Поняття зобов'язання із заподіяння шкоди та умови його настання в національних правових системах

Деліктним зобов'язанням у міжнародному приватному пра­ві є правовідношення з "іноземним елементом", зміст якого полягає у праві чи обов'язку потерпілої особи вимагати в ме­жах та способами, вказаними у нормах джерел права, віднов­лення чи компенсації порушених прав особою, що протиправ­ними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом). Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов'язань з делікту є: 1) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінквента та заподія­ною шкодою; 4) вина делінквента. Іноді відповідальність за делікт може наставати за меншої кількості умов.

Шкода — це не тільки умова виникнення деліктного зо­бов'язання у будь-якій правовій системі, а й міра деліктної відповідальності¹. За відсутності шкоди не можна говорити про виникнення зобов'язання з делікту. Але трактування шко­ди не є однозначним та абсолютно визначеним у всіх правових системах. Традиційно під шкодою розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшен­ням належних потерпілому майнових чи особистих немай-нових прав.

Для відшкодування шкоди в більшості правових систем за­стосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацію; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку не­можливо оцінити в грошах, скажімо, публікацією спростуван­ня інформації. У більшості держав шкода підлягає відшкоду­ванню повністю. Тобто відшкодовуються прямі збитки, упу­щена вигода, немайнові, моральні збитки. Обмеження можуть установлюватися законом. Визначення розміру збитків часто є досить складним процесом, особливо за визначення збитків, заподіяних здоров'ю, коли іноземці залишають країну, не про­йшовши відповідного медичного обстеження; за оцінки збит­ків, завданих автотранспорту, коли виникає питання віднов-лювального ремонту в межах держави, де заподіяна шкода, чи в межах іншої держави; за обчислення у грошовому еквівален­ті немайнової, в т. ч. моральної, шкоди. Водночас слід врахо­вувати обгрунтованість вирахування суми збитків у грошах у зв'язку з постійним коливанням курсу валют. "Вирішення за­значених питань переважно залежить від позиції суду.

Наступною умовою виникнення зобов'язань з делікту є протиправність діяння. Вона притаманна зобов'язанням, що виникають з деліктів у всіх правових системах, і передба­чається цивільним законодавством. Причому кількість нор­мативних актів із цього питання постійно зростає. У деяких правових системах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, мораллю.

Протиправність може проявлятись у двох формах: дії та бездіяльності. Останнє поняття іноді передається іншим тер­міном, наприклад, "упущення". В усіх правових системах на протиправний характер дій вказується або безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Що ж до бездіяльності, то часто за формулювання умов деліктного зобов'язання цей термін не вживається. Проте майже всі пра­вові системи визнають протиправну бездіяльність умовою зобов'язання. Вважається, що її протиправний характер ви­значається невиконанням обов'язку, покладеного на особу законом.

Причинний зв'язок як умову виникнення деліктного зобо­в'язання визнають усі національні правові системи. Але цивільне законодавство жодної з них не визначає цього понят­тя, його змісту й порядку встановлення. Ці питання вирішую­ться судовою практикою.

У всіх правових системах вважається, що відшкодуванню підлягає лише така шкода, яка є причинно обумовлена про­типравним діянням. Останнє повинно викликати цю шкоду. Оскільки нерідко шкода заподіюється декількома пов'язаними між собою діяннями, дослідження судом причинного-наслід-кового зв'язку між ними та шкодою часто є складним проце­сом. Ця складність зумовила існування кількох правових теорій причинного зв'язку. Але жодна з них не гарантує встанов­лення істинної причини шкоди. Останнє слово залишається за судом. Тому з мотивів відсутності причинного зв'язку нерідко відхиляються позови про відшкодування шкоди, викликаної віддаленими наслідками аварії, приміром, викидів радіації чи отруйних речовин.

Вина у більшості правових систем вважається суб'єктивною умовою деліктного зобов'язання й виражає психічне ставлен­ня особи до своєї протиправної поведінки та її результатів. Це найскладніше й недостатньо визначене поняття у вказаному зобов'язанні, до того ж не завжди обов'язкове для настання відповідальності за делікт. Тому дедалі частіше законодавст­вом правових систем передбачається принцип безвинної від­повідальності ("об'єктивної"; такої, що грунтується на ризику). Мова йде про закони стосовно відшкодування шкоди, викликаної використанням ядерної енергії, автотранспортних засобів, проведенням гірничих робіт тощо.

102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.

Для визначення законодавства, яке слід застосувати до ре­гулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" на­йчастіше застосовується колізійний принцип — закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti). Його виникнення пояс­нюється внутрішньою узгодженістю вказаного делікту з соці­ально-економічними відносинами, що оточують його, та пра­вовою сферою. Цей принцип відображає внутрішні спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'язальні відносини з місцевим правовим укладом. Тобто, в колізійній прив'язці до закону місця заподіяння шкоди відобразилася об'єктивна потреба брати до уваги тісні зв'язки, що поєднують делікт із на­вколишнім правопорядком.

Залежно від того, якою мірою використовується вказана колізійна формула, всі правові системи можна поділити на три групи. Перша — це правові системи, що повністю її дотримують. У другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивне з іншими. У третій — як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця заподіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, а й у законодавстві та практиці, належить біль­шість правових систем. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчинених в іншій дер­жаві, повинні розглядатися із застосуванням права цієї дер­жави.

У другій групі правових систем принцип застосування зако­ну місця заподіяння шкоди використовується, здебільшого, з додатковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається ку­муляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Колумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця заподіяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, вико­ристовуючи його тільки як виняток. Це, насамперед, Вели­кобританія, а також Австралія, Канада, Японія.

Загалом, хоча принцип застосування закону місця запо­діяння шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його використання веде до усталеної судової практики, вно­сить у судові рішення тверді правила й певні винятки, на­даючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень із делікт­них зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відси­лання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи космічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовуєть­ся спеціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки, крім закону прапора можуть використо­вуватися: закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закон місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спільність. Такою спільністю, крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сторін, скажімо, закон громадянства чи закон доміцилію), зв'язок з одним підприємством.

Отже, обмеження в застосуванні прив'язки lex loci delicti можуть виявлятись лише тоді, коли в деліктному правовідно-шенні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою. Так, ту саму відповідальність в одних правових систе­мах кваліфікують як таку, що виникає з делікту, в інших — із чинного на момент вчинення правопорушення договору (тру­дового, перевезення, найму, доручення тощо). Можливість виникнення конкурентної відповідальності зумовлюється тим, що відповідні договори були попередньо укладені між потер­пілим та особою, яка зобов'язана попереджувати заподіяння шкоди. У таких випадках потерпілий опиняється перед вибо­ром: звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до пра­вопорушника чи до контрагента за договором.