Марксизм у політекономії

Особливе місце у формуванні і розвитку політичної економія належить К. Марксу (1818–1883) і марксизму в цілому. І якщо на Заході К. Маркс (як філософ та економіст) вважається видатною особистістю другого тисячоліття, то в постсоціалістичних країнах економічні, політичні й ідеологічні концепції формування суспільств з перехідною економікою базуються виключно на засадах антимарксизму, що свідчить про їх однобоку заідеологізованість.

Особливість марксизму як економічного вчення полягає в тому, що постійно задля його дослідження застосовувався один і той самий метод – діалектичний матеріалізм. Тобто суть марксизму – в діалектиці, у розвитку. Жодна економічна категорія не є статичною, вона розвивається так само, як еволюціонує саме людське суспільство. Паралельно він відкриває закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

У праці «До критики політичної економії» К. Маркс доводить до досконалості трудову теорію вартості: відкриває двоїстий характер як праці, що створює товар, так і самого товару; розглядає еволюцію появи і сутність грошей, їх роль у товарному господарстві; розкриває необхідність перетворення товару на гроші внаслідок того, що суспільний характер праці, втіленій в товарі, може виявлятися тільки в обміні; формулює умови і риси товарного виробництва; характеризує суперечності найпростішої економічної «клітини» капіталізму – товару.

Предметом вивчення в економічній теорії Маркса, як й у всіх представників класичної політекономії, була сфера виробництва. Маркс надавав їй настільки першорядне значення, що всі економічні відносини називав виробничими.

Матеріалістичний підхід Маркса до суспільних відносин полягав в наступному. Певну сукупність суспільних відносин Маркс називає «суспільною формацією». «Базисом» цих суспільних відносин він уважає економіку, що, у свою чергу, визначається рівнем розвитку техніки («продуктивних сил»). Всі суспільні відносини, що не належать до економічного (політичні, культурні й т.д.), є «надбудовою» над «базисом». Таким чином, техніка («продуктивні сили») визначає характер економіки («виробничих відносин»), а економіка – характер всіх інших суспільних відносин [13, с. 78].

Карл Маркс в своїй головній економічній праці «Капітал», якому він присвятив 40 років і не встиг завершити, багато в чому по-новому розробив класичну теорію вартості і теорію додаткової вартості. Маркс детально розглядає товар і його властивості (споживну вартість і вартість); зміст вартості, її джерела, величину, чинники, що її змінюють. Маркс вважав, що вартість товару створює праця, сама вартість міняла форму від простої до грошової, і що це – суспільне, а не природна властивість речі. Товар, по Марксу, містить суперечності між споживною вартістю і міновою вартістю, абстрактною і конкретною працею, приватною і суспільною працею. Центральною проблемою «Капіталу» вважається виробництво абсолютної додаткової вартості, подвійний характер праці при капіталізмі (процес праці і процес зростання вартості) Капітал, за Марксом, – це вартість, що приносить додаткову вартість.

Першим політекономічним твором марксизму вважається робота Фрідріха Енгельса (1820–1895) «Нариси до критики політичної економії». У ній розглядаються проблеми приватної власності як початкової бази капіталізму; накопичення капіталу; концентрації і централізації капіталу; економічні кризи [14, с. 55].

Найважливішим твором Ф. Енгельса вважається робота «Анті-дюрінг», видана в 1878 р. У ній Енгельс ставить питання про політекономію в широкому і вузькому сенсі слова. У вузькому сенсі він розумів політекономію, що вивчає тільки капіталізм. Політекономія в широкому сенсі – це наука, що вивчає всі суспільно-економічні формації і економічні закони, «що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ в людському суспільстві».

Лише перелік відкриттів К. Маркса зайняв би десятки сторінок. Так, вчений довершено розкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, з усіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом. Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізму до відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації та вдосконалення [4].

Учення К. Маркса дозволило виявити нерозв'язні суперечності і певну обмеженість всього класичного напряму політичній економії. Це напрям, по-перше, багато в чому відображає особливу історичну специфіку економіки Англії в XVII–XIX ст. (період панування одноосібної форми капіталу і вільної конкуренції). Воно володіє рисами несиметричної теорії, що односторонньо відобразила суперечливу дійсність. Тому не випадково з'явилося абсолютно нове, багато в чому протилежне переконання.

Date: 2015-12-12; view: 348; Нарушение авторских прав