Прагматичні аспекти досліджень в сучасній лінгвістиці

Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність ¾ не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О. Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики.

Термін «прагматика» був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики ¾ загальної теорії знаків ¾ Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику ¾ вчення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику ¾ вчення про відносини між знаками, і прагматику ¾ вчення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації.

Прагматика ¾ це вплив засо­бів на інформаційну та світоглядну системи адресата; вивчення інструкції, яку адресант дає адресатові; функція дискурсу в екстра­лінгвіс­тичному контексті; визначення типів мовленнєвих актів та характеристика ознак мовленнєвого контексту [7]. Також прагматику розглядають як наукову дисципліну, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування.

Ф. С. Бацевич визначає прагматику як напрям сучасної лінгвістики, який ґрунтується на виявленні та описі функціонування суб’єктивного чинника в Мові, Мовленні та Комунікації як модусах існування живої природної мови [16].

Н. Д. Арутюнова трактує прагматику як область дослідження в семіотиці і мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні [20, c. 64].

Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика ¾ це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики висловлювань становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати висловлювання (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція).

Людське мислення, відображаючи в мові об'єктивний світ, вносить елемент суб'єктивності, обумовлений складним характером пізнавальної діяльності людини. Суб'єктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу у мовній системі: залежно від глибини пізнання людиною реального світу, від правильного бачення його, цей світ буде представлятися в мові в більш-менш адекватному вигляді. З цього випливає, що метою лінгвопрагматики є вивчення мови в контексті ¾ соціальному, ситуативному тощо, тобто дослідження мови як засобу комунікації.

Межі прагматичної теорії і практики ще не цілком визначилися і залишаються досить розмитими, проте вони відображають тісну взаємодію лігнвопрагматіки з такими областями гуманітарного (і власне лінгвістичного) знання, як теорія мовних актів, дискурс-аналіз, а також соціо-, етно- і психолінгвістика, антропологія та ін.

До кола питань, якими займається прагматика, відносять проблеми, пов'язані з суб'єктом мовлення (мовцем), адресатом (слухачем), стратегією і тактикою мовної поведінки, також досліджуються форми мовного спілкування, відносини між комунікантами, інтерпретація мови і перформативні висловлювання [8, c. 5].

Лінгвістична прагматика тісно пов'язана з соціолінгвістикою і психолінгвістикою, з філософією природної мови, теорією мовних актів, функціональним синтаксисом, лінгвістикою тексту, аналізом дискурсу, теорією тексту, а також (в останні роки) з когнітивної наукою, з дослідженнями в галузі штучного інтелекту, загальною теорією діяльності, теорією комунікації.

У лінгвопрагматиці можна виділити дві течії: перша орієнтована на систематичне дослідження прагматичного потенціалу мовних одиниць (текстів, пропозицій, слів), а інша ¾ спрямована на вивчення взаємодії комунікантів у процесі мовного спілкування.

Представники першого напряму розглядають питання про встановлення меж між семантикою і прагматикою (Р. Познер, Дж. Р. Серль, Н. П. Анісімова). Досліджуються значення мовних одиниць, топікалізація умови істинності пропозицій / висловлювань та їх зв'язок з контекстом тощо, але не зачіпаються проблеми мовних функцій мовних висловлювань і ситуативно обумовлена ​​сторона виражених в них пропозицій.

Другий напрямок лінгвістичної прагматики на початку 70-х років ХХ століття змикається з теорією мовних актів. Проявляється інтерес до максим Г. П. Грайса. Особлива увага приділяється правилам мовного спілкування, що організовують чергування мовленнєвих ходів комунікантів в діалозі, структурування та впорядкування у змістовому і формальному аспектах дискурсу, що визначає вибір мовних засобів і побудови висловлювань відповідно до вимог кількості, якості та релевантності переданої інформації, адекватного способу її передачі, визначення статусних ролей комунікантів та тощо.

Отже, під лінгвопрагматикою розуміють закріплене в мовній одиниці відношення адресанта до дійсності, до змісту повідомлення та адресата.