Цей Порядок визначає основні вимоги щодо формування органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування базової мережі закладів культури (далі - базова мережа)

Під час формування та забезпечення функціонування базової мережі органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування керуються державними соціальними нормативами у сфері обслуговування закладів культури, передбаченими Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

До базової мережі включаються:

заклади культури загальнодержавного рівня, перелік яких затверджує Мінкультури;

заклади культури місцевого рівня, перелік яких затверджує орган місцевого самоврядування.

Заклади культури загальнодержавного та місцевого рівня, які функціонували на момент набрання чинності Законом України “Про культуру” та відповідають визначеним статтями 1, 22 і 23 даного Закону вимогам, автоматично включаються до базової мережі.

До закладів культури належать:

місцевого рівня - комунальні заклади культури (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, виставкові зали, театри, філармонії, концертні організації, мистецькі колективи, кінотеатри, кіновідеопрокатні підприємства, об'єднання, палаци, будинки культури, інші клубні заклади, заклади освіти сфери культури, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання та студії), парки культури та відпочинку тощо), які включаються до переліку закладів культури на підставі копій їх установчих документів;

загальнодержавного рівня - державні заклади культури, у тому числі національні (бібліотеки, музеї, архіви, галереї, заповідники, цирки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі, культурно-інформаційні та культурно-просвітницькі центри, навчальні заклади культури і мистецтва, кіностудії, художні галереї, виставки національного (загальнодержавного) значення тощо).

Структурні підрозділи у сфері культури районних, районних у м. Києві та Севастополі місцевих держадміністрацій формують переліки закладів культури районного рівня та подають їх для затвердження відповідно міським (міст республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значення) районним радам.

Структурні підрозділи у сфері культури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій формують переліки закладів культури обласного рівня та подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

Центральні органи виконавчої влади подають Мінкультури переліки закладів культури загальнодержавного рівня, що належать до сфери їх управління.

У переліку закладів культури зазначається така інформація:

найменування закладу культури і його засновника (засновників);

код згідно з ЄДРПОУ (для юридичної особи);

дата реєстрації згідно з реєстраційними документами (для юридичної особи) чи рішенням засновника (засновників) (для юридичної особи, у складі якої утворений заклад культури);

місцезнаходження і тип закладу культури;

форма власності та організаційно-правова форма.

До переліку додається копія довідки про включення до ЄДРПОУ (для юридичної особи).

У разі включення до базової мережі закладу культури, що не є юридичною особою, у переліку зазначається код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи, структурним підрозділом якої є такий заклад.

Мінкультури на підставі отриманих від центральних органів виконавчої влади та місцевих держадміністрацій переліків закладів культури формує базову мережу з урахуванням закладів культури загальнодержавного рівня, що належать до сфери управління Мінкультури, та оприлюднює її на веб-сайті Міністерства. Про включення закладу культури до базової мережі Мінкультури видається довідка за формою, затвердженою Міністерством.

Включення закладів культури до базової мережі здійснюється згідно з цим Порядком та відповідними пропозиціями центральних органів виконавчої влади та місцевих держадміністрацій, що подаються щороку не пізніше 15 листопада Мінкультури.

Виключення закладів культури з базової мережі здійснюється за погодженням з Мінкультури згідно з переліком закладів культури, поданим місцевою держадміністрацією та затвердженим органом місцевого самоврядування або поданим центральним органом виконавчої влади, із зазначенням причин та обґрунтуванням необхідності такого виключення.

У разі коли заклади культури загальнодержавного рівня належать до сфери управління Мінкультури, виключення таких закладів з базової мережі здійснюється за рішенням Міністерства.

Мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення клубними закладами та публічними бібліотеками (постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.1998 № 1775 «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами», постанова Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 №510 «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні»).

На території України можуть створюватися і діяти бібліотеки, що розрізняються за цільовим призначенням, формами власності, контингентом користувачів, віковими групами, тематичним і видовим складом фондів.

1. У населених пунктах з кількістю жителів до 500 чоловік за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування бібліотечне обслуговування населення здійснюється загальнодоступною бібліотекою або за допомогою нестаціонарних форм обслуговування (бібліотечний пункт, пересувна бібліотека

У населених пунктах з кількістю жителів від 500 чоловік до 3 тис. чоловік повинна діяти як мінімум одна загальнодоступна бібліотека на території сільської (селищної) ради; у населених пунктах з числом жителів понад 3 тис. чоловік - одна бібліотека на 3 - 5 тис. чоловік.

2. Кількість міських бібліотек визначається щільністю населення та поверховістю забудови: у житлових районах з багатоповерховою забудовою (8 і більше поверхів) - одна бібліотека на 30 і більше тис. чоловік, із середньоповерховою забудовою (4 - 5 поверхів) - одна бібліотека на 15 - 20 тис. чоловік; у житлових районах з малоповерховою забудовою (1-3 поверхи) - одна бібліотека на 5 - 8 тис. чоловік.

3. Для обслуговування дітей та юнацтва у містах з населенням до 75 тис. жителів - повинна бути як мінімум одна бібліотека для дітей, з населенням 75 тис. жителів і більше - одна бібліотека для дітей на 8 - 12 шкіл, у містах з районним поділом по одній бібліотеці для дітей у кожному адміністративному районі. У кожному обласному центрі функціонує обласна бібліотека для дітей як науково-дослідний, інформаційний, консультативний центр з питань культурного розвитку дітей, у містах Києві та Севастополі - центральні міські бібліотеки для дітей з такими ж функціями.

4. Для обслуговування юнацтва у містах з населенням від 500 тис. жителів створюються юнацькі бібліотеки. В містах, що є обласними центрами - обласні бібліотеки для юнацтва як науково-дослідні, інформаційні, культурно-просвітницькі центри.

5. У кожному обласному центрі функціонує обласна універсальна наукова бібліотека, яка є головним закладом у сфері бібліотечно-інформаційного обслуговування населення, науково-дослідним, методичним, координаційним центром для бібліотек усіх систем і відомств області, центральним обласним книгосховищем, обласним депозитарієм краєзнавчої літератури, центром книгообміну та міжбібліотечного абонементу, у містах Києві та Севастополі - центральні міські бібліотеки.

6. У столиці Автономної Республіки Крим функціонують республіканські: універсальна наукова бібліотека, кримсько-татарська бібліотека, бібліотека для дітей та для юнацтва.

5.Класифікація об’єктів культурної спадщини (ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

1. За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли

автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та

діяльність відомих осіб;

комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного,

мистецького, наукового чи художнього погляду.

2. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів,

виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з

утворюваними ними комплексами (ансамблями);

об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів;

об'єкти містобудування - історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей

об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність;

об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

6. Утримання та використання памяток (ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

1. Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Режими використання пам'яток встановлює: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого значення.

3. Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

4. У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам'ятка.

5. Розміщення реклами на пам’ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Розміщення реклами на пам’ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України "Про рекламу" за участю органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Зазначені органи беруть участь в оформленні дозволу на розміщення реклами шляхом погодження за зверненням органу, що видає дозвіл, без залучення суб’єкта господарювання.

7. Основні завдання законодавства України про охорону археологічної спадщини (ст. 3 Закону України «Про охорону археологічної спадщини)

Основними завданнями законодавства України про охорону

археологічної спадщини є:

регулювання суспільних відносин у сфері охорони, дослідження та збереження археологічної спадщини;

забезпечення права громадян на пізнання археологічної спадщини України;

забезпечення археологам - громадянам України права на проведення археологічних досліджень;

визначення повноважень державних органів у сфері охорони археологічної спадщини;

сприяння державній політиці у сфері охорони, дослідження та збереження археологічної спадщини;

визначення видів об'єктів археологічної спадщини (археологічних об'єктів культурної спадщини);

визначення відповідних прав та обов'язків осіб, у користуванні або володінні яких перебувають археологічні об'єкти чи предмети;

створення необхідних умов для забезпечення охорони об'єктів археологічної спадщини;

створення нормативно-правової бази з охорони, збереження, дослідження археологічної спадщини;

визначення критеріїв щодо видачі кваліфікаційних документів та дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території археологічної пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею або водою; правове регулювання фінансування охорони і дослідження археологічної спадщини.

8. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить:

1) формування державної політики з питань охорони культурної спадщини;

2) розроблення, затвердження та погодження нормативно-правових актів, розроблення та погодження державних програм охорони культурної спадщини;

3) оголошення топографічно визначених територій чи водних об’єктів, в яких містяться об’єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, охоронюваними археологічними територіями;

4) затвердження державних норм та правил з питань охорони культурної спадщини, а щодо пам’яток архітектури та містобудування - спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

5) встановлення режиму використання пам’яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;

6) здійснення науково-методичного керівництва у питаннях охорони культурної спадщини, затвердження методик та правил дослідження об’єктів культурної спадщини;

7) управління в порядку, встановленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення;

8) затвердження правил встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам’ятках або в межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків;

9) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:

1) контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини;

3) ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини;

4) координація робіт з виявлення, дослідження та документування об’єктів культурної спадщини;

5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та про внесення змін до нього щодо пам’яток національного значення;

6) занесення об’єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін до нього щодо пам’яток місцевого значення;

7) подання Кабінету Міністрів України пропозиції про переміщення (перенесення) пам’ятки національного значення;

8) надання дозволу на переміщення (перенесення) пам’яток місцевого значення;

9) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України;

10) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього;

11) забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення до нього змін;

12) визначення меж територій пам’яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;

13) здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам’яток та інших робіт на пам’ятках;

14) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об’єктах культурної спадщини;

15) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам’яток національного значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;

16) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об’єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;

17) надання дозволів на проведення робіт на пам’ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;

18) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’яток національного значення, припинення робіт на цих пам’ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них;

19) надання дозволів на відновлення земляних робіт;

20) погодження відчуження або передачі пам’яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

21) погодження охоронних договорів на пам’ятки національного значення;

22) погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про землеустрій" (858-15), щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини;

23) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;

24) формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам’яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;

25) здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України.

Центральні органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України та громадськістю про стан збереження об’єктів культурної спадщини.

9. Повноваження органу охорони культурної спадщини районної державної адміністрації (частина 2 ст 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:

1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;

2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України;

3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць;

4) забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;

5) забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

6) організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини;

7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини;

8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; 10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

11) укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону;

12) забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їх територій;

13) підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;

14) популяризація справи охорони культурної спадщини на відповідній території, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері;

15) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;

16) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку відповідної території і проектів місцевого бюджету та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;

17) погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України

18) інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на їх території;

19) участь в організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників у сфері охорони культурної спадщини;

20) організація досліджень об'єктів культурної спадщини, якіпотребують рятівних робіт;

21) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;

22) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

10. Державний реєстр нерухомих памяток України (ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

1. Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

2. Не підлягають державній реєстрації об'єкти, що є сучасними копіями існуючих пам'яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями, в тому числі масові тиражовані копії.

11.Доступ до об’єктів культурної спадщини (ст. 9 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

Право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.

Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.

12. Надання об’єктів культурної спадщини, що є памятками, в користування юридичним та фізичним особам (ст. 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)

1. Надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог.

2. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.

3. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

13. Дати визначення термінів «гастрольні заходи», «гастролери», «організатори гастрольних закладів», «благодійні гастрольні заходи», «стаціонарний гастрольний майданчик» (ст. 1 Закону України «Про гастрольні заходи в Україні»)

гастрольні заходи - видовищні заходи (фестивалі, концерти, вистави, лекційно-концертні, розважальні програми, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу "Луна-парк" тощо) закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, у тому числі тимчасових, окремих виконавців за межами їх стаціонарних сценічних майданчиків. Гастрольні заходи, за винятком благодійних гастрольних заходів, проводяться з метою отримання доходів;

гастролери - заклади, підприємства і організації культури, творчі колективи, окремі виконавці, які здійснюють гастрольні заходи на території України;

організатори гастрольних заходів - суб'єкти господарювання, що займаються організацією гастрольних заходів на території України і статутними документами яких передбачено таку діяльність;

благодійні гастрольні заходи - добровільні безкорисливі видовищні заходи закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, окремих виконавців, що не передбачають одержання доходу їх організаторами та гастролерами, за винятком доходів, за рахунок яких покриваються витрати, пов'язані виключно з організацією та проведенням гастрольного заходу. Перелік та граничні обсяги (34-2004-п) таких витрат визначаються Кабінетом Міністрів України.

Благодійними вважаються також гастрольні заходи, весь дохід від яких, за винятком доходів, за рахунок яких покриваються витрати, пов'язані виключно з організацією та проведенням гастрольного заходу, спрямовується на благодійництво згідно із законом;

стаціонарний сценічний майданчик - сценічний майданчик, який належить закладу, підприємству чи організації культури, творчому колективу, виконавцю на правах власності або регулярно використовується ним не менше одного року на підставі інших цивільно-правових угод.

14. Обмеження при здійсненні гастрольних заходів (ст. 3 Закону України «Про гастрольні заходи в Україні»)

При проведенні гастрольних заходів не допускаються заклики до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу і цілісності держави, розпалювання національної, класової, соціальної, релігійної та іншої ворожнечі, до пропаганди війни, тероризму й екстремізму.

Не допускається проведення гастрольних заходів, що пропагують порнографію, культ насильства й жорстокості, виробництво та вживання наркотиків і психотропних речовин.

15. Порядок розповсюдження і демонстрування фільмів. Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів (положення про Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів, затверджене постановою Кабінету міністрів України від 14.01.2004 № 27)

1. Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів (далі - Реєстр) ведеться з метою забезпечення:

ідентифікації суб"єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, розповсюдження і демонстрування фільмів на професійній основі з дотриманням технічних стандартів, норм та правил у цій сфері;

аналізу структурних змін в кінематографії у разі створення, реорганізації та ліквідації суб"єктів кінематографії;

організації статистичних спостережень у сфері кінематографії;

взаємодії на єдиних методологічних засадах з базами даних інших центральних органів виконавчої влади;

гласності та відкритості інформації про суб"єкти кінематографії для заінтересованих користувачів.

Реєстр складається з таких розділів: виробники фільмів, розпосюджувачі фільмів, демонстратори фільмів.

У Реєстрі відображаються дані:

про виробництво фільмів на власній або найманій (орендованій) виробничій базі з повним технологічним циклом для виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях - для виробників фільмів;

про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж та передачу їх в прокат для демонстрування і для приватного (у домашніх умовах) перегляду; про умови виготовлення фільмокопій: на власній або найманій (орендованій) виробничій базі - для розповсюджувачів фільмів;

про демонстрування фільмів у призначених для цього приміщеннях - для демонстраторів фільмів.. Дані про суб"єкта кінематографії за напрямом його професійної кінематографічної діяльності відображаються у відповідному розділі Реєстру на підставі рішення органу управління кінематографією про внесення суб"єкта до Реєстру.

Рішення про внесення до Реєстру суб"єкта кінематографії приймають:

Держкіно - стосовно виробників фільмів; розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів на всій території України;

місцеві органи управління кінематографією - стосовно розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; демонстраторів фільмів, які провадять свою діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Для внесення до Реєстру суб"єкт кінематографії подає відповідному органу управління кінематографією заяву за зразком додатка 2 або додатка 3 (далі - заява), в якій зазначаються такі відомості:

виробниками фільмів - про наявність власної або найманої (орендованої) виробничої бази для знімання фільмів, а також про види фільмів, способи їх знімання та виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях;

розповсюджувачами фільмів - про наявність власної або найманої (орендованої) виробничої бази для тиражування фільмів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях; про види розповсюдження (тиражування, продаж, прокат);

демонстраторами фільмів - про прийняття в експлуатацію новозбудованого, реконструйованого або переоснащеного кінотеатру, відеозалу, кіноустановки, відеоустановки міжвідомчою комісією (копія акта).

До заяви додається копія статуту, завірена в установленому порядку, - для юридичної особи.

Заява розглядається у місячний строк після її надходження з усіма документами

За результатами розгляду заяви орган управління кінематографією приймає рішення про внесення до Реєстру суб"єкта кінематографії чи про відмову у внесенні до Реєстру.

Суб"єкту кінематографії може бути відмовлено у внесенні до Реєстру, якщо заяву подано після набрання чинності рішенням суду про припинення його діяльності.

Рішення про відмову у внесенні до Реєстру надсилається суб"єкту кінематографії у письмовій формі із зазначенням підстав.

Місцеві органи управління кінематографією подають щокварталу до Держкіно інформацію про прийняті рішення стосовно внесення суб’єктів кінематографії до Реєстру для відображення даних про розповсюджувачів і демонстраторів фільмів у Реєстрі.

Датою внесення суб’єкта кінематографії до Реєстру є дата прийняття відповідним органом управління кінематографією такого рішення.

Без внесення до Реєстру провадиться діяльність:навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками;

телеорганізаціями, телестудіями (тільки для потреб телебачення).

У разі зміни найменування суб"єкта кінематографії, основних статутних положень та місцезнаходження (місця проживання) суб"єкт кінематографії повинен подати до органу управління кінематографією, що прийняв рішення про внесення до Реєстру, відповідну інформацію протягом місячного періоду з дня реєстрації зміни згідно із законодавством.

У разі припинення своєї діяльності суб’єкт кінематографії повідомляє про це в установлений у пункті строк орган управління кінематографією, що прийняв рішення про внесення такого суб’єкта до Реєстру.

Зазначений орган приймає рішення про виключення суб’єкта кінематографії з Реєстру. Датою виключення суб’єкта кінематографії з Реєстру є дата прийняття органом управління кінематографією такого рішення.

Місцеві органи управління кінематографією подають щокварталу до Держкіно інформацію про прийняття відповідних рішень.

Реєстр ведеться Держкіно на паперових носіях (у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, прошнурованого та скріпленого печаткою Держкіно) та в бездокументарній формі (у вигляді записів на електронних носіях). Форма Реєстру затверджується Держкіно.

16. Дати визначення термінів «демонстратор фільму», «державний фонд фільмів», «розповсюджувач фільму», «суб’єкт кінематографії» (ст. 3 Закону України «Про кінематографію»

державний фонд фільмів - державний заклад культури, що здійснює архівну та науково-дослідницьку діяльність з метою розвитку фільмофонду, відновлення, реставрування і збереження творів національної та світової кінематографічної спадщини, розповсюдження відповідної інформації;

розповсюджувач (дистриб'ютор, прокатник) фільму - суб'єкт кінематографії, який має право на розповсюдження фільму

суб'єкт кінематографії - фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії;

17 Законодавство України про туризм (ст. 2 Закону України «Про туризм»

Законодавство України про туризм складається з Конституцiї України, цього Закону, iнших нормативно-правових актiв, що видаються вiдповiдно до них.

Майновi вiдносини в галузi туризму, заснованi на рiвностi, автономiї волi i майновiй самостiйностi їх учасникiв, регулюються Цивiльним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо мiжнародним договором України, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, передбаченi iншi правила, нiж тi, що встановленi цим Законом, застосовуються правила мiжнародного договору.

18. Туристичні ресурси України (ст. 3 Закону України «Про туризм)

Туристичними ресурсами України є пропонованi або такi, що можуть пропонуватися, туристичнi пропозицiї на основi та з використанням об'єктiв державної, комунальної чи приватної власностi.

Напрями освоєння i розвитку туристичних ресурсiв України визначаються органами державної влади, органами мiсцевого самоврядування у вiдповiдностi з програмами розвитку туризму.

Класифiкацiя та оцiнка туристичних ресурсiв України, режим їх охорони, порядок використання з облiком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкiлля, порядок збереження цiлiсностi туристичних ресурсiв України, заходи для їх вiдновлення визначаються вiдповiдно до закону.

Унiкальнi туристичнi ресурси можуть знаходитися на особливому режимi охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсiв визначаються їх реальною пропускною спроможнiстю, рiвнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та iншими умовами.

Пiд час мiстобудiвного планування, проектування, розмiщення, будiвництва i реконструкцiї об'єктiв мiстобудування на територiях рекреацiйних зон вiдповiднi органи виконавчої влади, власники об'єктiв мiстобудування повиннi передбачати максимальну iнтеграцiю споруджуваних об'єктiв до мiсцевого соцiально-економiчного, природного й iсторико-культурного середовища.

19. Основнi способи та цiлi державного регулювання в галузi туризму. Основнi прiоритетнi напрями державної полiтики в галузi туризму (ст. 6 Закону України «Про туризм)

Держава проголошує туризм одним з приорiтетних напрямiв розвитку економiки та культури i створює умови для туристичної дiяльностi.

Реалiзацiя державної полiтики здiйснюється шляхом:

визначення i реалiзацiї основних напрямiв державної полiтики в галузi туризму, прiоритетних напрямiв розвитку туризму;

визначення порядку класифiкацiї та оцiнки туристичних ресурсiв України, їх використання та охорони;

спрямування бюджетних коштiв на розробку i реалiзацiю програм розвитку туризму;

визначення основ безпеки туризму;

нормативного регулювання вiдносин у галузi туризму (туристичного, готельного, екскурсiйного й iншого видiв обслуговування громадян);

лiцензування в галузi туризму, стандартизацiї i сертифiкацiї туристичних послуг, визначення квалiфiкацiйних вимог до посад фахiвцiв туристичного супроводу, видачi дозволiв на право здiйснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного облiку i звiтностi в галузi туризму та курортно-рекреацiйного комплексу;

органiзацiї i здiйснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузi туризму;

визначення прiоритетних напрямiв i координацiї наукових дослiджень та пiдготовки кадрiв у галузi туризму;

участi в розробцi та реалiзацiї мiжнародних програм з розвитку туризму.

Державне регулювання в галузi туризму здiйснюється iншими способами, визначеними законом.

Основними цiлями державного регулювання в галузi туризму є:

забезпечення закрiплених Конституцiєю України прав громадян на вiдпочинок, свободу пересування, вiдновлення i змiцнення здоров'я, на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, задоволення духовних потреб та iнших прав;

безпека туризму, захист прав та законних iнтересiв туристiв, iнших суб'єктiв туристичної дiяльностi та їх об'єднань, прав та законних iнтересiв власникiв або користувачiв земельних дiлянок, будiвель та споруд;

збереження цiлiсностi туристичних ресурсiв України, їх рацiональне використання, охорона культурної спадщини та довкiлля, врахування державних та громадських iнтересiв при плануваннi та забудовi територiй;

створення сприятливих умов для розвитку iндустрiї туризму, пiдтримка прiоритетних напрямiв туристичної дiяльностi.

Основними прiоритетними напрямами державної полiтики в галузi туризму є:

удосконалення правових засад регулювання вiдносин у галузi туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузi економiки України, заохочення нацiональних та iноземних iнвестицiй у розвиток iндустрiї туризму, створення нових робочих мiсць;

розвиток в'їзного та внутрiшнього туризму, сiльського, екологiчного (зеленого) туризму;

розширення мiжнародного спiвробiтництва, утвердження України на свiтовому туристичному ринку;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонiзацiї податкового, валютного, митного, прикордонного та iнших видiв регулювання;

забезпечення доступностi туризму та екскурсiйних вiдвiдувань для дiтей, молодi, людей похилого вiку, iнвалiдiв та малозабезпечених прошаркiв населення шляхом запровадження пiльг стосовно цих категорiй осiб.

Основнi прiоритетнi напрями державної полiтики в галузi туризму визначаються у загальнодержавнiй програмi розвитку туризму в Українi на термiн їх реалiзацiї.

20. Дати визначення термінів «туризм», «турист», «туристичний продукт» (ст. 1 Закону України Про туризм)

туризм - тимчасовий виїзд особи з мiсця постiйного проживання в оздоровчих, пiзнавальних, професiйно-дiлових чи iнших цiлях без здiйснення оплачуваної дiяльностi в мiсцi перебування;

турист - особа, яка здiйснює подорож по Українi або до iншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термiн вiд 24 годин до одного року без здiйснення будь-якої оплачуваної дiяльностi та iз зобов'язанням залишити країну або мiсце перебування в зазначений термiн;

туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше нiж двi такi послуги, що реалiзується або пропонується для реалiзацiї за визначеною цiною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розмiщення та iншi туристичнi послуги, не пов'язанi з перевезенням i розмiщенням (послуги з органiзацiї вiдвiдувань об'єктiв культури, вiдпочинку та розваг, реалiзацiї сувенiрної продукцiї тощо);

21.. Органiзацiйнi форми та види туризму (ст. 4 Закону України Про туризм)

Органiзацiйними формами туризму є мiжнародний i внутрiшнiй туризм.
До мiжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожi в межах України осiб, якi постiйно не проживають на її територiї, та виїзний туризм - подорожi громадян України та осiб, якi постiйно проживають на територiї України, до iншої країни.
Внутрiшнiм туризмом є подорожi в межах територiї України громадян України та осiб, якi постiйно проживають на її територiї.
Залежно вiд категорiй осiб, якi здiйснюють туристичнi подорожi (поїздки, вiдвiдування), їх цiлей, об'єктiв, що використовуються або вiдвiдуються, чи iнших ознак iснують такi види туризму:
дитячий;молодiжний;сiмейний;для осiб похилого вiку;iнвалiдiв тощо;культурно-пiзнавальний; лiкувально-оздоровчий,спортивний;релiгiйний;екологiчний (зелений);сiльський;пiдводний;гiрський;пригодницький;мисливський;автомобiльний;самодiяльний тощо.Особливостi здiйснення окремих видiв туризму встановлюються законами України.

22. Органи, що здiйснюють регулювання в галузi туризму (ст. 7 Закону України Про туризм)

Регулювання в галузi туризму здiйснюється Верховною Радою України, Кабiнетом мiнiстрiв України, центральним органом виконавчої влади з питань туризму, Верховною Радою Автономної Республiки Крим та Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, мiсцевими державними адмiнiстрацiями, органами мiсцевого самоврядування, а також iншими органами в межах їх компетенцiї.

23. Програми розвитку туризму в Українi (ст. 12 Закону України Про туризм)

Для забезпечення охорони туристичних ресурсiв України, їх збереження та вiдновлення, рацiонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституцiйних прав громадян на вiдпочинок та iнших прав громадян, патрiотичного виховання органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються загальнодержавнi, державнi цiльовi, регiональнi та iншi програми розвитку туризму.

Загальнодержавнi програми затверджуються з метою реалiзацiї довгострокових прiоритетiв країни в галузi туризму i становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економiчних та органiзацiйних заходiв, спрямованих на реалiзацiю конституцiйних прав громадян, розвиток туристичної галузi.

Вiдповiдно до загальнодержавних програм розробляються регiональнi та iншi програми розвитку туризму.

Загальнодержавнi, державнi цiльовi, регiональнi та iншi програми розвитку туризму повиннi передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузi туризму.

Порядок формування, фiнансування i реалiзацiї регiональних програм розвитку туризму, а також мiсцевих програм визначається вiдповiдно до закону.

13. Безпека в галузi туризму (ст. 13 Закону України Про туризм)

Безпека в галузi туризму - сукупнiсть факторiв, що характеризують соцiальний, економiчний, правовий та iнший стан забезпечення прав i законних iнтересiв громадян, юридичних осiб та держави в галузi туризму.

Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи в межах своїх повноважень вживають заходiв, спрямованих на:

забезпечення закрiплених Конституцiєю України прав громадян на безпечне для життя i здоров'я довкiлля, при здiйсненнi туристичних подорожей, захист i заступництво громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристiв, збереженiсть їх майна, незавдання шкоди довкiллю;

iнформування суб'єктiв туристичної дiяльностi про загрозу безпецi туристiв у країнi (мiсцi) тимчасового перебування;

надання необхiдної допомоги туристам, якi опинилися у надзвичайнiй ситуацiї;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливостi безперешкодного одержання медичної, правової та iнших видiв невiдкладної допомоги, доступу до засобiв зв'язку;

заборонення використання туризму з метою незаконної мiграцiї, сексуальної, трудової та iнших видiв експлуатацiї громадян;

охорону туристичних ресурсiв України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкiлля;

забезпечення безпеки об'єктiв туристичних вiдвiдувань з урахуванням ризику виникнення природних i техногенних катастроф та iнших надзвичайних ситуацiй тощо.

З метою забезпечення безпеки туристiв суб'єкти туристичної дiяльностi зобов'язанi:

iнформувати туристiв про можливi небезпеки пiд час подорожi, необхiднiсть виконання загальнообов'язкових вимог та запобiжних чи попереджувальних заходiв (медичних щеплень тощо);

створювати безпечнi умови в мiсцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походiв, прогулянок, екскурсiй тощо;

забезпечувати спецiальнi вимоги безпеки пiд час надання туристичних послуг з пiдвищеним ризиком (автомобiльний, гiрський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пiшохiдний туризм, спелеотуризм тощо);

забезпечувати туристiв квалiфiкованими фахiвцями туристичного супроводу, спецiальним спорядженням та iнвентарем;

забезпечувати навчання туристiв засобам профiлактики i захисту вiд травм, попередження нещасних випадкiв та надання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, якi постраждали пiд час подорожi, транспортування потерпiлих;

оперативно iнформувати органи мiсцевої влади та вiдповiдальних осiб про надзвичайнi ситуацiї, в яких опинилися туристи, подавати вiдомостi про зниклих осiб.

Особи, якi органiзовують експлуатацiю туристичних ресурсiв, зобов'язанi забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкiлля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходiв, щодо забезпечення мiнiмiзацiї або припинення шкiдливого впливу на довкiлля i соцiально-культурне середовище та компенсувати завданi їм при цьому збитки.

Надання необхiдної допомоги туристам, якi опинилися у надзвичайнiй ситуацiї в межах територiї України, здiйснюється спецiалiзованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються вiдповiдно до законодавства України.

Органiзацiя рятувальних команд i порядок здiйснення рятувальних заходiв визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Держава забезпечує захист законних прав та iнтересiв iноземних туристiв вiдповiдно до чинного законодавства України та мiжнародних договорiв України.

25. Дати визначення термінів «музей», «музейна справа». Основні напрями діяльності музеїв (ст.. 1, 2 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

музей - науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації

музейна справа - спеціальний вид наукової та культурно-освітньої діяльності, що включає комплектування, зберігання, охорону та використання музеями культурних цінностей та об'єктів культурної спадщини України, в тому числі їх консервацію, реставрацію, музеєфікацію, наукове вивчення, експонування та популяризацію;

Основними напрямами діяльності музеїв є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам'яткоохоронна робота, а також діяльність, пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України.

26. Створення музеїв, їх Статут та Державна реєстрація музеїв (ст. 7,8,9 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Рішення про створення музеїв приймають їх засновники.

Для створення музею засновники повинні забезпечити:

формування музейного зібрання;

матеріальну базу - відповідно обладнані приміщення для зберігання, консервації та реставрації музейних предметів, для експозицій і виставок, для проведення культурно-освітньої роботи, роботи наукових працівників музею, а також приміщення для забезпечення належного рівня обслуговування відвідувачів; умови для охорони музею, оснащення його засобами охоронної та пожежної сигналізації;

фінансування та кадри для належного його функціонування;

роботу музею за чітким розкладом.

Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють у складі підприємств, установ, організацій та навчальних закладів. Засновники музею можуть створювати філії та відділи музею, що не є юридичними особами.

Земельні ділянки, інші природні ресурси, необхідні для створення музею, надаються в користування у встановленому законодавством порядку.

Музеї можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.

Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками.

У статуті (положенні) музею визначаються:назва музею, його статус, склад засновників, їх права та обов'язки;організаційна структура, основні завдання та напрями діяльності;

джерела надходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови збереження

музейного зібрання у разі ліквідації музею;інші умови діяльності музею.

Державна реєстрація музеїв незалежно від форм власності проводиться за їх місцезнаходженням відповідно до закону.

Музеї, створені у складі підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, реєстрації не підлягають. Порядок обліку таких музеїв визначає центральний орган виконавчої влади у сфері культури і туризму.

27 Державне управління музеями (ст. 26 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

Центральний орган виконавчої влади у сфері культури і туризму у межах своїх повноважень:

забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері музейної справи;

формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України;

здійснює організаційно-методичне керівництво, сприяє розвитку сучасної інфраструктури музейної справи, розвитку музейної мережі, створює спеціалізовані організаційні структури, наукові установи для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв;

здійснює координацію робіт із створення єдиної інформаційної системи музеїв;

організовує навчання і підвищення кваліфікації працівників музеїв;

визначає потреби держави та нормативи, що гарантують належний рівень музейного обслуговування і доступ громадян до Музейного фонду України;

здійснює контроль за діяльністю музеїв, заснованих на державній та комунальній формах власності, за станом обліку, зберіганням, охороною, використанням та переміщенням музейних предметів Музейного фонду України, що зберігаються в музеях незалежно від форми власності;

організовує проведення наукових досліджень у сфері музейної справи;

порушує перед власником музейних предметів та музейних колекцій питання щодо поліпшення умов зберігання;

направляє запити з метою отримання інформації про музейні предмети та музейні колекції;

у разі потреби сприяє передачі музейних предметів, музейних колекцій та предметів музейного значення, що належать до недержавної частини Музейного фонду України, на тимчасове зберігання до державних музеїв;здійснює інші повноваження відповідно до закону.

При центральному органі виконавчої влади у сфері культури і туризму створюється Музейна рада (далі - Рада) - консультативно-дорадчий орган з питань реалізації національної музейної політики. Рада діє на підставі положення. Положення та персональний склад Ради затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері культури і туризму. До повноважень Ради належать питання стратегічних пріоритетів розвитку музейної справи в Україні, розгляд і схвалення програмних документів, у тому числі концепцій експозицій національних музейних закладів, а також прийняття рішень щодо вилучення музейних предметів з фондово-облікової документації.

Інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво музеями, що перебувають у сфері їх управління.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за матеріально-технічне та фінансове забезпечення музеїв, що перебувають у сфері їх управління.

28. основні напрями діяльності музеїв (ст. 2 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

Основними напрямами діяльності музеїв є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам'яткоохоронна робота, а також діяльність, пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України.

29. Види музеїв (ст. 6 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

За своїм профілем музеї поділяються на природничі (антропологічні, біологічні, ботанічні, геологічні, зоологічні, мінералогічні, палеонтологічні), історичні (загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні, етнографічні), літературні, художні (образотворчого, декоративно-прикладного, народного, сучасного мистецтва), мистецькі (театральні, музичні, музеї кіно), науково-технічні, комплексні (краєзнавчі, екомузеї), галузеві тощо. На основі об'єктів культурної спадщини, пам'яток природи, їх територій можуть створюватися музеї просто неба та меморіальні музеї-садиби.

Музею, що є у державній чи комунальній власності, який має музейні колекції загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством порядку може бути надано статус національного музею України. 30. Ліквідація та реорганізація музеїв (ст. 6 Закону України «Про музеї та музейну справу»)

Ліквідація музеїв здійснюється за рішенням засновника, а також за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі ліквідації музеїв, що засновані на державній і комунальній формах власності, порядок подальшого використання їх музейних зібрань визначає засновник за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері культури і туризму. У разі ліквідації підприємства, установи та організації, при (у складі) яких діють музеї, а також у разі ліквідації музеїв, які діяли на громадських засадах, їх музейні зібрання та колекції асортиментних кабінетів, окремі предмети музейного значення, придбані за кошти державного та місцевих бюджетів, передаються до відповідних профільних музеїв у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України.У разі ліквідації музеїв, заснованих на приватній формі власності, переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) музеїв може відбуватися відповідно до чинного законодавства.