Розділ 1.Біографія

Вступ

У сузір'ї світової педагогічної думки ім'я Костянтина Дмитровича Ушинського, українець за походженням, одного з основоположників педагогічної науки і народної школи, сяє зіркою першої величини. За масштабністю і глибиною висвітлення актуальної педагогічної проблематики він серед своїх не мав собі рівних. Творча спадщина геніального українського педагога назавжди увійшла в золоту скарбницю світової педагогічної культури і є національною гордістю українського народу. К.Д. Ушинський належав до щедрого десятиліття історії, яке висунуло блискучу плеяду мислителів і художників, що збагатили скарбницю світової культури. Так само як творчість Л.М. Толстого стала кроком уперед у художньому розвитку всього людства, діяльність М.Г. Чернишевського і М.О. Добролюбова, праці М.І. Сеченова і Д.І. Менделєєва ознаменували собою великий крок у розвитку світової філософії і світової науки.

У збагаченні педагогічного знання таким самим великим кроком була творчість К.Д. Ушинського. Російський вчений відкривав нові, магістральні шляхи розвитку педагогіки, піднімав педагогіку на ступінь науки.

Видатний педагог-теоретик, педагог-філософ К.Д. Ушинський уперше об’єднав у педагогіці зусилля і досягнення антропологічних наук, здійснив вражаючий за своїм обсягом педагогічний синтез наукових знань про людину, що кардинально змінював традиційний погляд на завдання і зміст педагогіки. Ушинський розкрив докорінну особливість функціонування педагогічного знання – залежність прогресу педагогіки від глибини осягнення нею закономірностей розвитку людини. Він зробив першу спробу виявити й систематизувати ці закономірності, назвав невичерпні можливості виховання як усвідомленого і цілеспрямованого управління дуже складними і багатосторонніми факторами розвитку особистості.

Значення творчості великого педагога не вичерпується його вкладом у розвиток педагогічної науки. Вплив К.Д. Ушинського виходив за межі школи і педагогіки. Він сягав глибоко в сферу національної культури, виступав як одна з провідних сил формування суспільно-педагогічної самосвідомості. Пророчими були слова соратника великого педагога і його учня Л.Н. Модзалевського, який ємко і точно визначив місце К.Д. Ушинського в історії російської культури: “Ушинський – наш справді народний педагог, так само, як Ломоносов – наш народний учений, Суворов – наш народний полководець, Пушкін – наш народний поет, Глінка – наш народний композитор”.

К.Д. Ушинський прожив 47 років. Педагогічній науці і школі було віддано тільки третину його життя. Але він прийшов у педагогіку зрілим мислителем, принісши з собою запас енциклопедичних знань, готовий до роботи арсенал ідей і могутній заряд соціальних прагнень. Школа, педагогіка стали в підсумку сферою їх реалізації.

Розділ 1.Біографія

К. Д. Ушинський народився в родині дворянина в Тулі, його дитинство пройшло на Чернігівщині, поблизу Новгород-Сіверського. Початковим навчанням Костянтина керувала мати, у дев'ять років він вступив до гімназії, свої знання поповнював із батьківської бібліотеки. У 16 років він вступив до Московського університету на юридичний факультет, який закінчив на "відмінно" двадцятирічним юнаком. Працював у Ярославському юридичному ліцеї професором камеральних наук (економіка, фінанси, державне право), учителем словесності та юридичних наук у Гатчинському сирітському інституті. Писав статті "Про користь педагогічної літератури", "Про народність у суспільному вихованні", "Шкільна реформа в Північній Америці", "Три елементи школи" та ін. Педагогічні знахідки були настільки оригінальними, що він був запрошений на роботу в Смольний інститут шляхетних дівчат на посаду інспектора. Водночас працював і редактором "Журнала Министерства народного просвещения". У Смольному інституті Ушинський радикально реформував навчально-виховний процес: змінив зміст освіти, переглянув обсяг і послідовність вивчення предметів, увів нові.

Це були прогресивні зміни, але, на жаль, їх не підтримали колеги, його систематично цькували реакційно налаштовані викладачі, звинувачували у вільнодумстві. Він був звільнений разом із групою високоосвічених викладачів, яких сам запросив працювати. Це дуже вплинуло на здоров'я Ушинського — загострилася давня хвороба легенів. Відрядження за кордон для "лікування та вивчення постанови жіночої освіти" насправді було політичним засланням на п'ять років. Там К. Д. Ушинський старанно та критично вивчав роботу жіночих навчальних закладів, дитячих садків, притулків. Найдовше він перебував у Швейцарії, але відвідав і школи Німеччини, Франції, Бельгії та Італії. У ці роки він написав такі відомі праці: "Педагогічна подорож до Швейцарії", "Рідне слово", двотомник "Людина як предмет виховання" та інші. У 1867р. К.Ушинський із сім'єю повернувся в Росію вже зовсім хворим,, але багато працював. Він лікувався в Криму. Третього січня помер в Одесі, труну з його тілом було перевезено до Києва, де він в останній час мав намір поселитися. Поховано Костянтина Дмитровича згідно з його передсмертним заповітом у Києві, над Дніпром, на території Видубицького монастиря, під старезним каштаном. Свою юнацьку мрію, записану колись у щоденнику, він здійснив. "Принести якомога більше користі моїй Вітчизні — це єдина мета мого життя; і до неї я повинен спрямовувати всі мої здібності". Ось те, що найбільше хвилювало й боліло велетню-гуманісту К. Д. Ушинському.

Педагогіку він розумів як служіння народові. Педагогічна література має велику користь, оскільки встановлює в суспільстві правильні вимоги до виховання. Педагогіка — найвища з мистецтв, бо намагається задовольнити найвеличнішу з потреб людини і людства — потяг до "самовдосконалення".

Головними предметами в рідній школі повинні бути мова, історія, географія, бо без них учні будуть погано знати і країну, і її населення.

Проблеми навчання дітей їхньою рідною мовою не давали спокою К.Ушинському. "Цей дивовижний педагог — рідна мова — не лише навчає багато чому, а й вчить, на диво, легко, за якимось недосяжно полегшувальним методом", — зазначав К. Ушинський. Європейська освіченість, широка обізнаність не лише з прогресивною світовою педагогічною думкою, а й зі світовими скарбами взагалі підвела К. Д. Ушинського до думки: запозичувати слід лише краще, не копіювати, а творити оригінальне для своєї національної школи.

"Готувати уми! Сіяти ідеї!... Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкиньмо егоїзм, працюймо для нащадків! Збудімо вимоги, вкажімо розумну мету, відкриймо засоби, розбурхаймо енергію, — діла з'являться самі...", — закликав освітян Ушинський.

Після закінчення Московського університету К. Д. Ушинський два роки готувався до професорської діяльності, а потім, у 1846 році, був призначений професором камеральних наук (економіка, фінанси, державне право) у Ярославському ліцеї ім. Демидова. Уже з перших днів роботи в ліцеї він виявив велику активність та ініціативу в поліпшенні навчального процесу, виступив з критикою діючого навчального плану, уніс пропозиції щодо його вдосконалення, які були прийняті вченою радою цього закладу.

20 січня 1846 року він визначив "рецепт" власної поведінки за такими правилами:

1) зберігати спокій;

2) бути прямим у словах та ідеях;

3) діяти обдумано;

4) бути рішучими;

5) не випинати своєї особи;

6) доцільно витрачати час;

7) доцільно витрачати гроші;

8)щовечора складати собі звіт за свої дії;

9) ніколи не хвалитися.

У цьому "рецепті", як у дзеркалі, відбивається людина діла, скромна, працьовита людина, що живе для справи, не обиватель, який, досягнувши "теплої" посади, думає тільки про свої власні інтереси. Саме так він прожив усе своє життя.

Працюючи в Смольному інституті, Костянтин Дмитрович організував недільну школу для неписьменних службовців, зустрічався з педагогічною громадськістю столиці, організував так звані "четверги" з обміну педагогічним досвідом і поширенням передових педагогічних ідей серед учительства столиці.

K. Ушинського особливо турбували питання підготовки педагогічних кадрів, він пропонував створити вчительські семінарії, педагогічні факультети при університетах, розробив проект учительської семінарії, яким користувалися земства країни. Наполегливо здійснюючи свої прогресивні педагогічні принципи щодо змісту освіти і методів викладання, ролі і місця викладача в навчанні та вихованні молоді, він нажив собі багато ворогів, які писали наклепницькі доноси на нього. М. Л. Песковський, біограф K. Ушинського, писав про це так: "Ніби громом вражений у саме серце, К. Ушинський протягом кількох діб, майже не встаючи з місця, писав виправдовування. Його відписка була, по суті, не виправданням, а криком незадоволення, стогоном і протестом проти абсурдності звинувачень — проти підлого зазіхання на його честь і добре ім'я... Сідаючи за писання бадьорим і здоровим, він встав посивілим і почав харкати кров'ю... Бездоганне минуле К.Ушинського, який завжди йшов прямо, відверто і мав звичку говорити всім, що він думає, не піддавалося таємним доносам".

За кордоном великий учений зосередив свою увагу на науковій роботі, на глибокій розробці найважливіших проблем педагогіки, вивчає все передове, прогресивне в постановці освіти в країнах Західної Європи та США. К. Д. Ушинський вільно володів трьома західноєвропейськими мовами — англійською, французькою і німецькою, читав в оригіналі праці найвидатніших мислителів того часу. У 1857 р. в "Журналі для виховання" з'явилася його перша наукова праця "Про користь педагогічної літератури", у якій він підкреслював значення педагогічної літератури не лише для вихователів, а й для батьків. У цій статті Ушинський уперше в педагогічній літературі з'ясував поняття "вихована людина", яке не втратило актуального значення і нині. Він писав, що поняття вихованої людини — дуже широке, воно не обмежується вмінням гарно пов'язувати галстук, модно поводитися, говорити іноземними мовами, умінням підтримувати розмову, подобатися дамам. Виховання повинне розвинути в людині звичку і любов до праці, дати можливість відшукати для себе працю в житті. У згаданій праці К.Ушинський обґрунтував і сформулював одне з найактуальніших своїх положень: у системі суспільного виховання вирішальну роль відіграє особа вчителя-вихователя.21 рік К. Д. Ушинський працював у вищих школах на викладацькій та інспекторській роботі, поєднуючи її з напруженою науковою діяльністю. Тільки над книгою "Людина як предмет виховання" він працював 16 років. Костянтин Дмитрович, маючи підірване здоров'я, не витримав тяжкого горя — трагічної загибелі (під час полювання) старшого сина Павла, і 22 грудня 1871 р. він помер в Одесі по дорозі в Крим, куди їхав на лікування. Сім'я на той час уже жила в Києві, де й поховано великого педагога згідно з його заповітом.