Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







CЕМЕН ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ





(1813 - 1873)

 

Семен Гулак-Артемовський належав до шевченківського покоління суспільних і культурних діячів, і, як і його земляк та майже ровесник Тарас Шевченко, володів багатьма талантами, зреалізував себе в декількох сферах суспільної та творчої діяльності. Він був не лише прекрасним композитором, але й видатним співаком, солістом російських столичних сцен, мав літературний хист, багато корисного здійснив як громадський діяч. Його єдина опера «Запорожець за Дунаєм» стала першою оперою на національний сюжет у професійній українській музиці й проклала шлях до подальших звершень у цьому жанрі.

Народився Семен Степанович Гулак-Артемовський у 1813 р. в селі Гулаківка неподалік від містечка Городище на квітучій Черкащині, яка дала українському народові багатьох видатних діячів. Його батько був священиком і походив із відомої своїми давніми традиціями козацької родини. Проте починаючи з ХVІІІ ст. «родинним фахом» стає сан священика і всі старші сини в родині підтримують цю традицію. Дядько Семена, Петро, молодшийбрат його батька, став професором Харківського університету та відомим байкарем.

З дитинства Семена готували до прийнятого в родині духовного сану, задля чого в 1824 р. батько віддає його в Київське духовне училище. Спочатку хлопчик навчається ретельно, отримує похвальні відгуки начальства, та вже через декілька років, захоплений найбільше музикою та співом у митрополичому хорі Софійського собору, хоровими концертами М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя, вкрай занедбує навчання. Від відрахування з училища в перші роки його рятує лише чудовий голос. Та після смерті батька в 1830 р. його таки виключають. Тоді за здібного співака заступився сам тодішній митрополит Болховітінов, котрий був ще другом Артема Веделя. Саме за його клопотанням юнака приймають співаком у хор Михайлівського монастиря, де він незабаром стає солістом. У 1835 р. він повертається на навчання в семінарію і на цей раз успішно завершує перший курс навчання та переходить на наступний, середній. Ось так би і став С.Гулак-Артемовський священиком та ще, можливо, регентом у якійсь столичній церкві, якби не один особливий випадок, що перевернув надалі всю його долю…



Улітку 1838 р. до Києва прибув Михайло Глінка, засновник російської композиторської школи, який був також капельмейстером Придворної півчої капели в Петербурзі й за традицією, що бере початок ще від часів цариці Катерини, набирав співаків для капели в Україні. Проте цього разу він прагнув знайти ще й дорослого співака з сильним і красивим баритоном[39]. Такий голос потрібен був йому для виконавця партії Руслана в його другій опері «Руслан і Людмила» за мотивами ранньої поеми Олександра Пушкіна. Випадково відвідавши Михайлівський монастир, він заслухався чудовим голосом соліста хору та особисто познайомився з ним.

25-річний тоді С.Гулак-Артемовський захопився змальованою йому М.Глінкою перспективою – кар’єрою співака столичної опери, можливістю здобути хорошу вокальну освіту, ймовірно, за кордоном, та погодився виїхати з Києва і покинути свою теперішню працю. Спочатку М.Глінка відвідує разом із Гулаком маєток свого друга – відомого українського мецената[40] Григорія Тарновського, потім вонизаїжджають за двоюрідним братом Семеном, сином Петра Гулака-Артемовського, до Харкова, і лише восени 1838 року Гулак потрапляє в Петербург. М.Глінка взяв опіку тут над здібним, проте позбавленим систематичної музичної освіти, юнаком та особисто давав йому уроки співу і навчав засад музичної теорії. Заняття ж з іноземних мов, італійської та французької[41], він передоручив своєму другові, українському літераторові та драматургові Несторові Кукольнику[42]. У домі Кукольника сталася ще одна знаменна подія в житті С.Гулака-Артемовського: наприкінці1838р. він познайомився тут з Тарасом Шевченком. Вони не тільки були земляками, але й знайшли спільних знайомих, з’ясували, що двоюрідний брат поета виховувався в родині С.Гулака, відтак заприятелювали, і ця дружба залишилася непорушною до кінця життя Т.Шевченка.

Розуміючи, що в Санкт-Петербурзі С.Гулак не отримає належної професійної освіти (на той час столиця Росії ще не мала своєї консерваторії), М.Глінка шукає мецената, який би оплатив навчання талановитого співака за кордоном. Для цього в квітні 1839 року він влаштовує його прилюдний виступ, на який був запрошений увесь «цвіт» російської аристократії. Прекрасний, сильний голос С.Гулака-Артемовського так зачарував усіх присутніх, що одразу ж після концерту власник сталеливарних заводів на Уралі ПавлоДемидов зголосився допомогти молодому талантові й оплатити його навчання в Парижі та Італії.

Не відкладаючи подорож надовго, вже влітку 1839 р. співак виїжджає в Париж. Спочатку його учителем тут стає А.Аларі, італійський співак та композитор, котрий незабаром забирає свого здібного учня до Флоренції. В Італії С.Гулак-Артемовський навчається також і в інших професійних педагогів-вокалістів, зокрема найдовше – майже 2 роки – у капельмейстера Флорентійського оперного театру П.Романі. Заняття відбувалися так успішно, що вже на початку 1841 року молодого чужинця запрошують виступати на сцені Флорентійської опери. Попри інтриги та заздрощі місцевих співаків, С.Гулак-Артемовський одразу отримує провідні ролі в модних тоді операх кумирів італійської публіки Вінченцо Белліні та Гаетано Доніцетті. Очевидно, відгуки про його перші виступи були настільки схвальні, що попрацювавши у Флоренції лише протягом одного сезону, він отримує офіційне запрошення від керівництва імператорських театрів до виступів у Петербурзькій опері. Збереглися спогади про те, як відреагував на звістку про повернення С.Гулака-Артемовського в Петербург імпресаріо[43] Флорентійської опери. Він обурився настільки, що «розірвав з ним контракт і не дав йому нічого за те, що він співав»[44].



У 1842 р. Гулак-Артемовський підписує свій перший контракт з дирекцією Маріїнської[45] Санкт-Петербурзької опери. Однією з перших ролей молодого співака на столичній сцені стала партія Руслана в опері М.Глінки «Руслан і Людмила» (недаремно композитор знайшов його аж у далекій Україні!). Цей виступ не тільки викликав захоплені відгуки професійної критики, але й закріпив за Гулаком-Артемовським славу одного з найкращих басів Санкт-Петербурзької опери. Про цю роль свого друга відгукнувся і Т.Шевченко, в листі до Тарновського:

«Та що то за опера («Руслан і Людмила» - Л.К.), так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, - далебі правда. Добрий співака, нічого сказати»[46].

Блискуче виконання перших ролей на сцені найпрестижнішого в Росії Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі розпочало більше ніж двадцятирічну кар’єру співака, за час якої він виконав на сценах імператорських театрів у Петербурзі та Москві, а також на деяких інших, майже шістдесят ролей. Серед них – партії в операх Моцарта, Россіні, Вебера, Глінки, Верстовського, Даргомижського, Верді, Белліні, Доніцетті та інших видатних композиторів того часу.

У 1850 р. в петербурзькому оперному театрі йшли опери, в яких співак не був зайнятий. Отже, щоби не гаяти час, він прийняв пропозицію інспектора репертуару петербурзької театральної контори Є.Семенова виступити в комічних ролях у заснованому нещодавно в столиці театрі-цирку. Несподівано для всіх і, мабуть, найперше для самого себе, С.Гулак-Артемовський виявив неабиякий талант драматичного актора, особливо в комедійних і характерних[47] ролях. Одна з них була йому надзвичайно близька по духу – це роль Чупруна в п’єсі зачинателя нової української літератури І. Котляревського «Москаль-чарівник», що живо нагадала йому рідну Україну, а разом з тим заохотила до власних композиторських спроб.

Перший водевіль[48] «Картина степового життя циган», написаний співаком, не зберігся до нашого часу, проте тоді був поставлений на сцені відомого Александринського театру в Петербурзі. Невдовзі потому він пише другий твір - танцювально-хорову сюїту «Українське весілля», де зібрані популярні народні пісні, і лише перший хор - «Нуте швидко, нуте прудко, музики, заграйте» - був створений самим автором. Дальші творчі спроби С.Гулака-Артемовського теж були тісно пов’язані з музичним театром. Часто він виступав у них вже не лише як композитор, але й як драматург. На жаль, більша частина з написаних ним п’єс з музикою була втрачена, зокрема «Ніч напередодні Іванова дня», «Руйнівники кораблів». Відомо, що Гулак-Артемовський писав також солоспіви, причому створив деякі з них на народні слова, а до інших написав не лише музику, але й вірші. Один з них – "Стоїть явір над водою" на народні слова – бувприсвячений найближчому другові Тарасу Шевченку. Справжнє, ці роки, такі плідні в житті С.Гулака-Артемовського, були часом заслання й поневірянь Т.Шевченка. Артист залишився одним з небагатьох близьких поетові людей, котрий не відцурався від нього і постійно допомагав йому матеріально. Зберігся лист Т.Шевченка до Гулака-Артемовького, надісланий поетом з далекої неволі, де він пише:

«Благороднійший ти з людей, брате-друже, мій єдиний Семене! … Ну скажи по правді, - чи є де така великая душа на світі, окроме твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15 карбованців дала?… Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм»[49].

Наприкінці 50-х років співак почав катастрофічно втрачати голос. Його поступово переводять з головних на другорядні ролі. Тоді ж виникає в нього задум створити велику, «справжню» оперу на український сюжет. Вже в 1861 р. розпочинається робота над оперою «Запорожець за Дунаєм», до котрої С.Гулак-Артемовський, як раніше до деяких водевілів, сам писав і текст лібрето[50], і музику. Опера відразу ж після прем’єри в Маріїнському театрі в 1863 році здобула прихильність широкої публіки і утрималась в репертуарі, хоч і недоброзичливців серед критиків не бракувало.

Головну роль запорожця Карася виконав сам автор і виявив у ній не тільки майстерність співака, але й великий драматичний талант комедійного актора. Проте, на жаль, саме роль Карася була останньою значною оперною партією С.Гулака-Артемовського на сцені Маріїнського театру. У 1864 році він вимушений переїхати до Москви, там ще декілька разів виходить на сцену, проте майже повністю втративши голос, в наступному, 1865 р., назавжди залишає театр.

В останні роки життя С.Гулак-Артемовський прагнув присвятитись суспільній діяльності. Помер Семен Гулак-Артемовський 1873 року в Москві, майже забутий усіма. Посмертна слава приходить до нього в 1881 році, коли знаменитий «театр корифеїв» за участю П.Саксаганського, М.Садовського, М.Заньковецької відродив оперу на своїй сцені.

 

ОПЕРА «ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ»

 

Опера «Запорожець за Дунаєм» відобразила той драматичний період в українській історії ХVІІІ сторіччя, коли після розгрому Запорізької Січі царицею Катериною в 1774 р. частина запорожців, утікаючи від царської розправи, осіла в гирлі Дунаю, на турецькій території[51]. Лібрето написане самим композитором на основі історичних фактів, а також відображає в сюжеті типові події та колізії, що не раз зустрічаються в національних п’єсах та європейських комічних операх.

Головні герої опери – запорожець Іван Карась, його дружина Одарка, дочка Оксана, її наречений Андрій, турецькі персонажі Султан і його слуга – змальовані композитором напрочуд колоритно й яскраво. Кожен із персонажів отримує власну виразну характеристику, завдяки чому сприймається не як вигаданий герой, а як реальна особа з усіма своїми чеснотами та недоліками. С.Гулак-Артемовський вдало і природно поєднав у своєму творі традиції італійської комічної опери ХVІІІ ст., яка ще називається оперою-buffa, з неповторною українською пісенною мелодикою. З італійських джерел він запозичує віртуозну блискучу манеру співу і типову для опери-buffa побудову: дві дії з швидкими, динамічними фіналами та ще певні амплуа[52] - ліричної пари (Оксана і Андрій), комедійної пари (Карась і Одарка), шляхетного володаря (Султан) тощо.

Українська пісенна стихія весь час нагадує про себе зворотами ліричної пісні-романсу, а також колядок жартівливих, побутових, колядок та інших пісенних жанрів, створених талантом народу. Важливо, що композитор тут не цитує вже відомих пісень, як в «Українському весіллі», а створює власні мелодії, проте настільки близькі до народної пісні, наче породжені самою стихією українського фольклору. Відомо, що багато з цих авторських солоспівів сприймалися згодом як народні (подібне сталось із романсом «Стоїть явір над водою»).

Зупинимося коротко на характеристиках головних героїв опери. Іван Карась - начебто цілком комедійний персонаж. Його перша поява з аріозо «Ой, щось дуже загулявся»[53] створює враження повільного, неповороткого, схильного до веселих посиденьок в корчмі та трохи переляканого грізною «половиною», чоловіка в літах. Дуже соковито виписаний дует Одарки і Карася в 1 дії, де сварлива дружина допитується: «Відкіля це ти узявся, де ти досі пропадав», а чоловік пробує якось перед нею виправдатися, та одна необережна згадка про небогу викликає нову зливу звинувачень ревнивої Одарки. Завершує цю блискучу комедійну сцену віртуозна скоромовка (прийом, дуже типовий для італійської комічної опери, а разом з тим часто притаманний і для українськимжартівливим пісням), в котрій Одарка сповіщає: «Жить не хочу більш з тобою, хочу, хочу розвестись».

Зате ж і помститься Карась в’їдливій жінці, коли в 2-й дії сповістить їй з ласки Султана: «Тепер я турок, не козак, здається добре одягнувся!», та «потішить» її: «Гей, Одарко, не журися, заведу собі гарем, на туркенях оженюся, та й гарненько заживем». Ці комедійні сцени дуже пожвавлюють розвиток сюжету. Але разом з тим в партії Карася помітні й деякі героїчні нотки, особливо в 2-й дії, – адже він все-таки запорожець, а не лише чоловік сварливої дружини. У партії Одарки, крім згаданих комічно-побутових «характерних» сцен, в яких вона постає сварливою й непоступливою, привертає увагу лірична арія з 1-ї дії: "Ой, казала мені мати, ще й приказувала", що пізніше широко побутувала як народна пісня.

Лірична пара – Оксана і Андрій – змальовуються, природно, інтонаціями української ліричної пісні-романсу. Саме таким є перший номер опери – відомий романс Оксани «Місяцю ясний», де вона виливає тугу за нареченим та за далекою Батьківщиною. Близьке до нього за настроєм і почуттями аріозо її нареченого Андрія з 2-ї дії «Чорна хмара за лиманом». Їх дует-зустріч «О, мій друже, мій прекрасний» розвиває той самий ліричний образ, зрештою, цілком звичний не лише для італійської опери, але й особливо важливий для української пісні. Справжньою ліричною перлиною опери є заключна «Молитва» Андрія в супроводі хору, де ясно помітний вплив старовинного канта, релігійного за змістом та глибоко ліричного за виразом почуттів. Дещо окремо серед згаданих ліричних образів опери стоїть султан Сулейман, чиє «шляхетне» ліричне аріозо «Любо серцю» на початку 2-ї дії повністю витримане в дусі італійської опери.

Народні сцени не надто численні в цій опері, зосередженій більше на змалюванні окремих постатей, їх характерів та переживань. Серед масових епізодів можна згадати хіба що початковий хор «Ой збирайтесь працювати», близький до старовинної української колядки, та згадану вже молитву. Проте сам композитор передбачив можливість розширення опери за рахунок вставних масових сцен – танцювально-хорових дивертисментів, що вже на прем’єрі мали особливий успіх. Згодом редакцію вставної другої дії з хорами та танцями здійснив представник галицької школи, видатний композитор Станіслав Людкевич.

Опера «Запорожець за Дунаєм» золотими буквами вписала ім’я її автора, Семена Гулака-Артемовського, в історію української музичної культури, вона ставилася численними професійними й аматорськими театрами Східної і Західної України протягом всього минулого століття, та й до сьогодні залишається чи не найрепертуарнішою на афішах наших театрів і відомішою серед українських опер за кордоном.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

  1. З якої родини походив С.Гулак-Артемовський?
  2. Який випадок докорінно змінив життя композитора?
  3. Який був основний фах С.Гулака-Артемовського?
  4. Як виникла і за яких обставинах підтримувалася дружба С.Гулака-Артемовського з Тарасом Шевченком.
  5. Які ще твори, крім опери «Запорожець за Дунаєм», і в яких жанрах написав композитор?
  6. Якими сольними та ансамблевими номерами характеризуються головні герої Карась, Одарка, Оксана та Андрій?
  7. Хто відродив цю оперу після смерті композитора?
  8. Хто з українських композиторів був автором вставної, другої, дії до опери "Запорожець за Дунаєм"?

 








Date: 2015-04-23; view: 855; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.024 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию