Поняття культури

Культура походить від colo, colere – вирощування, обробіток землі. З 18 ст. – виховання, вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості – “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей(смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура – все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою.

Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях:

Культура – це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою.

Культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність – те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом.

Людина як суб’єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури.

Культура – це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури:

Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;

Особистісно-атрибутивна: людина як суб’єкт інтерпретацій та інновацій – рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях – люди живуть в культурі); поле, процес і результат самореалізації;

Аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об’єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот;

Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину;

Семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань, вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід;

Діалогова концепція: культура звертається до інших культур (як вона в них відображена), щоб доповнити власне буття; всі культури мають спільну основу для свого будівництва – універсальні людські смисли та цінності (рівність, свобода, непримиренність до насильства);

Концепція культури як динамічної системи і одночасно підсистеми буття; пропонує досліджувати різні культурні елементи у вертикальних і горизонтальних взаємозв’язках – науку, мистецтво, техніку, релігію, мораль, інститути (правові, політичні, освітні, комунікацій, форми управління), а також у тришаровій структурі побудови культури (загальне, особливе, одиничне); слід враховувати динамічну саморухливість культури як індивідуального організму і як системи; поєднувати вивчення відношень з іншими підсистемами і внутрішніх відношень