Про життя і побут слов’янських племен

Майже в один голос давні історики хвалять гостинність слов’ян, небачену в інших землях. Подорожній був для них оповитий святістю. Його ласкаво зустрічали, радісно пригощали, проводжали з благословенням і передавали один одному в руки. Господар відповідав перед людьми за безпеку чужинця. Хто не зумів уберегти гостя від біди або ж неприємності, тому сусіди мстились як за власну образу. Виходячи з дому, слов’янин залишав двері відчиненими й їжу для подорожнього. Крім того, місцеві звичаї дозволяли бідному, який не мав чим пригостити гостя, безкарно вкрасти все необхідне у багатого сусіда.

Тканини для одягу слов’яни ткали з льону і конопель, пряли з вовни овець і кіз, зимою носили шуби-кожухи із хутра домашніх і диких тварин. Тканина цінувалась у слов’янському світі й за його межами.

За відомостями східних авторів, слов’яни платили данину своїм правителям одягом. Щоправда, відомості про слов’янський одяг у древніх акторів дуже обмежені. Прокопій Кесарський, описуючи побут слов’ян у VI ст. говорив, що слов’янські воїни не мають панцира, не носять ні хітону, ні плаща, вдягають лише короткі штани. Штани особливо вражали античних авторів: цей одяг вважався варварським, греки і римляни не носили штанів. Про одяг древніх слов’ян можна судити по залишках її залізних деталей – пряжках, застібках тощо. По знахідках ремінних пряжок ясно, що чоловіки носили штани або сорочки, підперезані ременем, зверху на сорочку вдягали плащ, який застібався фібулою. На голові носили шапки, які мали опушку з хутра, а інколи й наушники.

Жінки носили прямі довгі сорочки з однією застібкою, спідню білизну не носили. На голові – хустки або шапочки. Взуттям як у чоловіків, так і у жінок служили чоботи, напівчоботи, постоли. Характерними прикрасами слов’янських жінок височні кільця – привіски з бронзи чи срібла, які вплітались у волосся біля виска або прикріплялись до головного убору. В різних племен типи височних кілець були різні. Наприклад, у ільменських словен кільця були з ромбічними щитками. В’ятичі, які селились на Оці, носили кільця з сім’ю лопастями. Радимичі, які жили до сходу від Верхнього Придніпров’я по річці Сож, – кільця з сім’ю променями; сіверяни (Чернігівсько-Сіверські землі) – закручені в спираль дротяні кільця; древляни, поляни, дреговичі й жителі Волині – дротяні кільця у вигляді перснів; кривичі – браслетоподібні прикраси зі звичайного дроту.

У період з І ст. до н.е. і по І ст. н.е. на території нинішнього Полісся у стародавніх слов’янських племен з’явилися прикраси з каміння (при розкопці поховання знайдено намисто з синього і зеленого каміння).

* * *

«Ці племена, склавини й анти, не управляються однією людиною, але з давніх часів живуть у народоправстві (демократії), і того всі справи. Чи щасливі чи лихі, вважаються спільними. І в усіх інших справах однаково ведеться в обох цих варварських народів і встановилося давно. Єдиного бога, що надсилає блискавку, визнають єдиним владикою всіх, і жертвують биків, і здійснюють інші священні обряди. Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не загинуть, жертву богу, і врятувавшись, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасли собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім і з тих жертв ворожать. Живуть вони в жалюгідних халупках, на великій відстані одна від одної, наскільки можливо міняючи часто місце поселення.

Виступаючи на битву, ідуть здебільшого маючи в руках щити і списи, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані сорочки (хітона), ані плаща, але тільки в коротких штанах, підтягнутих широким поясом на стегнах, стають битися з ворогами. В обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вона також не різняться поміж собою. Всі вони високі й надзвичайно міцні. Тілом і волоссям білі або золотисті, і не впадають зовсім в чорне, а рудуваті всі. Спосіб життя вони мають суворий і зневажають зручності, як масагети, і дуже брудні, як і ті. Але вони зовсім не злі і не підступні і в простоті вони немовби зберігають гунські звичаї. І навіть ім’я у слов’ян та антів було спочатку одне».