Поняття організаційної системи. Організація як відкрита система

Системна методологія у менеджменті отримала визнання та значне поширення вже в другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес, що дав могутній поштовх автоматизації ви­робничих процесів, став впливати й на процеси управління. Потрібною стала кібернетика — теорія, що пояснювала деякі закономірності авторегулювання в біології, фізиці і техніці. Відкрилися можливості застосування цих закономірностей в теорії та практиці управління соціально-економічними органі­заціями. В Україні це знайшло застосування спочатку в проек­туванні автоматизованих систем управління (АСУ), а потім і в формуванні системного підходу до всіх процесів організації й управління в соціально-економічних структурах. Серед праць зарубіжних авторів, що визнавали системний підхід як один з універсальних інструментів менеджменту, в Україні здобули

Розділ З

популярність роботи Р. Джонсона, Ф. Каста, Д. Розенцвейла, С. Оптнера, С. Янга, Дж. Ріггса, М.Х. Мескона.

Системний підхід увійшов до теорії організації як особлива методологія наукового аналізу і мислення. Здатність до сис­темного мислення стала однією з вимог, що висуваються до су­часного керівника. Сутність системного підходу в менеджмен­ті полягає в уявленні про організацію як про систему. Система, за визначенням багатьох авторів, — це сукупність взаємопо­в'язаних елементів. Характерною особливістю такої сукупно­сті є те, що її властивості як системи не зводяться до простої суми властивостей вхідних елементів.

Якість організації системи зазвичай виражається в ефекті синергії. Він виявляється в тому, що результат функціонуван­ня системи в цілому є вищим, ніж сума однойменних резуль­татів окремих елементів, що становлять сукупність. На прак­тиці це означає, що з одних елементів ми можемо отримати системи різних або однакових властивостей, але різної ефек­тивності, залежно від того, як ці елементи будуть взаємопо­в'язані, тобто як буде організована сама система.

Організація, що є в найбільш загальній абстрактній формі організованим цілим, становить граничне розширенням будь-якої системи. Поняття "організація" як впорядкований стан цілого тотожне поняттю "система". Поняттям протилежним "системі" є поняття "несистема".

Система — це певна сукупність взаємопов'язаних і вза­ємодіючих елементів, що характеризується цілісністю, емер-джентністю та стійкістю. З цієї позиції поняття "організація" відповідає поняттю "система". Проте поняття "організація" дещо ширше за поняття "система", оскільки відображає не тільки стан порядку, але і процеси впорядкування. Саме ця подвійність природи поняття "організація" робить його трак­тування набагато змістовнішим. Будь-яка система може роз­глядатися як результат організаційних перетворень, що змі­нюють один її стан рівноваги іншим.

Система — це не що інше, як організація в статиці, тобто зафіксований на певний момент стан впорядкованості.

Розгляд організації як системи є продуктивним, оскільки це дає змогу систематизувати і класифікувати організації за

Організація як система

низкою загальних ознак. Так, за рівнем складності виокрем­люють дев'ять рівнів ієрархії:

• рівень статичної організації, що відображає статичні взаємини між елементами цілого;

• рівень простої динамічної системи з наперед запрогра­мованими обов'язковими діями;

• рівень інформаційної організації, або рівень "термо­стата";

• організація, що самозберігається, — відкрита система, або рівень клітини;

• генетичні громадські організації;

• організація типу "тварин", що характеризується наяв­ністю рухливості, цілеспрямованою поведінкою і обізнаністю;

• рівень індивідуального людського організму — "людсь­кий" рівень;

• соціальна організація, що є різноманітністю суспільних інститутів;

• трансцендентальні системи, тобто організації, які існу­ють у вигляді різних структур і взаємозв'язків.

В основу системного підходу до вивчення організації, що дав можливість розглядати її в єдності всіх складових підсис­тем та процесів, покладена загальна теорія систем (В. Афа­насьев, І. Блауберг, В. Дружинін, П. Лоуренс, Е. Юдін). Спо­чатку організація досліджувалася як закрита система, проте згодом виявилося, що в природі таких організацій немає. Тому сьогодні визначальним є підхід до організації як до відкритої системи, що характеризується такими рисами:

• наявність компонентів (система складається з певної кількості частин, що називаються компонентами чи елемента­ми. Вони є необхідними для досягнення цілей системи);

• наявність зв'язків (між компонентами системи, із зов­нішнім середовищем);

• наявність структури (форма зв'язків організаційно за­кріплена в структурі, що забезпечує стійкість та надає системі стабільності);

• наявність взаємодії (компоненти впливають один на од­ного і лише у взаємодії всіх елементів і зв'язків можливими є процеси, за допомогою яких досягається результат);

Розділ З

• перебіг процесів (у системі одночасно здійснюється низ­ка процесів, кожен з яких пов'язаний з певними змінами. Про­цеси змінюють ресурси, що входять в систему, перетворюючи їх в організаційний продукт);

• цілісність та емерджентність (властивості, які виника­ють лише в результаті взаємодії компонентів організації);

• можливість ідентифікації (властивості, на основі яких одну організацію можна відрізнити від інших організацій);

• наявність зовнішнього середовища (явищ і чинників, які не є частиною системи, але істотно впливають на неї);

• наявність концепції (відображає місію, цілі та цінності організації).

Застосування системного підходу для вивчення організації дає змогу значно розширити уявлення про її сутність і тенден­ції розвитку, більш глибоко та всебічно розкрити зміст про­цесів, що відбуваються, виявити об'єктивні закономірності формування цієї багатоаспектної системи.

Нині в літературі є безліч визначень системного підходу. Найбільш повною та лаконічною за змістом є дефініція В. Са-довського, який зазначав, що системний підхід, або системний метод, є експліцитним (очевидним, відкритим) описом проце­дур визначення об'єктів як систем та способів їх специфічного системного дослідження (описи, пояснення, прогнози).

Системний підхід при дослідженні властивостей організа­ції допомагає встановити її цілісність, системність і організо­ваність. За системного підходу увага дослідників спрямована на склад організації, властивості елементів, що виявляються у взаємодії. Встановлення у системі стійких взаємозв'язків еле­ментів на всіх рівнях, тобто встановлення закону зв'язків еле­ментів, є виявленням структурної системи як наступний сту­пінь конкретизації цілого.

Структура як внутрішня організація системи, віддзерка­лення її внутрішнього змісту виявляється у впорядкованості взаємозв'язків її частин. Це дає змогу визначити низку іс­тотних проявів організації як системи. Структура системи, ви­ражаючи її сутність, становить сукупність законів певної сфе­ри явищ.

Дослідження структури організації — важливий етап пізнання різноманітності зв'язків, що мають місце всередині

Організація як система

досліджуваного об'єкта. Це однин із проявів системності. Ін­ший прояв полягає у виявленні внутрішньоорганізаційних відносин та взаємин об'єкта з іншими складовими системи ви­щого рівня. У зв'язку з цим необхідно, по-перше, розглядати окремі властивості досліджуваного об'єкта в їх співвідношенні з об'єктом як цілим, а по-друге, розкрити закони поведінки.

Системний підхід до дослідження організації в сучасному його тлумаченні тісно пов'язаний з самокерованими процеса­ми систем. Соціально-економічні системи в більшості випадків нерівноважні, що спонтанно забезпечує розвиток ефекту само­організації людського чинника та відповідно самоврядування.

Організаційна наука, застосовуючи системну методологію, передбачає вивчення і врахування досвіду організаційної ді­яльності в різних типах організації — економічних, держав­них, військових. Розгляд організації як системи дає змогу зба­гатити та урізноманітнити методологічний інструментарій до­слідження організаційних відносин.

На основі розуміння організації як системи можна виокре­мити низку загальних властивостей, притаманних організа­ціям будь-якої природи.

Відоме арістотелівське положення — "ціле більше за суму його частин" — досі залишається найважливішою характерис­тикою організованої цілісності. Створення цілого здійснюєть­ся за допомогою інтеграції. Інтеграція — це об'єднання частин в єдине ціле. Будь-яку організацію можна розглядати як інтег­роване ціле, в якому кожен структурний елемент займає своє місце.

Поняття цілісності нерозривно пов'язане з поняттям емер-джентності. Емерджентністю називається наявність якісно нових властивостей цілого, що відсутні в його складових час­тин. Це означає, що властивості цілого не є простою сумою властивостей складових його елементів, хоча і залежать від них. Проте об'єднувані в систему (ціле) елементи можуть втра­чати властивості, притаманні їм поза системою, або набувати нових.

Організація, будучи цілісним, системним утворенням, ха­рактеризується стійкістю, тобто завжди прагне відновити по­рушену рівновагу, компенсуючи зміни, що виникають під впливом зовнішніх чинників.

Розділ З

Date: 2015-12-13; view: 505; Нарушение авторских прав