Формування тексту курсової роботи

Написання тексту. Після того як опрацьовано літературні джерела й виконано практичну частину роботи, можна братися до напи­сання тексту.

Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, слід подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, поло­жень, визначень і доказів автора.

Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому студент, який працює над кур­совою роботою, має бути обізнаний з основними закона­ми логіки: тотожності, суперечності, виключеного третьо­го, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту курсової роботи, а їх порушення призво­дить до логіко-стилістичних помилок.

Рубрикація тексту. Під рубрикацією тексту маємо на увазі графічний по­діл тексту на складові частини — абзаци, підрозділи, роз­діли тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням компози­ційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.

Редагування заголовків. Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і під­заголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової ро­боти, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повно­цінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заго­ловках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.

Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується?

У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.

Цитування й переказ. Цитати — дослівні уривки з використаних джерел — використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літе­ратурних джерел. Для цитування, як правило, беруть ури­вок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати береться в лапки і наводиться без жод­них змін, зі збереженням особливостей авторського напи­сання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виді­лень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються);

2) зміна відмінка слова для підпорядкування його син­таксичній будові фрази, частиною якої вона є.

Не можна об'єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов'язані між собою. Кожна така виписка повин­на бути оформлена як окрема цитата.

Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тіль­ки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки.

Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у ви­користаному джерелі з маленької букви. Після двокрап­ки цитата починається з маленької букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати написане з маленької букви (у цьому випадку перед цитатою ставлять три крап­ки), і з великої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої.

Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слова в лапках, то лапки, однакові за малюнком, не ставляться по­ряд двічі. Цитати слід виписувати з першоджерел, а не з праць інших авторів.

Таблиці. Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують. Таблиці включають такі елементи:

1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий помер таблиці;

2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст;

3) заголовки граф таблиці (головка);

4) основну части­ну, яка складається з боковика (або заголовків рядків).

Вертикальні ряди в таблиці назива­ють графами або колонками, горизонтальні — рядками. Усі графи й боковик повинні мати заголовки. Заголо­вок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка — усіх даних цього рядка. У правому верхньому кутку над таблицею пишуть сло­во “Таблиця” і вказують її помер. Знак номера (№) перед порядковим номером не ставлять. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розді­лу).