Принципи організації

Принципи організації безпосередньо випливають із законів та закономірностей управління. У спеціальній літературі не вироблено єдиного підходу до формулювання принципів ор­ганізації. Деякі дослідники тлумачать окремі закони як при­нципи, а принципи зводять у ранг законів. На думку більшості дослідників, принцип — це сформульоване людьми оптималь­не правило (норма), що має об'єктивний характер.

Принципи організації є відображенням об'єктивних зако­номірностей практики управління. Вони визначають вимоги до конкретної системи, структури та організації. Відповідно до цих вимог утворюються органи управління, встановлюються взаємини між його рівнями, організаціями і державою, засто­совуються певні методи управління. Не слід вважати, що при­нципи організації є догмою. Економічне життя суспільства не стоїть на місці, воно змінюється. Разом із зміною реалій госпо­дарювання змінюється і принципи організації.

Так, на межі XIX—XX ст. засновник школи наукового ме­
неджменту Ф. Тейлор сформулював чотири принципи управ­
ління індивідуальною працею робітників. Засновник класич­
ної адміністративної школи управління А. Файоль у книзі "За­
гальне і промислове управління", опублікованій в 1916 p.,
розробив систему загальних принципів управління, що скла­
дається з 14 пунктів. Принципи управління 90-х років XX ст.
акцентують увагу на соціальному аспекті управління.

Узагальнюючи ці підходи, можна розділити принципи на загальні — для всіх організацій і ситуацій, часткові та ситуа­тивні — характерні тільки для певної сфери або ситуації в діяльності організації, та принципи, характерні для певного стану організації, — динамічного або статичного.

Окрім цього, в літературі принципи організації поділяють на три групи:

1) структурні принципи (розподіл праці, єдність мети та управління, співвідношення централізації та децентралізації, влада і відповідальність);

2) принципи процесу (справедливість, дисципліна, нагоро­да персоналу, корпоративний дух, єдність команд, підпоряд­кування головному інтересу);

3) принципи кінцевого результату (порядок, стабільність, ініціатива).

Структурні принципи забезпечують чітку взаємодію між загальними цілями та завданнями, з одного боку, і їх розподіл на більш часткові та дрібні — з іншого, сприяючи правильному підбору та призначенню керівників підрозділів, закріпленню за ними відповідних повноважень і відповідальності, а також об'єднанню підрозділів ланцюгом цільових команд.

Принципи процесу визначають характер та зміст діяльності керівників, їх взаємини з підлеглими. До них належать насам­перед принципи справедливості і винагороди персоналу. Прин­цип дисципліни обумовлює встановлення стабільних відносин між організацією та різними групами співробітників. При по­рушенні останніми дисциплінарних норм і розпорядку роботи має бути обґрунтоване застосування санкцій та підпорядку­вання особистих інтересів загальним. Відповідно до принципів єдності команд підлеглий повинен мати тільки одного началь­ника. Такий зв'язок і взаємодію необхідно враховувати у про­цесі проектування організаційних структур.

Принципи кінцевого результату розкривають оптимальні характеристики організації. Правильно сформована і раціо­нально спрямована організація має характеризуватися поряд­ком та стабільністю, а її співробітники повинні проявляти ініціативу і сумлінність під час виконання своїх обов'язків.

Загальні принципи організації та їх характеристика. Об'єднуючи різні підходи, до загальних принципів організації

Розділ 2

можна віднести: принцип зворотного зв'язку; принцип розвит­ку; принцип змагальності, конкуренції; принцип додатковості; три принципи відповідності — відповідність цілей та ресурсів, відповідність розпорядництва та підпорядкування, відповід­ність ефективності діяльності та економічності; принцип опти­мального поєднання централізації і децентралізації виробниц­тва і управління; принцип прямого зв'язку; принцип ритміч­ності; принцип синхронізації (системний принцип).

Принцип зворотного зв'язку. Соціально-економічні систе­ми є в основному відкритими та нерівноважними системами. Порушення рівноваги можливе внаслідок найрізноманітніших причин або випадкових збурень. Незалежно від природи керо­ваних об'єктів (механічних, біологічних, соціальних) їх регу­лювання можливе за принципом зворотного зв'язку.

Будь-яка система управління складається з двох провідних підсистем — керуючої та керованої. Вони вступають у різно­манітні комунікаційні зв'язки, що є відповідними каналами передачі управлінської інформації від суб'єкта до об'єкта і нав­паки. Циркуляція управлінської інформації між двома підсис­темами — керуючою та керованою — дає змогу встановлювати співвідношення між інформацією на вході і виході керованої системи. Зіставлення рівнів інформації допомагає оцінити стан як керованої підсистеми в цілому, так і окремих її елемен­тів зокрема. Зворотний зв'язок може бути позитивним, тобто таким, що підсилює дію сигналу узгодження, і негативним, за якого дію небажаного узгодження варто нейтралізувати.

Принцип зворотного зв'язку не можна розуміти однобічно як результат функціонування системи в одному режимі (пози­тивний або негативний зворотний зв'язок). Оцінка інформації суб'єктом управління має бути оперативною та достовірною — тільки в цьому випадку не відбудеться втрати якості управ­ління.

Принцип розвитку. Це один з провідних загальних прин­ципів організаційних систем (взагалі всіх матеріальних систем). Розвиток — незворотна, спрямована зміна системи. Розрізня­ють дві форми розвитку: еволюційну, таку, що характеризуєть­ся поступовими кількісними та якісними змінами; революцій­ну, таку, що є стрибкоподібним, неусвідомленим переходом від одного стану системи, процесу управління до іншого.

Існує прогресивний і регресивний розвиток (зміна). Про­гресивний і регресивний розвиток може охоплювати спочатку не всю систему в цілому, а тільки який-небудь її компонент, і лише з часом соціально-економічна система зазнає повною мірою якісних змін.

Принцип змагальності, конкуренції. Практика підтвер­джує, що життєздатність соціальної системи залежить від сту­пеня розвитку змагальних, конкурентних начал. Конкуренція виявляє найбільш результативні, ефективні шляхи соціально-економічного розвитку. Це виражається в порівнянні, відборі та впровадженні найбільш ефективних методів господарюван­ня та управління.

Командно-адміністративна система управління не давала змоги розвиватися конкуренції, гальмувала прояв приватної ініціативи, монополізувала виробництво різних товарів і по­слуг. Поступово ця система перейшла на "млявий біг", а потім до деградації та застою. Деякий час в економічній науці при­нцип конкуренції ігнорувався. Стверджувалося, що в умовах соціалістичної системи господарювання її прояв завдає еконо­міці великої шкоди.

Конкурентні відносини суперечливі: механізм конкуренції формує соціальні пріоритети свободи вибору, активної дії на ухвалення сміливих, продуктивних управлінських рішень. Одночасно конкуренція може негативно вплинути на роботу деяких організацій, призвести їх до банкрутства. Особливо не­безпечною є так звана недобросовісна конкуренція, тобто за­стосування в процесі боротьби з конкурентами заборонених економічних прийомів або навіть силових акцій. Принцип здо­рової конкуренції — це двигун соціально-економічної системи, розвиток якої необхідно стимулювати.

Принцип додатковості. В організаційних системах поєд­нуються, з одного боку, об'єктивні, стійкі тенденції, запрогра­мовані, рівноважні, організовані, прогнозовані начала, а з ін­шого боку, випадкові, нестійкі, нерівноважні, стихійні, само­вільні, імовірнісні, непрогнозовані начала. Вони доповнюють один одного. їх діалектична взаємодія визначається як при­нцип додатковості, сутність якого — амбівалентний підхід до розкриття функціонування та розвитку організаційних сис­тем.

Розділ 2

Принцип відповідності цілей і ресурсів. Ключові цілі ор­ганізації мають своєчасно забезпечуватися ресурсами. Цьому принципу відповідає програмно-цільова технологія процесу виробництва та розроблення рішень. Вона полягає у передачі на виконання завдань (цілей, задач) з вказівкою засобів, ме­тодів і часу їх виконання, з організацією зовнішнього або внут­рішнього контролю проміжних станів цього виконання. Про­фесіоналізм виконання завдання визначається кваліфікацією керівника, що видав завдання, а кваліфікація виконавця віді­грає вторинну роль. Програмно-цільова технологія, як прави­ло, гарантує досягнення поставленої мети. Використання цієї технології зазвичай приводить до досягнення мети в заданий термін за прийнятних відхилень у забезпеченні ресурсами. Програмно-цільова технологія формує управління за попере­дженням, а не за результатами.

Основні умови ефективного використання програмно-ці­льової технології такі:

• штат працівників, що реалізують конкретне завдання відповідно до мети, повинен становити 100—2000 осіб;

• час виконання завдання не повинен перевищувати одно­го року з моменту його постановки;

• визначеність і доступність управлінських та виробничих ресурсів мають забезпечуватися в задані терміни;

• розподіл управлінської та виробничої праці повинен бути чітко вираженим;

• випуск серійної та масової продукції має здійснюватися протягом тривалого часу.

Принцип відповідності розпорядництва та підпорядку­вання. У процесі виконання конкретної роботи кожен праців­ник повинен мати одного лінійного керівника та будь-яку кіль­кість функціональних. Лінійний керівник може виконувати адміністративні, технологічні та патронажні функції. Функ­ція вважається адміністративною, якщо серед процедур, що її становлять, пріоритетною є процедура "Ухвалення рішення" або "Затвердження рішення". Для технологічної функції — це наявність серед процедур, що її складають таких пріоритет­них: "Підготовка рішення", "Узгодження" або "Організація виконання рішення". Якщо в наборі немає пріоритетних про­цедур, то це патронажна функція. Наявність адміністративної

загальної або конкретної функції управління надає їй цього ж статусу.

Принцип відповідності ефективності діяльності й еконо­мічності. Для кожної організації має бути знайдена відповід­ність між ефективністю і витратами. Пріоритет повинен нале­жати ефективності. Поняття ефективності є похідним від слова "ефект" (від лат. effectus — дія, результат), що означає сильне враження, викликане ким-, чим-небудь. Ефект може бути ор­ганізаційним, економічним, психологічним, правовим, етич­ним, технологічним та соціальним. Зазвичай ефект (результат) порівнюють із витратами за допомогою порівняних показни­ків. Різниця між поточними та попередніми витратами харак­теризує економічність. Якщо витрати зменшилися — це пози­тивна економічність, а якщо збільшилися, — негативна. Та­ким чином ефективність можна визначити як ступінь впливу різниці витрат на різницю результату, тобто економічності на різницю результату.

Принцип оптимального поєднання централізації та де­централізації виробництва й управління. Необхідно знайти найвигідніше поєднання обсягів адміністративних, техноло­гічних і патронажних функцій виробництва та управління. Потреба людини у владі і самовираженні спонукає багатьох керівників підсилювати централізацію виробництва та управ­ління. Це свідчить про наявність "синдрому великого бізнесу", за якого істотно зростають труднощі як у виробництві, так і в управлінні. Цей принцип вимагає вчасного проведення об'єд­нання або роз'єднання організацій або підрозділів. Зовнішні­ми сигналами для проведення цієї роботи є зниження попиту на товари, зростання витрат на управлінський апарат, зростан­ня незапланованих звільнень персоналу.

Принцип прямого зв'язку. Цей принцип означає, що вироб­ничі та інформаційні процеси повинні протікати найкоротшим шляхом, щоб уникнути додаткових витрат і спотворень. Якщо, наприклад, узяти інформацію, то її достовірність та цінність безпосередньо залежать від вибраного шляху доставки. Так, спочатку абсолютно достовірна та дуже цінна інформація, пройшовши довгий шлях і надійшовши до користувача надто пізно, може виявитися недостовірною та дезорієнтуючою.

Розділ 2

Принцип ритмічності. Виробничі та інформаційні проце­си повинні відбуватися із заданим ступенем рівномірності про­тягом заданих часових інтервалів. Ритмічність забезпечує узгодженість продуктивності праці на різних ділянках єдино­го технологічного процесу.

Принцип синхронізації (системний принцип). Серед вироб­ничих та інформаційних процесів або підрозділів необхідно виділити постійний або тимчасовий центр синхронізації, під режим діяльності якого повинні підлаштовуватися інші про­цеси або підрозділи організації. Динаміка ринкових відносин вимагає достатньої гнучкості в організації бізнес-процесів: щось слід тимчасово або постійно підсилювати, щось послаби­ти, когось виокремити та надати підтримки, а когось такої під­тримки позбавити. Цей принцип сприяє реалізації іншого при­нципу — пріоритету структур над функціями в організаціях, що діють. Замість того, щоб змінювати склад структури, її можна переорієнтовувати на нові підрозділи або процеси.

Часткові та ситуативні принципи організації. Часткові принципи мають обмежене поширення в соціально-економіч­них системах. їх поділяють на такі групи:

• принципи, що використовуються у різних підсистемах суспільства (економічній, соціальній, політичній, сімейно-по­бутовій);

• принципи, що використовуються в процесі різних видів організаційної діяльності (принципи державної служби, при­нципи управління персоналом, принципи побудови системи управління персоналом в організації, принципи планування службово-професійного просування);

• принципи управління фірмою, корпорацією.

Е. Смирнов — відомий фахівець в галузі теорії організації й управління — розробив систему принципів організаційного аудита: принцип виокремлення головного; принцип відповід­ності; принцип енциклопедичності; принцип повноти; прин­цип системності; принцип стандартизації; принцип своєчас­ного використання облікових даних; принцип еластичності; принцип планування; принцип координації; принцип вклю­чення.

Особливості дії ситуативних принципів обумовлені ситуа­цією, що складається, або певним характером діяльності. На­приклад, відомий американський топ-менеджер Лі Якока при

Загальна характеристика організації

формуванні своєї команди керувався такими принципами: професіоналізм, досвід, здатність вирішувати проблеми, умін­ня взаємодіяти, працювати в колективі, готовність вирішити складне питання, особиста відданість, надання повної само­стійності, рішучість та оперативність в підборі членів коман­ди. До цієї ж групи правил-принципів можна віднести прави-ла-повчання.

Date: 2015-12-13; view: 574; Нарушение авторских прав