I. Утворення і становлення (1199—1205 рр.)

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. ламає опір великих бояр і об'єднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорсткий, а інколи навіть жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику і вже у 1202 р. оволодіває Києвом і фактично стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всія Русі». Але не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він виступив з проектом підтримки «доброго поряд­ку» на Русі. Відповідно до проекту планувалось припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу і всіх земель старшому сину, що могло зупинити, на його думку, процес роздрібненості) і навіть — вибори київського князя (у разі його смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.

Проте Роману не вдалось об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II. Тимчасовий розпад держави (1205—І238 рр.)

Після смерті Романа розпочинається майже 30-річна боротьба за га­лицький стіл. Характерні риси цього періоду: прогресуюче сва­вілля бояр (порушення норм феодального права — оголошен­ня князем боярина Володислава Кормильчича (1213 — 1214 рр.); перманентне втручання у внутрішні справи західно руських зе­мель сусідніх Угорщини та Польщі, що виявилося у проголо­шенні «королем Галичини та Володимирії» п'ятирічного угорсь­кого королевича Калмана (Коломана), нашвидкуруч одруже­ного з дворічною польською княжною Саломеєю. (Розпочата після цього окупація тривала з 1214 р. по 1219 р.) наростаю­ча монголо-татарська загроза, що вперше заявила про себе у 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формуван­ня входили до коаліції руських князів) енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успіш­но закінчилась у 1238 р,