На три категорії

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)

Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин.

Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.

У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);

ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;

ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і

парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із

систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і

ваготонія.

При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.

Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.

Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.

Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.

Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи, зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.

Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.

Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.

Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.

Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.