Роль несвідомого в житті людини розвиток поняття про несвідоме до Фрейда

Загальна ідея про несвідоме зустрічається ще в давньоіндійському вченні Потанджалі, у якому несвідоме трактувалося як вищий рівень пізнання, як інтуїція і навіть як рушійна сила Всесвіту.
В європейській науковій думці несвідоме починається із Сократа, який стверджував, що постійно дослухається до свого внутрішнього голосу, як до свого роду веління совісті і незаперечного авторитету.
Проблема несвідомого знайшла відображення у вченні Платона про пізнання як спогади, тісно пов’язаного з ідею про наявність у душі схованих, неусвідомлених знань, про які сам суб'єкт може навіть не здогадуватися. Платон думав, що людина не шукала б того, що їй ще не відомо, якби вона попередньо не мала його несвідомо у своїй душі [16, с. 83].
Ідеї Декарта про тотожність свідомого і психічного стали джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна діяльність мозку. Були мислителі, які вважали, що пристрасті людини не піддаються контролю розуму: розум неспроможний у своєму прагненні стримати навалу пристрастей. Єдине, на що він здатний, це усвідомити своє безсилля перед ними. Проти абсолютизації влади розуму над пристрастями виступив, наприклад, Спіноза, який стверджував, що ця влада не абсолютна. Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Лейбніцем ("Монадологія", 1720 р.). [22, с. 210]Він і почав спробу занурення у внутрішній світ людини, розрізняючи в особистості сферу явищ "Я" і сферу свідомості "Я». У розумі немає нічого, що вже не дрімало б у вигляді уявлень у темній душі. Несвідомими бувають ідеї, вилучені зі свідомості, так звані малі переживання, що не усвідомлюються через свою незначущість. Він намагався "заповнити прогалину, коли свідомість не підтверджує факту існування психіки в суб'єкті" [5, с. 47].
Зі становлення психології як науки проблема несвідомого все більше зміщується в площину саме психічної діяльності людини. Такі психологи, як Гербарт, Фехнер, Вундт, Джемс та інші поклали початок психологічному дослідженню проблеми несвідомого. Так, наприклад, В. Вундт намагався встановити зв'язок законів логічного розвитку думки із несвідомими явищами. Найбільш широко вивчення несвідомого почалося із розвитком психоаналізу та пов’язано з ім’ям Зігмунда Фрейда.