Розвиток сутнісних сил людини як вирішальний фактор соціально-економічного прогресу

Соціально-економічний аспект сутності людини. Окремий індивід є соціобіологічною істотою, отже, має загальнолюдські властивості, наділений природними силами, тому праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Тому відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного (природного) явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє такі потреби, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Крім того, природа, ставлення людини до неї у процесі праці слугують основою відтворення людини як соціальної істоти. У діалектичній взаємодії (що передбачає єдність і боротьбу, взаємопроникнення) природної та соціальної сторін людини полягає глибинна сутність людини як соціобіологічної істоти. Важливою складовою останньої є економічна.

Економічна сутність людини (те, що нині в літературі з часу А. Сміта називають «homo economicus», або раціональною поведінкою людини в економічній сфері) з урахуванням вимог принципу суперечності передбачає з'ясування її основних суперечливих економічних сторін, органічно пов'язаних з відносинами економічної власності, що відображають як природний, біологічний, так і соціально-економічний аспекти розвитку людини в різних соціально-економічних формаціях. Кожна із складових економічної сутності людини має конкретніші форми вияву.

Так, соціальна сторона соціобіологічної сутності людини полягає в тому, що вона (людина) є сукупністю всіх суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин), соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духовних аспектів. Тому для здійснення істотних перетворень в Україні необхідно подолати глибоке відчуження працівників від власності (зокрема інтелектуальної), самого процесу праці, його результатів, від управління виробництвом (що в сукупності означатиме подолання економічного відчуження), від класової та загальнолюдської спільноти (соціальне відчуження), від політичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування багатогранною системою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбуватимуться розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних та духовних здібностей, а Україна зможе стати однією з найрозвинутіших держав.

Найглибиннішою економічною сутністю сучасної людини є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної (приватної) власності, в якому приватна форма трудової власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі й є основою економічної незалежності, свободи індивіда. Це, у свою чергу, дає змогу раціонально використовувати та ефективно контролювати розвиток суспільної власності в інтересах усіх трудящих. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до виробничих відносин, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. З розвитком продуктивних сил (насамперед сутнісних сил людини), прогресу економічної системи соціальна складова сутності людини дедалі більше заперечує (діалектично) природну, а колективна і суспільна форми власності в економічній сутності людини — приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Соціальні і економічні потреби та інтереси. Природу людини можна також розглядати як сукупність її потреб і захоплень. Потреби, їх обсяг, спосіб задоволення також є продуктом історії. Оскільки історія промисловості — розкрита книга людських сутнісних сил, розвиток потреб залежить насамперед від рівня розвитку техніки, технології та всієї системи продуктивних сил, а також техніко-економічних відносин. Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури.

Виходячи зі структури суспільних відносин, розрізняють економічні, соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші потреби. Так, американський економіст А. Маслоу виокремив п'ять основних груп потреб, які умовно можна розглядати як потреби людини — соціобіологічної істоти: фізіологічні потреби (голод, спрага та ін.); потреби у безпеці (захист від страху, болю тощо); потреби у соціальних зв'язках (дружбі, любові тощо); потреби у самоповазі (у досягненні визнання та ін.); потреби у самореалізації (реалізації власних можливостей і здібностей). Задовольняючи ці потреби, індивід відтворює себе як сукупність суспільних відносин. Визначальними з-поміж них є економічні потреби.

Економічні потреби є передумовою матеріального і нематеріального (у тому числі духовного) виробництва, економічних зв'язків і відносин між людьми.

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.