомів, операцій і процедур, що використовуються в аналізі культури. Дескриптивні (описові) методи. Констатація факту як вихідна ланка характеристики культури. Прийоми опису культурологічних фактів, збирання матеріалу. Джерелознавча база культурології, прийоми збирання та обробки першоджерел. Джерелознавчі методи критики документів (екзегетика та герменевтика). Компаративні (порівняльні) методи. Порівняння на елементарному та на структурному рівнях (міграціонізм, міфологічна школа, порівняльно-історичний метод). Феноменологічні методи (концепції «історії без імен» та «безподієвої історії»). Психодіагностика в культурології. Психоаналітичні методи інтерпретації феноменів культури. Психодинаміка культурологічних процесів, рушійні механізми творчості та закономірності сприйняття. Культурогенез як навчальний та пізнавальний процес, його психологічні мотиви. Психодіагностичне тестування культури (визначення її здорового та патологічного стану). Статистичні методи в культурології. Проблема виміру феноменів культури та кількісних методів у їх дослідженні. Застосування біометричних, психометричних, соціометричних моделей для дослідження культури. Конструювання шкал для виміру явищ культури, використання біометричних, психометричних, соціометричних моделей. Поняття об’єктивного простору (ознаки досліджуваних предметів), варіації, кореляції, дисперсії, групування об’єктів та класифікації атрибутів; основні таксономічні завдання в дослідженнях культури (проблеми класифікації).

Напрямки наукової та практичної діяльності фахівців прикладної культурології

Сутність поняття професіограма. Професіограма сучасного фахівця в галузі прикладної культурології, як спеціальна карта, що містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності, окремих вимог і професійно важливих якостей. Педагогічна культурологія як сфера прикладної культурології. Організатор соціально-культурної діяльності: етика професіонала. Професійна майстерність організатора культурно-дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність менеджера соціокультурної сфери. Дослідження, вивчення та аналіз культурних практик як об’єкту наукового напрямку прикладної культурології.

Педагогічна культурологія як область науки і соціальної практики, яка інтегрує в собі принципи педагогіки та культурології і, спираючись на їх взаємодію та взаємовплив, розкриває методику історико-культурного просвітництва і залучення індивіда в соціально-культурну діяльність, що сприяє перетворенню знань про культуру в художньо естетичні переконання, норми і принципи духовного життя.

Державна політика з проектування і управлінню культурним розвитком суспільства, регуляція діяльності інститутів художньої культури і ринку художньої продукції.

Культурна політика: теорія і практика. Поняття «Культурної політики». Виникнення культурної політики. Самоорганізація суспільства і організація культурних процесів з боку держави: діалектика тенденцій. засоби здійснення культурної політики. Основні напрямки та завдання державної політики у сфері культури країни. Суб'єкти культурного життя. Потреби та інтереси: проблема взаємин у світлі культурної політики. Концепція інтересів у сфері культури в контексті проблем глобалізації. Збереження і розвиток національної картини світу і проблеми культурної політики. Баланс інтересів. Толерантність. Реалізація культурної політики. Державна політика з проектування та управління культурним розвитком суспільства, регуляція діяльності інститутів художньої культури та ринку художньої продукції.

Складові культурного розвитку суспільства. Відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України. Забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості. Реалізація прав громадян на доступ до культурних цінностей. Соціальний захист працівників культури. Створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури. Реалізація суверенних прав України у сфері культури.

Законодавство у сфері культури. Принципи і механізми законодавчої діяльності у сфері культури. Аналіз практики законодавчої діяльності склалася в Україні. Закон України про культуру: основні положення. Органи і установи, що реалізовують культурну політику. Принципи і механізми роботи виконавчих органів у сфері культури

Соціокультурні інститути: форми, види та функції

Сутність понять «соціокультурний інститут», «соціокультурний-простір». Культурні цінності: матеріальні і духовні. Види соціокультурний інститутів: релігія як соціокультурний інститут; бібліотека як соціокультурний інститут, музей як соціокультурний інститут, освіта як соціокультурний інститут, бізнес як соціокультурний інститут, сфера дозвілля як соціокультурний інститут. Сім’я як соціокультурний феномен. Функції соціокультурних інститутів.

Соціально-культурна послуга, як сукупність галузей підприємств, що виробляють і реалізують товари і послуги, необхідні для задоволення соціально-культурних потреб людини. Соціокультурний та економічні аспекти діяльності організацій цієї сфери. Змістовий (соціокультурний) аспект діяльності організацій соціокультурної сфери полягає - збереження, виробництво, розповсюдження, засвоєння культурних цінностей, у процесі якого змінюються відносини між людьми. Наявність в окремих груп населення та осіб конкретних культурних потреб, а у підприємств соціокультурної сфери можливостей для їх задоволення. Економічний аспект діяльності організацій соціокультурної сфери – певний їх організаційно-правовий статус, наявність матеріально-технічної бази, джерел фінансування, механізмів планування, ціноутворення тощо.

Види соціокультурних послуг: сфера фізичної культури і спорту, туризм, санаторно-курортні та оздоровчі установи, соціальні послуги, послуги у сфері освіти, науки та наукового обслуговування, культура, мистецтво.

Сутність поняття “Соціально-культурна діяльність”

Співвідношення понять “діяльність” і “поведінка”. Організованість й цілеспрямованість як невід’ємні ознаки діяльності. Залежність співвідношення між поведінкою та діяльністю від конкретного способу життя кожної конкретної людини. Розподіл культурної діяльності на професійну та аматорську. Розподіл культурної діяльності на індивідуальну і колективну. Колективний характер соціокультурної діяльності. Її спрямованість на культурні цінності.

Загальне поняття цінностей. Суб’єктивний характер їх визначення. Розподіл цінностей на соціальні та культурні, природні та штучні. Основні способи класифікації соціально-культурних цінностей.

Соціально-культурна діяльність театрально-видовищних закладів

Державні театрально-видовищні заклади (театри, цирки, філармонії та інші концертні організації, основним видом діяльності яких відповідно до статуту (положення) є концертне (театральне, циркове) обслуговування населення, створені державним органом і фінансовані (одержують субсидії) з державного бюджету).

Комерційні театрально-видовищні установи: спортивно-видовищні комплекси, кінотеатри, театри, клуби, музеї, парки, цирки та інші установи культури, орієнтовані на демонстрацію зразків і цінностей культури та отримання прибутку.

Роль та функції театрально-видовищних закладів в соціокультурній сфері: гносеологічна; аксіологічна; евристична; просвітня; пропагандистська; комунікативна; гедоністична; виховна.

Основні види діяльності театрально-видовищних організацій.

Соціально-культурна система.

Загальне поняття соціально-культурної системи як історично сформованої сукупності суб’єктів, закладів та засобів, що забезпечують реалізацію СКД. Основні підсистеми (або складники) СКС. Творча підсистема з її духовно-виробничими інститутами: професійне духовне виробництво, народна творчість, аматорська творчість. Комунікаційна підсистема (інститути збереження та інститути розповсюдження культурних цінностей). Допоміжна підсистема (управління СКС, матеріально-технічне, кадрове, юридичне забезпечення та наукове дослідження СКС). Користувачі в СКС.

Людина як біосоціокультурний суб’єкт діяльності

Сутність поняття “соціалізація”. Основні види діяльності, що забезпечують соціалізацію: пізнавальна, цінністно–орієнтаційна, афективна, проективна, комунікативна.

Сутність поняття “індивідуалізація”. Основні види діяльності, що забезпечують індивідуалізацію: самоосвіта, духовна творчість, самовизначення.

Поняття вихідної, початкової та складної, елітарної культурної діяльності. Становлення особистості як результат розширення та ускладнення видів культурної діяльності. Соціологічне й аксіологічне розуміння понять “культурна еліта”, “інтелігенція”.

Основні суб’єкти культурної діяльності: суспільство в цілому; особистість, що знаходиться в процесі соціалізації; творчі працівники; аматори; соціально-культурні працівники; творці народних культурних цінностей. Схеми реалізації їхньої культурної діяльності.

Духовність як соціокультурна характеристика

Багатозначність розуміння змісту поняття “духовність”. Богословська точка зору: духовність як властивість людської душі. Філософсько-матеріальна точка зору: духовність як тотожність ідеального, результат еволюції розуму й свідомості людини. Філософсько-ідеалістична точка зору: розмежування “духовних” і “інтелектуальних” явищ, духовність як зв’язок з трансцендентним.

Істина, Добро, Краса – традиційно-філософські критерії духовності. Типізація особистостей за духовними ознаками. Людина біологічна, людина масової культури, людина спеціалізована (з деформованою духовністю), гармонійно розвинута людина з багатою духовністю (“аристократ духу”). Соціально-культурні й творчі працівники і проблема духовності.

Масові спільноти як суб’єкт і об'єкт СКД (крізь призму проблеми духовності).

Дозвілля, гра й соціально-культурна діяльність

Співвідношення понять “дозвілля” та “соціально-культурна діяльність”. Розподіл поза робочого часу (допоміжний робочий час, побутовий час, фізіологічний час, вільний час). Дозвілля – самодіяльна активність у вільний час. Співвідношення вільного часу та дозвілля. Залежність дозвіллєвої активності від ціннісних орієнтацій людини. Розподіл дозвіллєвої активності на культурну та акультурну. Суспільна потреба у збільшенні частини культурної активності. Розподіл дозвіллєвої активності на дозвіллєву поведінку та дозвіллєву діяльність. Основні види культурно-дозвіллєвої діяльності: активний відпочинок, самовдосконалення, самореалізація, ціннісне орієнтування, спілкування. Дефініція гри й типізація ігор.

Проект в СКД: його сутність, специфікація й типологія

Варіанти визначень поняття “проект”. Проект як об'єкт менеджерського управління в СКС, т. то як стадія практичної реалізації соціокультурної ідеї. Характерні ознаки проекту в СКД: унікальність, тимчасовість, цільова спрямованість. Організаційні умови здійснення проекту: відокремленість від поточної роботи установи, широкі повноваження проектної групи.

Поняття життєвого циклу проекту. Класифікація типів проектів: за рівнем, за масштабом, за складністю, за терміном реалізації, за характером учасників, за характером цільового завдання, за об’єктом інвестиційної діяльності, за вимогами до обмеженості ресурсів, за головною причиною виникнення. Залежність конкретних схем здійснення проектного менеджменту від конкретного типу проекту.

Поняття проектного середовища. Зацікавлені сторони (учасники) проекту: менеджер, споживач, замовник, виконавча установа, підрядник, інвестор. Попередження можливих конфліктів між учасниками проекту – одна з важливих функцій менеджера проектів.

Проблемний аналіз соціально-культурного проектування

Системний характер культури як одна з її найважливіших феноменологічних властивостей. Соціологічний підхід до структурування культури: спеціалізований, елітарний рівень та культура повсякденності.

Феномен народної культури, вияв через неї сутнісних, творчих сил людини. Значення народної культури як підґрунтя для розвитку “високої” елітарної культури.

Вплив комерціалізації на розвиток СКС. Девальвація духовних цінностей як її неминучий результат. Масова культура: її характерні ознаки та оцінка в працях культурологів ХХ ст.

Пріоритетні напрями соціально-культурного проектування: мистецтво, розвиток художньої культури; історія, формування історичної культури; мораль, формування моральної культури; екологія, розвиток екологічної культури; здоров'я, розвиток фізичної та психічної культури; професійна культура й корпоративна солідарність.

Управління соціально-культурними проектами

Методологічні основи управління проектами. Керовані параметри проекту. Процеси управління проектами: ініціалізація, планування, виконання, здійснення контролю. Функції та методи управління проектами. Організаційні основи управління проектами. Загальні принципи побудови організаційної структури проекту. Види організаційних структур в управлінні проектами. Вимоги до формування команди менеджера проекту. Управління командою проекту. Статут проекту. Вирішення конфліктних ситуацій в проектному середовищі.

Специфіка розробки регіональних соціально-культурних проектів

Сутність терміну “регіональна культурна політика”. Основні принципи регіональної культурної політики: деполітизація соціально-культурної діяльності; самоорганізація соціально-культурного життя, забезпечення його багатоманітності та поліфонічності; діалогічність культурних процесів; персоніфікація культурного життя, принципи культурного наслідування й збереження. Об'єкт, соціальна база, цілі й завдання регіональної культурної політики.

Основні етапи формування регіональних соціально-культурних проектів. Вивчення соціально-культурної ситуації в регіоні. Розробка концепції соціально-культурного розвитку території. Формування замовлень на розробку регіональних соціально-культурних проектів, їхня проблемно-цільова орієнтація. Реалізація регіональних проектів соціально-культурного розвитку.

Розвиток інформаційно-просвітніх функцій музеїв і бібліотек

Державні театрально-видовищні заклади (театри, цирки, філармонії та інші концертні організації, основним видом діяльності яких відповідно до статуту (положення) є концертне (театральне, циркове) обслуговування населення, створені державним органом і фінансовані (одержують субсидії) з державного бюджету).

Комерційні театрально-видовищні установи: спортивно-видовищні комплекси, кінотеатри, театри, клуби, музеї, парки, цирки та інші установи культури, орієнтовані на демонстрацію зразків і цінностей культури та отримання прибутку.

Роль та функції театрально-видовищних закладів в соціокультурній сфері: гносеологічна; аксіологічна; евристична; просвітня; пропагандистська; комунікативна; гедоністична; виховна.

Основні види діяльності театрально-видовищних організацій.

Задоволення рекреативних і духовних потреб людини в центрах громадського дозвілля

Клубні заклади дозвілля, як центри організації громадського дозвілля. Види клубів державного сектору: Центр культури, Будинок культури, Центр або Будинок народної творчості, фольклору, народних традицій, Центр соціально-культурних послуг, молодіжний культурний Центр, Центр естетичного виховання тощо. Комерційні клубні заклади: нічні клуби, сінема-клуби, арт-кафе та ін. Роль та завдання клубних закладів в організації дозвілля населення. Функції клубних закладів. Роль клубу на селі. Сучасний стан клубних закладів дозвілля: проблеми, перспективи діяльності.

Центрі дозвілля. Соціальні функції центрів дозвілля.

Паркова індустрія – як центр задоволення рекреативних потреб людини. Види та типи парків. Функції та завдання парків. Використання сучасних рекреаційних технологій в парковій індустрії. Роль парків у формуванні соціокультурного простору.

Розважальні комплекси як центри розваг населення. Види розважальних комплексів. Функції та завдання розважальних комплексів.

Забезпечення культури дозвілля

Культура дозвілля як це форма внутрішньої культури людини, яка передбачає наявність у неї певних особистісних якостей, які дають змогу змістовно та з користю проводити вільний час. Основні чинники особистісного, індивідуально-суб’єктивного аспектц культури дозвілля: розумові здібності, характер, організованість, потреба, інтерес, уміння, смаки, життєва мета, бажання. Пряма залежність між духовним багатством людини та змістом його дозвілля та зворотний зв’язок. Змістовне наповнене, ефективне за своїм впливом на особистість дозвілля. Культуру дозвілля характеризують також ті заняття, яким віддається перевага у вільний час. Дозвіллєва діяльность, яка сприяє формуванню й розвитку особистості. Визначальні чинники культури дозвілля: рівень розвитку та функціонуванням відповідних закладів й установ культури.

Технологія формування особистості як суб'єкта культури. Механізми засвоєння культури

Особистість як суб’єкт культури. Людина, особистість, індивідуальність, окремий індивід або соціальна спільність як об’єкт прикладної культурології та педагогіки. Діалектично взаємопов'язані процеси специфіка культури: створення духовних і матеріальних цінностей та передача накопиченого національно-культурного багатства від одного покоління до іншого. Базис механізму засвоєння культури: спонтанний процес життєдіяльності людей, які створюють засоби виробництва і засоби споживання, будують, облагороджують побут, вирішують проблеми екології та охорони здоров'я, проявляють свої творчі потенції в науці, мистецтві, раціональної організації дозвілля. З іншого - система соціальних інститутів, які покликані залучати нові покоління у світ культури, забезпечувати складний і багатогранний процес хомінізаціі, соціалізаціі, інкультурації та індивідуалізації формування особистості, стимулювання саморозвитку її творчих потенцій.

Безперервність як одна з закономірностей її ефективного розвитку. двосторонній характер передачі з покоління в покоління естафети культури: молоде покоління усвідомлює необхідність оволодіння культурним багатством, а старше - зобов'язане ділитися своїм досвідом з молоддю.

Завдання прикладної культурології - методологія і методика залучення особистості або соціальної спільності у світ культури, в соціально-культурне творчість.

Механізми хомінізаціі, соціалізації, інкультурації та самореалізації особистості.

Форми суспільної практики, що забезпечують реалізацію механізму засвоєння культури: адаптивно-нормативну; освітньо-розвивальна; виробничо-творча; еколого-охоронну; інформаційно-освітня; інтегративно-комунікативна; рекреативно-ігрова.

Механізм ефективної організації духовного життя суспільства і технологія формування особистості як суб'єкта культури: добровільності та загальнодоступності соціально-культурної діяльності; розвитку ініціативи і самодіяльності; комплексності використання культуроспоживчого потенціалу природи і суспільства; диференціації ідейно-емоційного впливу на різні групи населення; спадкоємності і послідовності залучення індивіда в світ культури; взаємовпливу і взаємодоповнюючого впливу реалізації адаптивно-нормативної, освітньо-розвиваючої, еколого-охоронної, інформаційно-просвітницької, інтегративно-комунікативної і рекреативно-ігровий функції; єдності інформаційно-логічного та емоційно-образного впливу на свідомість, почуття і поведінку людей; естетизації суспільного життя.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

Історична ретроспектива теорії і практики законодавчої політики у

сфері культури України

Теоретично-правові категорії: «закон», «нормативно-правовий акт», «сфера культури», «культурна політика», «культурна функція», «культурне будівництво», «культурний простір», «культурна традиція», «діяльність у сфері культури (культурна діяльність)».

Культурна політика як складова загальної державної політики, як сукупність теоретичних принципів та практичних заходів. Культурна традиція як основа формування політики держави в сфері культури. Сфери впливу культурної політики. Культурна політика в контексті формування і становлення демократичних цінностей.

Основні дилеми культурної політики: дилеми втілення культурної політики в життя; дилеми реалізації культурної політики з метою розвитку суспільства.

Історичні етапи формування та реалізації основних загальних засад культурної політики. Історична ретроспектива культурного будівництва на пострадянському просторі. Європейські практики формування основних засад культурної політики.

Культурна політика: загальні цілі та принципи

Законодавство як форма життя культурної політики. Концептуальна основа культурної політики.

Основні засади державної політики і пріоритети у сфері культури. Гарантування культурних прав громадян. Творчий розвиток особистості та естетичне виховання як пріоритетний напрямок культурної політики. Заклади культури як форма доступу до культурних благ. Інститути громадянського суспільства в реалізації принципів культурної політики.

Державні цільові програми у сфері культури. Бюджетний кодекс України в системі забезпечення основних засад та пріоритетних напрямків культурної політики.

Міжнародне культурне співробітництво як основа зовнішньої культурної політики.

Держава як гарант забезпечення культурної політики

Культурна функція держави: поняття, сутність та зміст. Основні завдання культурної функції держави. Українське культуротворення, розуміння специфіки. Концептуальна модель культурної діяльності Українців.

Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання. Державне управління та виконавча влада. Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні.

Законодавча влада в Україні, основні принципи формування культурної політики. Механізм виконавчої влади: поняття і складові елементи. Управлінській зміст виконавчої влади у сфері культури і мистецтв, місце Президента в її реалізації. Роль Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, місцевих адміністрації в реалізації культурної політики держави.

Міністерство культури України: основні завдання, структура, апарат управління. Законотворча діяльність міністерства та нормативно-правова акти.

Роль і місце органів місцевого самоврядування у реалізації державної культурної політики у сфері культури.

Соціокультурні інститути в системі забезпечення

функціонування культурної політики

Соціокультурні інститути як центри забезпечення та реалізації культурної політики.

Політика держави в забезпеченні функціонування соціокультурних інститутів:

· бібліотеки (загальні засади підтримки бібліотечної справи, координація діяльності бібліотек, доступність до інформації, створення і підтримка бібліотечного ресурсу, розвиток бібліотечного обслуговування, міжнародне співробітництво, законодавча, матеріально-технічна підтримка);

· музеї (особливості державної підтримки Музейного фонду, соціально-економічна, правова підтримка музейної справи, основні засади формування сучасної музейної справи, наукова, матеріально-технічна підтримка);

· театри (основні засади підтримки і розвитку театральної справи, фінансове, матеріально-технічне, кадрове, інформаційне, наукове, нормативно-правове забезпечення створення та функціонування);

· парки (основні засоби збереження, використання територій та об'єктів, науково-дослідна, рекреаційна, туристична діяльність, економічні засоби забезпечення організації і функціонування (екологічні фонди));

· виставкові центри, мистецькі галереї (основні засади державної підтримки: рівні умови виставкової діяльності для різних
форм власності, розвиток творчої різноманітності, свобода доступу, захист вітчизняної виставкової діяльності, міжнародне співробітництво);

· філармонії, концертні організації, кінотеатри, палаци і будинки культури, клубні заклади, архівні установи, заклади освіти в сфері культури.

Роль підприємств, установ з виробництва культурного продукту в реалізації основних завдань культурної політики. Засоби масової інформації в системі забезпечення політики в сфері культури, нормативно-правові засади.

Професійна творча діяльність як основа забезпечення та реалізації основних засад та пріоритетів державної культурної політики.

Інститути громадянського суспільства в системі реалізації

культурної політики

Громадянське суспільство як самоорганізована і саморегульована сфера публічно-правових відносин у державі. Історична ретроспектива розвитку громадянського суспільства в незалежній Україні.

Ґенеза, структура, принципи, нормативно-правові засади створення та функціонування інститутів громадянського суспільства.

Функціональне спрямування інститутів громадянського суспільства:

· громадські організації як форма задоволення та захисту культуротвочих інтересів суспільства;

· професійні, творчі спілки в системі забезпечення професійних інтересів;

· благодійні організації як форма недержавної підтримки культури і мистецтва в Україні;

· недержавні засоби масової інформації в системі забезпечення культурних прав і свобод людини.

Міжнародне законодавство як основа культурного співіснування

Міжкультурна взаємодія - як процес створення, утвердження і посилення культуротворчого зв’язку. Культуротворчий потенціал міжетнічної згоди і консолідації суспільства.

Діалог культур – контекст проблематики. Поняття міжкультурного діалогу. Підходи до міжкультурного різноманіття. Подолання перешкод міжкультурного різноманіття.

Розвиток національної культури за межами України. Національно-культурні потреби українців, які проживають за межами України. Українська діаспора, організаційно-правові засади функціонування і діяльності.

Законодавче забезпечення країн Європейського Союзу

Законодавча політика у сфері культури, як основоположний фактор формування європейської ідентичності, як основа Європейської взаємодії. Стандарти та інструменти культурного будівництва. Нормативно-правові засади формування культурної політики ЄС. Органи і інституції культурної політики. Міжнародні організації, їх роль в розбудові європейського культурного простору.

Сучасний дискурс європейської культурної інтеграції. Аналіз культурних потреб. Базові інструменти культурної політики. Рольовий вплив на формування культурної політики.

Біла книга з міжкультурного діалогу: ключові терміни, головні проблеми. Концептуальні засади та передумови виникнення міжкультурного діалогу. Політичні підходи до розвитку міжкультурного діалогу.

ІННОВАЦІЙНІ ДОЗВІЛЛЄВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Технологія дозвіллєвої діяльності. Сутність поняття

Пров