Роль аудиту 3 page

Наприклад:

1. Кінцеві запаси компанії “А” становили

50 х 2 дол. = 100 дол.

50 х 3 дол. = 150 дол.

50 х 4 дол. = 200 дол.

всього 150 од. = 450 дол.

2. Вартість запасів готової готових до продажу (початкові запаси +

закупки) 50 х 1 + 150 х 2 + 100 х 3 + 50 х 4 = 50 + 300 + 300 + 200 = 850.

3. Собівартість реалізованої продукції 850 – 450 = 400 дол.

Метод середньої вартості.

При цьому методі вартість матеріальних запасів вираховують шляхом ділення всієї (повної) вартості товарів (залишок на початок місяця плюс усі товари, які придбані протягом певного періоду) на кількість одиниць цих товарів. У результаті одержують середньозважену вартість одиниці товару. Вартість матеріальних запасів, визначена методом середньої вартості, враховує всі ціни, за якими були придбані товари протягом звітного періоду, і тим самим вирівнюється зростання та зниження цін. Деякі спеціалісти критикують цей метод, вважаючи, що необхідно більше уваги приділяти останнім за часом цінам, оскільки саме вони найбільше впливають на рівень доходу та прийняття управлінських рішень

Вартість запасів

1. Сер. = ---------- = 850: (50 + 150 + 100 + 50) = 850: 350 = 2,43

Кількість одиниць

2. Кінцеві запаси 150 од. х 2,43 = 365 дол.

3. Собівартість реалізованої продукції 850 – 365 = 485 дол.

Метод оцінки запасів за цінами перших закупок ФІФО

За цим методом матеріальні запаси повинні бути списані за цінами придбання відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження, тобто спочатку списуються в розхід матеріали за ціною першої закупленої партії, потім другої, третьої і так згідно черги до повного вибирання загальної кількості даних матеріалів. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрачання партій матеріалів, що надійшли, тобто при цьому методі враховується рух вартості, а не рух товару. Ефект від використання методу полягає в тому, що матеріальні запаси на кінець звітного періоду оцінюються за цінами останніх закупок, а в собівартості реалізованої продукції використовують ціни перших закупок матеріалів. У період постійного зростання цін метод ФІФО дає найвищий із можливих рівень чистого доходу; відповідно, в період зниження цін спостерігається зворотній процес. Тому основним недоліком методу є те, що він збільшує вплив циклу економічного розвитку на показник доходу. В зв’язку з цим метод ФІФО найкраще використовувати в умовах стабільної економіки при незначних коливаннях цін.

Метод оцінки запасів за цінами останніх закупок ЛІФО

Цей метод протилежний до методу ФІФО, тобто витрачені матеріальні запаси оцінюються за вартістю останнього надходження, потім попереднього і т. д., хоч їх фактичний рух може бути іншим. У період інфляції ЛІФО дає менший прибуток, ніж ФІФО; відповідно – менший податок на прибуток, тому в деяких країнах (Великобританія) використання цього методу заборонено. В період дифляційних процесів він дає більший прибуток, ніж будь-який інший метод. Таким чином, вирівнюється вплив циклу економічного розвитку (підйомів і спадів). Одним із недоліків методу ЛІФО є недооцінка вартості запасів, оскільки в балансі матеріальні запаси оцінюються та відображаються за цінами перших закупок (у попередніх цінах), а ця оцінка дуже часто не співпадає з реальною вартістю матеріальних запасів.

Необхідно здійснити оцінку ТМЦ, витрачених на виробництво, за методами ФІФО та ЛІФО.

Оцінка матеріальних запасів за методом ФІФО (60 одиниць):

12 х 10 = 120

25 х 10 = 250

15 х 9 = 135

8 х 8 = 64

569 дол.

Далі оцінюємо залишок на кінець місяця (12 + 70 – 60 = 22 одиниці).

22 х 8 = 176 дол.

Таблиця 7

Оцінка матеріальних запасів за методом ЛІФО (60 одиниць, що витрачені на виробництво):

30 х 8 = 240

15 х 9 = 135

15 х 10 = 150

525 дол.

Оцінюємо залишок на кінець місяця (12 + 70 – 60 = 22 одиниці).

22 х 10 = 220 доларів

Таблиця 8

Якщо нетто-реалізація за звітний період становила 1000 дол., то за методом ФIФO фірма отримає прибуток 1000 – 569 = 431 дол., а фірма одержить менший прибуток, за методом ЛIФO: 1000 – 525 = 475 дол. Як бачимо, в період зниження цін фірма одержить менший прибуток при оцінці матеріальних запасів за методом ФIФO, ніж за методом ЛIФO.

3.2.3 Методи аналітичного обліку матеріальних запасів

У зарубіжних країнах до методів аналітичного обліку матеріальних запасів відносять:

– метод періодичного обліку;

– метод безперервного (поточного) обліку.

Відповідно до методу періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів протягом року не ведеться, а в кінці року повинна проводитися інвентаризація наявних запасів для встановлення рівня запасів на кінець звітного періоду. Собівартість реалізованих запасів не може бути визначена доти, поки не буде завершена інвентаризація, оскільки розрахунок собівартості визначають так: нетто-вартість покупок, плюс рівень запасів на початок звітного періоду, мінус рівень запасів на кінець звітного періоду.

Метод періодичного обліку запасів використовують у багатьох торгових компаніях, бо він не вимагає великого обсягу канцелярської роботи. Основним недоліком цього методу є відсутність деталізованих записів про те, які запаси є в поточний момент. Така інформація дала би можливість керівництву здійснювати оперативне управління матеріальними запасами для того, щоб уникнути відсутності необхідних запасів на складі.

Суть методу поточного (безперервного) обліку ТМЦ полягає в тому, що систематично з надходженням і рухом матеріальних запасів вони строго документуються в кількісно-сумовому вираженні. Метод забезпечує контроль за операціями руху ТМЦ, сигналізує про необхідність нових замовлень матеріалів на поповнення запасів, формує інформацію про оптимальний обсяг замовлення. В результаті цього протягом усього звітного періоду відома величина наявних запасів.

Надходження матеріалів на підприємство оформляється рапортом, який складається в трьох примірниках. Основою для складання рапорту є рахунок - фактура постачальника. Один примірник рапорту надсилають у відділ постачання для звірки з умовами розміщення замовлення, другий передають на склад із матеріалами, а третій залишають у групі приймання. Один примірник рапорту, який спочатку був направлений у відділ постачання, потім передають у фінансову бухгалтерію для розрахунків із постачальниками.

Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється за вимогами. Зміст бланку вимоги не дуже відрізняється від тих вимог, які використовуються на українських підприємствах. Вимогу виписують у трьох примірниках. Перший примірник залишається на складі, другий – у групі матеріального обліку, третій

– в особи, котра одержує матеріал. Вимога на основні матеріали відрізняється від вимоги на допоміжні матеріали лише за кольором.

Повернення невикористаних у виробництві матеріалів на склад відображають у вимозі в колонці “Видано” способом “червоного сторно ”.

При поточному методі обліку матеріальних запасів на складі ведуться картки аналітичного обліку за найменуваннями, в яких надходження та відпуск матеріальних запасів реєструють (відображають) по мірі того, як вони здійснюються. Використання поточного методу не виключає необхідності проведення інвентаризації наявності матеріальних запасів у кінці звітного періоду. Облікові записи показують, що повинно бути в наявності, але це не означає, що записи відповідають дійсності, оскільки можуть бути втрати через псування, крадіжки чи інші причини. Картки аналітичного обліку треба призвести відповідно до фактично виявленої кількості запасів.

На практиці зустрічаються й інші методи обліку матеріально-виробничих запасів. При цьому організація обліку спрямована на своєчасне забезпечення керівництва інформацією про наявність і рух матеріалів, зміни мінімальних і максимальних запасів на фірмі загалом та в кожній номенклатурі матеріальних ресурсів для їх ефективного використання.

3.2.4 Особливості інвентаризації товарно-матеріальних цінностей

Інвентаризація в зарубіжних країнах, як і в Україні, проводиться не рідше одного разу на рік. Однак у більшості випадків вона проводиться “циклічним методом ”. Суть цього методу полягає в тому, що зняття залишків здійснюється спеціально підготовленою штатною групою працівників, яка виконує цю роботу краще, ніж люди, котрі залучаються епізодично. Ця група працює за наперед складеним графіком, що дає можливість інвентаризувати кожний вид матеріальних запасів мінімум один раз на рік, а в окремих випадках – найцінніших предметів – частіше, ніж один раз на рік. При цьому графік складається таким чином, щоб інвентаризація конкретного виду матеріалу проводилася в момент його найменшої наявності на складі. Такий метод проведення інвентаризації одержав поширення на підприємствах, де є велика номенклатура матеріалів.

Проведення інвентаризації детально планують і кожному члену інвентаризаційної групи дають спеціальну інструкцію, в якій вказано мету і завдання інвентаризації, організацію робіт щодо зняття залишків, обов’язки та відповідальність кожного члена групи в загальній організаційній схемі підприємства, класифікацію цінностей при внесенні окремих предметів до тієї або іншої групи матеріалів, порядок визначення поточних операцій до дати інвентаризації в процесі зняття залишків тощо.

При проведенні інвентаризації на складі, як правило, виокремлюють предмети, що не мають попиту і втратили свою цінність, а також ті, які належать іншим організаціям або не підлягають включенню в залишки з інших причин. Цінності, що належать компанії, але знаходяться в інших організаціях, повинні бути документально підтверджені.

Щодо незавершеного виробництва передбачається закінчення обробки сировини, тобто завершення процесу до дати проведення інвентаризації там, де це можливо. На матеріали, які залишилися в стадії обробки, складають описи на основі групування затрат за виробами, партіями виробів, у розрізі замовлень, нарядів.

Записи та підрахунки знятої наявності звичайно здійснюються від руки в ярликах, картках, листках або книгах, пристосованих до запису залишків.

Бланки для проведення записів наперед нумерують.

Одним з етапів інвентаризації є попереднє звіряння (зіставлення, порівняння) цифр підрахунку із залишками в картках аналітичного обліку, а якщо вони не ведуться – за ярликами на складі. При виявленні суттєвих розходжень організується розслідування, а інколи – повторна перевірка.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Вкажіть на основні завдання обліку товарно-матеріальних цінностей.

2. Якими методами проводиться оцінка матеріально-виробничих запасів у США?

3. Охарактеризуйте метод специфічної ідентифікації.

4. Охарактеризуйте метод середньої вартості.

5. Охарактеризуйте метод ФІФО.

6. Охарактеризуйте метод ЛІФО.

7. Які методи аналітичного обліку матеріальних запасів використовують у США?

8. Які особливості проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей?

3.3 Облік ліквідних активів

3.3.1 Облік грошових коштів

Необоротні активи включають основні засоби, нематеріальні активи, довготермінові інвестиції, а також витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом кількох облікових періодів.

Оборотні активи включають грошові кошти, швидко реалізовані цінні папери (короткотермінові фінансові інвестиції), дебіторську заборгованість, запаси і витрати (витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом року з дати складання балансу).

Грошові кошти поділяють на кошти в касі та грошові кошти в банку. В балансі всі грошові кошти показують однією лінією. Це пов’язано з тим, що компанії намагаються тримати якомога менше готівкових грошей, а основним платіжним документом є чеки. Грошову готівку, що є в касі, переважно, використовують для дрібних розрахунків і називають “дрібною касою ” (компенсаційним залишком). До грошових коштів відносять також монети, банкноти, валюту, рахунки в банку, на використання яких нема обмежень.

Сюди відносять також перевідні векселі (перевідний вексель, виданий банком на банк), грошові перекази, чеки, підписані касиром, чеки, завірені банком, персональні чеки (фізичних осіб), ощадні рахунки.

Цікавою є система ведення “дрібної каси”. В компанії, звичайно, є регулярні витрати, сума яких невелика і тому виписувати чек нема потреби (купівля поштових марок, оплата таксі, дрібні збори). Для цього на підприємстві тримають невелику суму грошей, за які відповідає призначена особа. Встановлюють фіксований розмір “фонду дрібної каси ”, який періодично поповнюється, точно на суму витрачених грошей, що знову становить фіксований розмір. При видачі грошей виписують ваучер, на якому вказують дату, суму та назву витрат. Для звірки спів ставляють залишок готівкових грошей і суму ваучера, що повинно дорівнювати фіксованій величині “фонду дрібної каси ”. Якщо при цьому виявлені розходження, то їх відображають на рахунку “Недостача – надлишок грошових коштів ”.

Згідно з американською практикою операції з дрібною касою мають такий вигляд:

1. Утворення “фонду дрібної каси ” (отримання готівкових грошей з банку) Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

2. Видачу грошей із дрібної каси оформляють ваучером і в обліку не відображають.

3. Поповнення дрібної каси Д-т Рахунки відповідних витрат Д-т / К-т Недостача – надлишок грошових коштів (якщо це виявлено) К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

У Великобританії операції з обліку дрібної каси відображають по-іншому:

1. Утворення “фонду дрібної каси” (отримання готівкових грошей з банку) Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

2. Видача грошей із дрібної каси відображається Д-т Рахунки відповідних витрат К-т Дрібна каса.

3. Поповнення дрібної каси відображають Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

3.3.2 Облік короткотермінових інвестицій у цінні ліквідні активи

Найліквіднішими активами є грошові кошти. Наступними щодо ліквідності стоять у балансі короткотермінові інвестиції. Як правило, у фінансово стійких компаніях є певний надлишок готівкових і безготівкових коштів, які необхідні для забезпечення нормального функціонування фінансових важелів. Тому більшість компаній пускають ці кошти в обіг, особливо в період дії високих кредитних ставок – на термінові депозитні рахунки, депозитні сертифікати, в цінні папери. Таке вкладення капіталу називають короткотерміновими інвестиціями в цінні ліквідні папери. Короткотермінові інвестиції відображаються в обліку при їх купівлі за собівартістю придбання. Наприклад, компанія придбала за 10000 дол. казначейський вексель США, що є короткотерміновою позикою державі, термін оплати якої настає через 100 днів. Ця операція буде проведена в бухгалтерському обліку так:

Д-т Короткотермінові інвестиції – 10000 дол.

К-т Каса – 10000 дол.

Доходи за короткотермінові інвестиції відображаються за їх надходженням. При погашенні державою вищезазначеного казначейського векселя сумою 15000 дол. операція відображатиметься в бухгалтерському обліку так:

Д-т Каса – 15000 дол. К-т Короткотермінові інвестиції – 10000 дол. К-т Доходи з процентів – 5000 дол.

При продажу цінних паперів компанії несуть збитки або отримують прибутки залежно від рівня котирування цих паперів на фондовій біржі. Наприклад, фірма А придбала 5 тис. акцій у вигляді вкладеного капіталу фірми Б, купівельна вартість яких становила 35 дол. включаючи комісійні та послуги брокера. Реалізація проводиться за ціною 25 дол. за одну акцію. Ці операції будуть відображені в бухгалтерському обліку так:

1. Придбання:

Д-т Короткотермінові інвестиції – 175000 дол. (35 х 5000).

К-т Каса – 175000 дол.

2. Реалізація:

Д-т Каса – 125000 дол. (25 х 5000)

Д-т Збитки – 50000 дол.

К-т Короткотермінові інвестиції – 175000 дол.

3.3.3 Загальний підхід до управління дебіторською заборгованістю і відображення її в балансі

Під дебіторською заборгованістю розуміють зобов’язання покупців перед компанією. Вона поділяється на поточну (погашену протягом року) та не поточну.

Управління дебіторською заборгованістю відноситься до компетенції фінансового менеджера компанії. Дебіторська заборгованість становить 1/3 величини оборотних активів. Великий вплив на її величину має головний бухгалтер. Можна виділити 5 моментів в управлінні дебіторською заборгованістю.

1. Визнання умов надання кредиту при продажу товарів (його терміну та системи скидок).

2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпростіший спосіб продажу товарів – це відкриття рахунку, коли за умовами контракту покупцю виставляють рахунок, який він визнає. В балансі це відображається у рядку “Рахунки до отримання ”. Складніший спосіб продажу товарів – це письмове зобов’язання клієнта заплатити гроші, тобто розрахунок векселями. Векселі є звичайні, коли покупець письмово визнає свою заборгованість і зобов’язується заплатити певну суму у визначений час. Перевідні векселі (комерційні) застосовуються в міжнародній торгівлі, коли продавець вимагає від покупця виплатити визначену суму.

3. Визнання надійності покупця чи ймовірності оплати товарів. Це здійснюється на основі опублікованих рейтингів компаній (на основі проведеного аналізу фінансової звітності покупця).

4. Визначення суми кредиту проводиться на основі розрахунків і можливості повторних замовлень.

5. Визначення політики “збору ” дебіторської заборгованості. За визначену плату компанія може передати право на отримання дебіторської заборгованості спеціальній фірмі, яка цим займається. Ця фірма або забезпечить отримання дебіторської заборгованості, або надасть допомогу в страхуванні сумнівних боргів.

Розглянута дебіторська заборгованість поділяється на дві групи: рахунки до отримання та векселі до отримання. Але існує ще дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією: аванси службовцям чи філіалам, дивіденди та проценти до отримання, претензії до державних організацій щодо повернення податків, депозити як гарантії платежів.

Основними правилами класифікації дебіторської заборгованості в балансі є:

1. Розмежування різних видів дебіторської заборгованості.

2. Відображення дебіторської заборгованості в розділі “Поточні оборотні активи ”.

3. Розкриття суми збитків, що пов’язані з дебіторською заборгованістю.

4. Визнання суми дебіторської заборгованості, право на яку передано іншій фірмі.

3.3.4 Облік рахунків до отримання

Рахунки та векселі до отримання є однією з важливих частин ліквідних активів.

Рахунки до отримання – це короткотермінові ліквідні активи, які виникають при продажу товарів у кредит за оптовою чи роздрібною торгівлею.

Їх часто називають комерційним кредитом. Проведення в обліку цих активів відображають так:

1. При пред’явленні покупцям рахунків за відвантажену їм продукцію Д-т Рахунок до отримання К-т Продаж.

2. При поступленні платежів за реалізовану продукцію Д-т Рахунок у банку К-т Рахунок до отримання.

За нормальних умов гроші на рахунки повинні надійти протягом 30–60 днів; це є короткотерміновий кредит.

Існує три проблеми, що пов’язані з рахунками до отримання:

– визнання дебіторської заборгованості за рахунками;

– оцінка дебіторської заборгованості (облік сумнівних (безнадійних) боргів;

– політика ліквідації дебіторської заборгованості.

Визнання дебіторської заборгованості за рахунками. На Заході дебіторська заборгованість широко застосовується як результат існування гнучкої системи скидок. Останні поділяються на торгові скидки та скидки за оплату в зазначений термін.

Торгові скидки – це процентні скидки від базової ціни. Фірми торгують за каталогами і мають загальний список цін. Щоби під час сезонних розпродаж не міняти ціни при продажу товарів постійним клієнтам використовують торгові скидки як процент від основної ціни. При цьому рахунок виставляють на чисту суму, тобто базова ціна – скидка. Тоді дебіторську заборгованість визначають як чисту суму.

Скидка за оплату в зазначений термін залежить від терміну оплати. Ці скидки пропонуються з метою отримання оплати до встановленого терміну.

Наприклад, продавець дозволяє провести оплату протягом 60 днів, а при оплаті протягом 10 днів йому надається скидка 5%.

Скидки за оплату в зазначений термін створюють проблему визнання дебіторської заборгованості. Існує два методи відображення цих скидок у бухгалтерському обліку.

1) Валовий метод. Він є найпоширенішим. У бухгалтерському обліку відображається так:

1. Компанія продає товари на суму 10000 дол. за умови 2/10, n/30

Д-т Рахунок до отримання – 10000 дол.

К-т Продаж – 10000 дол.

2. Покупець оплачує 4000 дол. у період дії скидки (4000 х 2% = 80 дол., які віднімаються із суми 4000 дол.). Ця операція буде відображена

Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) – 3920 дол.

Д-т Скидки – 80 дол.

К-т Рахунок до отримання – 4000 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після дії скидки, що відображається

Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) – 6000 дол.

К-т Рахунок до отримання – 6000 дол.

2) Чистий метод. При використанні цього методу скидки трактуються дещо по-іншому. Вважають, якщо покупець не скористався скидками, то він несе покарання у вигляді штрафу за отримання товару в кредит, а не за готівку.

Наприклад, компанія продає товари на суму 10000 дол. за умови 2/10, n/30. При цьому скидка розраховується як 10000 х 2% = 200 дол., які віднімають від суми 10000 дол., що відображають так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови 2/10, n/30 Д-т Рахунок до отримання – 9800 дол.

К-т Продаж – 9800 дол.

2. Покупець оплачує товари на суму 4000 дол. у період дії скидки (4000 х 2% = 80 дол., які віднімаються із суми 4000 дол.). Ця операція буде відображена Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) – 3920 дол.

К-т Рахунок до отримання – 3920 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після терміну дії скидки. Втрачена скидка визначається 120 дол. (6000 х 2% = 120), що відображається Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) – 6000 дол.

К-т Рахунок до отримання – 6000 дол.

Величину втраченої скидки відображають Д-т Рахунок до отримання – 120 дол.

К-т Втрачені скидки – 120 дол.

Оцінка дебіторської заборгованості (облік сумнівних (безнадійних) боргів).

Проблема оцінки виникає в момент складання звітності. У фінансовому обліку США моментом реалізації продукції вважається її відвантаження, тобто виписка покупцям рахунків.

Рахунки, що не оплачені покупцями в зазначений термін, називаються сумнівними боргами. Їх визначення, як правило, проводять у кінці звітного періоду, перед складанням звіту про прибутки та збитки, і відображають бухгалтерським записом

Д-т Видатки зі сумнівних боргів

К-т Поправка на сумнівні борги.

Рахунок “Поправка на сумнівні борги (Резерв на покриття сумнівних боргів)” і його суму визначають із вартості рахунків до отримання.

В обліковій практиці застосовують два методи підрахунку величини видатків за сумнівні борги.

Перший метод – прямого списання; застосовується рідко, оскільки неможливо визначити відразу, коли заборгованість є безнадійною.

Другий метод – метод нарахування резерву; поділяється на:

а) метод у процентах від нетто-реалізації;

б) метод, де ведеться облік рахунків за термінами їх сплати.

Метод у процентах від нетто-реалізації полягає в тому, що визначається середній процент втрат за сумнівними боргами за три попередні роки. Наприклад, нетто-реалізація за цей строк становила 100000 дол., втрати за сумнівними боргами – 8000 дол., тоді процент втрат за сумнівні борги складатиме 8000: 100000 х 100 = 8%. Реалізація за звітний період становила 30000 дол., повернення й уцінка – 2800 дол., а скидки від продажу – 200 дол.

Тоді сума сумнівних боргів за звітний період становитиме (30000 – 2800 – 200) х 8% = 2160 дол.

Метод, за яким ведеться облік рахунків за термінами їх сплати, є аналітичнішим і зводиться до розбиття сумнівних боргів.

Картка обліку сплати

Таблиця 9

Розрахунок сумнівних боргів

Таблиця 10

Величина сумнівних боргів за звітний період склала 405 дол. і відображається Д-т Видатки за сумнівними боргами – 405 дол.

К-т Поправка на сумнівні борги (Резерв на покриття сумнівних боргів)– 405дол.

Політика ліквідації дебіторської заборгованості. Компанія може мати потребу в грошах до того, як буде оплачено заборгованість за рахунками. В цьому випадку вона може передати свою дебіторську заборгованість третій особі і таким чином ліквідувати її за певну плату. Існує два способи такої передачі:

– передача дебіторської заборгованості за рахунками під заставу;

– продаж дебіторської заборгованості за рахунками.