Розділ I. Загальні ознаки умисних вбивств за пом’якшуючих обставинах

У розділі І “Загальні ознаки умисних вбивств за пом’якшуючих обставинах” досліджено загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки усіх видів вбивств, що дозволило у подальшому перейти до розгляду ознак, властивих лише вбивствам при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116, 117, 118 КК).

Зроблено висновок, що об’єктом вбивства слід визнавати лише життя як цінність, яка має суттєве значення для людини в цілому, а не суспільні відносини чи елементи охоронюваних законом суспільних відносин, оскільки не можна вважати, що життя людини як природне, невід’ємне, особисте благо - це об'єктивні відносини між людьми. Життя людини не відноситься до економічних, соціальних, біологічних та інших суспільних відносин і не регулюється у суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями). Потерпілими при вбивстві визнаються лише фізичні особи.

Оскільки об’єктом вбивства є життя людини, необхідно, щоб людина, на життя якої посягають, вже народилася і ще не померла. Встановлення початкової межі людського життя є завданням складним і водночас необхідним. Розглядаємо поняття „народження” у декількох значеннях: 1) процес народження (початок фізіологічних пологів); 2) результат народження – поява дитини (констатація, наслідок). Народження – це певний природній процес, а тому кримінальний закон охороняє життя людини вже в самому процесі народження, тобто з початку фізіологічних пологів. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про охорону дитинства”, згідно з якою “кожна дитина має право на життя з моменту визначення живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я”, кримінально караним доцільно визнавати посягання на плід, який вже відокремився від черева матері внаслідок пологового процесу і є

життєздатним. Об’єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, має свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на життя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м‘язова сила вбивці.

Питання про причиновість повинно вирішуватись шляхом конкретного розгляду реально існуючого взаємозв’язку відповідних явищ. Вивчення практики показує, що правильна кваліфікація вбивств ускладнена розумінням суб’єктивної сторони цих діянь. Неточність у висновках при аналізі суб’єктивної сторони вбивства нерідко призводить до помилок: неправильно визначається спрямованість умислу, спричинення смерті через необережність розцінюється як умисне, допускаються висновки про наявність умислу чи необережності при випадковому спричиненні смерті, наявність причинового зв’язку сприймається як доказ винуватості особи тощо. Поряд з виною особливу увагу у роботі приділено мотиву, меті, емоційному стану (емоціям), які мають певне кримінально-правове значення при оцінюванні поведінки людини. Суб’єктом умисного вбивства може бути фізична, осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-ти річного віку (статті 115 - 117 КК), а при вчинені злочину, передбаченого ст. 118 КК, – 16-ти років.