Літопис життя Олександра Довженка

Кінематографічна діяльність Олександра Довженка

Виконала:

студентка ІІ курсу спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю» (заочної форми навчання)

Балджи Анна

Викладач:

к.ф.н, доцент

Л.В.Романенко

Маріуполь – 2015

Зміст

1. Літопис життя Олександра Довженка………………….. 4.

2. Кінематографічна діяльність……………………………

1.

2.

2.1.

2.1.1. Вася-реформатор…………………………………

2.1.2. Земля…………………………………...

2.1.3. Повість полум'яних літ……………………………

2.1.4. Незабутнє…………………………………………..

2.1.5. Поема про море……………………………………………….

3. Висновки……………………………………………………..

4. Джерела………………………………………………………

Вступ

Літопис життя Олександра Довженка

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в селі В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині.

Предки Довженка - полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині ХVIII століття. Перший з Довженко, про який відомо з документів - Короп, народився на початку 1760-х років. Син Карпа Довженка - Григорій народився в 1786 році. Тарас Григорович Довженко (прадід Олександра Петровича), від якого пішло Сосницьке прізвисько Довженка - Тарасовичі - в 1812 році. Мав двох синів - Семена і торбу (Самiйла). Син Семена Тарасовича - Петро Семенович - батько Олександра Петровича Довженка. Прадід Тарас був прекрасним оповідачем. Як домашній наставник, він мав великий вплив на розвиток маленького Сашка.

Батько і мати були неграмотні. Сім'я жила небагато: землі було немало, проте вона була неродюча. Народилося багато дітей - 14, з яких вижило тільки двоє - Олександр і його сестра Поліна. Діти швидко помирали, майже ніхто з них не досяг працездатного віку. У спогадах про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди виникали «плач і похорон». Про своєї матері Довженко написав: «народилася для пісень, проплакала все життя, проводжаючи назавжди»

Щоб знайти гроші на навчання сина, батько продав одну з семи десятин землі, якими володіла родина. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, де був відмінником. Потім почав навчання у Глухівському учительському інституті. У 1911 році Олександр Довженко вступив до Глухівського учительський інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що прагнув стати вчителем, а тому, що мав право здавати туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, «перестав вірити в Бога, в чому і зізнався на сповіді отцю Олександру, єдиному ліберальному людині з усіх наших учителів». В інституті він уперше знайомиться з українськими книжками, які читалися їм і товаришами потайки від педагогів.

Протягом 1914 - 1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.

У 1917 році на фронт його не приймають як «белобілетніка» (через хворе серця), він переїжджає на роботу до Києва, де теж вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті. Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був спосіб отримати хоча б якесь вищу освіту. Вчився погано, не вистачало часу і старанності.

У роки громадянської війни він служив добровольцем в армії Української Народної Республіки. Як свідчить земляк Довженко інженер Петро Шох, Довженко разом з ним «був 1918 воїном 3-го Сердюцького полку української армії». Це ж підтверджує і сестра першої дружини Олександра Довженка, згадуючи, "як заходив до них Довженко в сірій шапці зі шликом наприкінці 1917-го і на початку 1918 року, належачи до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського«Арсеналу». Ці події згодом, через 11 років, Довженко зобразить у своєму фільмі «Арсенал», але вже по інший бік барикад. Коли була встановлена ​​влада Скоропадського, змушений був відступити в складі військ УНР в Житомир і вже потім повернувся до Києва.

У тому ж році, коли в Києві відкривається Українська академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У 1918 році, будучи вже головою громади комерційного інституту, Довженко організував загальностудентським мітинг проти призову до лав гетьманської армії. Учасники демонстрації були розігнані, близько двадцяти вбито, багато поранено. Академію Довженко так і не закінчив, а інститут, за його словами, відвідував до 1920-го або 1921-го року.

У 1919 викладав в петлюрівської школі старшин в Житомирі «Історію України та естетику».

У 1919 році він влаштувався викладачем історії та географії в школу червоних старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі. О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926 - 1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

Стероризувавши Довженка і заборонивши його фільми, Сталін зіграв роль його спасителя, записав його у російські кіномистці, поставив його на працю в Мосфільмі, сам дав йому теми для фільмів, послав на Далекий Схід. А тим часом міжнародний успіх «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» присвоїв російській кінематографії. Це останнє не було трудно: на Заході мало хто бере серйозно конституцію СРСР як союз рівноправних республік; російське і совєтське, СРСР і Росія — там часто сприймають як синоніми. Довженко у зустрічах із закордонними кінознавцями і кіномистцями мусів видавати себе не за українського, а за «совєтського». Він мусів прилюдно вдавати із себе щасливого і байдужого до розгромленої України: «Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни».

Тільки в другій половині 1952 року, коли корейська війна і близький кінець Сталіна породили почуття грядущих перемін, удалось Довженкові вирватись в Україну, на Дніпро, до Каховського будівництва, яке він пообіцяв зробити об'єктом свого нового фільму. Довженко задумав фільм про вічне море українського життя, фільм, у якому він хотів урятувати Запорозьку Січ і Великий Луг, що мали піти під воду, і в якому мала встати Україна, що вийшла неподоланою із терору 30-х років і другої світової війни. Фільм ще одної перемоги життя над смертю. В записних книжках (хоч вони не опубліковані повністю) видно, як зберіг свою душу під московськими орденами син Розстріляного Відродження. Зустріч з Україною наче воскресила його.

Але він таки мусів повернутися до Москви, де на нього чигала передчасна смерть. Довженкові Москва не дала змоги зробити головний твір його життя. Коли ж Довженко помер, то «Мосфільм» за українським сценарієм Довженка зробив свою російську кінокартину, до виконання якої не були допущені ні українські актори, ні малярі, ні режисери. І це тоді, як в Україні кінофабрики, за свідченням київської преси, переживали гострий дефіцит сценаріїв.

Помер видатний класик світового кінематографу у ніч на 25 листопада 1956 року. Завершувала «Поему про море» його дружина — Юлія Солнцева. Похований на Новодівичому кладовищі Москви.

Кінематографічна діяльність

Перший в творчому доробку Довженка, загублений фільм "Вася-реформатор" подано в сценарному виконанні.

Режисери: Олександр Довженко, Фауст Лопатинський

Сценарист: Олександр Довженко

Оператори: Данило Демуцький, Йосип Рона

Художник: Іван Суворов

Країна: СРСР

Виробництво: Одеська кінофабрика ВУФКУ

Рік: 1926

Актори: Василь Людвінскій, Юрій Чернишов, Юрій Шумський, Н. Чернишова, М. Смоленський, Дмитро Капка, А. Симонов (II), Володимир Уральський, Степан Шагайда, К. Західна, Лазар Френкель, Антон Клименко, А. Істомін, Комарова

Жанр: комедія

Вася, син фабричної робітниці, з дитинства наданий сам собі і звик до самостійності. За один день Вася примудрився витягнути з води людину, покататися на чужій машині, викрити попа і зловити злодія у себе вдома.

Один із найвідоміших фільмів, шедевр Довженка - "Земля", який представлений у колекції у двох варіантах: суто німому, тобто такими, якими вони вийшли з монтажного стола майстра, і у редакціях (із звуковим супроводом), зроблених у 70-ті роки.

Земля

(ВУФКУ (Київ), 1930 р.)

(Мосфільм, 1971 р. реж. Ю. Солнцева, композитор Б. Овчинников (звуковий варіант)).

Поетична кінорозповідь про події, пов'язані з колективізацією в Україні наприкінці 20-х років, про створення перших колгоспних комун, про класову ворожнечу на селі. Помирає в саду, серед яблунь і груш, сивий дід - на землі народився, на землі творив, у землю й піде. А йому на зміну прийшов на цю ж землю білозубий онук Василь, красень-парубок. Ось він їде на "сталевому коні", переорює межі, якими розрізано землю на шматочки... Земля належить всім - саме з таким гаслом входить у життя нове покоління. Та не до вподоби це тим, хто тримається за свої "клаптики" - здоганяє Василя куля з чорної пітьми. На похорон Василя сходиться все село. Навіть мертвий веде за собою селян Василь. У безсилому відчаї намагається зізнатися вбивця, син сільського багатія. Заритися б у землю, однак і вона не хоче приймати його...

На Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія, 1958) внаслідок міжнародного опитування критиків фільм було визнано одним із 12 кращих фільмів усіх часів і народів.

Повість полум'яних літ (Мосфільм, 1960 р.)

Кіностудія / кінокомпанія: Мосфільм

Автор сценарію: Олександр Довженко

Режисер: Юлія Солнцева

Актори: Борис Андреєв, С. Лукянов, Василь Меркурєв, Микола Вінграновський, Зінаїда Кириєнко

Сюжет. Закінчилась війна. Повз переможений Рейхстаґ проходять радянські війська. Ніби величний монумент, стоїть біля Бранденбурзьких воріт молодий воїн з автоматом в руках, селянин з Придніпров'я Іван Орлюк. Він був людиною наймирнішої професії - працював на землі. Та почалася війна, і він взяв до рук зброю, пройшов суворий шлях воїна - від Дніпра до Берліна.

На XIV Міжнародному кінофестивалі у Канні (1961) Юлії Солнцевій присуджено премію за режисуру. Вища технічна комісія французької кінематографії надала фільмові премію за операторську майстерність та високу технічну якість.

Незабутнє (1967)

Жанр: драма

Країна: СРСР

Кіностудія: Мосфільм

Автори сценарію: Олександр Довженко, Юлія Солнцева

Режисер: Юлія Солнцева

Актори: Євгеній Бондаренко, Зинаїда дехтярьова, Ірина Короткова, Юрій Фісенко, Світлана Кузьміна

Сюжет:

Фільм створено за мотивами кіноповісті О. Довженка "Україна в огні", яку було заборонено Сталіним у 1944 році. У центрі повісті — родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п'ятьох синів і дочку Олесю. Кожному з них випала своя доля. Олеся потрапить у фашистську неволю, переживе втечу, страждання, голод та поневіряння, торуючи шлях додому.

Поема про море (Мосфільм, 1958 р.)

Країна: СРСР

Автори сценарію: Олександр Довженко, Юлія Солнцева

Сюжет. Після збудування гідроелектростанції буде затоплене придніпровське село. Голова колгоспу скликає колишніх односельчан: "Сто дев'яносто вчителів і агрономів, лікарів і інженерів, шість полковників, тільки живих... Генерал Порохня, генерал армії Федорченко!" Справляється своєрідна тризна за минулим. А на пагорбі будується нове село, нове життя, народжуються нові, здавалося б, проблеми, що загалом мало чим відрізняються від людський одвічних.

За сценарій фільму О. Довженку присуджено Ленінську премію (1959). На ВКФ у Києві (1959) фільм одержав особливий Почесний диплом.

Висновки