Курсова робота. З дисципліни «політична економія»

з дисципліни «Політична економія»

на тему:

«Монетарна політика, її сутність, інструменти, види і вплив на економічний розвиток»

КИЇВ – 2015

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Сутність,цілі та види монетарної політики:…………………………....4

1.1. Поняття грошово-кредитної політики………………………………...4

1.2. Цілі, об’єкти та суб’єкти монетарної політики……………………...8

1.3. Види грошово-кредитної політики…………………………………..16

Розділ ІІ. Інструменти монетарної політики……………………………………20

2.1. Зміна норми обов’язкових резервів. ……………………………….20

2.2. Зміна облікової ставки………………………………………………..23

2.3. Операції на відкритому ринку. ………………………………………27

Розділ ІІІ. Вплив монетарної політики на економічний розвиток…………………..30

Висновки………………………………………………………………………….37

Список використаної літератури………………………………………………..39

Вступ

У сучасних умовах, при подальшому переході України до ринкової економіки, роль обґрунтування сутності грошово-кредитної політики в системі державного регулювання помітно зростає. Вона спрямована на стимулювання сталого економічного розвитку держави та, на цій же основі, на підвищення добробуту суспільства.

Головною метою грошово-кредитної політики України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю попиту та пропозиції на гроші, контролем над грошовим обігом, структурою та динамікою грошових агрегатів.

Дана тема є дуже актуальною, тому що українська економіка зараз знаходиться на перехідному етапі розвитку і вибір правильної грошово- кредитної політики матиме великий вплив на подальше її економічне зростання.

Мета курсової роботи – визначення загальної суті грошово-кредитної політики, дослідження її сучасного стану в Україні та виявлення перспектив розвитку.

З огляду на визначену мету були поставлені та вирішувались наступні завдання:

-дослідити сутність поняття грошово-кредитна політика, її основні цілі та інструменти;

-розглянути основні етапи становлення та розвитку грошово- кредитної політики України;

- узагальнити зарубіжний досвід стосовно реалізації грошово- кредитної політики;

- провести аналіз сучасного стану грошово-кредитної політики України та виявити основні інструменти, які використовуються при її реалізації;

-визначити перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

Об’єктом даної роботи є процес здійснення грошово-кредитної політики. Предметом – грошово-кредитна політика держави.

Дослідження проблематики грошово-кредитної політики знайшли відображення у працях вітчизняних науковців, серед яких варто виділити Н. І. Гребеника, О. А. Данилишина, О. Дзюблюка, М. І. Звєрякова, В. В. Коваленко, О. В. Костюка, І. О. Лютого, С. М. Савлука, А. В. Сомика, В. С. Стельмаха.

Розділ І. Сутність,цілі та види монетарної політики

1.1. Поняття грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика — це комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. У такому визначенні сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави.

Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, як це часто допускається в літературі, а й на попит на гроші. І хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, це не може бути підставою для виключення його зі сфери впливу грошово-кредитної політики. Особливо це важливо для країн із перехідною економікою, де попит на гроші є слабо розвинутим і потребує регулятивної підтримки.

У літературі застосовуються й інші підходи до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади.У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Найбільш прийнятним є наведене вище визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участі та реалізуються через грошовий ринок у всіх його складових та різновидах, включаючи валютний ринок. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів, внутрішньо єдиної інституційної основи, яка охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика являє собою комплексний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі. Саме в цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття грошово-кредитної політики.

На думку А. М. Мороза, «грошово-кредитна політика – сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава з метою регулювання економічного росту, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і збалансування платіжного балансу».

М. І. Савлук під грошово-кредитною політикою розуміє «комплекс взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків».

М. Ф. Пуховкіна вважає, що «під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення певних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк, а державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, а саме кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, щоб відповідно до цілей державної економічної політики впливати на попит і механізми використання позичок у народному господарстві».

В економічному словнику, за редакцією А. Н. Азріліяна визначається, що грошово-кредитна політика включає в себе сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що направлені на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є одним із найважливіших методів втручання держави в процес відтворення.

П.І. Юхименко визначає грошово-кредитну політику як «частину економічної політики держави,сукупність законодавчих і нормативних актів,бюджетно-податкових,інших монетарних інструментів,інститутів та заходів державної влади,які згідно з законодавством мають повноваження щодо формування і використання фінансових ресурсів держави і регулюють фінансово-кредитні потоки у секторах економіки відповідно до стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики». Проте такий підхід надто широкий і не дає змоги виявити специфіку грошово-кредитної політики. Крім того,використання бюджетно-податкових інструментів навряд чи належить до сфери компетенції центрального банку в процесі реалізації ним грошово-кредитної політики.

Інше визначення грошово-кредитної політики дає професор В.В.Козюк: грошово-кредитна політика - одне зі знарядь державного втручання в економіку з метою її регулювання та спрямування її розвитку відповідно до цілей соціально-економічної доктрини. Подібним чином грошово-кредитну політику визначає В.В. Рудько-Силіванов, згідно з підходом якого грошово-кредитна політика – це впроваджувана державою генеральна лінія дій, система заходів у галузі управління грошово-кредитними процесами і складова частина загальної економічної політики з точки зору її впливу на відповідну сферу економічних відносин – монетарну,а більшою мірою характеризують грошово-кредитну політику як частину більш загального поняття – державного регулювання економіки.

Можна вважати, що найбільш повним є визначення дане І. О. Лютим, за яким «економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів».

Сама назва цієї політики як грошово-кредитної зумовлена двома чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці центральних банків: спрямуванням її на регулювання грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм; забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм.

Але в сучасних умовах у практиці регулювання пропозиції грошей з’явився ще один (і досить могутній) чинник впливу на масу грошей — валютний механізм, що реалізується через валютну, в тому числі курсову, політику. Тому традиційна назва регулятивного механізму (грошово-кредитна політика) не відображає всієї різноманітності процесів, які там відбуваються. Зокрема, поза межами цієї назви залишаються процеси впливу на пропозицію грошей через валютний ринок і курсову політику. На цьому тлі видається більш логічною назва «монетарна політика», яка широко застосовується в зарубіжній літературі. У межах такої назви можуть вільно співіснувати всі три складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна. Більше того, така назва краще виражає внутрішню єдність цього (регулятивного) механізму, його моноспрямованість на підтримання пропозиції грошей на рівні, адекватному попиту на гроші.

Зміст грошово-кредитної політики визначається вищими законодавчими органами країни, а реалізується урядами, центральними банками та міністерствами фінансів. Головний її суб’єкт в Україні – Національний банк України (НБУ). Але також у розробці грошово-кредитної політики приймають участь й інші органи державного регулювання економіки, а саме Міністерство фінансів, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, уряд та Верховна Рада.

1.2. Цілі, об’єкти та суб’єкти монетарної політики

Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за "перегріву" кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на 3 групи: стратегічні,проміжні i тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей красномовно свідчить досвід України. У 1991—1993 рр. пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва. Їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримання економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994—1996 рр. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати як свою стратегічну ціль подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвело до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальному секторі завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноекономічної політики держави.

Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики. Детальніше методи та інструменти монетарної політики будуть розглянуті в наступних параграфах цього розділу.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо моделі. грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно з цією моделлю, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

Об’єкти і суб’єкти

Ключовим суб’єктом монетарної політики є держава, яка відповідає за створення в країні найсприятливіших для економічного і соціального розвитку монетарних умов. Цю місію держави виконують через уповноважені органи — центральні банки, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції страхування банківських депозитів тощо. Певна роль надається також загальним органам державного управління — урядам, їх окремим структурам: міністерствам фінансів, економіки, казначействам тощо. Проте провідна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить центральним банкам.

В Україні головною уповноваженою державою інституцією, яка відповідає за розроблення і реалізацію монетарної політики, є Національний банк України. Як передбачено Конституцією України (Ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє і затверджує Основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік та здійснює контроль за її проведенням. Реалізує ж завдання грошово-кредитної політики безпосередньо апарат НБУ в процесі своєї повсякденної діяльності.

Суб'єктами проведення монетарної політики з боку держави виступають центральний (Національний) банк країни, міністерство фінансів, державна

скарбниця, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установи зі страхування депозитів тощо.

Центральний (Національний) банк є основним (центральним) суб'єктом здійснення державної монетарної політики в національних економічних системах (рис.). Він очолює банківську систему, регулює грошово-кредитну систему країни, володіє монопольним правом на грошову емісію, здійснює монетарну політику в інтересах національної економіки.

Рис. Суб'єкт та об'єкт монетарної політики

Через Національний банк держава регулює емісію, встановлює позичковий банківський процент, надає кредити, випускає цінні папери, впливає на грошові потоки і заощадження. Вказані інструменти дозволяють державі протистояти інфляції, регулювати процентні ставки і через них інвестиційний процес, виробництво і зайнятість, здійснювати відчутний вплив на рух курсу акцій тощо.

Об’єкти монетарної політики можна розділяти на віддалені (кінцеві) та наближені (безпосередні). Віддаленими є реальний сектор економіки та соціальна сфера, адже саме задля забезпечення їх належного розвитку здійснюється грошово-кредитне регулювання. Безпосередніми об’єктами виступають ті змінні грошового ринку, через які монетарні імпульси здійснюють вплив на віддалені об’єкти. Це, зокрема, маса грошей, ціна грошей, валютний курс. На масу грошей вплив здійснюється через зміну пропозиції грошей, на ціну грошей та валютний курс — через зміну попиту і пропозиції грошей.

1.3. Види грошово-кредитної політики

Існує декілька видів монетарної політики:

• стимулююча та стримуюча;

• жорстка та гнучка.

Стимулююча монетарна політика (експансія) спрямована на зростання сукупних витрат шляхом збільшення грошової маси і зниження ставки відсотка.

Стримуюча монетарна політика (рестрикція) спрямована на зменшення сукупних витрат шляхом зменшення грошової маси та підвищення ставки відсотка.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (див. рис.9.1). За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Рисунок - Гнучка грошово-кредитна політика

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей

(рис. 9.2). За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Рисунок - Жорстка грошово-кредитна політика

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента.

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має значний зовнішній лаг – час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на певних номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званомумонетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси – джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, в іншому випадку – проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, – нестійкість темпів зростання природного рівня випуску. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними видатками для розвитку економічної системи.

Розділ ІІ. Інструменти монетарної політики

2.1. Зміна норми обов’язкових резервів

Обов'язкові резерви не завжди були інструментом грошово-кредитної політики в сучасному її розумінні. Цей важіль впливу на банківську систему спершу обумовлювався необхідністю страхування вкладників банку, а також підвищенням відповідальності банків перед своїми клієнтами.

У сучасному розумінні мінімальні обов'язкові резерви - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'язкове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

o засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

o інструмента регулювання грошової маси в обігу.

Первинною функцією мінімальних резервів є забезпечення ліквідності комерційних банків. Формування централізованого фонду коштів має слугувати надійним гарантуванням вкладів. У сьогоднішніх умовах роль цієї функції пов'язана із забезпеченням стабільності банківської системи, що сприяє як підтриманню неперервності функціонування платіжно-розрахункового механізму, так і зниженню ризикованості вкладів у банки і зменшенню збитків від їхніх банкрутств.

На сьогоднішній день ця функція трансформувалася і пов'язана із забезпеченням стабільності діяльності банківської системи в цілому, що сприяє, по-перше, підтриманню надійності платіжно-розрахункового механізму і, по-друге, зниженню рівня ризику банківських вкладень і мінімізації втрат у випадках банкрутства банків.

Основною функцією обов'язкового резервування є вплив на кредитний потенціал комерційних банків із метою регулювання кількості грошей в обігу. Рівень мінімальних резервів безпосередньо впливає на кількісні параметри кредитування суб'єктів національної економіки з боку комерційних банків і визначає обсяг грошової маси.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкового резервування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. За обмежувальної грошово-кредитної політики центральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу.

За здійснення стимулювальної (експансивної) грошово-кредитної політики центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредитування та веде до зростання грошової маси в обігу.

Рис.- Використання норм мінімальних обов'язкових резервів як інструмента грошово-кредитної політики

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм мінімального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування норм обов'язкового резервування полягає у:

* обмеженні темпів зростання грошової маси;

o вилученні надлишкових коштів із грошового обігу;

o формуванні жорсткого зв'язку між грошовою масою та грошовою базою;

* регулюванні попиту на банківські ресурси.

Норма обов'язкового резервування встановлюється в законодавчому порядку. Порядок її застосування суттєво відрізняється як кількісно, так і якісно в різних країнах. Часте маніпулювання нормами обов'язкового резервування може викликати певні труднощі, оскільки навіть невеликі його коливання суттєвим чином впливають на обсяг кредитування в економіці. Цей інструмент забезпечує розв'язання більшою мірою довгострокових завдань грошово-кредитної політики.

При використанні норм обов'язкового резервування слід мати на увазі не лише мультиплікативний ефект кредитної експансії, що послаблює його керованість, а й вплив на рівень рентабельності комерційних банків, оскільки гроші, що перебувають на резервних рахунках, не приносять доходу. Це є своєрідним додатковим "податком" на діяльність комерційних банків.

Механізм установлення мінімальних банківських резервів як ефективного і надійного інструмента грошово-кредитної політики протягом останніх років суттєвим чином втратив своє значення. У багатьох країнах центральні банки проводять поступове зниження норм резервних вимог. Так, наприклад, центральні банки країн - членів Європейської системи центральних банків використовують норму резервування, що становить 2%, а за строковими вкладами терміном більше двох років норма мінімальних резервних вимог не встановлюється.

Національний банк України, відповідно до Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, використовує норматив обов'язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами через зниження (збільшення) грошового мультиплікатора. Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційному банку від моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій.

2.2. Зміна облікової ставки

Проведення облікової політики – встановлення центральним банком ставки облікового відсотка.Це ставка,за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам,які у свою чергу під позичковий,відсоток надають кредити суб’єктам економіки. Розмір облікової ставки встановлюється державою залежно від господарської кон’юктури та цілей економічної політики.

Облікова ставка є важливим інструментом грошово-кредитної політики, сутність якої полягає у зміні відсотків за кредитами, що їх центральний банк надає комерційним банкам. Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю центрального банку з переобліку векселів, представлених комерційними банками. У сучасних умовах зміст операцій центрального банку з рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий кредит) чи позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання всіх видів кредитів комерційним банкам.

Зміна облікової ставки:

- впливає на співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу;

- підвищення облікової ставки (політика дорогих грошей) знижує попит на кредити,гальмує господарську активність;

- зниження облікової ставки (політика дешевих грошей) стимулює попит та кредити та пожвавлення господарської активності;

- з підвищенням облікової ставки варто очікувати протилежних процесів.

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облікової ставки центрального банку:

Ø причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку національної економіки;

Ø причини, пов'язані з рішеннями центрального банку щодо грошової сфери.

Перша група причин є первинною щодо другої, оскільки розвиток секторів економіки впливає на рішення центрального банку в грошово-кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійснюється центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку.

Головними з-поміж факторів першої групи є такі:

o фаза економічного циклу;

o інфляція;

o міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають на рівень облікової ставки, відносять:

o проведення центральним банком політики "дорогих" або "дешевих" грошей;

o вирівнювання платіжного балансу;

o запобігання девальвації національної валюти.

Встановлення облікової ставки центрального банку здійснюється за такими принципами:

· визначення облікової ставки на рівні, що перевищує темпи інфляції. Цей принцип полягає в тому, що додатне значення реальної облікової ставки є інструментом антиінфляційної політики. Водночас це дає змогу запобігти втратам комерційних банків від знецінення їхніх активів. Суттєвий вплив на рівень реальної відсоткової ставки справляє фактор часу. З проведенням короткострокових операцій банківські установи мають можливість забезпечити вищий позитивний рівень відсоткової ставки. З проведенням довгострокових операцій можливою є ситуація, за якої темпи інфляції в наступні періоди виявляться вищими, ніж під час укладання угод. Через це кредитори за довгостроковими операціями намагаються встановлювати більшу інфляційну премію з метою страхування від інфляції. Це викликає перевищення рівня довгострокових відсоткових ставок над короткостроковими;

· встановлення облікової ставки у межах коридору ринкових відсоткових ставок за кредитами та депозитами. Облікова ставка є нижньою межею ставки за активними операціями, що обумовлено необхідністю отримання прибутку кредитними установами;

· встановлення облікової ставки за умов стабільності на грошовому ринку і сталості інфляційних процесів на рівні, близькому до ставок на міжбанківському ринку. Це дозволяє центральному банку ефективніше впливати на динаміку відсоткових ставок на інших сегментах грошового ринку і запобігати використанню зі спекулятивною метою кредитів рефінансування.

· визначення облікової ставки на рівні, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це дозволяє не лише з'ясувати реальну вартість кредитів, а й сформувати в економіці раціональні вартісні співвідношення, які запобігають виникненню диспропорцій у національній економіці.

Механізм регулювання облікової ставки та її вплив на економіку виглядає таким чином:

2.3. Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку – це купівля НБУ державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню. Вони спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків, таким чином на регулювання пропозиції грошей. Операції нбу на відкритому ринку прямо впливають на пропозицію грошей, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Нбу може проводити операції з цінними паперами як на первинному так і на вторинному ринку. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт.

Операція репо (repo – repurchase agreement) – це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині одна сторона продає цінні папери іншій стороні. В той самий час перша сторона бере на себе зобов’язання викупити зазначені цінні папери у визначений термін або на вимогу іншої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині репо.

Операції у формі угод репо – угоди про зворотній викуп цінних паперів, які використовуються для оперативного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на банківські резерви. Після завершення операції даного типу обсяг банківських резервів встановлюється на попередній рівень.

Операції репо дозволяють центральному банку справляти короткостроковий вплив на кон’юнктуру ринку з подальшим нівелюванням цього впливу через певний проміжок часу. У світовій практиці угоди репо укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій репо є стандартизованими. Нбу здійснює на відкритому ринку як звичайні операції з цінними паперами, так і операції репо. Згідно з положенням, затвердженим нбу, операції репо поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку визначення процентної ставки: нічне репо, відкрите репо, строкове репо.

Операції у формі угоди аутрайт – остаточна купівля цінних паперів з негайною оплатою, яка спрямована на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі-продажу цінних паперів.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для використання. У той же час для проведення цих операцій нбу використовує різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які відрізняються за цілим рядом параметрів, а саме: формою (звичайна купівля чи продаж або ж на умовах зворотної купівлі – репо), об’єктом; терміновістю; учасниками.

Операції на відкритому ринку – це один з найважливіших засобів проведення грошово-кредитної політики, оскільки має найбільший вплив на монетарну базу. Існують два типи операцій на відкритому ринку:

- динамічні, що спрямовані на зміну обсягу резервів;

- захисні, які спрямовані на відшкодування впливу на монетарну політику інших факторів.

Переваги операцій на відкритому ринку порівняно з іншими засобами, такі:

- повний контроль з боку нбу над обсягом та часом проведення операцій;

- можливість точного визначення обсягу проведення операцій від дуже малих до значних обсягів продажу або купівлі цінних паперів;

- легкість коригування.

Якщо при проведенні грошово-кредитної політики зроблено помилку і пропозиція грошей, наприклад, надто збільшилась внаслідок завеликого обсягу придбань нбу цінних паперів, то можна швидко зреагувати і виконати зворотну дію, тобто продати певну кількість цінних паперів та нормалізувати пропозицію грошей на ринку;

- швидкість застосування у будь-якій мірі, оскільки нбу не потрібно узгоджувати ці питання.

Виділимо наступні переваги при використанні цього засобу грошово-кредитної політики порівняно з іншими інструментами: ініціатива з проведення операцій належить нбу; операції з цінними паперами забезпечують банку гнучкість щодо обсягів та часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон’юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Розділ ІІІ. Вплив монетарної політики на економічний розвиток

Для того, щоб уряд країни мав змогу проводити виважену економічну політику, приймати важливі стратегічні рішення, необхідно досліджувати не лише динаміку окремих макроекономічних показників, пропорції чи структурні зміни між ними. Для розробки державних программ, прогнозів економічного та соціального розвитку, а також Основних засад грошово- кредитної політики, більш глибокого розуміння причинно-наслідкових залежностей, зокрема між ВВП та монетарними показниками, доцільно проводити їх статистичну оцінку.

Окреслюючи проблему дослідження, потрібно зазначити, що монетарна політика є одним із ключових елементів економічної політики держави (поряд із бюджетною, структурною, зовнішньоторговельною, фіскальною) і визначається пріоритетними та стратегічними цілями економічного розвитку.

На сучасному історичному етапі для України однією з першочергових цілей загальнодержавної економічної політики є закріплення та підтримка стійкого довгострокового зростання економіки, яке розпочалось у 2000 р. При цьому монетарна політика є одним із секторів економічної політики вищих органів державної влади.

Монетарна політика країни є важливою сферою функціонування економіки, визначення та проведення якої є однією з важливих функцій центрального банку.

Ключовою ціллю монетарної політики більшості центральних банків є збереження інфляції на низькому рівні. Однак у країнах з ринковою економікою центральні банки не можуть безпосередньо контролювати інфляцію. Для цього вони мають такі інструменти як відсоткові ставки тощо. Деякі центральні банки використовують зростання грошової маси або валютний курс як проміжну мету в прийнятті рішень. Інші мають більш еклектичний підхід.

Отже, монетарну політику можна визначити як комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. У свою чергу, цілі монетарної політики є похідними від загальних соціально- економічних цілей, вони підпорядковані соціально-економічним пріоритетам.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість і, в кінцевому підсумку, на ВВП. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави.

В умовах перехідної економіки, яка характерна для України після здобуття нею у 1991 р. незалежності, основним завданням монетарної політики в умовах зниження темпів інфляції є сприяння переорієнтуванню потоків капіталів з фінансового у реальний сектор економіки. Необхідною умовою припинення спаду матеріального виробництва та відновлення економічного зростання є цінова стабільність, оскільки за такої ситуації стає вигідним вкладати вільні грошові кошти в реальний сектор. Однак лише зазначеної передумови недостатньо. Сприяння економічному зростанню потребує відповідних змін і в тактичних орієнтирах: від жорсткої політики підтримання на певному рівні грошової маси до гнучкої політики регулювання ставки процентів. Помірна експансія у проведенні монетарної політики шляхом лібералізації умов кредитування центральним банком комерційних розширює грошову пропозицію на ринку, знижуючи таким чином ціну на кредитні ресурси – процентні ставки, що стимулює (завдяки зменшенню вартості капіталу) інвестиційні процеси, а відтак веде і до зростання ВВП.

В Україні головна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку України, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, які, відповідно до статті 100 Конституції України та статті 9 Закону України “Про Національний банк України”, розробляє та здійснює контроль за їх проведенням Рада Національного банку України, центральний банк здійснює регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови економічного зростання та підтримки високого рівня зайнятості населення.

В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2004 рік зазначається, що вони розробляються, виходячи з динаміки основних прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку на наступний рік та стану їх виконання у поточному році, що вже на цьому етапі доводить нерозривний зв’язок між монетарною та загальноекономічною політикою держави. Важливе значення при цьому надається такому макроекономічному показнику, як ВВП, аналіз якого наводиться у взаємозв’язку з монетарними показниками з метою визначення забезпеченості економіки грошовими коштами в обсягах, які сприяють реальному зростанню виробництва на фоні стабільності гривні.

Варто зазначити, що основні завдання монетарної політики визначаються, виходячи з цілей та напрямів монетарної політики і з прогнозу економічного і соціального розвитку, зокрема, прогнозу ВВП. Таким чином, виникає необхідність у з’ясуванні питання стосовно статистичної оцінки зв’язку між ВВП та монетарними показниками та прогнозування безпосередньо показника ВВП. Не зайвим буде згадати, що розрахунками номінального та реального ВВП в Україні займається Державний комітет статистики України, офіційні прогнозні розрахунки ВВП здійснює Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, а прогнози монетарних показників – Національний банк України. Але оскільки у колишньому Радянському Союзі не було необхідності у здійсненні прогнозних розрахунків, тому досвіду щодо подібних розрахунків не так багато як по ВВП, так і по монетарних показниках.

Саме тому питання статистичної оцінки взаємозв’язку між ВВП та монетарними показниками є досить важливим на сьогодні і потребує досліджень у цій сфері.

Аналізуючи останні дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання даної проблеми, варто зауважити, що, розглядаючи період початку 90-х років із точки зору оцінки взаємозв’язків між макроекономічними показниками з метою подальшого практичного використання побудованих моделей, зокрема для прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту (ВВП) України, можна зробити висновок, що цим питанням майже зовсім не займались вітчизняні наукові організації. Більш-менш серйозні методики розроблялись лише на рік і не більше, ґрунтуючись, здебільшого, на дефіциті бюджету. У той же час обґрунтовані прогнози складали в основному міжнародні організації, які використовували адаптовані моделі розвинутих зарубіжних країн, що не завжди відповідало характеру й тенденціям розвитку народного господарства України. Наприкінці 90-х років цією проблемою активно почали займатись вітчизняні науковці та науковці пострадянських країн.

Зокрема, відомі українські економісти досліджували питання взаємозалежності між ВВП та окремими монетарними показниками. Так, зв’язок між ВВП та пропозицією грошей в Україні було висвітлено у статті В.А. Ющенка, а пізніше більш детально – ним разом з В. Лисицьким у монографії, де подані розрахунки зв’язку між реальним ВВП та середньомісячною пропозицією грошей у вигляді агрегату М1, а також у вигляді агрегату М3 окремо, а також виявлено щільну та негативну статистичну залежність між показниками, що вказує на те, що в конкретних умовах України високі темпи розширення грошової пропозиції у номінальному вираженні призводили до зниження реального ВВП в умовах, коли темпи інфляції були досить високими.

Виявлення залежності та досить істотного зв’язку між середньозваженою часткою грошей поза банками та окремо з кожною із таких складових ВВП (кінцеві споживчі витрати сектора державного управління, невиробниче споживання та чисті податки на виробництво та імпорт) демонструє В. Лисицький. Завдяки побудованим рівнянням автор робить важливий висновок про те, що нарощення податкового тягаря і ухилення від його сплати призвело до зростання “тіньової економіки”, а отже і до збільшення обсягу позабанківських грошових оборотів, що відобразилось у швидкому зростанні частки грошей поза банківською системою.

Пізніше В. Лисицький продовжив подібні дослідження, разом із О. Руднєвим та І. Лисицьким, вивчаючи питання посилення монетарної (банківської) підтримки реального сектора економіки. Як негативний чинник впливу на економічне зростання був розглянутий такий показник, як борг (внутрішній і зовнішній).

Проблему вивчення впливу монетарної політики на економічне зростання було висвітлено Головою Держкомстату О.Г. Осауленком. Автор провів кореляційно-регресійний аналіз залежності ВВП від процентних ставок та обсягів грошової маси. В результаті дослідження робиться висновок про те, що однією з необхідних умов переходу до економічного зростання є зниження процентних ставок за кредитами, а також про можливість цілеспрямованого регулювання темпів економічного зростання в Україні, змінюючи грошову пропозицію і направляючи приріст грошової маси в реальний сектор економіки.

На важливість монетарної політики при досягненні сталого економічного зростання вказує академік НАН України І. Лукінов, який зазначає, що темпи зростання реального ВВП можуть бути високими не лише завдяки вдалій інвестиційній та структурній політиці, але і фінансовій, в тому числі податковій, грошово-кредитній (банківській), митній, ощадній та регуляторній.

Питанням виявлення залежності між ВВП та пропозицією грошей займались також Б. Адамик, Р. Тиркало, які, спираючись на теорію монетаристів, побудували регресійне рівняння залежності між реальним ВВП та грошовою масою (М3). В результаті проведеного аналізу ними був зроблений висновок, що швидке зростання пропозиції грошей в Україні вело до зниження реального ВВП, а не його зростання, знову-таки за умови високого рівня інфляції (можна додати, що подібні висновки були вже зроблені й іншими авторами).

Узагальнюючи вищезазначене, варто зауважити, що при оцінці взаємозв’язків між макропоказниками вітчизняні фахівці часто користуються світовим досвідом, який не завжди легко застосувати до специфіки української економіки. Чимало досліджень присвячено оцінці залежностей між ВВП та показниками монетарного сектора економіки. Разом з тим, на наш погляд, існують деякі невирішені питання. Так, наприклад, фахівцями побудовані окремі рівняння взаємозв’язку між ВВП та пропозицією грошей, кредитними ставками, наданими кредитами. Проте сучасне життя вимагає більш глибокого дослідження залежностей між ВВП та комплексом монетарних показників.

Таким чином, формулюючи цілі даного дослідження, ми використали такий статистичний аналіз, результатом якого є побудова багатофакторного рівняння регресії із комплексом показників грошово-кредитного ринку України, дає змогу реально оцінити вплив монетарної політики на економічне зростання України.

Узагальнюючим показником, який характеризує рівень економічного зростання, ми обрали показник реального ВВП, який відображає в ринкових цінах кінцеві результати діяльності підприємств та організацій, що виробляють товари та послуги.

На основі помісячних даних, починаючи з 1997 р., була побудована модель взаємозв’язку між ВВП України та окремими показниками грошово- кредитного ринку:

· питомої ваги готівки в обігу в загальному обсязі грошової маси (М3) – D_M0;

· темпів зростання реальних кредитів, наданих суб’єктам господарювання, у процентах до відповідного періоду попереднього року – CRED_R_T;

· реальної ставки за кредитами в національній валюті – CREDRATE_R.

З метою статистичної оцінки взаємозв’язку між реальним ВВП та монетарними показниками за допомогою кореляційно-регресійного аналізу (з використанням програмного продукту Eviews) було побудовано рівняння регресії від вищезазначених чинників (в дужках наведені значення t – критерію):

Статистичний аналіз факторів впливу на зміну темпів зростання реального ВВП показав, що однією з важливих передумов зростання реального ВВП протягом досліджуваних років було зростання реальних кредитів, наданих суб’єктам господарювання. За результатами розрахунків, підвищення темпів зростання реальних кредитів у всі види економічної діяльності на 1 % за інших рівних умовах спричиняє зростання темпів ВВП в середньому на 0,14 % з часовим лагом у 3 місяці.

Серед якісних змін при зростанні ВВП треба виділити скорочення питомої ваги готівки в обігу. Так, за отриманим рівнянням зменшення питомої ваги готівки в обігу на 1 % (з лагом у 1 місяць) при елімінуванні впливу всіх інших факторів призводить до зростання темпів ВВП в середньому на 0,94 %.

Позитивний вплив на темпи зростання обсягів ВВП спричиняє також зменшення реальної ставки за кредитами в національній валюті. Так, результати розрахунків вказують на те, що скорочення реальної ставки за кредитами в національній валюті на 1 % призводить до зростання обсягів реального ВВП в середньому на 0,42 % з лагом у 12 місяців.

На основі побудованого рівняння залежності були зроблені прогнозні розрахунки ВВП на 2003-2004.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження була розроблена експериментальна модель, яка виявила залежність між реальним ВВП та окремими монетарними показниками, тобто доведений вплив монетарної політики на економічне зростання, а також зроблений прогноз ВВП на 2003- 2004 роки.

Висновки

В ході написання курсової роботи було розглянуто сутність поняття монетарної політики або ще як її називають грошово-кредитної,її цілі,основні завдання,види,типи,об’єкти та суб’єкти, інструменти та вплив монетарної політики на економічний розвиток.

З написаного вище можна зробити наступні висновки. Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета цієї політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).

Інструменти грошово-кредитної політики дозволяють здійснювати ефективне антициклічне регулювання в країнах з ринковою економікою. Уряд проводить жорстку грошово-кредитну політику, підтримуючи на визначеному рівні обсяг грошової маси, або гнучку грошово-кредитну політику, утримуючи на деякому заданому рівні ставку процента. Вибір конкретного варіанта грошово-кредитної політики залежить від того, які фактори вплинули на зміну попиту на гроші. Якщо, наприклад, його зростання пов'язане з підвищенням темпу інфляції і «перегрівом» економіки, то доцільне проведення жорсткої грошово-кредитної політики.

З даного можна вивести ще один вагомий висновок,що кожний із вказаних елементів запускається попереднім і приводить в дію наступний важіль. Тому збій в роботі будь-якого важеля послаблює результативність проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, слабка реакція інвесторів на помітне зниження відсоткової ставки, викликане, в свою чергу, суттєвим розширенням обсягу грошової маси, не викличе адекватного поширення сукупного попиту, а також і сукупної пропозиції, на Р була направлена дія грошово-кредитної політики в цілому, при ньому може спостерігатися посилення інфляційних процесів, така ситуація може бути пов'язана з нестабільною політичною ситуацією в країні, яка пригнічує інвестиційну активність.

Список використаної літератури

1. Адамик Б., Тиркало Р. Передавальний механізм монетарної політики та його значення для ефективної діяльності НБУ // Вісник НБУ. – 1999. – № 7 (41). – С. 6-11.

2. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с. – C. 187-210.

3. Дзюблюк О. Оптимізація передавального механізму грошово-кредитної політики центрального банку // Вісник НБУ. – 2003. – № 1 (83). – С. 32, 36.

4. Лисицький В., Руднєв О., Лисицький І. Знову про гроші та борги в економіці України // Вісник НБУ. – 2000. – № 1 (47). – С. 17-21.

5. Лисицький В. Світло і тінь вітчизняної економіки // Вісник НБУ. – 1999. – № 4(38). С. 9-10.

6. Лукінов І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України // Економіка України. – 2001. – № 6(475). – С. 4-9.

7. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 28-38.

8. Осауленко О.Г. Моделювання динаміки та фактори державного регулювання валового внутрішнього продукту // Економіка України. – 2001. – № 6 (475). – С. 10-15.

9. Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік // Вісник НБУ. – 2003. – № 11 (93). – С. 2-5.

10. Швець С. Методичні підходи до короткострокового прогнозування ВВП в умовах перехідного періоду // Економіст. – 1998. – № 3. – С. 58-61.

11. Ющенко В. Формування пропозиції грошей в Україні // Вісник НБУ. – 1997. – № 8. – С. 3-12.

12. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий дім “Скарби”, 2000. – С. 18, 24, 60.

13. Glen Hoggarth. Introduction to monetary policy. – Bank of England, 1996. – P. 5.

14. http://pidruchniki.com/13560615/ekonomika/norma_obovyazkovogo_rezervuvannуa15. http://library.if.ua