Зародження політичної економії

політичний економія думка

Глибоке засвоєння предмету політекономії як економічної науки в цілому пов’язане з пізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь науки не виникла раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. [6, c. 25]

Економічна думка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавілонії, і т.д. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін.

Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського – Аристотелем. Аристотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб [4].

В стародавньому світі ще в четвертому тисячолітті до нашої ери, коли з'явилися перші давньосхідні державні утворення і встановилися державні форми управління рабовласницькою економікою, почалася систематизація економічної думки в економічну теорію, що приймається суспільством як керівництво до дії в здійсненні господарської політики. Тому не випадково прийнято вважати, що економічна наука зародилася саме на Стародавньому Сході – в колисці світової цивілізації.

Вже тоді в надрах натурального господарства східного рабства («азіатського способу виробництва») з властивим йому активною участю держави в економічних процесах невблаганно розширювалися масштаби товарно-грошових стосунків і ставали все більш злободенними проблеми співіснування державної, громадської і приватної власності. Надалі впродовж першого тисячоліття до нашої ери необхідність осмислення суті економічних категорій і законів проявила себе не менш гострий і в державах класичного (античного) рабства.

Найдавніші відомості про формування майбутньої науки, що збереглися до наших часів, містяться в пам’ятці часів Вавилону (VII ст. до н.е.) – «Кодексі царя Хаммурапі»; у ній фіксується відсоток на лихварський капітал у розмірі 20%, передбачається можливість відстрочки виплати боргу на випадок неврожаю без виплати додаткових відсотків та певні положення існування боргового рабства [9, c. 11].

Кодекс Хаммурапі, що консолідував суспільство і економічне життя старовавілонської держави, зовні був націлений на те, щоб «сильний не гнобив слабкого». Фактично ж закріплені в нім правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язавши їх не тільки з економічною відповідальністю.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох [2, c. 13].

Немало економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються у формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

Термін «економія» («ойкономія», від грец. «ойкос» – дім, господарство, «номос» – правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. Уперше термін «економія» вжив давньогрецький філософ Ксенофонт у працях «Домоустрій», «Кіропедія» та інших, вважаючи економію наукою про господарство, управління майном. Визначаючи предмет домоводства, він характеризував його як науку про ведення і збагачення господарства [7].

Економічні ідеї займали значне місце в творах старогрецького філософа Платона (427–347 рр. до н.е.). Найбільш відома його робота «Політика або держава». Платон розглядав державу як співтовариство людей, породжене самою природою, вперше висловивши думку про неминучість ділення держави (міста) на дві частини: на багатих і бідних. Платон приділяв велику увагу проблемі розподілу праці, розглядаючи його як природне явище. У його концепції обґрунтовувалася природжена нерівність людей. Ділення на вільних і рабів він тлумачив як нормальний стан, даний самою природою. Раби розглядалися як основна продуктивна сила, а їх експлуатація – як засіб збагачення рабовласників. Вільними громадянами могли бути тільки греки. На рабів перетворювалися варвари, іноземці. За головну галузь господарства Платон вважав землеробство, але схвально відносився і до ремесел [14, c. 6].

Найбільший внесок в розвиток економічної думки Стародавньої Греції вніс найвеличніший мислитель давніх часів Аристотель. Економіка на думку Аристотеля представлена, перш за все найважливішою і почеснішою діяльністю людей в землеробстві, а також тих, хто зайнятий ремеслом і дрібною торгівлею. Її мета – задоволення насущних життєвих потреб людини, і тому вона має бути об'єктом турботи держави. Аристотель, будучи переконаним ідеологом натурально-господарських стосунків, що склалися в його країні, зміг значно більше інших своїх сучасників заглибитися в конкретні економічні проблеми і розробити оригінальний на той час проект ідеальної держави.

Згідно з проектом Аристотеля природні «закони природи» обумовлюють ділення суспільства на вільних і рабів і їх праці на розумову і фізичну. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницького державного пристрою, він як би штучно «спрощує» найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Аристотелем, «насправді речі такі різні не можуть стати сумірними». Звідси «5 лож – 1 будинку» тому, що їх сумірність досягається нібито тільки завдяки грошам. Його політичні погляди викладені в роботі «Політика» і інших творах [15].

Видатною заслугою Аристотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в суть економічних явищ, розкрити їх закономірності. У цьому Аристотель істотно відрізнявся від своїх попередників (Ксенофонта, Платона), поклавши початок економічному аналізу, що виявилося в підході до визначення предмету економічної науки, у вивченні обміну, форм вартості і так далі. Аристотель розглядав економічні явища з погляду найбільшої користі. Все, що відповідало інтересам зміцнення господарства, приймалося як природне і справедливе. Навпаки, все, що розхитувало і розкладало господарство, відносилося до розряду явищ протиприродних. З цієї точки зору оцінювалося багатство і його джерела, засоби задоволення потреб суспільства [14, с. 7].

Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, політична економія виникла набагато пізніше – у ХVІІ-ХVШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави.

Вперше назва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто «економія» або «економіка», як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

Отже, політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, після тривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і в результаті оформилась як самостійна наука [3, c. 15].