Соціальні та особистісні потреби школярів у руховій активності

ЛЕКЦІЯ 1

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ТА ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Рухова активність — невіддільна частина способу життя і по­ведінки дітей, котра визначається соціально-економічними і культурними факторами, залежить від організації фізичного виховання, морфофункціо-нальних особливостей організму, що росте, типу нервової системи, кількос­ті вільного часу, мотивації до занять, доступності спортивних споруд і місць відпочинку дітей та підлітків.

Неабияку роль у формуванні рухової активності відіграють спортивні традиції, система освіти, існуюча в країні, місце і роль фізичного вихован­ня та спорту в цій системі, наявність сучасних програм фізичного вихован­ня та їх виконання кваліфікованими викладачами.

Спеціально організована м'язова діяльність (фізкультурна активність) — це різні форми занять фізичними вправами, активні пересування до шко­ли та зі школи.

У шкільному віці спеціально організована фізкультурна активність мо­же здійснюватися як обов'язкова, регламентована програмами фізичного виховання у школі, так і добровільна — у вільний від навчання час у вигля­ді організованих або самостійних занять.

Рухова активність у дитячому та підлітковому віці задовольняє біологіч­ні, соціальні та особистісні потреби школярів.

Потреби — це нестачі або нестатки будь у чому організму, особистості, соці­альної або вікової групи, суспільства в цілому, тобто внутрішній спонукач ак­тивності

Соціальні та особистісні потреби школярів у руховій активності

Учені та викладачі фізичного виховання багатьох країн світу детально вивчають проблему мотивації до прояву рухової активності у шкільному віці. При цьому передусім з'ясовують питання:

Що спонукає ді­тей до спортивних занять?

Чи викликає спорт інтерес у школярів?

Що потрібно зробити, щоб залучити школярів до регулярних занять спортом?

Які фактори діють на формування мотивації дітей?

Формування мотиваційних установок до діяльності починається у дитя­чому віці, і на цей процес впливає велика кількість факторів як зовнішніх, так і внутрішніх. Структура мотивів і факторів, які впливають на їх форму­вання, відрізняється в різних країнах, що обумовлено соціально-економіч­ними умовами, культурою, традиціями і т.п.

Найвищу оцінку у хлопчиків і дівчаток отримала така категорія, як роз­вага. Виявляється, що найменше значення для дітей під час занять спортом має його результативність. Між цими двома мотиваціями знаходяться усі ін­ші, що також мають важливе значення (оздоровлення, рухова активність, гра, дружба, лідерство, досвід, майстерність). Цей послідовний ряд мотива­цій особливо важливий під час подальшого залучення дітей до регулярних занять фізичною культурою і спортом.

Прояв кожної мотивації знаходиться у позитивному взаємозв'язку з та­ким поняттям, як спортивність: чим вища оцінка спортивності (належність до будь-якої спортивної секції, клубу, обсяг тренувань і т. п.), тим вища се­редня оцінка усіх мотивацій

Прояв мотивації має особливості залежно від статі, наприклад найбільшу значущість у

хлопчиків має мотив досягнення спор­тивного результату, а у

дівчаток — інтерес до рухової активності. Аналіз показує, що найбільші розходження за статевими ознаками мають три фактори : спортивний результат, рухова активність і гра.

Найбільший інтерес у дівчаток викликає рухова активність, можливість по­рівняння та оздоровлення, у хлопчиків значною мірою інтерес проявляєть­ся саме до спортивного спрямування занять.

Суттєво відрізняється структура мотивації українських школярів від їх швейцарських однолітків. Пріоритетні мотиви українських школярів — оз­доровлення, вдосконалення форми тіла,

активний відпочинок, розвага, спілкування з друзями і меншою мірою — спортивний результат. Проте у прояві мотивації чітко простежується також вікова динаміка.