Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






ЛЕСЯ ДИЧКО





(нар. 1939)

Якщо жінки-поетеси, жінки-письменниці в українській культурі посідають дуже важливе місце, то в галузі композиції доЛесі Дичко не можемо згадати настільки ж яскравої постаті. Вельми символічно, що вона розвиває передусім хоровий жанр, – тобто саме той жанр, який є питомим для української духовної традиції, причому в її творчості можна знайти найрізноманітніші образно-змістовні лінії хорової творчості, пов’язані з фольклором, з обрядами, з релігійними витоками, з поезією видатних українських митців, а також - ліричні, історико-епічні, героїчні, жартівливі. Окреме місце в її хоровому доробку займає світ дитинства з його непогамовним радісним відкриттям довкілля, піднесеністю і свободою творчого самовиявлення; він віддавна дуже приваблював композиторку, і вона зуміла тонко і вдумливо розкрити його з усією безпосередністю і осяйністю дитячого бачення природи та життя.

Органічність відчуття музики Лесею Дичко могла б наштовхнути на думку, що вона виросла в сім’ї професійних музикантів. Але це зовсім не так. Її батьки справді дуже любили музику, але батько за фахом був інженером-шляховиком, а мама – педагогом. Сама ж Леся (Людмила) Василівна народилася в Києві 24 жовтня 1939 р., і музика з дитинства стала одним із найбільших її захоплень. Тож цілком природно, що після закінчення навчання у восьмирічній музичній школі № 2 м. Києва вона продовжує навчання в спеціальній школі-десятирічці ім. М.Лисенка на теоретичному факультеті. Цікаво, що вже в школі вона проявила композиторський талант і навіть взялася за такий складний жанр, як Концерт для фортепіано з оркестром, який завершила ще до закінчення школи. З 1958 р. Леся навчається на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, де їй дуже пощастило з учителями.Спочатку це був Костянтин Данькевич, людина обізнана з українською музичною традицією та глибоко перейнята нею. Адже саме за оперу “Богдан Хмельницький” довелося йому в 1948 р. зазнати нещадних переслідувань з боку “першого сталінського ідеолога” – Жданова. Опера була заборонена, проте К.Данькевич не зрадив своїм ідеалам. Пізніше Леся потрапляє в клас до Бориса Лятошинського[168] і від нього переймає розуміння модерної стилістики сучасного звукового мистецтва, розкутість та індивідуальність композиторського письма, витонченість фактурної і гармонічної колористики. Нагадаймо, що Леся Дичко формувалась як художня особистість у 60-і роки, відтак середовище її друзів і однодумців складали люди широко мислячі, зокрема в класі Б.Лятошинського навчалися тоді В.Сильвестров, Л.Грабовський та інші. Велика дружба з років юності єднає її з однією з найвидатніших українських музикознавців – Стефанією Павлишин, беззаперечним авторитетом у галузі зарубіжної музики ХХ ст., а водночас глибоким знавцем української музичної культури ХІХ – ХХ ст. Отже, вже перші її композиторські спроби засвідчили не лише високий професіоналізм володіння сучасною технікою письма, але й національну характерність, прагнення вписати українську культурну традицію в найширший світовий контекст.



Знаменно, що в перші роки по закінченні консерваторії та навчання в аспірантурі[169] вона інтенсивно шукає власного бачення українського поетичного слова. І розпочинає цей пошук із ряду камерно-вокальних творів – солоспівів на вірші П.Грабовського, Лесі Українки, М.Рильського, І.Франка, П.Тичини, сучасних поетів. Наче весь барвистий спектр художніх вражень від поезії вона прагне осмислити в музиці. Разом з тим значне місце посідають у її доробку тих років і музично-сценічні “експерименти”. Саме в такому ключі вирішені символічні за задумом балети “Метаморфози” та “Досвітні вогні”. Останній навіть був поставлений як одна з частин триптиху[170] Львівським театром опери та балету ім. І.Франка. Та водночас вона неухильно наближається до основної сфери своєї творчості – хорової.

Першим значним і одразу вельми визначним хоровим опусом, який поставив її ім’я в ряд найяскравіших митців свого часу була кантата «Калина червона» для хору, солістів – чоловічого і жіночого голосу – та інструментального ансамблю (побудованого дещо незвично, бо включав у себе два фортепіано, ударні, арфу, таким чином імітуючи звучання старовинних народних інструментів – кобзи, ліри, бандури тощо). Авторка звертається до текстів українських народних пісень ХVІ – ХVII cт., що вже мали свою відому мелодію, були популярними протягом декількох сторіч і навіть не раз з’являлись як цитати в творах професійних українських композиторів. Проте Леся Дичко народної музики не цитує, а до поетичних рядків знаходить сучасну, більш експресивну, власну інтонацію. П’ять частин кантати представляють найрозмаїтіші аспекти музичного бачення української історії: стримана історична пісня «Побратався сокіл з сизокрилим орлом» (1 ч.) доповнюється експресивною лірикою 2 ч. («Козак од’їжджає, дівчинонька плаче», «Чи я в лузі не калина була»). Героїку і козацьку романтику «Пісні про Байду» (3 ч.) відтіняє вражаючий трагізм плачу матері над загиблим сином: “Сину мій, дитино моя” (4 ч.). Завершує кантату «Дума про Нечая» - фінал епічного урочистого плану, сповнений почуттям гордої нескореності нації. У жодному з номерів не повторюється жанрова основа, а проте цілість сприймається напрочуд логічно і гармонійно. І ще одне спостереження. Ці тексти народних пісень і дум знайомі кожному освіченому українцеві, а проте в кантаті Л.Дичко вони сприймаються зовсім по-новому, свіжо й незвично. І справа не лише в тому, що композиторка знаходить блискуче темброве вирішення через зовсім незвичне зіставлення інструментів, котрі в сумі викликають асоціації з експресивною грою кобзаря на бандурі, і навіть не через свіжі терпкі гармонічні барви. Вона зуміла уловити дух народної поезії і музики, не цитуючи її буквально, а талановито узагальнюючи її основні засади.



Леся Дичко й надалі постійно звертається до масштабних хорових полотен, часто пов’язуючи їх з видатними подіями історії, сягаючи до глибин фольклорних обрядів. Так, до 1500-річчя Києва (1982) композиторка пише два монументальні хорові полотна на теми Київської Русі - ораторію «І нарекоша ім’я Киев» для хору, солістів і оркестру, а також кантату для чоловічого хору «У Києві зорі», де узагальнено розглядається півторатисячолітня історія нашої столиці, ніби автор мандрує музичними шляхами через «подих віків». Цікаво перевтілюються у цих епічних творах витоки української духовної музики, старовинні наспіви, в яких авторка знаходить відповідність сучасним засобам композиторської техніки. Охоче співаються дитячими хорами і її кантати «Чотири пори року» на народні слова, «Сонячне коло» (вірші Д.Чередниченка) та «Весна» (слова О. Авдієнка), де оживають безпосередньо-наївні, ігрові та казково-фантастичні образи українських дитячих казок і обрядів. В останні роки композиторка звертається до духовної музики, зокрема протягом 90-х рр. написала дві Літургії.

Її діяльність і вагомі творчі здобутки були належним чином відзначені в Україні.Варто лише згадати, що Леся Дичко є лауреатом Національної премії України ім. Т.Шевченка (1989), Народною артисткою України (1995), кавалером

ордена Святого Володимира (1998).

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Який жанр є провідним у творчості Лесі Дичко?

2. Яким чином використані народні пісні ХVI – XVII ст. в кантаті “Червона калина”? В чому її оригінальність?

3. Які образні сфери найближчі художньому світовідчуттю композиторки?

4. До поезії яких українських авторів звертається Леся Дичко?

 

ЄВГЕН СТАНКОВИЧ

(нар. 1942)

Одним із найбільш різносторонніх за своїми творчими інтересами і жанровим обсягом серед митців, які прийшли в нашу культуру наприкінці 60-х – на початку 70-х років, може по праву вважатися народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Євген Федорович Станкович. Його життєвий шлях не надто багатий зовнішніми подіями, натомість творчий розвиток напрочуд інтенсивний.

Він народився 19 вересня 1942 р. в мальовничому містечку Свалява, що на Закарпатті. Музикою займався з дитинства. Після школи вчився в Ужгородському музичному училищі по класу віолончелі. На той час (50-і роки) там працювали досвідчені педагоги, дехто з них здобув фахову освіту у великих західноєвропейських культурних центрах – Будапешті, Празі, Берліні. Після училища Є.Станкович навчався на композиторському відділенні спочатку у Львівській консерваторії під керівництвом С.Людкевича, а згодом - у Київській в класі Б.Лятошинського та М.Скорика. Своє навчання він завершив у 1970 р., і вже його дипломна робота, “Симфонієта”[171], де він сміливо “обіграв” “чужі” теми з творів Й.С.Баха, Р.Вагнера та здійснив сміливу мандрівку по далеким епохам і національним школам, змусила заговорити всіх шанувальників мистецтва про появу нового яскравого імені, нової зірки на художньому небосхилі. Разом з тим саме цей перший твір засвідчив як нахил молодого автора до симфонічної музики, так і його послідовні естетичні переконання: він одразу намагався “присвоїти” найважливіші композиторські здобутки попередніх епох і інших національних шкіл, але не абстраговано, а відповідно до українських духовних традицій, зумів індивідуально і яскраво перевтілити їх на суто національному грунті.

Після закінчення консерваторії молодий митець працює у київському видавництві “Музична Україна”, сприяючи популяризації національної музичної культури, а водночас і сам дуже багато та інтенсивно творить. Врешті творчість настільки захоплює його, що з 1976 року він повністю переходить на творчу роботу, залишаючись, однак, дуже активним громадсько-культурним діячем. Деякий час – від 1991 р. до 1994 р. – він перебуває на посаді голови Спілки композиторів України, всіляко сприяючи всесвітньому визнанню української композиторської школи та виконанню шедеврів національної музики за кордоном. На початку 90-х років розпочинає плідну педагогічну працю на кафедрі композиції Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського (нині – Національна музична академія ім. П.Чайковського).

Його мистецькі обрії вражають широтою охоплення різних настроїв, вражень, гостротою світовідчуття. Вже сам перелік творів свідчить про невичерпну багатогранність духовного світу композитора.В його доробку - фольк-опера “Цвіт папороті”, де піднімаються національні обрядові традиції різних віків - від язичництва до повстанських рухів ХVІІІ ст., і два балети - “Ольга” (з княжої доби) та “Прометей”.

Одинадцять симфоній включають у себе, мабуть, всі можливі різновиди жанру.Це і монументальний багаточастинний оркестрово-вокальний цикл на вірші П.Тичини (Третя симфонія “Я стверджуюсь”), і близька до поеми, побудована на мотивах українських пісень,одночастиннасимфонія № 4 “Lyrica” (“Лірична”), і хоровасимфонія-реквієм “Бабин Яр”, і так звані камерні симфонії, (одна з них, № 3, отримала в 1985 р. номінацію від ЮНЕСКО[172] в числі кращих десяти музичних творів світу); і камерна вокальна симфонія на вірші О.Пушкіна, і одинадцятичастинний цикл для струнного оркестру з філософською латинською назвою “Dictum”.

Якщо ж додати сюди й численні твори для віолончелі, улюбленого інструмента композитора, солоспіви, п’єси для солістів і ансамблів різного складу, музику для кінофільмів і театру, то стане зрозумілим масштаб його творчих інтересів. Для стилю Є.Станковича характерна яскрава драматичність, зіткнення протилежних, контрастних образно-емоційних “полюсів”, таких як страждання і радість, чисто побутові, пісенно-танцювальні мотиви - і суворі наспіви церковного походження, спокійна задума - і раптовий вибух енергії. Охопити весь спектр почуттів і подій, “вписати” явища національної культури у всесвітній мистецький контекст, передати напруженість і стрімкість нашої неспокійної доби - ось ті духовні цілі, які ставить перед собою і здебільшого успішно вирішує наш видатний сучасник.

В останні роки композитор часто перебуває за кордоном, зокрема в Німеччині, Швейцарії.

 








Date: 2015-04-23; view: 698; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию