Поняття і класифікація витрат на виробництво та реалізацію продукції

ТЕМА 14. ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ

1. Поняття і класифікація витрат на виробництво продукції.

2. Собівартість продукції. Кошторис виробництва.

3. Групування витрат за статтями калькуляції.

4. Методика визначення впливу окремих техніко-економічних чинників на зміну поточних витрат.

5. Економічний зміст, функції і види цін.

6. Методи ціноутворення в умовах ринку.

Поняття і класифікація витрат на виробництво та реалізацію продукції

Витрати виробництва є важливим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Чим краще працює підприємство, економніше і раціональніше використовує ресурси, успішніше вдосконалює техніку, тим меншими будуть витрати. Витрати – грошова міра ресурсів, використаних для досягнення певної вигоди. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

Інвестиційні - здійснені одноразово витрати підприємства на придбання основних засобів, нематеріальних або інших активів, які використовуються тривалий час, а вартість їх відшкодовується, як правило, шляхом амортизації або включенням по мірі споживання до витратної частини ціни. Інвестиційні витрати відрізняються від поточних тривалістю часу, протягом якого підприємство отримує від них корисний результат.

Поточні (операційні) – це величина капіталу, яка витрачена на виробництво і реалізацію продукції протягом певного періоду часу.

До складу поточних витрат періоду має бути включено частину спожитих в поточному періоді капітальних витрат, а також інші регулярні витрати на виробництво і реалізацію продукції, які мали місце в поточному періоді і будуть відшкодовані з виручки від реалізації продукції майже зразу після того, як були спожиті. Прикладом поточних витрат можуть бути регулярні витрати на купівлю сировини, тари, палива, виплати заробітної плати, сплати соціальних податків тощо.

В залежності від тактичних чи стратегічних цілей поточні витрати, пов’язані з операційною діяльністю підприємства (операційні витрати), групуються за певними ознаками:

- місцем виникнення;

- економічною ознакою;

- виробничою ознакою;

- способом віднесення вартості на продукцію;

- залежно від обсягів виробництва.

· За місцем виникнення витрати групуються по виробництвах, цехах, дільницях, службах та інших адміністративно відокремлених підрозділах. При цьому в залежності від характеру і призначення виробничих процесів виділяють основне і допоміжне виробництва.

До основного виробництва відносять виробництва, цехи, дільниці, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва. До нього відносять ремонтні, експериментальні цехи, енергетичне господарство, тарні, транспортні та інші підрозділи.

· За економічними елементами витрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи витрат однакові для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

· За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення.

· За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – витрати, пов’язані з виробництвом конкретного виду продукції, які можуть бути безпосередньо включені до складу собівартості цієї продукції. Наприклад, вартість витраченої на виробництво сировини, матеріалів, тари тощо.

Непрямі (накладні)- витрати, пов’язані одночасно з виробництвом декількох видів продукції, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо.

· За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Змінні – витрати, загальна сума яких за поточний період залежить від обсягу виробленої продукції (збільшується або зменшується при зростанні або, відповідно, падінні обсягів виробництва). Наприклад, витрати на сировину, матеріали, тару тощо. Змінні витрати поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні змінні витрати, на відміну від непропорційних, змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі змінні витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно. Їх називають умовно-постійними.

Класифікація витрат за цією ознакою дозволяє оцінити зміну поточних витрат на виробництво продукції при збільшенні обсягів її виробництва і реалізації та має важливе значення при розрахунках так званої «точки беззбитковості» роботи підприємства.

Точка беззбитковості роботи підприємства (критичний обсяг виробництва) – обсяг продукції, виробництво і реалізація якого дозволяє відшкодувати поточні витрати підприємства, але не забезпечує отримання прибутку. Це є точка нульового прибутку. Реалізація продукції в обсязі, більшому за величину точки беззбитковості, забезпечує підприємству отримання певної суми прибутку.

Значення точки беззбитковості можна обчислити з наступного рівняння:

Виручка від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати

ц Q* = а Q* + В

Q* = ,

де Q* – точка беззбитковості (в натуральних одиницях);

ц – ціна одиниці продукції (без ПДВ і акцизу);

а – питомі змінні витрати (змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції);

В – сума постійних поточних витрат за період.

(ц – а) – маржинальний прибуток на одиницю продукції – величина, яка забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку.

На рис. 1 показана динаміка витрат і виручки від продажу продукції.

В

ц ∙ Q

а ∙ Q

В

Q* обсяг виробництва (Q)

Рис.1. Динаміка витрат і виручки залежно від обсягу виробництва

Приклад 2

Підприємство виробляє один вид продукції. Змінні витрати на одиницю продукції – 4 грн. За ціни на продукцію 10 грн. попит становить 8000 одиниць, а постійні витрати – 42000 грн. Якщо знизити ціну до 9 грн., то попит підвищується до 12000 одиниць, але постійні витрати зростають до 48000 грн. Визначити точку беззбитковості роботи підприємства для кожної ціни.

1. За умов реалізації продукції за ціною 10 грн.:

4 Q + 42000 = 10 Q

Q = = 7000 одиниць продукції

2. За умов реалізації продукції за ціною 9 грн.:

4 Q + 48000 = 9 Q

Q = = 9600 одиниць продукції

В процесі прийняття рішень слід усвідомити невизначену природу майбутніх цін, витрат та обсягів продаж і оцінювати такий показник як запас міцності.

Запас міцності (зона безпеки) – різниця між плановим обсягом реалізації продукції і значенням точки беззбитковості, це кількість одиниць продукції, які очікується продати понад беззбитковий обсяг. Якщо запас міцності підприємства при очікуваному обсягу продажу на поточний рік великий, то його ризик постраждати від збитків у разі падіння продажу буде меншим, ніж у випадку невеликого запасу міцності.

Величину запасу міцності можна виміряти у відсотках від планового обсягу продукції і назвати коефіцієнтом безпеки виробництва:

Кб = · 100%,

де Qочік. – очікуваний випуск продукції.

Наприклад, якщо беззбитковий обсяг для підприємства становить 300 одиниць продукції, а фактичний обсяг продажу 500 одиниць, то Кб = ·100 = 40%.

2. Собівартість продукції. Кошторис виробництва

Собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції. Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включаючи витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку (витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов’язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва), освоєння та обслуговування виробництва (витрати, пов’язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції), охорону праці й безпеку праці (витрати для підтримання чистоти та порядку на підприємстві, витрати на обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі, витрати пов’язані з охороною навколишнього природного середовища), оплату праці та підготовку кадрів (виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції, витрати пов’язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства), інші витрати (відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо).

У практиці планування та обліку використовують певні види собівартості.

1. Залежно від часу формування витрат розрізняють:

- планову собівартість – визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану;

- фактичну собівартість – відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку;

- нормативну собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів;

- кошторисну собівартість – характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

2. Залежно від місця формування витрат:

- технологічна собівартість включає витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції;

- цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції;

- виробнича собівартість – це витрати підприємства, пов’язані з процесом виробництва продукції.

3. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева – відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Середньогалузева собівартість визначається за формулою:

Ссер. = ,

де Сі – собівартість певного виду продукції на і-му підприємстві, грн.;

Nі – кількість виготовленої продукції на і-му підприємстві, од.;

n – кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо галузева – головним чином для ціноутворення.

Слід відрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва – це витрати, пов’язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) амортизаційні відрахування;

4) відрахування на соціальні заходи;

5) інші операційні витрати.

Матеріальні витрати – вартість витрачених у виробництві:

- сировини і матеріалів;

- купованих напівфабрикатів;

- палива та енергії;

- запасних частин;

- тари і тарних матеріалів;

- допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів. Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції. Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв’язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Витрати на оплату праці – витрати на виплату:

- основної заробітної плати за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами;

- додаткової заробітної плати, включаючи надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні і компенсаційні виплати, тобто виплати у формі винагород за результатами роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені діючим законодавством.

Відрахування на соціальні заходи включають:

- відрахування на пенсійне забезпечення;

- відрахування на соціальне страхування;

- страхові внески на випадок безробіття;

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

- відрахування на інші соціальні заходи.

Амортизація:

- основних засобів;

- нематеріальних активів;

- інших необоротних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси).

Інші операційні витрати – усі інші витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів:

- витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;

- оплата вартості ліцензій та інших державних дозволів;

- оплата робіт із сертифікації продукції;

- витрати на реалізацію продукції;

- відрахування до державних цільових фондів;

- інші витрати.

Поелементна класифікація витрат дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості – це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

Date: 2015-12-12; view: 1583; Нарушение авторских прав