Малюнок 2.12 - Схеми рівнів 1-3 еталонної моделі OSI

Крізна передача між пристроями DTE виконується через зв'язок, званий віртуальним ланцюгом. Віртуальні ланцюги дозволяють здійснювати зв'язок між різними елементами мережі через будь-яке число проміжних вузлів без призначення частин фізичної середи. Віртуальні ланцюги можуть бути або перманентними, або комутуємими (часово).

Після того, як віртуальний ланцюг організований, DTE посилає пакет на інший кінець зв'язку шляхом відправки його в DCE, використовуючи відповідний віртуальний ланцюг. DCE переглядає номер віртуального ланцюга для визначення маршруту цього пакету через мережу Х.25. Протокол Рівня 3 Х.25 здійснює мультиплексну передачу між всіма DTE, які обслуговують пристрій DCE, розташований в мережі з боку пункту призначення, внаслідок чого пакет доставляється до DTE пункту призначення.

До достоїнств X.25 можна віднести:

- Мережі дозволяють в режимі реального часу розділяти один і той же фізичний канал декільком абонентам

- Використання мережі X.25 ефективне для широкого спектра задач передачі даних. Серед них і обмін повідомленями між користувачами, і звертання великої кількості користувачів до віддаленої бази даних, а також до віддаленому хосту електронної пошти, зв'язок локальних мереж (при швидкостях обміну не більше за 512 Кбіт/з), об'єднання віддалених касових апаратів і банкоматів.

- Дозволяють передавати дані по каналах телефонної мережі загального користування (виділеним і коммутуємим) оптимальним чином.

До недоліків X.25 можна віднести:

- неможливість передавати по мережах X.25 такі види інформації, як голос і відео.

2.2.2 Мережі frame relay

Frame Relay забезпечує можливість передачі даних з комутацією пакетів через інтерфейс між пристроями користувача DTE (маршрутизаторами, мостами, головними обчислювальними машинами) і обладнанням мережі DCE (перемикаючими вузлами) [5]. У ролі мережевого інтерфейсу, Frame Relay є таким же типом протоколу, що і Х.25. Однак Frame Relay значно відрізняється від Х.25 по своїм функціональним можливостям і по формату.

Frame Relay забезпечує:

- засоби для мультиплексировання великого числа логічних інформаційних діалогів (званих віртуальними ланцюгами) через один фізичний канал передачі, які виконуються за допомогою статистики. Frame Relay використовує:

- новітні досягнення технології передачі глобальних мереж. Вони включають в себе алгоритм перевірки за допомогою циклічного надмірного коду (CRC) для виявлення пошкоджених бітів, але в ньому відсутні які-небудь механізми для коректування пошкоджених даних засобами протоколу. У Frame Relay передбачені дуже прості механізми повідомлення про перевантаження, дозволяючі мережі інформувати який-небудь пристрій користувача про те, що ресурси мережі знаходяться близько до стану перевантаження. Таке повідомлення може попередити протоколи вищих рівнів про те, що може знадобитися керування потоком.

До достоїнств Frame Relay можна віднести:

- Frame Relay може бути використана як інтерфейс до послуг або загальнодоступної мережі зі своєю несучою, або мережі з обладнанням, що знаходиться в приватному володінні.

- Для будь-якого типу мережі лінії, що підключають пристрої користувача до обладнання мережі, можуть працювати на швидкості, вибраній з широкого діапазону швидкостей передачі інформації. Типовими є швидкості в діапазоні від 56 Kb/с до 2 Mb/с, хоч технологія Frame Relay може забезпечувати також і більш низькі і більш високі швидкості

До недоліків Frame Relay можна віднести:

- ретрансляція кадрів є досить простим механізмом інформаційного обміну, але при більш глибокому аналізі виявляється надзвичайно складною. Frame Relay властиві практично всі проблеми, пов'язані із забезпеченням надійності і якості передачі сигналів

2.3 Інтегральні мережі ISDN

Термін ISDN розшифровується як цифрова мережа з інтеграцією послуг (Integrated Services Digital Network), це стандартний набір інтерфейсів і сигнальних протоколів для передачі голосу і даних по звичайним телефонним лініям [6]. Завдяки ISDN різні пристрої типу телефонів, комп'ютерів, факсу-апаратів можуть одночасно передавати і приймати цифрові сигнали після встановлення комутуємого з'єднання з абонентом на протилежному кінці. Таким чином, ISDN дозволяє зробити все з'єднання між кінцевими вузлами цифровим.

Стандартне підключення ліній ISDN здійснюється по інтерфейсам BRI (Basic Rate Interface) або PRI (Primary Rate Interface). Перший з них забезпечує два дуплексних В-канали по 64 Кбіт/с кожний. Кожному В-каналу надається номер, аналогічний телефонному.

Цифрові мережі з інтеграцією послуг ISDN можна використати для рішення широкого класу задач по передачі інформації в наступних областях:

- Телефонія. Для цього в цифрові телефонні станції вбудовується підтримка ISDN-сервісу, а як кінцеві пристрої використовуються ISDN-термінали. Вони дозволяють обмінюватися мовними і текстовими повідомленнями, підтримують аудиоконференції декількох абонентів, практично вмить виробляють набір номера, забезпечують високу якість передачі мови і мають ще цілий ряд додаткових функцій. Також в мережах ISDN існує спеціальний сервіс під назвою Centrex. За його допомогою компанії, що не мають офісної АТС, можуть надавати користувачам широкий набір послуг. Для цього застосовується спеціалізований пристрій - термінальний А/В-адаптер, який підтримує функції міні-АТС. До нього підключається аналоговий телефон (факс, автовідповідач).

- Об'єднання віддалених ЛМ. Для об'єднання ЛМ на основі мережі ISDN як пристрої доступу звичайно застосовуються активні або пасивні адаптери ISDN, які встановлюються в файловий сервер, виділений маршрутизатор або звичайну робочу станцію

- Доступ до глобальної комп'ютерної мережі (Internet). Для доступу в Internet одиночних користувачів можна застосовувати ISDN BRI-адаптери, які встановлюються в стандартне гніздо шини ПК (ISA, PCI або PC-Card). Для зв'язку з провайдером звичайно використовується Point-to-Point Protocol (PPP), а для аутентификація користувачів, що входять в мережу, - протоколи PAP і CHAP. Крім внутрішніх адаптерів, існують зовнішні термінальні адаптери (TA) або зовнішній ISDN-модем, які призначені для конвертації послідовного інтерфейсу ПК, звичайного моста/маршрутизатора або іншого не ISDN-пристрою в формат ISDN BRI.

- Передача трафіка, чутливого до затримок (відео, звук). Недорогі апаратні засоби для відеоконференцій включають в себе спеціальні плати, що забезпечують кодування/декодування відео- і аудиосигналів, адаптер ISDN, звичайно підтримуючий інтерфейс BRI, зовнішні відеокамери, мікрофони або телефони. Основою для ISDN-видеоконференций є стандарт H.320 комітету ITU-T, в який увійшов цілий набір рекомендацій по кодуванню (компресії) аудиосигнала (G.711, G.722, G.728), відеосигнала (H.261), мультиплексировання каналів (H.221) і ряд інших.

- Передача даних;

- Інтеграція різних видів трафіка.

Кінцевим пристроєм мережі ISDN може бути цифровий телефонний апарат, окремий комп'ютер з встановленим ISDN-адаптером, файловий або спеціалізований сервер, міст або маршрутизатор ЛМ, термінальний адаптер з голосовими інтерфейсами (для підключення звичайного аналогового телефону або факсу) або з послідовними інтерфейсами (для передачі даних).

До достоїнств ISDN відноситься:

- Повністю цифрова мережа, що забезпечує високу надійність передачі інформації.

- Висока швидкість передачі інтегрованої інформації різної природи.

- Широкий набір функцій для телефонії, висока якість звуку.

- Швидкий набір номера (менше за 1 с).

- Широка доступність і поширеність в світі.

До недоліків ISDN відноситься:

- Проблеми сумісності ISDN-обладнання різних поставщиків.

- Складність модернізації центральних комутаторів і побудови нової цифрової інфраструктури.

- Складність замовлення сервісу.

- Необхідність великих фінансових вкладень.

2.3 Порівняльна характеристика перелічених рішень

Всі характерні достоїнства і нестачі перелічених систем і рішень приведені в табл.2.1:

Таблиця 2.1 - Характерні достоїнства і нестачі перелічених рішень

2.4 Загальні вимоги, що пред'являються до мереж зв'язку

З урахуванням всього вищесказаного, можна пред'явити наступні загальні вимоги, які будуть задовольняти вимогам абонентів до мереж зв'язку:

- Вид навантаження. Для абонентів телефонних мереж як навантаження виступає кількість викликів, що поступають на станцію в одиницю часу (час найбільшого навантаження). Чим вище цей показник, тим більша кількість з'єднань станція здатна забезпечити. Для абонентів обчислювальних мереж навантаженням є мережевий траффік, тобто кількість інформації, що приймається або,що передається в одиницю часу. Аналогічно, пропускна спроможність системи пропорційна величині траффіка.

- Швидкість передачі. Даний параметр застосуємо до обчислювальних мереж, швидкість передачі даних визначає пропускну спроможність, і загалом впливає на якість системи.

- Надійність. Характеризує здатність системи нормально функціонувати з урахуванням імовірності різних відмов, збоїв, обумовлених в передбачених вимогах(вимоги до надійності, критерій відмови).

- Підтримка різних видів послуг, що надаються абоненту. Даний чинник, є одним з тих, що найбільш визначають використання системи. Як правило, чим ширше спектр послуг, що надаються, тим більше можливість залучення абонентів різних категорій. Необхідно помітити, що це також можливо позначається на економічній стороні цього питання.

- Здібність до нарощування. Обумовлює подальший розвиток і модернізацію системи.

Всім цим вимогам задовольняє мережа зв'язку, що проектується, на основі цифрової системи комутації 5ESS. Система дозволяє об'єднувати в собі вимоги, що пред'являються абонентами телефонних і обчислювальних мереж, має достатні показники надійності і швидкості передачі, здібність до нарощування, а також надає цілий ряд різних послуг.

3 ПРОЕКТУВАННЯ МЕРЕЖІ ЗВ'ЯЗКУ ВОРОШИЛОВСЬКОГО РАЙОНУ

Об'єктом проектування в даному дипломному проекті є багатофункціональна система зв'язку, область застосування якої поширюється на територію Ворошиловського району м. Донецька.

Доцільно проектування подібної системи розбити на кілька основних етапів:

- Необхідно підготувати дані про планування району, що містять у собі кількість абонентів, їхню щільність, тип забудови району;

- Визначити місце розташування станції;

- Зробити вибір обладнання, що містить у собі станційну і лінійну частини;

- Зробити відповідні математичні розрахунки, зв'язані з різного роду навантаженнями на станційне і лінійне обладнання;

У загальному випадку, головна проблема проектування абонентських кабельних мереж для міста полягає у визначенні оптимального місця розташування мережевих вузлів абонентського кабелю, оптимізації напрямків прокладки трас абонентського кабелю і встановленні для великих ділянок місцевої мережі границь районів підключення за економічними критеріями. Проблема визначення місця розташування джерел і приймачів інформації, тобто питання, де й у якій кількості вони з'являться в деякому районі чи підключення зони місцевої мережі, має велике значення для вибору структури абонентських кабельних мереж.

Дані про наявні та майбутні джерела і приймачі одержуются з плану розвитку території.

При цьому під джерелом і приймачем інформації розуміють абонентські пристрої, для експлуатації яких повинний даватися шлях передачі, тобто пару жил абонентського кабелю (кабельну пару).

У нашому випадку в якості інформації для проектування можуть виступати наступні дані:

- площа Ворошиловського району близько 10 км²;

- населення Ворошиловського району складає 103,6 тисяч чоловік;

3.1 Визначення необхідного числа каналів передачі

Згідно з [7] розглянемо потребу в зв’язку індивідуальних користувачів. Якщо припускають, що наприкінці планового періоду в кожній квартирі буде встановлений телефонний апарат, то необхідна кількість ПЖК для житлового району визначається виразом (3.1):

, (3.1)

де - число необхідних ПЖК для установки телефонних апаратів у житловому районі, шт;

а - число індивідуальних уведень,шт;

b_i - число колективних уведень категорії i, шт;

V_i - співвідношення ліній між індивідуальними і колективними введеннями для категорії i;

ЖР - кількість жителів розглянутого району, чол;

N - середнє число людин у квартирі, чол.

Розглянемо потреби в зв’язку установ і підприємств. Якщо вважають, що для установчих і виробничих потреб будуть використовуватися переважно установчі станції, то потреба в ПЖК може бути знайдена з наступного виразу (3.2):

, (3.2)

де N_G - кількість необхідних ПЖК для основних телефонних апаратів установчого і виробничого секторів у частині району,шт;

РС - кількість працюючих у розглянутій частині району,аб;

f₁ - середня кількість працюючих на кожну установчу станцію, аб;

f₂ - середня кількість включених апаратів на кожен основний телефонний апарат;шт.

Також необхідно враховувати та інші потреби (N_S), такі як таксофони, міжміській зв’язок..

3.2 Підготовка даних про розвиток

Для фіксації місць виникнення джерел і приймачів інформації карта планованого району покривається растровою сіткою, утвореної взаємно перпендикулярним лініями [7]. Площа одного квадрата цієї сітки вибирається з урахуванням реального картографічного матеріалу. Якщо суму потреб ПЖК розділити на площу квадрата, то одержимо щільність ПЖК:

h= ( + N_G + N_S)/A, (3.3)

де - число необхідних ПЖК для установки телефонних апаратів у житловому районі, шт;

N_G - кількість необхідних ПЖК для основних телефонних апаратів установчого і виробничого секторів у частині району,шт;

N_S - інші потреби.

У даному випадку сума потреб ПЖК є відомої й у загальному складає близько 30 тисяч абонентів. Розрахуємо середню щільність ПЖК:

h = 30000 аб/10 км² = 3000 аб/км²

У кожен квадрат сітки записується кількість джерел, що очікується на відповідній частині території. Сітка квадратів з нанесеними зведеннями про кількість джерел і приймачів інформації у відповідності зі своїм змістом називається планом розподілу пар жил кабелю (ПРПЖК) чи абонентською матрицею.

План розподілу пар жил кабелю абонентів Ворошиловського району приведений у Додатку Б.

3.3 Визначення місця розташування мережного вузла абонентського кабелю

Мережний вузол абонентського кабелю являє собою центр зони підключення, в якому у залежності від розглянутого напрямку починаються чи закінчуються абонентські кабелі. В ньому розташувують відповідну телефонну комутаційну станцію, або головний крос [7].

У реальних умовах можуть виникати причини (наприклад, водяні простори, перепад висот, скелястий ґрунт, залізничні спорудження і т.д.), що не дозволяють здійснювати прокладку трас живильного кабелю мережного вузла.

З урахуванням усього вищесказаного можна висунути наступні вимоги:

- При виборі місця мережного вузла абонентського кабелю необхідно враховувати показники телефонного навантаження, а саме, розташовувати його таким чином, щоб він співпадав з центром навантаження, якщо не існують які-небудь зовнішні перешкоди;

- Бажано щоб район мав меншу площу і найбільш компактну форму (близьку до кола, правильного багатокутника, квадрата), і абонентські лінії також повинні прокладатися по найкоротших трасах;

- При розгляді витрат фактичні довжини ліній з'єднань між місцями джерел і приймачів інформації і мережних вузлів абонентського кабелю визначаються по ортогональних трасах.

На малюнку 3.1 зображений план розподілу пар жил кабелю абонентів Ворошиловського району з обраним місцем розташування мережного вузла. Заштрихованими ділянками позначені місця, де показник щільності абонентів рівен нулю.

Малюнок 3.1 - Розташування мережного вузла абонентського кабелю Ворошиловського району

3.4 Формування мереж абонентського кабелю

При організації абонентських сполучних ліній існує велика кількість можливих рішень для кожного району підключення [7]. Виділимо три центральних моменти для створення району підключення:

- Розміщення трас кабеля живлення в районі підключення, на основі даних про розташування мережного чи вузла головного кроса;

- Визначення економічно вигідних розмірів підрайонів підключення (ПРП), що являють собою частину району підключення, у якому поєднуються відгалуження абонентського сполучного кабелю (АСК);

- Застосування пристроїв відгалуження і створення мережі по ділянках.

3.5 Оптимальні розміри підрайону підключення

Велика кількість наявних очікуваних у майбутньому джерел і приймачів інформації вимагає настільки величезної кількості абонентських магістральних ліній, що розподільні кабелі малої ємності повинні систематично об'єднаються. Оскільки при об'єднанні неминуче виникають різні варіанти, то постановка мети оптимізації приводить до питання про економічні розміри підрайону підключення.

При аналізі мереж абонентського магістрального кабелю можна зробити наступні твердження:

- у розподільному кабелі зосереджені тільки пари жил кабелю (кабельні пари) підрайону підключення;

- через один кабель живлення у більшості випадків підключаються кілька підрайонів підключення.

В даний час для мереж абонентського кабелю створені дві моделі:

- Модель прямокутного району підключення характеризується ортогональною прокладкою трас живильного кабелю, прямокутними підрайонами підключення й однорідною щільністю ліній. Ця модель враховує насамперед старі способи забудови у великих містах і відрізняється порівняно простими обчисленнями

- Модель секторного району підключення характеризується радіальною прокладкою трас живильного кабелю, трапеційними формами ПРП, будь-якими щільностями ліній. Ця модель виникла в результаті аналізу мереж абонентського кабелю в малих містах і дозволяє враховувати неоднорідну щільність ліній

Ми розглянемо застосування моделі прямокутного району, тому що траси вулиць, по яких треба вести кабель, в основному, ортогональні, що визначає цю модель як вдале економічне рішення.

3.6 Визначення трас кабелю живлення в підрайоні підключення

Застосування оптимальних розмірів ПРП є істотним елементом мінімізації вартості абонентського кабелю. Однак ефективність цього прийому може звестися до нуля, якщо при поділі РП на ПРП не враховувати економічність прокладки трас кабелю живлення. З цією метою варто використовувати план розподілу ПЖК РП, на який нанесене місце розташування мережного вузла абонентського магістрального кабелю.

Поділ району на РП почнемо з вибору напрямка головної траси кабеля живлення. Схематичний напрямок головної траси зображене на мал.3.2.

Малюнок 3.2 - Напрямок головної траси кабелю живлення

Після цього РП розділяється на ділянки за принципом середньої щільності ліній. Разом з цим визначаються РП оптимальних розмірів для кожної ділянки РП. Для цього використовуються наступні рівняння:

Середня щільність ліній у РП:

, (3.4)

де q_ij - кількість джерел і приймачів інформації в квадраті A_ij, аб.

Обчислимо середню щільність ліній у РП:

Далі, скориставшись номограмою, приведеної на мал. 3.3, знайдемо оптимальну ширину ПРП при заданій щільності ліній h.

Малюнок 3.3 - Залежність розмірів ПРП від щільності ліній h

У результаті, значення буде складати 585 м

По картографічному матеріалі з урахуванням масштабу, а також кривизни вулиць була обмірювана довжина траси головного кабелю. Вона складає L_г.т = 5360 м.

Далі необхідно обчислити кількість ділянок РП:

, (3.5)

де L_г.т - довжина траси, що вибирається як головну трасу, м;

- оптимальна ширина ПРП при щільності ліній h, м.

У результаті передбачається дев'ять ділянок РП. На підставі мал 3.4 можна стверджувати, що центральні ділянки повинні мати ширину 585 м. Ширина зовнішніх ділянок складає близько 47, 5 метрів.

Малюнок 3.4 - Поділ РП на ділянки підключення

Далі необхідно розділити ділянки РП на ПРП. Довжина окремого ПРП обчислюється по формулі (3.6):

, (3.6)

де p_r - оптимальна кількість ПЖК підрайону підключення на ділянці району підключення r при щільності ліній h_r; шт;

l_2S - ширина підрайону підключення на ділянці району підключення s, м.

Якщо щільность ліній у середньому не відрізняються більш ніж у 2-1,5 рази, то можна припустити, що довжина кожного ПРП буде складати близько 360 м. У ділянках РП, де щільність ліній знижується довжина ПРП трохи збільшується.

Розбивка РП на ПРП схематично зображено на мал.3.5:

Малюнок 3.5 - Розбивка РП на окремі ПРП

Далі в кожнім ПРП з урахуванням особливостей напрямку вулиць і розташування будинків вибираємо місця розташування розподільних шаф, а потім використовуючи метод ортогональних трас з'єднуємо їх з магістральним абонентським кабелем живлення. Також необхідно врахувати, що прокладка кабелю передбачає наявність вже існуючої міської кабельної каналізації.

Зображення реального РП Ворошиловського району з урахуванням напрямків прокладення трас живильного кабелю приведено в Додатку В.

Схема напрямків зв’язку між існуючими МАТС і проєктуємою АТС 5ESS приведена у Додатку Д.

4 ОБЛАДНАННЯ ЦИФРОВОЇ СИСТЕМИ КОМУТАЦІЇ 5ESS

4.1 Загальні принципи побудови сучасних систем комутації

Згідно проведеному в розділі аналізу, найбільше призначеними серед систем з’вязку є цифрові системи, наприклад 5ESS.

Комутаційна система 5ESS являє собою універсальну цифрову телефонну систему з розпозподіленим керуванням, що має широкий діапазон застосувань, де комутація ґрунтується на 32-канальній структурі, а обробка даних забезпечується 32-бітовими мікропроцесорами. Використання таких могутніх мікропроцесорів дало можливість гнучкого визначення архітектури комутаційної системи [1,8].

Весь діапазон застосувань системи 5ESS, починаючи від локальних станцій і закінчуючи міжнародними вузлами великої ємності реалізується з використанням трьох типів модулів: адміністративного модуля – АМ, комунікаційного модуля – СМ і комутаційного модуля – SM.

Для подальшого проектування багатофункціональної мережі зв'язку необхідно дати короткий опис основних елементів і принципу роботи системи згідно з [1,8].

4.2 Комутаційний модуль SM

4.2.1 Структурна схема SM і функції загального обладнання

Комутаційний модуль SM забезпечує підімкнення АЛ і ЗЛ і виконує основні функції обслуговування викликів. Тільки лише при з'єднаннях з іншими SM і виконанні централізованих функцій експлуатації і технічного обслуговування він взаємодіє з модулями CM і AM, використовуючи внутрісистемні ВОЛЗ (лінії NCT).

Модуль SM (мал.4.1) має спільне обладнання, а також периферійні блоки різного призначення, що встановлюються лише за потреби:

- інтегральні ISLU і аналогові LU блоки АЛ;

- цифрові DLTU і аналогові ATU блоки ЗЛ;

- модульний блок фізичних вимірювань MMSU;

- додаткові блоки цифрових службових комплектів: загальносистемний (глобальний) GDSU і блок розширення DSU-EXT;

- блок тарифних генераторів 50 Гц PPMU;

Малюнок 4.1 - Функціональна схема комутаційного модуля SM

Зв'язок загального і периферійного обладнання здійснюється по периферійних інтерфейсних шинах даних PIDB і керування PICB. Між блоками цифрових АЛ ISLU і пакетної комутації PSU існують додаткові прямі шини даних DPIDB, якими передаються тільки канали D₁₆ основного доступу.

Загальне обладнання складається з дубльованого блоку керування і комутації MCTU. Обидва MSTU працюють паралельно і займають один двохкасетний блок. У MSTU входять:

- керуючий процесор комутаційного модуля SMP;

- просторово-часовий комутатор TSI - каскад Ч_п;

- сигнальний процесор SP;

- блок цифрових службових комплектів DSU;

- інтерфейси: керування CI, даних DI, позподвійний лінійний (для двох ліній NCT) DLI;

- блок пакетної комутації PSU і пакетний інтерфейс PI;

У цілому MSTU забезпечує:

- стик двох ліній NCT з комутатором TSI для мовної інформації і даних, а також із процесором SMP для керуючих повідомлень і синхронізації;

- часову комутацію для встановлення з'єднання між АЛ, ЗЛ і лініями NCT;

- Прийом і обробку, формування і передачу різної сигнальної інформації і керуючих повідомлень у АЛ, ЗЛ і лініях NCT;

- пакетну комутацію даних;

- керування встановленням з'єднань, контроль і функції технічного обслуговування.

До складу SMP входять: могутній 32-розрядний мікропроцесор MC68040; енергонезалежна постійна пам'ять (ПП) із програмами і даними, закладеними виробником обладнання а також пам'ять з вільною вибіркою (ПДВ), що зберігає основну частину програмного забезпечення SM, системні і змінювані дані.

При тимчасовому зниканні живлення вміст ПДВ губиться, тому ПЗ і системні дані SM додатково зберігаються на магнітних дисках модуля керування й експлуатації AM. Потім ПЗ і системні дані передаються лініями NCT при запуску системи, упроваджуючи нову версію ПЗ.

Завантаження ПЗ забезпечує спеціальний пристрій процесора - завантажувач BTSR (BootStrapper), що має доступ до ліній NCT через шини даних PIDB і комутатор TSI.

Продуктивність SMP збільшена використанням сигнального процесора SP, що виконує в реальному часі складну задачу розпізнавання зміни сигнальної інформації. SP є аналогом пристрою сигналізації 16-го каналу. Його призначення - обробка лінійних і декадних адресних сигналів, переданих у 16 каналах стандартних ЛТ 2048 кбіт\із зовнішніх напрямків зв'язку. він також обслуговує не окремі 16 сигнальні, а усі без винятку канали 0...31.

Формування 16 розрядних слів та їх передача сторону комутатора TSI по 32-канальних двосторонніх 4-провідних периферійних шинах даних PIDB виконують блоки АЛ і ЗЛ (ISLU,AIU,LU,DLTU,ATU).

Інтерфейс керуванняCIзабезпечує взаємодію SMP з периферійними блоками. Він розпозподіляє до них керуючі і тактові сигнали від SMP, приймає від них і передає SMP інформацію про відправлення вимог на обслуговування і про стан обладнання, у тому числі дані аварійної сигналізації. Крім цього, CI контролює інформаційний обмін між SMP і периферійними блоками й оповіщає SMP про виявлені помилки.

Інтерфейс DLI двох ліній NCT складається з двох лінійних інтерфейсів і спільних кіл синхронізації і керування. За цикл передачі 125 мкс DLI приймає з кожної лінії NCT 256 16-розрядних канальних інтервалів (KI) від відповідного просторового комутатора з часовим позподілом каналів TMS модуля зв'язку СМ і передає їх до часового комутатора TSL. У зворотному напрямку DLI збирає інформацію з канальних інтервалів активного TSI для передачі в бік TMS модуля СМ.

Інтерфейси даних DIмультиплексують 32-канальні 16-розрядні потоки 4096 кбіт\с шин PIDB від периферійних блоків і передають об'єднані 256-канальні потоки 32,768 Мбіт\с до комутатора TSI і навпаки. Усі 16 шин PIDB включені в обох DI, і один DI поєднує парні канали цих шин, а іншої - непарні.

Просторово-часовий комутатор TSI (мал.4.2) виконує під керуванням SMP взаємні неблоковані об'єднання будь-яких 16-розрядних каналів між двома 256-канальними трактами IKM від інтерфейсів DI і двома - від DLI, а також взаємні з'єднання каналів між трактами від DI і між трактами від DLI. Дані комутируються в TSI окремими напівбайтами, а їх об'єднання в 16-розрядні слова забезпечують інтерфейси DI. Обидва TSI, в основному і резервному MSTU, працюють паралельно, але для реальної передачі інформації вхідні інтерфейси вибирають активну схему.

Малюнок 4.2 Структура комутатора TSI модуля SM

Блок цифрових службових комплектів DSUзабезпечує цифрове генерацію всіх необхідних тональних сигналів для АЛ і ЗЛ: готовність станції (ГС), зайнято (СЗ), зайняте –перевантаження (ЗП), контроль посилки виклику (КПВ) тональний виклик (ТВ), різні сигнали, що оповіщають. Під керуванням SMP блок DSU виробляє і декодує усі потрібні для обміну адресною інформацією багаточастотні сигнали, а також приймає і декодує інформацію імпульсного набору номера від аналогових абонентів, що передається від блоків ISLU або ATU у цифровому виді в інформаційних розрядах 16-розрядних слів.

Блок пакетної комутації PSU встановлюється в MSTU або декількох SM для обслуговування спільних каналів сигналізації СКС № 7 у зовнішніх напрямках зв'язку, а також для сигналізації по каналах D доступів до ISDN: основного абонентського 2В +D₁₆ і на швидкості 30 В +D₆₄.

Функції PSU базуються на нижніх рівнях 7-рівневої моделі взаємодії відкритих систем OSI: першому - фізичному(physical layer), другому - канальному (data link layer) і третьому - мережному (network layer).

Канальний рівень забезпечується основним вузлом PSU - пристроями обробки і перетворення протоколів пакетної передачі даних PH. Блок PSU може мати до 80 схемно-ідентичних мікропроцесорних PH, розрахованих на швидкість передачі даних 64 кбіт\с. Пристрою обробки протоколів РН стикують процесор модуля SMP та канали зі специфічними протоколами передачі даних.

Розпозподільник даних DF має функції фізичного рівня і забезпечує інтерфейси відповідних РН: із сигнальними каналами D₁₆ основного абонентського доступу - прямими 32-канальними шинами даних DPIDB, а з СКС зовнішніх напрямків зв'язку і каналами D₆₄ доступу - шинами PIDB. Спільні канали сигналізації виділяються з ЛТ зовнішніх напрямків комутатором TSI і напівпостійно з’єднуються з DF шинами PIDB.

До складу PSU входять також розпозподільник пакетів PF, що виконує функції інтерфейсу комплектів РН зі схемою керування CF, що встановлює черговість обміну даними між SMP і різними РН. Процесор SMP має зв'язок з CF шинами PICB для спільних функцій керування блоком PSU (діагностика, реконфігування) і через пакетний інтерфейс PI для передачі пакетної інформації рівня 3.

4.2.2 Периферійне обладнання SM

Функціональна схема інтегрального блоку абонентських ліній ISLU2 представлена на мал.4.3:

Малюнок 4.3 - Функціональна схема інтегрального блоку АЛ ISLU2

Його ємність складає до 2048 аналогових або 1024 цифрових АЛ. Можливо одночасне підімкнення ААЛ і ЦАЛ. Усі АЛ індивідуальні і включаються в абонентські плати: 16-лінійні ТЕЗі (типовий елемент заміни) Z для аналогових і 8-лінійні ТЕЗі U - для цифрових АЛ. Незалежно від кількості касет, у ISLU одночасно активними можуть бути чотири запасних ТЕЗа Z або U. ТЕЗі АЛ групуються по восьми в так називані лінійні групи LG. Між кожної LG і кожною площею дубльованого концентратора CD утвориться відповідна кількість 32-канальних групових трактів.

До складу ISLU входить також дубльоване спільне обладнання: концентратор CD, комплект HLSC тестування АЛ, генератор викликів RG, схема фізичного доступу MAN і керуючий пристрій СС.

У цілому ISLU забезпечує:

- розширені функції BORSCHT для аналогових АЛ;

- основний доступ до IDSN (2В +D₁₆) для цифрових АЛ;

- концентрацію інформаційних каналів від ТЕЗів Z і U і передачу їх на шини PIDB в бік часового комутатора TSI;

- мультиплексування сигнальних каналів D₁₆ від ТЕЗів U і передачу їх на шини DPIDB до блоку пакетної комутації PSU;

- керування блоком і виконання задач технічного обСЛуговування у взаємодії з процесором модуля SMP;

На платі Z розміщені 1 АК і спільні схеми. Два контролери лінійної групи (ведучий і відомий) керують кожен АК чотирьох плат, сканують їх стан і поєднують 16-розрядні канали IKM від всіх АК цих плат у 32-канальні тракти, що вставляються у відповідні порти активного і резервного концентратора CD.

Вторинне джерело живлення плати перетворює напруга -48В в +5В и -5В для живлення мікросхем. Кіла фізичного доступу створюють високовольтний інтерфейс для підімкнення через схему MAN генератора викликів і вимірювальних схем. Якщо потрібні тарифні імпульси 50 Гц, то між АЛ і Z-PPM включається генератор блоку PPMU, що визначає наявність сигналу 12 або 16 кгц від Z-PPM і передає в цьому випадку в АЛ тарифну частоту 50 Гц.

Схема фізичного доступу MAN є релейним концентратором, що під керуванням СС підключає до ТЕЗів Z і U блокового HLSC і зовнішні MMSU (шинами MTB) пристрою виміру і тестування, а до ТЕЗів ще і генератор викликів RG.

Пристрій HLSC підключається до АЛ при кожному вихідному і вхідному виклику й оперативно перевіряє справність АЛ: відсутність обривів, сторонніх напруг, замикань на землю, між проводами АЛ і іншими кілами.

Концентратор CD поєднує кожної з інформаційних каналів від ТЕЗів Z і U з каналами шин PIDB до комутатора TSI. Сигнальні канали D попередньо мультиплексуються в ТЕЗах U до швидкості 64 кбіт\с і без концентрації передаються на шини DPIDB в бік блоку пакетної комутації PSU.

Пристрій керування СС працює у взаємодії з процесором модуля SMP. Кожний із двох СС має шинами PICB зв'язок з активним і резервної SMP.

Побудова і функціонування блоку AIU аналогічні ISLU2. Існують головним чином технологічні і конструктивні особливості - велика ємність абонентських ТЕЗів (32 ААЛ, 12 ЦАЛ), двостороння конструкція штатива, зменшене енергоживлення. Припустима ємність блоку складає 3584 ААЛ або 1440 АЛ ISDN.

Блок DLTU займає одну касету і містить у собі до 16 ТЕЗів незалежних цифрових інтерфейсів DFI, у кожний з який включається зовнішній ЛТ 2048 кбіт\с зі стандартним використання каналів: нульовий для синхронізації, шістнадцятий - для лінійної сигналізації і створення надциклу, канали 1...15 і 17...31 - для інформації користувачів (мова, дані).

Функціями DFI є:

- перетворення кодів (квазітрійковий лінійний - двійковий станційний);

- синхронізація лінії зі станційним обладнанням;

- виявлення збоїв синхронізації й аварійних ситуацій і відповідне інформування процесора SMP.

Кожен DFI має власне вторинне джерело живлення. Через інтерфейс керування і даних CDI DFI має з'єднання із шинами PIDB для передачі інформаційних і сигнальних каналів до комутатора TSI і з шинами PICB для керування з боку процесора модуля SMP. Інтерфейс CDI стикує DFI з відповідними шинами і перетворить кодові СЛова з 8-розрядних у 16-розрядні і навпаки.

Модульний блок фізичних вимірів MMSU забезпечує підімкнення вимірювальних пристроїв до аналогового АЛ і ЗЛ фізичними шинами MTB. Керується MMSU процесором SMP через шини PICB. Один MMSU обслуговує кілька модулів SM або RSM у складі MMRSM. Блок містить пристрою сканування і позподілу сигналів і пристрій SLIM вимірів АЛ і ТА.

Мікропроцесорний пристрій SLIM керується SMP через шини PICB до MMSU і вимірює в АЛ: постійні і перемінні зовнішні напруги, опори шлейфа й ізоляції, ємність, швидкість і імпульсний коефіцієнт шлейфового набору, частоти і рівні багаточастотного набору номера. Прилад має 3 режими роботи: під керуванням оператора, під керуванням лінійного монтера й автоматичний.

Спільний (глобальний) службовий блок GDSU обслуговує всі або групу модулів SM (RSM) і виконує ті функції, що недоцільно мати в кожнім модулі: конференц-зв'язок і тестування трактів передачі.

Універсальний комплект конференц-зв'язку одночасно може обслуговувати п'ять трибічних або шестибічних з'єднань. Кожен відповідний виклик використовує три або шість канальних інтервалів, тому два комплекти займають 32-канальний тракт.

Пристрою тестування TTF по командах оператора вимірюють і тестують у тональному діапазоні тракти передачі, випробувальні шлейфи і службові комплекти. Результати передаються на дисплей відповідного робочого місця.

Блок DSU-EXT, аналогічний основному блоку службових комплектів DSU, встановлюється в разі потреби, у залежності від навантаження.

4.3 Модуль зв'язку CM

4.3.1 Загальна характеристика

Модуль зв'язку застосовується для з'єднання абонентів різних SM, комутації керуючих повідомлень між процесорами SM або SM і AM, а також для завантаження програм і даних від модуля керування і технічної експлуатації AM у комутаційні модулі SM під час запуску системи. Модуль зв'язку містить дубльовані комутатори: просторовий з часовим блокуванням TMS і пакетних повідомлень MSGS. Комутатор TMS кожної площі дубльованої структури модуля поєднується двома лініями NCT з відповідним інтерфейсом DLI кожного SM (мал.4.5.). У такий спосіб з'єднання абонентів різних SM комутирується трьохкаскадною схемою TSI-TMS-TSI, тобто Чп-П-Чп. При цьому обидва TMS працюють паралельно, але для реального переносу інформації в кожнім з'єднанні вибирається TMS, зв'язаний з активним DLI. Дубльовані керуючі пристрої модуля CM працюють з розділом навантаження, але кожний з них може обслуговувати усі виходи самостійно.

Малюнок 4.5 - Структура модуля зв'язку CM і організація міжблочних і міжмодульних з'єднань.

Модуль зв'язку CM складається з наступних типів блоків:

- двохкасетний блок просторової комутації TMSU, що забезпечує підімкнення в СМ до 32 комутаційних модулів SM;

- периферійний блок комутатора повідомлень MSPU - їх два в касеті, до 12 на площі;

- блок керуванням модулем CMCU;

- блок керування комутатором повідомлень MSCU;

Комплектація обладнання СМ визначається кількістю модулів SM. У мінімальній комплектації СМ займає два однакових штативи (по одному на площину), що містять по п'яти касет: MSPU, MSCU,TMSU,CMCU і TMSU (вважаюабо зверху). Це дає можливість підімкнення до 30 SM, тому що місце двох SM у поле просторового комутатора TMS займають напрямок до комутатора повідомлень і спеціальна вимірювальна лінія. Розвиток СМ виконується парним (по одному на площину) установою однакових штативів, що збільшує припустиме число SM на 32. Гранична кількість штативів - шість на одиницю площі, а модулів SM - 190.

4.3.2 Просторовий комутатор TMS

Функції TMS - просторова комутація часових каналів при міжмодульних (SM-SM) з'єднаннях, передача міжпроцесорних пакетних керуючих повідомлень до та від комутатора повідомлень MSGS і позподіл тактових сигналів від генераторного обладнання СМ до модулів SM лініями NCT.

Принцип часового розподілу каналів однієї лінії NCT на мал.4.5:

Малюнок 4.5 - Структура циклу передачі лінії NCT

Кожен інформаційний КІ (DTS - Data Time Slot) містить:

- 8-розрядне кодове слово ІКМ з інформацією користувача (біти 0...7);

- чотири біти A...D сигналізації каналу (біти 8...11), що у зовнішніх ЛТ сполучних ліній передаються в сигнальному КІ 16;

- біт Е (біт 12) стану (зайняте\вільно), що використовується центральним процесором АР для встановлення шляхів у TMS і керування станом процесорів SMP (активний\пасивний);

- біт F тестування внутрішніх кіл TMS (біт 13);

- біт G циклічної синхронізації для визначення кінця циклу (біт 14);

- біт P контролю парності 16-розрядного СЛова (біт 15);

- біт 0 утручання центрального процесора, що використовується процесором АР для керування комутаційними модулями SM;

- шість керуючих розрядів З (біти 2...7) з міжпроцесорним повідомленням;

- ідентичні інформаційним КІ біти F,G і Р (біти 13...15).

Спрощена функціональна схема однієї (нульовий) площини модуля СМ приведена в Додатку Е. До складу TMS входять блоки TMSU і частина блоку CMCU - пристрій керування часовим комутатором TMSC. Для керування з боку АР використовується лінія керування і діагностики CDAL. Крім цього, від тактового генератора системи NCLK мається лінія тактування 8 кгц для циклової синхронізації TMS і позподілу синхросигналу по лініях NCT.

Комутатор TMS складається з окремих повнодоступних комутаційних пристроїв SF ємністю по 192х32 ліній ІКМ, кожна їх яких має 256 КІ. У першому блоці TMSU існує все обладнання, зазначене в Додатку Е. Додаткові блоки TMSU не містять спільних для TMS вузлів SUB і FLI.

Кожні чотири ВОЛЗ NCT від різних SM включаються в комутатор TMS за допомогою окремого четвірного лінійного інтерфейсу QLI, що виконує опто-електричне перетворення сигналів.

Плата розширення комутатора SUB поєднує лінійні тракти від QLI різних блоків TMSU на спільну шину Е, що розділяє їх до відповідного входам комутаторів 192х32 цих блоків.

Керуючі канали CTS ліній NCT від модулів SM виділяються комутатором TMS і з'єднуються з окремою 256-канальною лінією до спеціального інтерфейсу FLI, що міститься в першому з блоків TMSU і забезпечує передачу цих КІ в бік комутатора повідомлень 256-канальною шиною повідомлень MB.

Пристрій керування TMSC одержує директиви від центрального процесора АР через комутатор повідомлень MSGS і виконує їх для керування обладнанням TMS і виконання функцій технічного обслуговування.

4.3.3 Комутатор повідомлень MSGS

Комутатор повідомлень MSGS містить у собі блоки CMCU (крім TMSC), MSPU і MSCU (див. Додаток Е). MSGS однієї площини обслуговує повідомлення, що стосуються встановлення з'єднань, а іншої - які стосуються завдань експлуатації, адміністрування і технічного огляду.

Стик TMS з MSGS забезпечує позподвійний інтерфейс повідомлень DMI, що бере участь як в обміні керуючими повідомленнями, так і в процедурі завантаження і перезавантаження програм і даних процесорів комутаційних модулів з боку модуля АМ. У DMI включаються до 16 шин MIB на кожну площину модуля (0 і 1).

Процесори повідомлень комутаційних модулів MMP скомпоновані по чотирьох в однокасетні блоки MSPU. Кожна площина СМ містить по двох групи MSPU: альфа-ММР для обслуговування ліній NCT з парними КІ, бета-ММР - з непарними. Всі МР однакові і мають по восьми індивідуальних контролерів обробки сигнального протоколу Х.25.

Блок керування комутатором повідомлень MSPU виконує вибір шляху і встановлення з'єднань для міжпроцесорних повідомлень. Головний вузел MSPU - контролер периферійного інтерфейсу PIC - керує обміном повідомленнями між буферними процесорами MMP і центральним процесором АР по 16-розрядній периферійній шині керування PICB.

Узгодження буферних процесорів MMP із шиною забезпечують мікропроцесорні інтерфейси вводу\виводу, кожен їх яких обслуговує до чотирьох блоків MSPU.

Між інтегральним процесором АР і блоком MSPU інформація передається дуплексною позподвійною послідовною шиною DSB (Dual Serial Bus), стик з який виконує селектор шини DSBS.

Контролер FPC розпозподіляє керуючі повідомлення центрального процесора АР модуля АМ до DMI, NCLK і TMSC. Ці повідомлення передаються шиною керування і діагностики CDAL, що є послідовним каналом зв'язку з інтерфейсами керування в перерахованих пристроях.

4.4 Модуль керування й експлуатації АМ

Модуль керування й експлуатації АМ забезпечує: централізовані функції керування, доступ процесорів усіх модулів до зовнішніх нагромаджувачів на магнітних дисках (НМД) і стрічці (НМС), а також доступ персоналу до обладнання системи. Модуль розташований на двох штативах центрального процесора (активний і резервний) і на штативі накопичувачів НМД і НМС.

Штатив процесора містить блоки:

- центрального процесора СС;

- головної пам'яті MAS;

- контролера безпосереднього доступу до пам'яті DMA;

- контролера дискових файлів DFC;

- процесора введення\висновку IOP.

Обидві площини дубльованої архітектури АМ (0 і 1) синхронно виконують однакові дії. Структурна схема нульової площадки зображена на мал.4.6:

Малюнок 4.6 - Структурна схема модуля керування й експлуатації АМ

Блок СС є швидкісним 32-розрядним процесором типу 3В20D. Необхідні для його роботи 32-розрядні інструкції машинного рівня зберігаються в головній пам'яті MAS.

При операціях запису і читання процесор може звертатися до цілком усього машинного слова, його 16-розрядних половин, або окремих байтів. Час, що використовує СС на доступ до MAS - близько 850 нс.

Для збільшення продуктивності процесора в реальному часі використана додаткова швидкісна кеш-пам'ять на 2048 слів, що містить найбільше часто використовувані дані MAS і має час доступу 250 нс.

Процесори СС об'єднані каналом технічного обслуговування МСН, за допомогою якого активний СС тестує резервний.

Головна пам'ять MAS є напівпроводниковою 40-розрядною і складається з основного блоку і блоків нарощування. Кожне слово містить 32 біта інформації, чотири біти парності чотири біти Хеминга.

Основний блок має до вісьми масивів пам'яті на окремих ТЕЗах і контролер, що керує доступом до MAS і у випадку декількох запитів установлює пріоритетність їх обслуговування, а також виконує перевірку парності і Хеминга. Максимальна ємність основного блоку MAS - 32 Мбайта. Її можна збільшити до 64 Мбайт, додаваючи блоки нарощування пам'яті.

Доступ до MAS периферійно відносно СС блоків забезпечує схема вводу\виводу, що складається з одного або двох контролерів безпосереднього доступу до пам'яті DMA і 1...4 парних послідовних каналів зв'язку DSCH 16 периферійними блоками.

Контролер DFC забезпечує керований мікропроцесорний інтерфейс між СС, MAS і зовнішніми нагромаджувачами: до восьми пар НМД (одна резервна) і один НМС. Кожен НМД - швидкісна пам'ять на 600 Мбайт із довільним доступом, що має вісьмох твердих дисків, власний блок живлення і блок переключення живлення.

Нагромаджувач НМС має щільність запису 2460 біт\смв, швидкість 63, 5 см\с і призначений для резервного збереження станційних даних крім тарифікаційних..

Контролер уведення\висновку IOC керує інформаційним обміном між MAS, CC і терміналами головного центра керування MCC і виділеними робітниками місцями персоналу TLWS для контролю за АЛ і ЗЛ. Через канал DSCH контролер IOC стикує з MAS і CPU до чотирьох сукупностей периферійних пристроїв, кожна з який має чотири індивідуальних периферійних контролери PC.

Процесор IOP дозволяє обслуговувати до 64 периферійні пристрої. До них відносяться:

- комп'ютер з функціями головного центра керування MCC (його дубльований PC, переключення РС здійснює не показаний на мал.5.6 комутатор портів PS);

- до шести відеотерміналів (ВТ) робітників місць TLWS;

- два ВТ керування базою даних системи;

- два додаткових ВТ, що у міру потреби безпосередньо підключаються до обладнання в спеціально призначені рознімання;

- принтер для роздруківки системою рапортів технічного контролю з метою їхнього документального збереження;

- до п'яти принтерів із програмно заданими функціями: друкування результатів планових тестів ліній і обладнання, виміру параметрів навантаження;

- до десяти асинхронних ліній передачі даних для керування способами виміру АЛ;

- до семи синхронних ліній передачі даних для керування мережею за допомогою центра технічної експлуатації ЦТЕ, організації вимірів параметрів навантаження, тарифікації і передачі отриманих даних у відповідний центр обробки.

Комп'ютер головного центра керування, у відмінності від інших терміналів, має безпосередній аварійний доступ ЕА до процесорів СС, використовуваний для втручання персоналу в критичних ситуаціях.

5 РОЗРАХУНОК І ВИБІР СКЛАДУ ОБЛАДНАННЯ БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗВ'ЯЗКУ

5.1 Комплектація, розташування станційного обладнання ЦАТС 5ESS

Обладнання 5ESS міститься в стативах шафного типу, що мають до шести касет з устаткуванням, касету з вентиляторами у середній чи нижній частині стативу та касету запобіжників і фільтрів у верхній частині [1].

Габарити стативу: ширина – 76 см, глибина – 53 см (для стативів РСС модуля АМ – 76 см), висота – 183 см.

Висота касети – 22 см.

Кожна касета має власний вторинний блок електроживлення. Міжстативні з’єднання виконуються кабелями з мідними й оптичними жилами, що споряджені роз’ємами для спрощення та прискорення монтажу. Станційні кабелі прокладають над стативами.

Комутаційні модулі SM-2000 розташовують на стативах двох типів: SMC для MCTU та LTP для периферійних блоків.

Статив SMC містить:

- Дві касети дубльованого блоку часової комутації TSIU з пристроями TSI, DI та DLI;

- Одну касету дубльованого процесора SMP з пристроями SMP, CI та PI;

- Одну касету дубльованого блоку DSU, що має цифрові генератор тональних сигналів і до 16 ТЕЗів багаточастотних приймачів-передавачів (чотири БЧПП на платі, кількість плат до восьми) і приймачів шлейфового та тонального набору (чотири ПШТН на платі, до 16 плат);

- Не менш, ніж одну касету блоку PSU, що містить дубльовані пристрої DF,PF, CF і резервовані комплекти обробки протоколів PH (до 80), причьому окремий PH обслуговує один СКС, або один сигнальний канал D₆₄ або до восьми каналів D₁₆.

Кожний SM-2000 комплектується 1…4 стативами LTP, в залежності від кількості периферійних блоків.

Блок AIU займає окремий двобічний статив і має 4 касети по 20 ТЕЗів Z на 32 ААЛ і дві касети, що містять по 16 ТЕЗів Z та спільне обладнання блоку.

Касета DLTU-3 встановлюється в модулях SM-2000 і має спільне обладнання та до 20 ТЕЗів DFI, кожний для двох ущільненних ЗЛ 2048 кбіт\с.

Касета MMSU з вимірювальним обладнанням встановлюється тільки в деяких модулях і обслуговує 2…4 SM.

Касета GDSU з пристроями конференц-зв’язку і тестування трактів передачі надається одному або двом SM.

Модуль зв’язку СМ розташовано на 1…6 стативах СМ в кожній площині дубльованого обладнання, в залежності від числа ввімкнених SM. Перший статив СМ містить весь комплект касет, а інші стативи комплектуються лише касетами TMSU і MSPU.

Модуль керування та експлуатації АМ компонується на основному і резервному стативах центрального процесора РСС, що мають стандартне обладнання. Додатково встановлюються один-два стативи накопичувачів TDC, в залежності від потрібної ємності зовнішньої пам’яті.

Крім перелічених стативів, звичайно встановлюється один або два стативи змішаного обладнання М, яке не потребує доступу до шин даних та керування. Це можуть бути:

- Інвертори постоійної напруги у змінну;

- Блоки станційної сигналізації;

- Модеми.

При типовому плані розташування обладнання враховується мінімальна ширина між рядами 60 см для монтажного та 81 см – для лицоьвого боку стативів. Модуль АМ завжди розташовують в першому ряді, а перед ним, на відстані 1,2 м, головний центр керування та робочі місця персоналу (MCC і TLWS). Модуль СМ звичайно розташовують у ряді 02 на відстані не більше 15 м від модуля АМ. У центральній частині кожного парного ряду встановлюють статив розподілу та керування електроживленням PCDF. Для зменшення витрат станційного кабеля не рекомендуютьяс ряди, довші за 13 м (17 стативів), а головний щит розподілу (крос) MDF звичайно розташовують перпендикулярно стативним рядам. Висота приміщення не повинна бути менша, ніж 3 м.

5.2 Розрахунок складу станційного обладнання ЦАТС 5ESS

Розрахунок обладнання здійснюється на підставі вихідних даних, представлених у технічному завданні та вимог на проектування багатофункціональної системи зв'язку для абонентів Ворошиловського району м. Донецька, а також згідно з [1].

5.2.1 Розрахунок кількості абонентських блоків AIU

Основою для розрахунку абонентських блоків є наступні характеристики ЕАТС системи 5ESS: один блок AIU дозволяє включити до 3584 ААЛ, в одному стативі LTP до 4-х касет по 20 ТЕЗів Z на 32 ААЛ і 2 касети по 16 ТЕЗів Z на 32 ААЛ.

Необхідну кількість абонентських блоків AIU визначимо за формулою (5.1):

, (5.1)

де 3584 - максимальна кількість абонентів у блоці AIU;

– загальне число абонентів, аб.