Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ризик інноваційних проектів: визначення та методи оцінки





30.1.Проблеми і методи оцінки інноваційних ризиків;

30.2.Теоретико-методологічні основи факторного аналізу ризику в умовах нечіткої оцінки впливу окремих чинників;

30.3.Оцінка чинників ризику на етапах вибору цільового ринку, виведенні інноваційного товару на ринок, виборі партнерів за інноваційними проектами.

 

5. Методичні рекомендації по визначенню
доцільністі впровадження інноваційних заходів

Питання економічної ефективності при плануванні проектів розглядаються в різних масштабах та на різних стадіях планування. Для оцінки ефективності проектів доцільніше використовувати показники, які дають змогу розрахувати значення критеріїв ефективності проектів, беручи до уваги комплексну оцінку вигід і витрат, зміну вартості грошей у часі та інші чинники.

При аналізі ефективності проекту слід використовувати такі показники:

1. Сума інвестицій — це вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може здійснюватись. Ці витрати мають довгостроковий характер. За період функціонування проекту протягом його «життєвого циклу» капітал, вкладений у такі активи, повертається у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового потоку, а капітал, вкладений в оборотні активи, в тому числі в грошові активи, по закінченню «життєвого циклу» проекту має залишатися у інвестора у незмінному вигляді й розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи являє собою номінальну суму витрат на створення цих активів.

2. Грошовий потік - дисконтований або недисконтований дохід від здійснення проекту, який включає чистий прибуток та амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації продукції. Якщо у завершальний період «життєвого циклу» проекту підприємство — інвестор одержує кошти у вигляді недоамортизованої вартості основних засобів і нематеріальних активів та має вкладення капіталу в оборотні активи, вони враховуються як грошовий потік за останній період.

3. Чиста теперішня вартість проекту — Net Present Value (NPV - це різниця між величиною грошового потоку, дисконтованого за прийнятою ставкою дохідності і сумою інвестицій. Для розрахунку NPV проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигід і підсумувати дисконтовані вигоди й витрати (витрати зі знаком мінус). При проведенні фінансового аналізу ставка дисконту є ціною капіталу для фірми. Якщо NPV позитивна, то проект можна рекомендувати для фінансування. Якщо NPV дорівнює нулю, то надходжень від проекту вистачить лише для відновлення вкладеного капіталу. Якщо NPV менша нуля - проект не приймається. Розрахунок NPV робиться за такими формулами:



(4.1)

або

(4.2)

де - вигоди проекту в рік t;

Сt - витрати на проект у рік t;

і -ставка дисконту;

n - тривалість (строк життя) проекту.

Основна перевага NPV полягає в тому, що всі розрахунки провадяться на основі грошових потоків, а не чистих доходів. Окрім того, ефективність головного проекту можна оцінити шляхом підсумування NPV його окремих підпроектів. Це дуже важлива властивість, яка дає змогу використовувати NPV як основний критерій при аналізі проекту.

Основним недоліком NPV є те, що її розрахунок вимагає детального прогнозу грошових потоків на термін життя проекту. Часто робиться припущення про постійність ставки дисконту.

4. Термін окупності інвестицій - час, протягом якого потік, одержаний від втілення проекту, досягає величини вкладених у проект фінансових ресурсів. У господарській практиці його можуть визначати без урахування необхідності грошових потоків у часі або з урахуванням такої необхідності. Термін окупності проекту — Payback Period (PBP) використовується переважно в промисливості. Один її найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень, який базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості. Розрахунок терміна окупності робиться за наступною формулою:

, (4.3)

де t0- номер першого року, у якому досягається умова PV СІ;

СІ - сума інвестицій у проект, тис.грн.;

PV - дисконтовані грошові потоки, тис.грн.

5. Внутрішня норма рентабельності - Іnternal Rate of Return (IRR) - це рівень ставки дисконтування, при якому чиста приведена вартість проекту за його життєвий цикл дорівнює нулю. IRR проекту дорівнює ставці дисконту, при якій сумарні дисконтовані вигоди дорівнюють сумарним дисконтованим витратам, тобто IRR є ставкою дисконту, при якій NPV проекту дорівнює нулю. IRR дорівнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні. Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля за різних ставок дисконту. Розрахунки проводяться за формулою:

. (4.4)

На практиці визначення IRR проводиться за допомогою такої формули:

, (4.5)

де А - величина ставки дисконту, при якій NPV позитивна;

В -величина ставки дисконту, при якій NPV негативна;



а - величина позитивної NPV, при величині ставки дисконту А;

б - величина NPV, при величині ставки дисконту В.

При застосуванні IRR виникають такі труднощі: неможливо дати однозначну оцінку IRR проектів, у яких зміна знака NPV відбувається більше одного разу; при аналізі проектів різного масштабу IRR не завжди узгоджується з NPV; застосування IRR неможливе для вибору альтернативних проектів підмінного масштабу, різної тривалості та неоднакових часових проміжків.

6. Коефіцієнт вигід/витрат - Benefit/Cost Ratio (BCR) - є відношенням дисконтованих вигід до дисконтованих витрат. Основна формула розрахунку має такий вигляд:

. (4.6)

Критерій відбору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами BCR, більшими або рівними одиниці. При застосуванні цього критерію слід пам'ятати, що коефіцієнт BCR має такі недоліки: може давати неправильні ранжирування за перевагою навіть незалежних проектів; не підходить для користування при виборі взаємовиключних проектів; не показує фактичну величину чистих вигід.

7. Індекс прибутковості — Profitability Index (PI) - є відношенням суми наведених ефектів (різниця вигід і поточних витрат) до величини інвестицій:

. (4.7)

РІ тісно пов'язаний із NPV. Якщо NPV позитивна, то й РІ > 1, і відповідно, якщо РІ > 1, проект ефективний, якщо РІ < 1 -неефективний.


6. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ
ІННОВАЦІЙНої діяльності

Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб’єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки. В еко­номічній літературі [32, 41] звертається увага на необхідність нових підходів до оцінки ефективності інновацій в умовах ринкової економіки.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб’єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні суперечки стосувалися лише показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект».

Крім того, виділення коштів на здійснювання капітальних вкладень, в основному, мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв купувати за кордоном нове обладнання, яке не використовувалось або використовувалось не на повну потужність, бо не вписувалось в існуючі технологічні процеси. Це призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним принципом і до інших негативних наслідків [5].

У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів і економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяль­ність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за все можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з’являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами. Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат.

Виходячи з цього, ефективність інноваційної діяльності слід визначати з урахуванням таких підходів:

1) оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства, тобто як воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток і фінансову стабільність підприємства;

2) оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду забезпечення неперервності інноваційного процесу і досягнення кінцевої мети одержання новинок (продукту, технологій), які відповідають вимогам ринку;

3) урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні результати за визначений проміжок часу. На думку Герасимова, тільки єдність вищезазначених компонентів дає змогу охарактеризувати ефективність управління інноваційною діяльністю, що здійснюється на підприємстві.

Як кількісні показники, що характеризують ефективність інноваційної діяльності, можна використовувати коефіцієнт фактич­ної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за такою формулою:

, (6.1)

де — сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві;

— фактичні витрати на НДДКР за і-й рік;

— кількість років аналізованого періоду;

— незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується, у вартісному виразі;

— так само на кінець періоду, що аналізується.

Як показник, що відображає зміни результативності стадії НДДКР як чинника ефективності, пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємства, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей).

При цьому слід ураховувати можливість взаємодії з зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об’єктів інтелектуаль­ної власності, що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. У цілому, показник результативності інноваційної діяльності, який пропонує Герасимов, має такий вигляд:

, (6.2)

де — результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР;

— кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей) які відповідають вимогам підприємства в t році;

— кількість придбаних об’єктів інтелектуальної власності, що відповідають вимогам підприємства в t році;

— загальна кількість новацій як результат проведення НДДКР і придбання об’єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі підприємством у t році;

— кількість об’єктів інтелектуальної власності — результатів НДДКР, що реалізовані у зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в t році;

— кількість років періоду, що аналізується.


Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у вітчизняній практиці використовується система показ­ників. Ці показники відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій. На рис. 2 наведені показники ефективності інноваційного проекту.

 

Рис. 2. Показники ефективності інноваційного проекту

 

Показники економічної ефективності відображають ефективність інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть участь у проекті. При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі результати проекту:

· кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів, інтелектуальної власності — ліцензій, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо);

· соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій учасників проекту в регіонах;

· прямі фінансові результати;

· кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм і т. ін.;

· побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будівельних споруд, утрати природних ресурсів і інші надзвичайні ситуації.

До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників [15, 19].

Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

За допомогою дисконтування у фінансових і економічних розрахунках ураховується чинник часу. Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми краще одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки, будучи інвестованими в інновації (виробництво), вони вже завтра принесуть певний додатковий дохід. Наприклад, якщо сьогодні інвестувати в інноваційний проект 1 млрд грн, розраховуючи одержати 10% доходу, то через рік вартість інвестицій становитиме 1,1 млрд грн — це майбутня вартість вкладених інвестицій, а її поточна сучасна вартість дорівнює 1,0 млрд грн.

Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом (англ. discount — обліковий процент) [19].

В економічному і фінансовому аналізі використовують спеціальний прийом для виміру поточної і майбутньої вартості однією грошовою одиницею. Цей розрахунковий прийом називається дисконтуванням. Процес дисконтування є зворотним нарахуванню складних відсотків. Метод нарахування за складним відсотком полягає в тому, що в першому періоді нарахування відбувається на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими відсотками і в кожному наступному періоді відсотки нараховуються на вже нарощену суму. Таким чином, база для нарахування відсотків постійно змінюється. Сума, яка одержується в результаті накопичення відсотків, називається майбутньою вартістю суми вкладу після закінчення терміну, на який робиться розрахунок.

Початкова сума вкладу називається поточною вартістю. Наприклад, якщо покласти в банк 1 дол. чи 1 млрд при ставці 10 % на рік, то нарахування складного відсотка майбутньої вартості знаходять шляхом множення поточної вартості на (1 ´ відсоткова ставка) стільки разів, на скільки років робиться розрахунок.

Якщо позначити майбутню вартість (англ. future value); поточну вартість (англ. present value); — відсоткову ставку, — кількість років, то майбутню вартість можна знайти за формулою

. (6.3)

При дисконтуванні поточну вартість розраховують шляхом ділення майбутньої вартості на (1 + відсоткова ставка) стільки разів, на скільки років робиться розрахунок за формулою

. (6.4)

Отже, дисконтування, як і нарахування складних відсотків базується на використанні відсоткової ставки. Чим нижча ставка відсотка і менший період (t), тим вища теперішня величина майбутніх доходів. Дисконтна ставка (норма) визначається як прийнятлива для інвестора норма доходу на капітал. Таким чином, дисконтування — це приведення один до одного потоків дохо­дів/вигід і витрат рік за роком на основі норми дисконту (r) з метою одержання поточної (сьогоднішньої) вартості майбутніх доходів/вигід і витрат, тобто за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість інноваційних проектів.

При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як:

· інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід);

· внутрішня норма прибутковості (доходності);

· рентабельність інвестицій

· період і строк окупності.

Інтегральний ефектвизначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами [24]. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту:

, (6.5)

де — чиста приведена вартість (англ. net present value);

— вигода (дохід) від проекту в t році;

— витрати на проект в t році;

— ставка дисконту;

— кількість років циклу життя проекту.

Внутрішня норма прибутковості (доходності) — IRR (англ. internal rate of return) — це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект, або дається ще таке визначення — це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма доходності яких не нижча 15—20 %.

Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefit/cost ratio). У зарубіжній літературі цей показник називають індексом дохідності (profitabititi index). Розрахунок індексу рентабельності здійснюється за формулою:

, (6.6)

де — дохід у періоді j;

— розмір інвестицій в інноваційний проект у періоді t.

У чисельнику цього виразу — величина доходів, приведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації (інноваційний проект) дисконтованих до початку процесу інвестування, тобто тут порівнюються дві частини потоку платежів — доходної та інвестиційної.

Індекс рентабельності тісно пов’язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект позитивний, то індекс рентабельності , і навпаки, якщо , інноваційний проект уважається неефективним.

Строк окупностіпоказує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі недисконтованих доходів. У міжнародній практиці застосовується показник періоду окупності.

Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завер­шення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація) [15]. Строк окупності може бути розрахований таким чином:

, (6.7)

де Ток — період окупності;

І — загальні інвестиції;

— чистий прибуток за час t;

— амортизація;

— відсотки за кредит (позика капіталу).

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності за такими формулами:

(6.8)

де Е — ефект, результат від реалізації проекту;

В — витрати, пов’язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору може бути min ® витрат на реалізацію проекту.

За наявності кількох варіантів проектів, найефективніший вибирається за мінімумом приведених витрат

, (6.9)

де — приведені витрати для кожного варіанта;

— собівартість (витрати виробництва) з того ж варіанта;

— норматив ефективності капітальних вкладень;

— інвестиції з того ж варіанта.

У плановій економіці величина встановлювалась централізовано, у ринковій економіці кожна окрема фірма встановлює такий норматив або на рівні відсоткової ставки, або як норматив рентабельності інвестицій . Виходячи з цього, приведені витрати можна подати таким чином:

,

.

Після цього розраховується строк окупності додаткових інвестицій в інновації, який являє собою період, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на дорожчий варіант інновацій можуть окупитися завдяки приросту економічних результатів, зумов­лених реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності визначається за формулою:

, (6.10)

де , — інвестиції в інноваційні проекти за порівняльними варіантами;

, — річні витрати відповідних варіантів.

При виборі варіанта розрахункове значення строку окупності порівнюється з його нормативним значенням . Ефективним буде варіант, коли . Величина, зворотна строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації, або коефіцієнтом порів­няльної ефективності . Він розраховується за формулою:

. (6.11)

Розрахункові значення коефіцієнта ефективності порівнюють з нормативною величиною . Якщо , то додаткові інвестиції в інноваційний проект ефективні.

Таким чином, для відбору інноваційних проектів використовуються показники відповідної економічної ефективності, які враховують зміни вартості порівнюваних варіантів.

Такими показниками є:

· приведені витрати;

· строк окупності додаткових інвестицій;

· коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій.

 

Використовуючи метод приведених витрат, визначимо найефективніший варіант запропонованого винаходу за формулою

,

де С — річні витрати виробництва нового продукту;

K — інвестиції;

— коефіцієнт ефективності, який приймаємо рівним 0,1.

Найефективнішим варіантом винаходу є перший, бо тут найменші приведені витрати.

Показники бюджетної ефективності відображають вплив результатів здійснення інноваційних проектів на доходи і витрати відповідного (державного, регіонального, місцевого) бюджету. Основним показником бюджетної ефективності, який використовується для обґрунтування передбачених у проекті заходів державної, регіональної чи місцевої підтримки, є бюджетний ефект. Бюджетний ефект для t-го кроку здійснення проекту визначається як перевищення доходів відповідного бюджету над витратами у зв’язку з виконанням даного проекту.

. (6.12)

Комерційна ефективність (фінансове обґрунтування) проекту визначається відношенням фінансових витрат і результатів, що забезпечують необхідну норму доходності. Комерційна ефективність може розраховуватись як для проекту в цілому, так і для окремих учасників з урахуванням їх вкладів за правилами. Ефектом при цьому на t-му кроці виступає потік реальних коштів [15, 19]. У межах кожного виду діяльності відбувається приплив і відплив коштів. Позначимо різницю між ними через :

, (6.13)

де і = 1, 2, 3. Потоком реальних коштів називається різниця між припливом і відпливом коштів від інвестиційної й операційної діяльності в кожному періоді здійснення проекту (на кожному розрахунковому кроці):

. (6.14)

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як доповнюючі показники економічної ефективності і враховуються при прийнятті рішень з інноваційної діяльності.

Кінцевим результатом інноваційної діяльності є розробка та реалізація інноваційних програм і проектів. Упровадження інновацій у будь-якій галузі економіки потребує фінансових витрат. Для того щоб увести нові виробничі потужності, опанувати нові технології, виробництво нових товарів, підвищити ефективність діяльності організації та одержати додатковий прибуток, необхідні інвестиції.

Основними джерелами інвестицій є власні кошти (уставний капітал, амортизаційний фонд, фонд накопичення, резервні фонди, нерозподілений прибуток підприємства або кредити). Інвестиційна діяльність здійснюється в умовах невизначеності, особливо, коли приймається рішення про впровадження нових техно­логій і розширення основної діяльності підприємства на новій технічній базі, новому ринку тощо.

Інвестиційні рішення, як правило, приймаються за умов, коли існує кілька альтернативних інноваційних проектів, які розрізняються за видами і обсягом необхідних коштів, часом окупності та джерелами залучення коштів. Виходячи з цього, прийняття рішення передбачає вибір одного з проектів на основі певних критеріїв, яких може бути кілька, а їх вибір може бути довільним. Тому виникає ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого інвестиційного рішення. З метою запобігання будь-якому ризику використовують відомі у світовій і вітчизняній практиці формалізовані методи оцінки інноваційних проектів.

Отже, ефективність інноваційної діяльності визначається її конкретною спроможністю створювати інновації, які зберігають відповідну кількість праці, часу, матеріально-технічних ресурсів, коштів у розрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачених корисних ефектів продуктів, послуг, технічних систем або дають змогу збільшувати виробництво знарядь праці, предметів споживання, які створюють комфортні умови життя людей, нові правила соціальних відносин.

Ці ефекти різноякісні, проте взаємопов’язані. Величина ефекту визначається також швидкістю поширення інновацій, наприклад, швидка заміна застарілої техніки, технології дає можливість економити ресурси, підвищувати якість продукції, оберігати від забруднення навколишнє середовище; поява на ринку нових товарів викликає зміни структури цін, галузевої структури виробництва, підвищення (зниження) рівня життя населення.

Розмір ефекту від реалізації нововведень безпосередньо визначається очікуваною їх ефективністю, яка виявляється як:

· покращання використання ресурсів;

· збільшення обсягу продажу;

· одержання прибутку від упровадження винаходів, патентів, ноу-хау, ліцензійної діяльності;

· зміна асортименту продукції та поліпшення його якості, створення нових товарів і послуг, що повніше задовольняють потреби споживача;

· зміна умов праці та підвищення її ефективності;

· приріст і накопичення нових знань, умінь і навиків;

· підвищення кваліфікації робітників;

· можливість навчання, зміни професії і соціального статусу працюючого;

· підвищення рівня задоволеності умовами та змістом праці, можливість самореалізації;

· покращання системи управління й організації як виробництвом, так і суспільством у цілому (розвиток демократії, гуманізації управління, упровадження принципів самовдосконалення соціо-технічних систем);

· зміна якості і стилю життя людей, формування нової культури.

Таким чином, економічним ефектом називається результат, який одержують унаслідок витрат на розвиток господарювання (впровадження інноваційних проектів у виробництво), що дає змогу збільшувати виробництво засобів виробництва; предметів ужитку, послуг за визначений період. Економічний результат оцінюється системою вартісних показників і критеріїв. Цих критеріїв пропонується дослідниками досить багато: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, потенційний річний розмір прибутку, очікувана норма прибутку, сумарний дохід за весь життєвий цикл інновації, абсолютна та відносна ефективність.

 


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Закон України „Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 № 40-IV.

2. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 10.01.2003, № 433-ІV // Голос України. – 13.02.2003. – № 28 (3028).

3. «Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 рр.» від 28 липня 2003 р. № 1174. // http: www.rada.gov.ua.

4. Бурнышев К, Инновации и проблемы качества //Вопросы экономики. – 2001. - №7. – С. 33-47.

5. Валдайцев С.В. Управление инновационным бизнесом: Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 343 с.

6. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 388 с.

7. Гаман М.В. Російський досвід державного стимулювання наукової та інноваційної діяльності // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 129-138.

8. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. – К.: Вікторія, 2004. – 312 с.

9. Горина М. Как заставить работать концепцию управления стоимостью. //Менеджеры и менеджер. – 2005. - №6. – с.9-13.

10. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. – Харків: ІНЖЕК, 2003. – 305с.

11. Гуменюк Д.О. Інноваційно-структурний тип економічного зростання: вплив фінансової політики держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Економіка”. – К.: ІВЦ “КУ”, 2004. – № 70. – С. 40-43.

12. Гуменюк Д.О. Фінансове стимулювання інноваційного розвитку // Чернівці: Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону: Зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 199-207.

13. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник /Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін.; Під ред. проф. Волкова О.І., проф. Денисенка М.П. – К.: ВЦ «Професіонал», 2004. – 960 с.

14. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 01.12.1998 №284-ХІV //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №2-3. – Ст. 20.

15. Зимовец В. Финансовое обеспечение инновационного развития экономики // Экономика Украины. – 2003. - №11. – С. 9-17.

16. ИвановВ.Н. Тучкова В.В. Проблема корпоративного управления в высокотехнологических организациях // Инновации. – 2000. № 9-10. – с.24-28.

17. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2003. – 278 с.

18. Ільницький Д.О. Порівняльний аналіз залежності успішності діяльності провідних компаній світу та Украіни від нематеріальних активів. //Актуальні проблеми економіки. – 2003. - №5. – с.56-61.

19. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. – К.: ВЦ «Академія», 2005. – 400 с.

20. Кінах А. Глоболізація економіки і технологічний розвиток. //Інтелектуальна власність. – 2005. - №7. – с. 8-11.

21. Крылов Э.И., Власова В.М., Журавкова И.В. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности предприятий: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 608 с.

22. Максимова Н. Власов М. Запитання-відповіді. // Інтелектуальна власність. – 2005. - №7. – с.71-75.

23. Маліцький Б., Попович О. Стан використання вітчизняного інтелектуального потенціалу. // Інтелектуальна власність. – 2005. - №12. – с. 7-14.

24. Медынский В.Г., Скамай Л.Г. Инновационное предпринимательство: Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 589 с.

25. Методические рекомендации по определению прибыли от использования объектов промышленной собственности. // Сборник систематизированного законодательства. – 2006. - №3. – с. 119-131.

26. Немчин О., Бутнік-Сіверський О. Організаційна складова розвитку інноваційної трансформації економіки Украіни. // Інтелектуальна власність. – 2005. - №5. – с. 28-34.

27. Поважный С.Ф., Смолько А.Д., Марьяненко Г.И. Управление комплексным развитием региона: Учеб. Пособие. – Донецк: ДонГАУ, 2003. – 250 с.

28. Покачалова Е.В. Интегральная система управления финансами как специфический нематериальній актив компании. // Финансі. Деньги. Инвестиции. – 2006. - №2. – с.23-30.

29. Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» //http:www.president.gov.ua.

30. Право інтелектуальної власності: Академ. курс.: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге вид., переробл. Та допов. – К.: Концерн „видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.

31. Про соціально-економічне становище України за 2005 рік. – К.: Державний комітет статистики України, 2006.

32. Програма науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року

33. Сажинец С. Организация аналитического учета нематериальных активов на предприятиях. // Бухгалтерский учет и аудит. – 2002. - №7. – с.23-27.

34. Світлана Наливайченко. Здійснення регулюючої ролі держави в реалізації науково-техничної політики в умовах ринку. // Схід. – 2002. - №3. – С.17-19.

35. Сілаєв В.І.Промислова інтелектуальна власність: Навчальний посібник. – Донецьк: ДонДАУ, 2002 – 96 с.

36. Статистичний щорічник України за 2005 рік. – К.: Техніка, 2006.

37. Степаненко А.С. Венчурне фінансування інвестицій і перспективи його використання в Україні //Фінанси України. – 1997. - №3. – С. 46-61.

38. Стрижак О. Управління інтелектуальною власністю: регіональний аспект. // Інтелектуальна власність. – 2006. - №2. – с. 23-32.

39. Трифилова А.А. Управление инновационным развитием предприятия. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 176 с.

40. Управление инновациями: В 3-х книгах. Книга 1. Основы организации инновационных процессов: Учеб. пособие/ А.А. Харин, И.Л. Коленский; Под ред. Ю.В. Шленова. – М.: Высшая школа, 2003. – 252 с.: ил.

41. Управление инновациями: В 3-х книгах. Книга 2. Управление финансами в инновационных процессах: Учеб. пособие/ А.А. Харин, И.Л. Коленский Н.Н. Пущенко, В.А. Старых; Под ред. Ю.В. Шленова. – М.: Высшая школа, 2003. – 295 с.: ил.

42. Управление инновациями: В 3-х книгах. Книга 3. Базовые компоненты управления инновационными процессами: Учеб. пособие/ А.А. Харин, И.Л. Коленский Н.Н. Пущенко и др.; Под ред. Ю.В. Шленова. – М.: Высшая школа, 2003. – 240 с.: ил.

43. Цибульов П. Заочний семінар «Основи інтелектуальної власності» (тема 1). // Інтелектуальна власність. – 2005. - №4. – с. 49-54.

44. Юрій Єхануров Малий та середній бізнес в Україні: реалії сьогодні та тенденції розвитку // Схід. – 2003. - №8. – с.3-5.

 


ДОДАТКИ






Date: 2015-12-12; view: 421; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.051 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию