Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Правовий статус біженців і вимушених переселенців





Біженці - це особи, що покинули країну, в якій вони постійно проживали (найчастіше країну свого громадянства), в результаті переслідувань, військових дій чи інших надзвичайних обставин. У міжнародне право поняття «біженці» проникає після першої світової війни. Проблема біженців знайшла відображення у низці міжнародних договорів. У рамках ООН для сприяння її рішенням створено Управління Верховного комісара у справах біженців (УВКБ). Статут Управління прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 428 (V) від 14 грудня 1950 р . А 28 липня 1951 р . була укладена багатостороння Конвенція про статус біженців. 16 грудня 1966 р . Генеральна Асамблея прийняла до відома Протокол, що стосується статусу біженців, який передбачав деякі зміни конвенції. Він вступив чинності 4 листопада 1967 р . Особистий статус біженця визначається законами країни його домициля або, якщо у нього такого немає, законами країни його проживання. Раніше придбані біженцями права, пов'язані з його особистим статусом, і зокрема права, що випливають із шлюбу, дотримуватимуться Договірними Державами після виконання, в разі потреби, формальностей, які вимагаються законами цієї держави, за умови, що відповідне право є одним з тих прав, які були б визнані законами цієї держави, якби ця особа не стала біженцем. [12]

У російському законодавстві, біженець - це особа, яка не є громадянином Російської Федерації і що у силу цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи визначеного громадянства і перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. [13]
Особа, визнана біженцем, і що з ним члени його сім'ї мають право на:



1) отримання послуг перекладача та отримання інформації про свої права і обов'язки, а також іншої інформації відповідно до цієї статті;

2) одержання сприяння в оформленні документів для в'їзду на територію Російської Федерації у випадку, якщо дані особи перебувають поза межами території Російської Федерації;

3) отримання сприяння в забезпеченні проїзду і провезення багажу до місця перебування в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;

4) отримання харчування та користування комунальними послугами в центрі тимчасового розміщення в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, до вибуття до нового місця перебування;

5) охорону представниками територіального органу федерального органу виконавчої влади з питань внутрішніх справ в центрі тимчасового розміщення в цілях забезпечення безпеки даних осіб;

6) користування житловим приміщенням, що надаються у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, з фонду житла для тимчасового поселення.

7) медичну і лікарську допомогу;

8) отримання сприяння в напрямку на професійне навчання або в працевлаштуванні;

9) роботу за наймом або підприємницьку діяльність;

10) соціальний захист, у тому числі соціальне забезпечення;

11) отримання сприяння у влаштуванні дітей особи, визнаного біженцем, у державні або муніципальні дошкільні та загальноосвітні установи, освітні установи початкового професійної освіти, а також у переведенні їх в освітні заклади середньої професійної та вищої професійної освіти;

12) сприяння федерального органу виконавчої влади з міграційну службу в отриманні відомостей про родичів особи, визнаного біженцем, що проживають в державі його громадянської належності (його колишнього місця проживання);

13) звернення до територіального органу федерального органу виконавчої влади з міграційної служби за місцем перебування особи та членів його сім'ї з метою оформлення проїзного документа для виїзду за межі території Російської Федерації даних осіб.

Форма бланка проїзного документа, порядок його оформлення, видачі та обміну визначаються Урядом Російської Федерації;

14) звернення із заявою про надання права на постійне проживання на території Російської Федерації або на придбання громадянства Російської Федерації відповідно до законодавства Російської Федерації і міжнародними договорами Російської Федерації;

15) участь у громадській діяльності нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, передбачених законодавством Російської Федерації і міжнародними договорами Російської Федерації;

16) добровільне повернення в державу своєї громадянської належності (свого колишнього місця проживання);

17) виїзд на місце проживання в іноземну державу;
Особа, визнана біженцем, і що з ним члени його сім'ї зобов'язані:

1) дотримуватися законодавства Російської Федерації;

2) своєчасно прибути до центру тимчасового розміщення або інше місце перебування, певне федеральним органом виконавчої влади з міграційну службу або його територіальним органом;



3) дотримуватися встановленого порядку проживання та виконувати встановлені вимоги санітарно-гігієнічних норм проживання в центрі тимчасового розміщення;

4) повідомити протягом семи днів до територіального органу федерального органу виконавчої влади з міграційну службу відомості про зміну прізвища, імені, складу сім'ї, сімейного стану, про придбання громадянства Російської Федерації або громадянства іншої іноземної держави або про отримання дозволу на постійне проживання на території Російської Федерації;

5) повідомляти про намір змінити місце перебування на території Російської Федерації або виїхати на місце проживання за межі території Російської Федерації;

6) знятися з обліку в територіальному органі федерального органу виконавчої влади з міграційну службу при зміні місця перебування і протягом семи днів з дня прибуття до нового місця перебування стати на облік у територіальному органі федерального органу виконавчої влади з міграційну службу.
Постановка на облік особи, визнаного біженцем, в територіальному органі федерального органу виконавчої влади з міграційної служби є підставою для реєстрації цієї особи та членів його сім'ї в територіальному органі федерального органу виконавчої влади з питань внутрішніх справ за новим місцем перебування;

7) проходити щорічний переоблік в терміни, що встановлюються територіальним органом федерального органу виконавчої влади з міграційну службу.

Особа втрачає статус біженця:

1) після отримання дозволу на постійне проживання на території Російської Федерації або при набутті громадянства Російської Федерації;

2) якщо знову добровільно скористалася захистом держави своєї громадянської належності;

3) якщо, позбувшись громадянства, знову його добровільно набула його;

4) якщо набула громадянство іноземної держави і користується захистом держави своєї нової громадянської належності;

5) якщо добровільно знову влаштувалася в державі, яка залишила або за межами якого перебувала через побоювання щодо переслідувань;

6) якщо не може більше відмовлятися від користування захистом держави своєї громадянської належності, територію якого було змушене покинути;

7) якщо не має визначеного в громадянства і може повернутися в державу свого колишнього місця проживання.

Особа позбавляється федеральним органом виконавчої влади з міграційну службу або його територіальним органом статусу біженця, якщо вона:

1) засуджено за що набрало чинності вироком суду за вчинення злочину на території Російської Федерації;

2) повідомило завідомо неправдиві відомості, або пред'явило фальшиві документи, послужили підставою для визнання біженцем, або допустило інше порушення положень цього Закону.
Вимушений переселенець, відповідно до російського законодавства - громадянин Російської Федерації, що з місця проживання внаслідок скоєного у відношенні його або членів його сім'ї насильства чи переслідування в інших формах або внаслідок реальній небезпеці піддатися переслідуванню за ознакою расової чи національної приналежності, віросповідання, мови, а також за ознакою приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, які стали приводами для проведення ворожих кампаній щодо конкретної особи чи групи осіб, масових порушень громадського порядку.

Вимушеним переселенцем визнається:

1) громадянин Російської Федерації, змушений залишити місце проживання на території іноземної держави і прибув на територію Російської Федерації;

2) громадянин Російської Федерації, змушений залишити місце проживання на території одного суб'єкта Російської Федерації і прибув на територію іншого суб'єкта Російської Федерації;

3) вимушеним переселенцем також визнається іноземний громадянин або особа без громадянства, які постійно проживають на законних підставах на території Російської Федерації і змінили місце проживання в межах території Російської Федерації;

4) вимушеним переселенцем визнається також громадянин колишнього СРСР, який постійно проживав на території республіки, яка входила до складу СРСР, який отримав статус біженця в Російській Федерації і втратив цей статус у зв'язку з придбанням громадянства Російської Федерації, за наявності обставин, які перешкоджали цій особі в період дії статусу біженця в облаштуванні на території Російської Федерації. [14]

Вимушеним переселенцем не може бути визнано особа:

1) вчинила злочин проти миру, людяності або інший тяжкий злочин, визнане таким законодавством Російської Федерації;

2) не звернулася без поважних причин з клопотанням про визнання його вимушеним переселенцем протягом дванадцяти місяців з дня вибуття з місця проживання або протягом одного місяця з дня втрати статусу біженця у зв'язку з придбанням громадянства Російської Федерації;

3) що з місця проживання з економічних причин або внаслідок голоду, епідемії чи надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. [15]

Вимушений переселенець має право:

1) самостійно вибрати місце проживання на території Російської Федерації, в тому числі в одному з населених пунктів, запропонованих йому територіальним органом міграційної служби. Вимушений переселенець може відповідно до встановленого порядку проживати в родичів або в інших осіб за умови їхньої згоди на спільне проживання незалежно від розміру займаної родичами або іншими особами житлової площі;

2) при відсутності можливості самостійного визначення свого нового місця проживання на території Російської Федерації отримати у федерального органу міграційної служби або територіального органу міграційної служби в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, направлення на проживання в центрі тимчасового розміщення змушених переселенців або в житловому приміщенні з фонду житла для тимчасового поселення змушених переселенців;

3) на одержання сприяння в забезпеченні їх проїзду і провозу багажу до нового місця проживання або до місця перебування в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Вимушений переселенець зобов'язаний:

1) дотримуватися Конституції Російської Федерації і закони;

2) дотримуватися встановленого порядку проживання в центрі тимчасового розміщення змушених переселенців та житловому приміщенні з фонду житла для тимчасового поселення змушених переселенців;

3) при зміні місця проживання перед виїздом знятися з обліку в територіальному органі міграційної служби і протягом одного місяця стати на облік у територіальному органі міграційної служби;

4) проходити щорічний переоблік в терміни, що встановлюються територіальним органом міграційної служби.
Особа втрачає статус вимушеного переселенця при припиненні громадянства Російської Федерації, при виїзді для постійного проживання за межі її території; у зв'язку із закінченням терміну надання статусу.
Російська Федерація укладає з іноземними державами міжнародні договори з проблем вимушених переселенців, які прибувають в Російську Федерацію з цих держав, у тому числі міжнародні договори в галузі захисту соціальних, економічних та інших прав, а також захисту законних інтересів вимушених переселенців, з урахуванням державних інтересів Російської Федерації . Переміщені особи - це особи, насильно вивезені в ході другої світової війни гітлерівцями і їх посібниками з окупованих ними територій для використання на різного роду роботах. Після закінчення війни Радянський Союз уклав з низкою держав угоди про репатріацію переміщених осіб з числа радянських громадян. Для сприяння вирішенню проблеми біженців і повернення їх на батьківщину в 1946 році була створена Міжнародна організація допомоги біженцям (МОБ). Вона була скасована у зв'язку зі створенням Управління Верховного комісара у справах біженців

Право притулку

Право притулку - право кожної людини шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком, а також право держави дозволяти в'їзд і проживання на її території особі, яка переслідується в іншій країні з політичних мотивів. Право притулку закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 р ., А також у Декларації про територіальний притулок, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1967 р . вякостірекомендації.
Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. [17] Розрізняють територіальний і дипломатичне притулок. Територіальне притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів на своїй території. Дипломатичне притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів у приміщенні дипломатичного представництва іноземної держави, консульського представництва іноземної держави або іноземною військовому кораблі.
Під політичним притулком розуміється надання державою будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів, яких вони зазнавали в країні свого громадянства чи місця проживання. Під переслідуванням з політичних мотивів розуміється переслідування не тільки за політичні переконання, але за громадську діяльність, релігійні переконання, расову чи національну приналежність і т. п. [18] Підстави і процедура (судова, адміністративна) надання політичного притулку, а також статус осіб, які отримали притулок, залежать від внутрішнього законодавства держави. Основним міжнародно-правовим наслідком надання політичного притулку є обов'язок держави не видавати особа, яка отримала такий притулок. Держава несе цей обов'язок щодо міжнародного співтовариства, як підкреслено в Декларації про територіальний притулок.
Не слід змішувати надання політичного притулку з дозволом будь-якій особі постійно проживати на території певної держави. В останньому випадку держава не бере на себе ніяких міжнародно-правових зобов'язань. Нерідко на політичний притулок претендує особа, яка в державі, їм залишеному, вважається політичним злочинцем. У зв'язку з цим виникає питання про те, кому належить право оцінки, чи є дана особа політичним злочинцем або не є, чи може воно взагалі претендувати на отримання політичного притулку. Тут часто виникають конфліктні ситуації. Принцип, який закріплений у Декларації про територіальний притулок, зводиться до того, що в кінцевому рахунку це питання вирішує держава, що надає притулок. Загальновизнаним є положення, згідно з яким притулок не має надаватися особі, яка вчинила общеуголовное злочин. [19]

Втричі міжнародно-правовий наслідок надання політичного притулку полягає в тому, що держава, яка надала його будь-якій особі, набуває право на надання квазід іпломатіческой захисту в разі порушення прав цієї особи за кордоном. Це питання може виникнути, наприклад, у тих випадках, коли особа, яка отримала притулок з тих чи інших причин, тимчасово виїжджає в третю країну. Квазідіпломатіческая захист будучи зовні схожою з дипломатичною (наданої державою власним громадянам), відрізняється від неї саме тим, що виявляється не власним громадянам. Вона зумовлена ​​не громадянством, а спеціальним статусом зацікавлених осіб.

Третє наслідок надання політичного притулку зводиться до того, що держава, яка надала політичний притулок будь-якій особі, несе відповідальність за його діяльність. Іншими словами, воно зобов'язане запобігти вчиненню актів насильства з боку таких осіб щодо держав, з яких вони бігли, поки ці особи користуються статусом отримали політичний притулок. Це не означає, що вони не повинні виступати з критикою режиму останнього. Така критика цілком допустима з точки зору принципів міжнародного права і може здійснюватися в порядку, передбаченому законодавством держави, що надала притулок. Право притулку не надається індивідам безпосередньо нормами міжнародного права. Як право індивідів, воно існує в рамках внутрішньодержавного характеру. Норми міжнародного права закріплюють лише право держави надавати певним категоріям осіб політичний притулок і обов'язок інших держав поважати це право. Політичний притулок припиняється, якщо зникли обставини, які змусили політемігранта шукати притулок, або якщо політемігрант натуралізувався в державі, яка надала йому притулок. В останньому випадку це держава може зберегти за ним ті чи інші пільги, які воно надає особам, які дістали на його території притулок. [20]
Російська Федерація надає політичний притулок іноземним громадянам та особам без громадянства з урахуванням державних інтересів Російської Федерації; особам, які шукають притулок і захист від переслідування чи реальної загрози стати жертвою переслідування в країні своєї громадянської належності або в країні свого звичайного місця проживання за суспільно-політичну діяльність та переконання , які не суперечать демократичним принципам, визнаним світовим співтовариством, нормам міжнародного права. При цьому приймається до уваги, що переслідування направлено безпосередньо проти особи, яка звернулася з клопотанням про надання політичного притулку.
Особа, якій надано політичний притулок, користується на території Російської Федерації правами і свободами і несе обов'язки нарівні з громадянами Російської Федерації, крім випадків, встановлених для іноземних громадян та осіб без громадянства федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації. Надання політичного притулку поширюється і на членів сім'ї особи, що отримав політичний притулок, за умови їх згоди з клопотанням. Згода дітей, які не досягли 14-річного віку, не потрібно
36. Роль і місце інститута міжнародно-правового визнання у загальній системі міжнародного публічного права.
37. Поняття правонаступництва. Суб'єкти та об'єкти правонаступництва у міжнародному праві.

Внаслідок таких політичних подій, як повне розчленування існуючої держави, відокремлення частини держави, деколонізація якоїсь частини держави, злиття існуючих держав, цесія або анексія в міжнародному праві (лат. cessio - поступка вимозі в зобов'язанні іншій особі, передача якихось своїх прав) — передача частини території однієї держави іншій за угодою між ними, цесія частини державної території підсувається остаточна ї безповоротна заміну суверенітету однієї держави над тією чи іншою територією суверенітетом іншої держави (прикладами такого роду є: входження колишньої НДР до складу ФРН і утворення єдиної німецької держави; виникнення на терені колишнього СРСР п'ятнадцяти суверенних держав і утворення у 1993 р. незалежних держав Чехії та Словакії замість Чехословаччини тощо). При заміні суверенітету однієї держави суверенітетом іншої держави цілком природно виникає низка правових проблем: чи пов'язана держава-спадкоємниця усіма (або хоч деякими) договорами держави-попередниці? Чи стають жителі відповідної території автоматично громадянами держави-спадкоємниці? Чи торкаються держави-спадкоємниці міжнародно-правові претензії, які висувалися .державі-попередниці; чи переходять до неї державний борг держави-попередниці та інші її зобов'язання?Тобто постає питання про долю прав і зобов'язань тих держав, які припинили існування, про те, якою мірою ці права й обов'язки переходять до новоутворених держав. Всі ці проблеми в міжнародному публічному праві об'єднуються поняттям правонаступництва.Зазначимо, то термін «Правонаступництво держав» у науці міжнародного права використовується як для позначення тієї фактичної ситуації, яка тягне за собою постановку проблеми переходу прав і обов'язків, так і для позначення самого переходу прав і обов'язків від однієї держави до іншої. «Термін «правонаступність держав», — пише Г. Кельзен, — означає і самі територіальні зміни, які полягають фактично в тому, що в межах даної території одна держава замінюється іншою, і наступність прав і обов'язків цієї іншої держави»'. Таким чином, вираз «правонаступність держав» застосовується як до змін у території, так і до змін у правах, які викликаються цими змінами в території.
Саме на таке подвійне розуміння терміну «правонаступність держав» вказують багато зарубіжних фахівців. Англійський учений М. Джонс навіть зробив спробу позначити правонаступність у кожному з цих значень різними термінами: фактичні зміни як наступність були названі succession in fact (фактична правонаступність), успадкування державою внаслідок цих змін прав і обов'язків — succession in law (правова правонаступність).
На нашу думку, мають рацію ті вчені, які стверджують, що правонаступність в одному розумінні і правонаступність в іншому розумінні цього слова складають дві різні проблеми. Міжнародне право може визначати і визначає їх окремо, тобто може визнати фактичну наступність, але заперечити правову, хоча правова правонаступність ні в якому разі не може розглядатися у відриві від фактичних ситуацій. Правова правонаступність пов'язана з фатичною правонаступністю в тому розумінні, що ця остання є передумовою першої. Сучасне міжнародне публічне право визнає законними, правомірними, які тягнуть за собою міжнародно-правові наслідки у вигляді правонаступництва тільки ситуації, які виникли чи то без порушення таких його принципів і норм, як заборона агресії, поважання територіальної цілісності, принципу рівноправності та самовизначення народів, чи то у відповідності з вимогами цих принципів і норм. Отже, правонаступництво чинне лише відносно законних прав і обов'язків, тобто таких, які не суперечать загальнообов'язковим принципам і нормам міжнародного права.Так, наявність міжнародного договору, який передбачає створення або який поставив собі за мету «оформити» створення певної «фактичної ситуації», ні в якому разі не свідчить ще про її законність, правомірність. Серед таких договорів є чимало юридичне недійсних (Мюнхенська угода 1938 р.). Природно й те, що ніяких прав спадкоємця не має і держава-агресор.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що визначення поняття правонаступництва як перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права до другого в зв'язку зі зміною державного суверенітету не є повним, оскільки не відображає специфіки предмету, що розглядається, адже перехід прав і обов'язків від однієї держави до другої відбувається не тільки при правонаступництві, але й на інших підставах, зокрема по міжнародних договорах. Правонаступництво держав — це перехід прав і обов'язків при певних фактичних подіях або ситуаціях і в результаті! їх. Без урахування цих двох положень визначення поняття «правонаступність» не може бути повним. Автор приєднується до тих вчених, які визначають правонаступність держав як перехід прав і обов'язків від однієї держави до другої у випадку народження нової держави, зміни статусу міжнародної правосуб'єктності держаки, пов'язаного зі зміною його міжнародної договірної компетенції, входження держави до складу другої без збереження своєї міжнародної правосуб’єктності, а також переходу частини території від однієї держави до другої.Як інститут міжнародного публічного права правонаступництво держав набуло широкого розповсюдження в міжнародній практиці післявоєнних літ. Про нього, зокрема, йшла мова в 60—70 роки XX ст., коли одержали незалежність близько 80 колишніх колоній. На початку 90-х років проблематика правонаступництва держав дістала новий імпульс: за підрахунками вчених, на політичній карті світу з'явилася 21 нова держава.
Об'єктом правонаступництва, як уже підкреслювалось, є територія, стосовно якої змінюється держава, що несе відповідальність за її міжнародні відносини. Найбільш розповсюдженими підставами виникнення правонаступництва є: об'єднання держав; поділ держави; відокремлення від держави частини території; передача частини території однієї держави другій; виникнення нової держави в результаті деколонізації.Щодо міжнародно-правового регулювання розрізняють певні сфери, в яких здійснюється Правонаступництво: міжнародні договори, державна власність, державні архіви, державні борги, кордони, членство в міжнародних організаціях.Правонаступництво держав — це та сфера міжнародно-правового регулювання, в якій багато нез'ясованого і суперечливого. Перш за все у цій галузі є дуже мало сталих правових норм. Незважаючи на те, що були прийняті Віденська конвенція про правонаступність держав стосовно договорів 1978 року і Віденська конвенція про правонаступність держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року, які буди покликані стати засобом «забезпечення більш надійної правової бази міжнародних відносин», проте вони не вступили в силу і не стали діючими. Та вони мають і певне значення для розв'язання проблем правонаступництва держав, оскільки містять ряд положень, які відбивають загальноприйняту практику. Необхідно наголосити і на тому, що ряд проблем правонаступництва розв'язується в спеціальних угодах двох і більше зацікавлених держав (наприклад, положення Мирного договору 1947 р. з Італією і резолюція Організації Об'єднаних Націй «Економічні та фінансові ухвали стосовно Лівії» давали відповідь на питання, які торкалися взаємовідносин між Італією та її колишньою колонією — Лівією).
Як бачимо, питання правонаступництва регулюються цілим рядом загальних правил, а також відповідними двосторонніми або багатосторонніми угодами. Розглянемо ці питання детальніше.
1. Правонаступність при об'єднанні держав. Вона має місце, коли дві або декілька держав об'єднуються і утворюють одну державу — спадкоємницю. Правонаступництво здійснюється стосовно багатосторонніх договорів, а також активів і фінансових зобов'язань. Можливе також підтвердження іншого виду дво- і багатосторонніх договорів, якщо не заперечуватимуть учасники цих договорів. Наприклад, при об'єднанні Німеччини стосовно договорів, які були укладені НДР, було погоджено, що їх доля повинна визначатися разом з партнерами НДР із урахуванням договірних зобов'язань та інтересів ФРН, а також інших факторів.
Так, на об'єднану Німеччину не перейшли зобов'язання багатостороннього Варшавського договору 1955 р. Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між НДР і СРСР 1975 року. Державна власність і архіви країн, що об'єднуються, переходять до об'єднаної держави; те ж відбувається і з їх державними боргами.
Стосовно членства в міжнародних організаціях. Практика 0011 свідчить, що правозаступництво і тут можливе. Наприклад, коли у 1958 р. Сирія і Єгипет утворили нову державу — ОАР, стала їх правонаступником як член ООН, а коли у 1961 р. вони поділилися і виникли заново Сирія та Єгипет, то вони знову стали членами ООН без процедури прийняття як правонаступника ОАР






Date: 2016-06-08; view: 384; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию