Поняття та ознаки правопорушення

Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. Протиправна поведінка, як вид правової поведінки, є антиподом правомірної поведінки. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто, як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею. Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення [15, c. 56].

Правопорушення — це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушення – посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки [6, c. 405-406].

Ознаки правопорушення:

Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.

1) Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов’язків.

2) Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах. Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпечністю), породжена нею. Без зв’язку з цим діяння не може бути визнане протиправним.

В протиправності слід розрізняти два аспекти.

По-перше, протиправність є об’єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає, що суспільно шкідливе (небезпечне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправного.

По-друге, протиправність є об’єктивною властивістю правопорушення.

Об’єктивною в тому значенні, що всяке правопорушення посягає на суттєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронний ним загальний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується при допомозі правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні способи його здійснення.

3) Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України). Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних діянь. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують.

4) Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

5) Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі особи деліктоздатними не вважаються).

6)виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним зако­нодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення [5, c. 146-148].

Date: 2016-01-20; view: 676; Нарушение авторских прав