Несвідоме в психоаналізі: концепції Фрейда та Юнга

Фрейд - центральна фігура, навколо якої групуються майже всі теорії несвідомого. Психоаналіз у його класичній формі був заснований З. Фрейдом на рубежі XІХ і XX ст. Фрейдівський психоаналіз певною мірою був спробою синтезування двох площин дослідження людської природи: не обмежуючи дослідженням природних елементів людської істоти, він спрямований і на розкриття психічних потягів людини, її внутрішнього світу, змісту людського єства і значення культурних і соціальних норм для формування психічного життя людини і його психологічної реакції. [22, с. 198]

Дофрейдівська психологія за об'єкт дослідження мала нормальну, фізично і психічно здорову людину і розглядала феномен свідомості, Фрейд же як психопатолог, досліджуючи характер і причини виникнення неврозів, зосереджував увагу на іншій області людської психіки. Він опинився перед необхідністю дослідження природи психічного, внутрішнього світу "Я" і тих структур, що не становили власне "свідоме" у людині, і прийшов до висновку, що людська психіка являє собою деякий конгломерат, котрий складається з різних компонентів, що за своїм характером є не тільки свідомими, але і несвідомими.

У Фрейдівській структурі особистості обидві ці сфери представлені не рівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом, що складає сутність людської психіки, а свідоме - лише особливою інстанцією, яка надбудовується над несвідомим. Своїм походженням свідоме, за Фрейдом, пов’язане з несвідомим і "викристалізовується" з нього в процесі розвитку психіки [19, с. 174]. Тому, відповідно до Фрейда, свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, що "може приєднуватися чи не приєднуватися до інших його якостей". [20, с. 246]

Остаточна диференціація різних інстанцій у психіці людини була здійснена Фрейдом у роботах "По ту сторону принципу задоволення" (1920), "Масова психологія й аналіз людського "Я"" (1921), "Я і Воно" (1923). Створена Фрейдом модель особистості являє собою комбінацію трьох елементів:

· "Воно" (Іd) - глибинний шар несвідомих потягів, психічна "самість", основа діяльного індивіда, що керується тільки "принципом задоволення" незалежно від соціальної реальності, а часом і всупереч їй;

· "Я" (Ego) - сфера свідомого, посередник між "Воно" і зовнішнім світом, у тому числі природними і соціальними інститутами, що порівнює діяльність "Воно" з "принципом реальності", доцільністю і зовнішньо заданою необхідністю;

· "Супер - Я" (Super - Ego) - совість, свого роду цензура, критична інстанція, що виникає як посередник між "Воно" і "Я" через конфлікт між ними, нездатності "Я" приборкати несвідомі поривання і підкорити їх вимогам "принципу реальності".

Фрейдівське "Я" з'являється у вигляді "нещасливого створіння", що, подібно локатору, мусить повертатися то в один, то в інший бік, щоб виявитися в дружній згоді як із "Воно", так і з "Понад - Я".
"Там, де було "Воно", повинне бути "Я".[20, с. 250-260] Уся його аналітична діяльність була спрямована на те, щоб у міру розкриття природи несвідомого людина могла опанувати своїми пристрастями і свідомо керувати ними в реальному житті.
Фрейд висуває гіпотезу, що діяльність людини обумовлена наявністю як біологічних, так і соціальних "потягів", де домінуючу роль грають так називані "інстинкт життя" (Ерос) і "інстинкт смерті" (Танатос).
На відміну від інших, Фрейд зробив анатомію свідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, що розуміється тільки шляхом заперечення за нею атрибуту свідомості.
Як критик теоретичних постулатів Фрейда одним з перших виступив швейцарський психіатр Карл Густав Юнг, який аж до 1913 р. розділяв основні ідеї свого вчителя. Суть розбіжностей Юнга з Фрейдом зводилося до розуміння природи несвідомого.

На відміну від Фрейда, який розглядав несвідоме як основний елемент психіки окремої людини, Юнг провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" (чи, як Юнг його ще називає, "особисте, персональне несвідоме") відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер у силу забуття чи пригнічування.

Одне з центральних понять юнгівської "аналітичної психології", "колективне несвідоме", являє приховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Це - загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей. Саме "колективне несвідоме" є тим резервуаром, де сконцентровані всі "архетипи".
Юнг увів поняття "архетип" і "колективне несвідоме", щоб розглянути природу несвідомого не в біологічному плані, а з погляду символічного значення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Різниця між теоретичними поглядами Фрейда і Юнга полягає в тім, що спадковим, а отже, і біологічним матеріалом для Фрейда були лише інстинкти, що визначають мотиви діяльності людини, а для Юнга - форми, ідеї, типові події поводження. Одним з елементів "аналітичної психології" Юнга є теорія "комплексів", тобто психічних сил індивіда, які, знаходячись у несвідомій формі, постійно нагадують про себе. У несвідомому, на думку Юнга, завжди знаходяться напоготові "комплекси" спогадів індивідуального минулого, насамперед батьківські, дитячі "комплекси", "комплекс влади" та інші. [24, с. 168-174]