І с т о р и ч н і д ж е р е л а

З «Історії» Геродота. Книга IV. Мельпомена

про племена, які мешкали на території нинішньої України (V ст. до н.е.)

Геродот (між 490 і 480 – між 430 і 424 pp. до н.е.) – давньогрецький історик, автор "Історії" у дев'яти книгах, у якій розповідається про події, пов‘язані з греко-перськими війнами, коротко викладено історію Ассирії, Єгип­ту, Персії, Вавилона, Лідії, Самосу, Кірени, Лівії та Скі­фії тих часів, безпосередньо пов‘язану з давньою істо­рією України.

11. Та є ще й іншій переказ. Він найбільш пошире­ний, отже, вважаю його правдивим. Згідно з ним кочові скіфи жили в Азії. На них найшли війною масагети[1]. Під їх натиском скіфи перейшли до країни кіммерій­ців[2], бо ця країна, що її тепер займають скіфи, належа­ла здавна, як кажуть, кіммерійцям. Як зачули кімме­рійці, що підходять скіфи, зібрали велике військо й ста­ли радитись... Кращою була рада царів, але народ гадав за ліпше покинути край і не наражатися на небезпеку; царська думка була така, що треба боротися з прийшли­ми. Ніхто не хотів поступатися – ані царі народові, ані народ царям; ті хотіли кинути край, оддати без бороть­би прийшлим, царі ж думали полягти у своєму краю й не втікати з народом. Такі думки поділили їх на два табори – було їх [в обох] по однаковій кількості, – бо­ролися між собою й полягли....

Кіммерійський народ поховав їх коло ріки Тіраса; ще й тепер можна бачити ту могилу. Поховавши їх, виру­шив народ із краю, а скіфи прийшли й зайняли порожні землі.

17. Від пристані борисфенітів – вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії – нині найближ­че живуть калліпіди; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем‘я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом[3], на захід від Борисфена.

18. А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від мо­ря лежить Лісиста [країна], а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, на­зивають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополісом. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні доро­ги; досягають ріки, що зветься Пантікап[4]; а на північ треба пливти Борисфеном (вздовж їхнього боку) одинад­цять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги[5], народ своєрідний, не скіфсь­кий. Далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки відаємо, немає ніякого народу.

53. Четверта ріка – Борисфен, що після Істру[6] є най­більшою; на нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонай­більше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пит­тя; він пливе чистий між іншими мутними. Над його бе­регами найкращі посіви; в місцях, де несіяно, родить ви­сока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі велика кількість солі. У ньому водяться великі риби,...що звуться антакеї[7], й багато іншого, гідного подиву. Що ж до країни Геррос, що до неї сорок днів плавби, відома його течія, знаємо, що тече з півночі; а через які краї пливе у вищій течії – ніхто не скаже; мабуть, пливе через пустелю аж до країни скіфів-хліборобів, бо ці скіфи живуть над ним на просторі десятьох днів плавби....

Борисфен тече аж поблизу моря і там разом з Гіпані­сом вливається в один і той самий лиман. Шмат же краю між обома ріками називається гора Гіпполая, і на ньому стоїть святилище Деметри[8], за святилищем над Гіпані­сом живуть борисфеніти....

71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покрива­ють воском, живіт розпорюють і вичищають, наповню­ють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісо­вим насінням, а потім знову зшивають. [Мерця] кладуть на віз і везуть до іншого народу [племені]. Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколю­ють ліву руку стрілою. Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пану­ванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли най­перше. Коли вже об‘їдуть із мерцем усі краї, спиняють­ся в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив‘язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, ко­нюха, слугу, окличника[9], коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, насипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.

101. Скіфія має вигляд чотирикутника, що в двох місцях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий само завдовжки, як і той, що простягається у глибину краю. Бо від Істра до Борисфена... ще десять: туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи вище від скіфів, двадцять днів дороги; день доро­ги я приймаю за двісті стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки той край[10].

105. Неври[11] мають скіфські звичаї. За одне покоління перед походом Дарія мусіли вони покинути край через змії. Саме земля вивела із себе багато змій; вони ще й напали з півночі, з пустелі, так що неври мусили покину­ти свій край і перейти до країни будинів. Виглядає так, що ті люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу...