Відносини власності в міжнародному приватному праві

Міжнародно-правове регулювання відносин власності

Право власності є центральним, системоутворюючим інститутом приватного права. Норми цього інституту в тій чи іншою мірою впливають на сімейне, трудове, спадкове право тощо

Право власності можна розглядати як в об'єктивному сенсі, так і в суб'єктивному. В об'єктивному розумінні право власності являє собою систему правових норм, що визначають межі можливих дій осіб за присвоєння, володіння, користування і розпорядження речами, не виключеними з цивільного обороту. У суб'єктивному ж сенсі право власності являє собою юридичну можливість для особи володіти, користуватися, розпоряджатися привласненим майном на свій розсуд і в рамках, встановлених законодавством. Власник речі зобов'язаний вести себе належним чином, у противному випадку до нього можуть бути застосовані санкції за бездіяльність.

Право власності є абсолютним, тобто всі інші суб'єкти протистоять власнику і зобов'язані не порушувати його право. Право власності відображає статику майнових відносин, приналежність майна, на відміну від зобов'язальних відносин, які відображають динамічні процеси обміну в ході цивільного обороту.

Визначення об'єкта права власності необхідно для створення спільної основи у вирішенні питань, що включають іноземний елемент. З урахуванням особливостей майна розрізняють право власності на рухомість і нерухомість. Саме ця класифікація має особливе значення для колізійного регулювання, йде вона своїм корінням в римське приватне право і сприйнята багатьма правовими системами. Право різних країн по-різному визначає юридичну кваліфікацію речі з точки зору віднесення її до рухомого або нерухомого майна, та й у цілому, до регулювання права власності та інших речових прав.

49. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.

За законодавством України право власності — це врегульо­вані законом суспільні відносини щодо володіння, користу­вання й розпорядження майном (ст. 2 Закону "Про власність", ст. 86 Цивільного кодексу). Здійснювати відносини щодо во­лодіння, користування та розпорядження власністю, незалеж­но від її форм, можуть не тільки народ України, громадяни, юридичні особи України та держава Україна, а й інші держави, їхні юридичні особи, СП, міжнародні організації, громадяни іно­земних держав та особи без громадянства. Майно може нале­жати на праві спільної (часткової або сумісної) власності цих суб'єктів права. Законодавством України допускається об'єд­нання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави і створення на цих засадах змішаних форм власності, в т. ч. власності спільних підприємств за участю громадян та юридичних осіб інших держав (ст. З Закону України "Про власність"). Тому такі спільні підприємства можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснен­ня діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, спо­руди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення і в чис­ленних міжнародних договорах про торговельні відносини, на­уково-технічну співпрацю тощо. Іноземні держави можуть мати на території України у влас­ності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, кон­сульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановленому міжнародними договорами та законодав­чими актами України

Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжна­родних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними догово­рами.

Стосовно громадян іноземних держав та осіб без громадян­ства Законом України "Про власність" установлено, що вони користуються правами та несуть обов'язки стосовно належно­го їм на території України майна нарівні з громадянами Украї­ни, якщо інше не передбачено законодавством нашої держави.

Законодавством України встановлено, що земля може на­даватися іноземним суб'єктам права у користування. Так, у постійне користування (без заздалегідь установленого строку) земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю україн­ських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприєм­ствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до Кодексу України "Про надра" не передають­ся у власність іноземним суб'єктам права й надра України. Проте вони можуть надаватися у постійне чи тимчасове користування з певною метою, наприклад, для геологічного вивчення, в т. ч. для дослідно-промислового розроблення ро­довищ корисних копалин загальнодержавного значення; видо­бування корисних копалин і т. ін.

Загалом питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони.

До об'єктів, які не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридич­них осіб інших держав на території України, належать такі, що затверджені постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р.¹ Так, у власності зазначених суб'єктів права не можуть бути:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї,), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комп­лекси;

2) вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначен­ням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інфор­мації (ці засоби не можуть також перебувати у власності юри­дичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що засто­совуються правоохоронними органами, крім газових пістоле­тів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.