Поняття та види звільнення від покарання та його відбування

Звільнення від покарання та його відбування - це передбачені законом про кримінальну відповідальність обставини незастосування судом до особи, що вчинила злочин, покарання чи припинення його подальшого відбування.

За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.

В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою відобразилися принципи гуманізму й економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом і кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом.

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (загалом або його частини) чи коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) або недоцільним (давність виконання обвинувального вироку). Звільнення від покарання аж ніяк не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно неспроможне досягти мети, що стоїть перед ним.

Кримінальний кодекс передбачає різні види звільнення від покарання, їх найчастіше об'єднують у дві групи: звільнення безумовне та звільнення умовне.

При безумовному звільненні перед особою не ставляться якісь вимоги у зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку, їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання.

До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК). До безумовних - звільнення від покарання згідно з ч. 4 ст. 74 і ст. 49 КК, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК).

Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання в разі прийняття нового закону, що виключає чи пом'якшує призначене особі покарання (частини 2, 3 ст. 74). Конституція України (ч. 1 ст. 58) та КК (ст. 5) встановлюють принцип, згідно з яким, закони й інші нормативно-правові акти мають зворотну дію, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання, зокрема й на осіб, які відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знову виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.

Амністія та помилування найчастіше мають безумовний характер, хоча можуть бути (особливо амністія) й умовними.

Приховування злочину (ст. 396 КК)

Стаття складається з двох частин, перша з яких містить забороню-вальну норму, а друга - заохочувальну. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину - інтереси правосуддя в частині забезпечення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 396 КК) полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) доходів (грошових коштів та іншого майна), одержаних злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути: надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами.

Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний задля приховування злочину вчинив убивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за статтями 383 або 384 КК.

Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжкого злочину (їх поняття дається у ст. 12 КК).

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, якій виповнилось 16 років).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов'язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

У ч. 2 ст. 396 КК передбачається спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Згідно цієї норми не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом. Членами сім'ї особи, яка вчинила злочин, є особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство (до них, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які перебувають на вихованні чи утриманні потерпілого). До числа близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.