Загальний порядок подання позову

А.О. Мовчан

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ, В УСТАНОВАХ, ОРГАНІЗАЦІЯХ»

(для студентів денної форми навчання за напрямом

0304 - «Право», спеціальністю 6.030402 - «Правознавство»)

СІМФЕРОПОЛЬ - 2012

Навчальний посібник з дисципліни «Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях» (для студентів денної форми навчання за напрямом 0304 - «Право», спеціальністю 6.030402 - «Правознавство») / Укл.: А.О. Мовчан – Сімферополь: Кримський юридичний інститут Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, 2010.

Автор: канд. юрид. наук А.О. Мовчан

Рецензент: канд. юрид. наук О. В. Буткевич

Рекомендовано кафедрою цивільно-правових та господарсько-правових дисциплін, протокол № 5 від 05 березня 2010 року

ЗМІСТ

ВСТУП

Правова робота у час становлення ринкової економіки має пріоритетне значення в господарській діяльності. Саме тому на сьогодні сучасні підприємства, установи та організації потребують юристів, економістів,

бухгалтерів, які здатні прийняти важливі рішення для отримання суб’єктами

господарювання своєчасно та в повному обсязі прибутку.

Дисципліна «Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях» надає студентам найрізноманітніші можливості для організації в майбутньому ефективної господарської діяльності та побудування кар’єри.

1. НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

Програма навчальної дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” розроблена для студентів напряму підготовки бакалавра спеціальності 6.030402 - «Правознавство».

1.1. Мета, предмет і місце дисципліни

Метою вивчення дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” є формування у студентів вмінь ведення претензійно-позовної роботи як підготовчої роботи подання позову до господарського суду з метою захисту та поновлення порушених прав і законних інтересів суб’єктів господарювання; організації правового забезпечення діяльності підприємства, установи, організації; вмінь щодо забезпечення дотримання законодавства про працю, ведення діловодства щодо основної діяльності підприємства, установи, організації та з особового складу.

Предметом вивчення дисципліни є правові відносини, що виникають під час господарської діяльності підприємства, установи, організації між роботодавцем та працівниками юридичної служби підприємства, між підприємством та його контрагентами, між юристом та особами, що звернулись по правову допомогу, між суб’єктами господарювання у разі порушення їх прав та законних інтересів.

1.2. Інформаційний обсяг (зміст) дисципліни

Правове забезпечення діяльності підприємства, установи, організації (1,5 / 54) (кредити/годин)

1.1. Організація діяльності юридичної служби підприємства, установи, організації. Правове забезпечення її діяльності. Планування роботи юридичної служби підприємства, установи, організації.

Обов’язкові укрупнені навчальні елементи:

1. Загальні положення про юридичну службу на підприємстві, в установі, організації. Порядок утворення і структура юридичної служби підприємства, установи, організації. Завдання юридичної служби. Діловодство юридичної служби.

2. Права та обов’язки керівника підприємства як суб’єкта правової роботи. Структурні підрозділи підприємства як суб’єкти правової роботи, їх компетенція. Вимоги, що висуваються до керівників і працівників юридичної служби.

3. Права та обов’язки юридичної служби міністерства, підприємства, установи, організації. Відповідальність працівників юридичної служби.

1.2. Договірна робота підприємства, установи, організації.

Обов’язкові укрупнені навчальні елементи:

1. Поняття та стадії договірної роботи підприємства. Переддоговірна робота, її напрями і значення.

2. Оформлення господарського договору, прийоми і засоби, використовувані при їх оформленні.

3. Основні вимоги до форми договору. Техніка викладу і оформлення договору.

4. Виконання договору.

1.3. Претензійно-позовна робота підприємства, установи, організації.

Обов’язкові укрупнені навчальні елементи:

1. Поняття та завдання претензійно-позовної роботи підприємства.

2. Сфера відносин із претензійно-позовного регулювання.

2. РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

У процесі навчання студенти отримують необхідні знання під час проведення аудиторних занять: лекційних та практичних. Особливе значення в процесі вивчення і закріплення знань відіграє самостійна робота студентів. Зазначені види занять розроблені відповідно до положень Болонської декларації.

2.1. Тематичний план навчальної дисципліни

При вивченні навчальної дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” студент має ознайомитись з програмою дисципліни, з її структурою, змістом і обсягом кожного змістового модуля, формами навчання, з видами контролю знань, методикою їх оцінювання.

Тематичний план навчальної дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” складається з модуля, який логічно пов’язує три змістових модуля, кожен з яких, у свою чергу, об’єднує в собі відносно окремий самостійний блок дисципліни, який логічно пов’язує кілька навчальних елементів дисципліни за змістом і взаємозв’язками.

Навчальний процес здійснюється в таких формах: лекційні та практичні заняття, самостійна робота студентів, контрольні заходи.

Структура залікового кредиту навчальної дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” наведена в табл.:

2.2. Плани лекцій

План проведення лекційних занять з дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях”

2.3. Самостійна робота студентів

Самостійна навчальна робота розрахована на формування практичних

навичок у роботі студентів зі спеціальною літературою, нормативно-правовими актами, орієнтування їх на інтенсивну роботу, критичне осмислення здобутих знань і глибоке вивчення теоретичних і практичних проблем претензійно-позовної роботи, для підвищення якості професійної підготовки управлінських кадрів.

До форм самостійної навчальної роботи студентів за дисципліною „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” віднесені:

1) робота з законодавчими, нормативними й інструктивними матеріалами;

2) підготовка до проміжного й підсумкового контролю знань;

3) перевірка кожним студентом якості особистих знань за запитаннями для самостійного поглибленого вивчення та самоконтролю.

2.4. Контрольні питання для самодіагностики студентів

1. Порядок організації діяльності суб’єкта господарювання.

2.Основні вимоги до складення установчих документів суб’єктів господарювання.

3.Засоби захисту прав і інтересів суб’єктів господарювання.

4. Безпосередні завдання претензійної роботи на підприємствах, в установах, організаціях.

5. Категорія господарських справ, на які не поширюється порядок досудового

врегулювання спорів.

6. Порядок зміни та розірвання господарських договорів.

7. Засоби захисту прав і інтересів суб’єктівгосподарювання.

8. Безпосередні завдання претензійної роботи.

9. Звернення до суду як одна з основних форм захисту прав і інтересів господарюючих суб’єктів.

10. Визначення та види господарських спорів.

11. Сутність цивільно-правових спорів.

12. Підвідомчість справ господарським судам.

13. Підсудність справ.

14. Матеріально-правові наслідки подання позовної заяви.

15. Процесуально-правові наслідки подання позовної заяви.

16. Вимоги, які слід формулювати під час складення апеляційної скарги.

17. Вимоги, які слід формулювати у касаційній скарзі.

2.5. Індивідуально-консультативна робота

Індивідуально-консультативна робота здійснюється за графіком індивідуально-консультативної роботи в формі: консультацій, перевірки і захисту завдань, що винесені на поточний контроль тощо.

Форми організації індивідуально-консультативної роботи:

1. За засвоєнням теоретичного матеріалу:

- індивідуальні консультації (запитання-відповідь стосовно проблемних питань теоретичного матеріалу дисципліни);

- групові консультації (розгляд типових прикладів-ситуацій).

2. За засвоєнням практичного матеріалу:

- консультації індивідуальні й групові.

3. Для комплексної оцінки засвоєння програмного матеріалу:

- складання заліку.

2.6. Методики активізації процесу навчання

При викладанні навчальної дисципліни „Організація правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях” з метою активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів передбачене застосування сучасних навчальних технологій, а саме: проблемні лекції, робота в малих группах, міні-лекції, кейс-метод.

Проблемні лекції спрямовані на розвиток логічного мислення студентів. Коло питань теми лекції обмежується двома-трьома ключовими моментами: увагу студентів концентрують на матеріалі, що не знайшов відображення в підручниках; використовують досвід закордонних навчальних закладів з роздаванням студентам під час лекцій друкованого матеріалу і виділенням головних висновків з питань, що розглядають. При викладанні лекційного матеріалу студентам пропонують питання для самостійного розмірковування. При цьому лектор задає питання, що спонукають студента шукати розв'язання проблемної ситуації. Така система примушує студентів сконцентруватися і почати активно мислити в пошуках правильної відповіді. На початку проведення проблемної лекції необхідно чітко сформулювати проблему, яку необхідно вирішити студентам. При викладанні лекційного матеріалу слід уникати прямої відповіді на поставлені питання, а висвітлювати лекційний матеріал таким чином, щоб отриману інформацію студент міг використовувати при розв'язанні проблеми.

Міні-лекції передбачають викладання навчального матеріалу за короткий проміжок часу й характеризуються значним обсягом, складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень. Міні-лекції проводять, як правило, як частину заняття-дослідження. На початку проведення міні-лекції за вказаними вище темами лектор акцентує увагу студентів на необхідності представити викладений лекційний матеріал у так званому структурно-логічному вигляді. На розгляд виносяться питання, що зафіксовані в плані лекцій, але викладаються вони стисло.

Лекційне заняття, проведене в такий спосіб, пробуджує у студента активність й увагу при сприйнятті матеріалу, а також спрямовує його на використання системного підходу при відтворенні інформації, яку він одержав від викладача. Проблемні лекції і міні-лекції доцільно поєднувати з такою формою активізації навчального процесу, як робота в малих групах.

Робота в малих групах дає змогу структурувати лекційні заняття за формою і змістом, створює можливості для участі кожного студента в роботі за

темою заняття, забезпечує формування особистісних якостей і досвіду соціального спілкування.

Після висвітлення проблеми (при використанні проблемних лекцій) або

стислого викладання матеріалу (при використанні міні-лекцій) студентам пропонують об'єднуватися в групи з 5-6 осіб і презентувати наприкінці заняття своє бачення і сприйняття матеріалу.

Кейс-метод – метод аналізу конкретних ситуацій, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів і передбачає розгляд виробничих, управлінських та інших ситуацій, складних конфліктних випадків, проблемних ситуацій, інцидентів у процесі освоєння навчального матеріалу.

Міні-лекція з питання: „Особливості досудового порядку врегулювання

окремих видів господарських спорів”; кейс: „Вибір вимоги у претензії у разі

несплати боржника за господарським договором”. Міні-лекція з питання: "Аналіз претензійної роботи на підприємстві”.

Основні відмінності активних і інтерактивних методів навчання від традиційних визначаються не тільки методикою і технікою викладання, але й

високою ефективністю навчального процесу, який виявляється в:

1) високій мотивації студентів;

2) закріпленні теоретичних знань на практиці;

3) підвищенні самосвідомості студентів;

4) виробленні здатності схвалювати самостійні рішення;

5) виробленні здібності до колективних рішень;

6) виробленні здібності до соціальної інтеграції;

7) придбанні навичок вирішення конфліктів;

8) розвитку здібностей до компромісів.

2.7. Система поточного і підсумкового контролю знань студентів

Система оцінювання знань, вмінь і навичок студентів передбачає виставлення оцінок за всіма формами проведення занять.

Перевірка й оцінювання знань студентів може проводитись у наступних

формах:

• складання проміжного контролю знань за змістовими модулями;

• складання заліку.

Поточне оцінювання знань студентів здійснюють під час проведення лекційних занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи.

Об'єктами поточного контролю є:

1) активність і результативність роботи студента протягом семестру щодо вивчення програмного матеріалу дисципліни; відвідування занять;

2) складання проміжного контролю зі змістових модулів.

Оцінювання проводять за 3-бальною шкалою за такими критеріями:

1) розуміння, ступінь засвоєння теорії і методології проблем, що

розглядають;

2) ступінь засвоєння матеріалу дисципліни;

3) ознайомлення з рекомендованою літературою, а також із сучасною літературою з питань, що розглядають;

4) уміння поєднувати теорію з практикою при розгляді виробничих ситуацій, вирішенні завдань, проведенні розрахунків при виконанні завдань, винесених для самостійного опрацювання;

5) логіка, структура, стиль викладу матеріалу, вміння обґрунтовувати свою позицію, здійснювати узагальнення інформації і робити висновки.

Проміжний модульний контроль рівня знань передбачає виявлення опанування студентом матеріалу змістового модуля та вміння застосовувати його для вирішення практичної ситуації, проводиться у вигляді опитування на практичному занятті.

2.8. Рекомендована література

1.Конституція України // ВВР України. – 1996. - № 30.- Ст. 141.

2. Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затв. постановою КМУ від 26.11.2008 р. № 1040

3.Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, пост. КМУ від 14.12.2001 р. № 1693.

4. Декларація про державний суверенітет // ВВР УРСР. – 1990. - № 31. – Ст. 429.

5. Господарський кодекс України від 16.01.2003р., № 436-ІV зі змінами та

доповненнями станом на 2009р.

6. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р., № 1798-ХІІ зі змінами та доповненнями станом на 2009 р.

7. Закон України «Про акціонерні товариства» від17.09.2008р., № 514-VI.

8. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р., № 1576-XII, зі змінами та доповненнями станом на 2010р.

9. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996р., № 422/96-ВР зі змінами та доповненнями станом на 2010р.

10. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р., № 3018-ІІІ зі

змінами та доповненнями станом на 2010р.

11. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005р., № 2747-IV зі змінами та доповненнями станом на 2010р.

12. Закон України «Про колективні договори і угоди» // ВВР України. – 1993. - № 36. – Ст. 361.

13. Рекомендації Міністерства юстиції України «Про порядок ведення

претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації»

від 15.01.1996р., № 2.

14. Регламент претензионного совещания по рассмотрению спорных дел о

возмещении ущерба за несохранные перевозки грузов, утв.на 38 заседании Совета по железнодорожному транспорту 11.06.2004 г.

15. Цивільний кодекс України від16.01.2003 р., №435-IV зі змінами та доповненнями станом на 2009р.

16. Кодекс законів про працю від 10.12.1971 р.

17. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р., № 1618-IV зі

змінами та доповненнями станом на 2010 р.

18. Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., змін. та доп. – К.: Правова єдність, 2009. – 766с.

19. Харитонов О. В. Конспект лекцій з дисципліни «Претензійно-позовна

робота», - Х.:ХНАМГ, 2008 – 44 с.

20. Щербина В. С. Господарське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 479с.

21. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. – К.: Вищ. шк., 1992.

ЛЕКЦІЯ: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСУДОВОГО ПОРЯДКУ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ (УРЕГУЛЮВАННЯ РОЗБІЖНОСТЕЙ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПІДПРИЄМСТВАМИ)

Питання:

1. Сутність і завдання досудового порядку вирішення спорів;

2. Правові основи претензійної роботи;

3. Порядок і строки пред’явлення претензій;

4. Порядок і строки розгляду претензій;

5. Особливості досудового порядку врегулювання окремих видів господарсько-правових спорів між господарюючими суб’єктами.

1. Сутність і завдання досудового порядку вирішення спорів

Господарська діяльність будь-якого підприємства, установи і організації неможлива без проведення правової роботи у сфері захисту власних прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 55 Конституції, кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Захист прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи здійснюється за допомогою встановлення юридичних гарантій їх реалізації. Держава надає можливості кожному захищати права й свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Основними з таких засобів є судовий (позовний, наказний) і позасудовий (претензійний) порядок вирішення спорів між суб’єктами господарювання.

Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів є додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних відносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава стимулює вирішення правових спорів у межах досудових процедур. Однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів шляхом пред’явлення претензій. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Пред’явлення претензій сторонами за договором та їх розгляд є одним з проявів господарського розрахунку, частиною правової роботи підприємства, установи, організації. Пред’явленням претензії до своїх контрагентів з приводу порушення договірних обов’язків підприємство захищає свої законні права, вимагає відновлення порушених прав.

Для забезпечення захисту цих інтересів розроблена система норм, які покликані в найкоротші строки вирішити спір, який виник між контрагентами відповідно до принципу законності і господарського розрахунку.

Безпосереднім завданням претензійної роботи є:

1) відновлення порушених прав і захист законних інтересів організацій;

2) виявлення причин, які тягнуть невиконання договірних зобов’язань;

3) відшкодування за рахунок винних осіб збитків, заподіяних організації.

2. Правові основи претензійної роботи

Відповідно до ч.3 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлений діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що питання досудового врегулювання спору регулюються і Господарським кодексом України. Так, відповідно до статті 222 ГКУ, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Визначення порядку ведення претензійної роботи регулюється і багатьма підзаконними актами конкретних міністерств і відомств. наприклад Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.08.2006р. №313 «Про затвердження Положення про порядок ведення претензійної та позовної роботи в Комітеті»; Рекомендаціями Міністерства юстиції України від 15.01.1996р. №2 «Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації» та ін.

Нарешті, слід зазначити, що згідно з чинним законодавством порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про:

1) визнання договорів недійсними;

2) спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права й охоронювані законом інтереси підприємств і організацій;

3) спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

4) спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

5) спори про звернення стягнення на заставлене майно.

3. Порядок і строки пред’явлення претензії

Підприємства і організації, які порушили майнові права й законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства і організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це в претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається адресату рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

4. Порядок і строки розгляду претензії

Відповідно до статті 7 і 8 ГПК України, претензія розглядається в місячний строк, що обчислюється з дня одержання претензії.

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготівником, претензії, пов'язані з якістю і комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії припиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства і організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства і організації, які одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк і засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявнику повинні бути повернуті оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписує повноважна особа підприємства, організації або їх представник і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, в платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

5. Особливості досудового порядку врегулювання окремих видів господарсько-правових спорів між господарюючими суб’єктами

Чинним законодавством передбачено певні особливості досудового порядку врегулювання окремих видів господарсько-правових спорів між господарюючими суб’єктами. Так, при укладанні господарських договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності щодо його істотних умов, які перш за все згідно зі статтею 181 ГК України мають врегульовуватися у досудовому порядку. Зокрема господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми й порядку укладання даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

При наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, і в двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Крім того, в деяких випадках досудовий порядок врегулювання спору, є необхідною умовою отримання особою права на звернення до суду. Так, відповідно до статті 188 ГКУ зміна й розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, в двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

ЛЕКЦІЯ: ПОЗОВ ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНОГО ПРАВА СУБ’ЄКТУ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Питання:

1. Виникнення права на позов і правові основи його реалізації;

2. Поняття, форма і зміст позовної заяви;

3. Загальний порядок подання позову;

4. Відзив на позовну заяву.

1. Виникнення права на позов і правові основи його реалізації

Право на судовий захист є засобам поновлення порушених суб'єк­тивних цивільних, сімейних, трудових прав. Відповідно до ЦПК усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому зако­ном, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права, чи охоронюваного законом інтересу. Засобом такого захисту найчастіше є позов, зовнішньою формою якого служить позовна заява. Саме в ній проявляються і втілюються всі сторони позову. Таким чином, позов — це звернене через суд до відповідача мате­ріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права.

Як і позов, поняття «право на позов» є складним, має дві сторони: матеріально-правову і процесуально-правову. Матеріаль­но-правова сторона права на позов — це право на його задоволен­ня. Цивільне процесуальне право визначає процесуальну сторону права на позов, а саме право на пред'явлення позову.

Право на пред'явлення позову мають усі громадяни і юридичні особи. Якщо в суб'єктивних цивільних правах можуть бути обме­ження у встановлених законом випадках, то в праві на пред'явлен­ня позову ніхто не може бути обмежений. Більше того, ст. 4 ЦПК не допускає навіть самообмеження в цьому праві: відмова від права на звернення до суду недійсна.

Наявність або відсутність права на звернення до суду з позо­вом у кожному конкретному випадку в кожного конкретного су­б'єкта залежить від певних обставин, іменованих передумовами права на пред'явлення позову. Тому передумови права на позов можна визначити як обставини, з наявністю або відсутністю яких господарський процесуальний закон пов’язує можливість пред’явлення позову в суді.

Передумови можуть залежати від особи того, хто звертається до суду або не залежати. Тому їх можна підрозділяти на суб'єктивні й об'єктивні. Суб'єктивною передумовою права на пред'явлення по­зову є правоздатність особи, яка звертається до суду із заявою.

Передумови підрозділяють на позитивні й негативні, залежно від того, з їх наявністю або з їх відсутністю закон пов'язує можли­вість пред'явлення позову.

Позитивні передумови — це передбачені в цивільному проце­суальному законі обставини, що повинні бути в даному разі при пред'явленні позову. Позитивних передумов дві.

Відповідно до ЦПК, коли право на пред'явлення позову є, суддя повинен прийняти заяву, якщо вона підлягає роз­гляду в суді.

Негативні передумови — це такі обставини, яких не повинно бути, щоб відповідно до процесуального закону суддя прийняв за­яву. Вони передбачені законом для того, щоб не допустити вине­сення спірних або взаємовиключних рішень суду, судді та інших юрисдикційних органів.

Пред'явлення позову здійснюється подачею позовної заяви. Порядок його пред'явлення визначається встановленими в законі умовами реалізації права на пред'явлення позову. Якщо аналіз пе­редумов дає судді відповідь на запитання, чи є право на пред'яв­лення позову, то аналіз умов дає відповідь на запитання, чи прави­льно реалізується наявне право на пред'явлення позову.

При додержанні всіх вимог, що визначають право на позов і порядок пред'явлення позову, суддя приймає позовну заяву. При­йняття заяви тягне ряд матеріально-правових і процесуально-пра­вових наслідків.

Матеріально-правові наслідки: переривається перебіг строку позовної давності; аліменти присуджуються з моменту прийняття заяви; цивільна справа вважається порушеною; виникають цивільні процесуальні правовідносини, а отже, і передбачені законом процесуальні права і обов'язки; допускається забезпечення позову і не допускається пред'яв­лення тотожного позову та ін

2. Поняття, форма та зміст позовної заяви

Відповідно до статті 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;

6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 ГПК України;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані також інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Загальний порядок подання позову

За загальним правилом, визначеним Господарським процесуальним кодексом України, позов подається за місцем знаходженням відповідача, в межах строку позовної давності (загальний термін – три роки).

При подачі позову, особа, яка звертається до суду, повинна сплатити державне мито, розмір якого залежить від змісту позовних вимог (тобто позивач повинен визначити ціну позову). Так, відповідно до статті 55-60 ГПК України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

До ціни позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - їх суми, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного визначення ціни позову вона визначається суддею.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі в справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Закон також встановлює, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України, з кожним з відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні й розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

4. Відзив на позовну заяву

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів.

ЛЕКЦІЯ. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПРЯДКУ ВЕДЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙНО-ПОЗОВНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Питання:

1. Основні завдання і суб'єкти ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві;

2. Порядок ведення позовної роботи на підприємстві;

3. Аналіз претензійної і позовної роботи на підприємстві.

1. Основні завдання та суб'єкти ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві

Процеси формування ринку і ринкової інфраструктури, роздержавлення економіки, розвиток вільного підприємництва пов'язані з виникненням та необхідністю вирішення складних правових проблем.

Відповідно до п. 9 Рекомендацій Міністерства юстиції України від 15.01.96 р. № 2 "Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації", "Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 р. N690, юридична служба організує претензійну і веде позовну роботу; представляє за довіреністю у встановленому законодавством порядку інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів; дає правову оцінку претензіям, що пред'явлені підприємству чи підприємством у зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інтересів.

З урахуванням специфіки діяльності підприємства, його функціональних особливостей і структури видається наказ чи затверджується положення (інструкція) про порядок ведення претензійно-позовної роботи, де чітко розподіляються обов'язки структурних підрозділів: служб, відділів, управлінь (надалі структурні підрозділи) по підготовці і розгляду претензій та позовів. У кожному структурному підрозділі наказом (розпорядженням) керівника ця робота покладається на конкретних працівників.

Здійснення контролю за додержанням структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку пред'явлення і розгляду претензій, покладається на юридичну службу.

Структурний підрозділ і юридична служба ведуть журнали обліку претензій та позовних заяв, пред'явлених підприємством та до нього.

Претензійно-позовна робота на підприємстві повинна сприяти:

- забезпеченню виконання договірних зобов'язань у всіх сферах діяльності;

- економії та раціональному використанню матеріальних, трудових, фінансових, паливно-енергетичних, сировинних та інших видів ресурсів;

- зниженню непродуктивних витрат та усуненню причин і умов, що їх спричиняють;

- забезпеченню захисту й відновленню порушених майнових прав та інтересів підприємств, що охороняються законом;

- забезпеченню відповідальності порушників договірних зобов'язань;

- ефективному використанню законодавства для поліпшення економічних показників господарської діяльності та запобіганню його порушенням.

До претензійно-позовної роботи відноситься:

- підготовка, одержання та складання документів, необхідних для пред'явлення і розгляду претензій та позовів;

- пред'явлення і розгляд претензій та підготовка позовів;

- підготовка відповідей (відзивів) та заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов суду у порядку нагляду;

- захист інтересів підприємства при розгляді майнових, переддоговірних та інших спорів в арбітражному та інших судах;

- здійснення організаційно-технічних заходів (реєстрація, облік, зберігання та відправка претензійно-позовних матеріалів);

- забезпечення контролю за претензійно-позовним провадженням;

- розгляд, аналіз, узагальнення результатів претензійно-позовної роботи;

- підготовка висновків, пропозицій щодо поліпшення претензійно-позовної роботи.

2. Порядок ведення претензійної і позовної роботи на підприємстві

Керівник підприємства або його заступник при надходженні претензій розглядає їх і надсилає на перевірку структурному підрозділу та юридичній службі для виконання.

При перевірці матеріалів претензії слід з'ясувати такі обставини:

- наявність всіх документів, що підтверджують обґрунтованість претензії;

- правильність складання розрахунку;

- наявність правових підстав для визначення чи відхилення претензії.

Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу.

Строки розгляду претензій обчислюються з дня одержання претензії і можуть бути подовжені на час, необхідний для досилання заявником на вимогу другої сторони додаткових документів. У разі відмови заявника претензії виконати обґрунтовані вимоги другої сторони щодо подання додаткових документів або залишення цих вимог без відповіді, що перешкодило врегулюванню спору в доарбітражному порядку, арбітражний суд може віднести повністю або частково на позивача арбітражні витрати, хоча би позов і був задоволений.

Витребувані додаткові документи повинні бути такими, що дійсно необхідні для розгляду претензії і відсутні в підприємства, що розглядає претензію. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що відсутність витребуваних додаткових документів не перешкоджала розгляду претензії або ці документи безумовно повинні були знаходитись у другої сторони, однак боржник не дав відповіді по суті претензії чи порушив строк її розгляду, арбітражний суд може застосувати до відповідача санкції та покласти на нього повністю або частково державне мито.

Порядок доарбітражного врегулювання спору вважається додержаним позивачем незалежно від того, що він не надіслав на вимогу другої сторони відсутні в останньої додаткові документи. Однак з урахуванням того, що витребувані, але не надіслані заявником документи могли б сприяти врегулюванню спору в доарбітражному порядку, арбітражний суд може віднести повністю або частково на позивача сплачене ним державне мито і в тому випадку, коли позов задоволено за рахунок відповідача.

Якщо у встановлений строк відомості чи документи не одержані, претензія розглядається за наявними документами.

Після первинної правової оцінки претензійні матеріали у визначений на підприємстві строк передаються юридичною службою у відповідні підрозділи для надання висновку по суті претензійних вимог. Матеріали передаються під розписку через канцелярію.

Структурний підрозділ, який отримав претензійні матеріали, повинен у встановлений на підприємстві строк перевірити їх та надати письмовий висновок щодо обґрунтованості претензійних вимог.

У разі необхідності структурний підрозділ проводить звірку розрахунків, службову перевірку та інші дії, що забезпечують врегулювання спору в претензійному порядку. Висновок повинен бути підтверджений відповідними документами.

Висновок з претензійними матеріалами в передбачений положенням строк передається в юридичну службу.

Юридична служба з урахуванням висновку готує проект відповіді про відхилення або визнання (повне, часткове) претензії, а там, де юридичної служби немає, проект відповіді готує структурний підрозділ, якому передано на перевірку претензію.

Позовна робота, включаючи підготовку матеріалів для пред'явлення позовів та відзивів на них, здійснюється юридичною службою підприємства або відповідним структурним підрозділом у разі відсутності такої служби.

Позов пред'являється у випадках безпідставного повного або часткового відхилення претензії, пред'явленої підприємством та залишення її без відповіді.

Юридична служба дає правову оцінку документів, переданих їй відповідним структурним підрозділом щодо їх обґрунтованості та законності.

Юридична служба у процесі підготовки позовної заяви має право вимагати від структурних підрозділів податкові матеріали, що підтверджують вимоги підприємства-позивача.

Якщо переданих документів виявляється недостатньо чи вони неправильно оформлені, юридична служба зобов'язана в письмовому висновку встановити строк для усунення недоліків.

У разі, коли структурний підрозділ не передав необхідні документи, керівник підприємства має право накласти стягнення на винних осіб відповідно до чинного законодавства.

Позовна заява повинна містити найменування та адреси господарського суду, сторін, ціну позову (якщо позов підлягає грошовій оцінці), зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються вимоги та документи, що їх підтверджують, розрахунок сум позову та законодавство, на підставі якого подається позов, відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору.

До позовної заяви додаються всі необхідні докази, що підтверджують вимоги підприємства-позивача, в тому числі платіжне доручення про сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, та докази про те, що копія позовної заяви надіслана відповідачу.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства або його заступником та реєструється в журналі обліку позовних заяв, пред'явлених підприємством.

Позовна заява надсилається господарському суду (копія відповідачеві) рекомендованим або цінним листом.

Після одержання ухвали господарського суду про порушення провадження у справі за резолюцією керівника підприємства або його заступника юридична служба підприємства відповідним структурним підрозділом виконує вимоги цієї ухвали у строки, визначені арбітражним судом.

Рішення, ухвала, постанова господарського суду аналізується відповідним структурним підрозділом та юридичною службою. По результатам цього аналізу керівнику підприємства або його заступнику вносяться відповідні пропозиції.

3. Аналіз претензійної та позовної роботи на підприємстві

Юридична служба аналізує стан претензійно-позовної роботи за квартал, рік. Структурні підрозділи надають їй необхідні для цього дані.

Результати аналізу юридичною службою викладаються письмово з цифровими даними.

Аналіз може здійснюватись в такому порядку:

- по кожному виду претензій, позовів наводяться найчастіші випадки порушень, допущені структурними підрозділами, найхарактерніші претензії, позови на значні суми, причини та умови їх виникнення;

- вносяться пропозиції вжити конкретних заходів та здійснити організаційні дії для поліпшення претензійно-позовної роботи, запобігання непродуктивних витрат та збитків, відшкодування шкоди заподіяної підприємству, за рахунок винних осіб.

У необхідних випадках за погодженням з керівником підприємства по аналізу претензійної і позовної роботи додається проект наказу, погоджений з відповідними структурними підрозділами.

Результати аналізу претензійної і позовної роботи подаються керівнику підприємства або його заступнику.

Керівник підприємства (або його заступник) розглядає за участю керівників структурних підрозділів аналіз претензійної і позовної роботи та приймає відповідне рішення.

Юридична служба періодично проводить заняття з працівниками інших структурних підрозділів підприємства щодо вивчення норм чинного законодавства з питань укладання і виконання договорів прийому і відпуску продукції (товарів), економії, раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових, сировинних ресурсів.

Крім того, претензійні й позовні матеріали, одержані підприємством, реєструються у книзі вхідної кореспонденції, а ті, що ним надсилаються - у книзі вихідної кореспонденції.

Особа, яка працює з кореспонденцією, що надійшла, повинна до претензійних та позовних матеріалів додати конверт, який має штамп пошти з датою відправки, що може бути єдиним доказом своєчасної чи несвоєчасної їх відправки.

При реєстрації претензій перевіряється наявність всіх документів, зазначених в додатку до них. При відсутності або невідповідності документів, зазначених в додатку, працівники канцелярії складають акт за підписом не менше 3-х осіб.

Канцелярія після реєстрації претензії чи позовної заяви і резолюції керівника підприємства або його заступника в той же день передає ці документи в юридичну службу (при її відсутності - структурному підрозділу, якому доручено перевірку претензії або підготовку відзиву на позовну заяву), яка здійснює їх реєстрацію в журналі обліку і первинну правову оцінку, формує претензійну справу, готує відзив на позовну заяву.

Претензійні й позовні матеріали підприємства і ті, що надійшли до нього зберігаються в окремих папках (незакінчені претензії; незакінчені позовні матеріали; закінчені претензії; закінчені позовні матеріали).