Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Звукоутворення, атака звукуМісцем утворення звуку є гортань з її голосовою частиною – голосовими зв’язками. Взяте під час дихання повітря, зупиняється під зімкнутими складками, які під тиском роз’єднуються та коливаються, випускаючи частину повітря назовні. Тиск під складками відразу ж зменшується і вони знов змикаються, що в свою чергу викликає нове підвищення тиску в трахеї та бронхах. Тобто, відбувається нова атака повітря, що розмикає складки. Цей процес відбувається багаторазово. Висота звуку залежить від того, до якої міри при співі натягуються голосові складки (чим більше вони натягнені – тим вище звук). Сила звуку залежить від амплітуди коливань голосових складок, під тиском повітряного потоку з легень (чим більша амплітуда – тим гучніший звук). Відомо, що звук, який ми чуємо, складається не тільки з основного тону, а й з додаткових призвуків, що мають назву обертони, і які збагачують тембр голосу. Тембр – це забарвлення звуку, завдяки якому відрізняються звуки однієї й тієї ж самої висоти у виконанні різних голосів або інструментів. М’якість, глибина, округлість тембру вказують на перевагу низьких обертонів, а яскравість, гострота – на домінування високих призвуків. В утворенні тембру беруть участь ü резонатори, ü дихальний стовп, ü гортань. Атака – початок звуку – відповідальний момент звукоутворення. Атака звуку впливає на якість співацького дихання, тембр звуку, формування голосних. Неправильна атака – в’ялість подачі звуку, його незібраність, різкість, затисненість, відсутність гнучкості – може бути причиною неправильного інтонування. Прийнято розрізняти три основні типи атаки звуку: м’яка, тверда і придихова (переддихальна). М’яка атака звуку характерихується одночасним замиканням голосових зв’язок з початком видиху, вона зумовлює спокійний плавний початок звукоутворення. При твердій атаці звуку голосова щілина тісно замикається перед початком видиху. Утворення звуку відбувається в результаті “прориву” підзв’язочоного повітря через зімкнуті зв’язки. Придихова (переддихальна) атака характеризується замиканням голосових зв’язок після початку видиху в результаті чого перед звуком утворюється коротке придихове (переддихальне) “х”. Співацька практика затвердила, як основну, м’яку атаку звуку. Тверду атаку потрібно застосовувати з великою обережністю, спостерігаючи, щоб не виникало “перезамикання” зв’язок, яке породжує звук з горловим відтінком, голос втрачає гнучкість, рухливість, еластичність, обтяжує спів у верхньому регістрі. Співакам необхідно володіти всіма видами атаки звуку. В учбовій практиці широко використовуються різні форми атаки звуку. Так, якщо утворюється в’ялий, розслаблений, незібраний, неточний звук, застосовують тверду атаку. Для звільнення “затисненого” звуку з горловим призвуком використовують різні прийоми, пов’язані з придиховою (переддихальною) формою звукоутворення. Найбільш доцільною в хорі є м’яка атака.
4. Звуковедення – інтонаційне поєднання співацьких звуків, злиття їх у фрази, речення, періоди різним способом (штрихом). Legato – безперервний зв’язний спів – основна форма звуковедення. При legato всі голосні повинні бути тісно зв’язані між собою, їх артикуляція максимально наближена. Вимова голосних, зміна висоти звуку і форми голосних відбувається швидко, без порушення єдиного звукового струменю. До найбільш розповсюджених недоліків, які зустрічаються при виконанні legato, відносяться: 1. “Змазування” окремих звуків, особливо в нисхідних мелодіях. 2. Зловживання portamento при переході від одного звуку до іншого. 3. Підкреслювання додатковим поштовхом дихання звуковисотних змін в мелодії. При виконанні мелодії non legato звуки не зв’язуються між собою. Розділ звуків відбувається за допомогою короткочасної затримки (без поновлення) дихання перед новим звуком. При staccato звук виконується коротко, після чого наступає тривала пауза. Поновлення дихання відбувається лише на межах музичних фраз. Струмінь звуків, які виконуються на staccato відповідає м’якій атаці. Голос на staccato повинен звучати пружно, легко, світло, але не голосно. Робота над staccato сприяє вихованню гнучкості голосу, точності атаки звуку, виправленню інтонації, знищенню “під’їздів” тощо.
5. Співацький звук формується на голосних, в яких виявляються всі якості голосу. У співі голосні вимовляються чисто, повноцінно, ясно. Вони повинні бути вирівняні, звучати однаково вокально, зберігати тембральну спорідненість. Причому, в нижній і середній частині діапазону спостерігається лише деяке зближення форм голосних. У верхньому регістрі це зближення значно більше. Всі голосні повинні звучати округлено, ледь затемнено і рівно. Потрібно прагнути до того, щоб найкращі тембральні якості голосу, знайдені в звучанні одної із голосних були розповсюджені і на всі інші. Всі академічні хори співають округленим, прикритим звуком, вирівняним по всьому діапазону голосу. Щоб звук був прикритий потрібно деяке затемнення тембру шляхом перебудови верхніх резонаторів. Округлення звуку відбувається за допомогою надання м’якому піднебінню куполоподібної форми і відповідної форми артикуляційному апарату. Прикриття звуку відбувається шляхом перебудови (розширення) нижньої частини глотки. З проблемою округлення і прикриття звуку тісно пов’язаний такий важливий момент у вихованні співацького голосу, як вирівнювання, сгладжування регістрів. Завдяки поєднанню головного і грудного звучання, голос набуває рівність протягом всього діапазону. У занятті з хором слід пам’ятати: ü Верхні і нижні частини діапазону формуються лише після утворення хорошої середини голосу, шляхом поступового розширення цього звучання вгору і вниз. Причиною нерівності звучання регістрів, складностей в оволодінні верхнім регістром у більшості випадків є перевантаження голосу в середній частині діапазону. ü Співацький звук повинен бути округлений і прикритий по всьому діапазону голосу. Більш “натуральне” звучання застосовується в нижній частині діапазону. Особливу увагу слід звертати на округлення звуків, що наближені до меж регістрів. Перехідні звуки слід прикривати. ü До формування верхніх прикритих звуків голосу слід переходити лише після того, як знайдено правильне звучання в середній частині діапазону. Пошук правильного звучання починається з примарних тонів. Примарним називається співацький звук, який звучить найбільш природно, вільно і за тембром наближається до правильного співацького тону. ü При надто відкритому звучанні голосу в середній частині діапазону, верхні звуки будуть перекритими. Якщо середину формувати дуже компактно, густим звуком, верхній регістр буде тяжко прикрити. ü Звуки верхнього регістру доцільно формувати на м’якій атаці, виконувати наспівно, але дуже активно, на хорошій співацький опорі, вільно і легко. Високі ноти не повинні випадати із загальної лінії звуковедення, відрізнятися за силою від інших звуків мелодії. Категорично недопустимо будь-яке форсування звучності у верхній частині діапазону. ü Ліричні голоси користуються більш “світлим” прикритим звуком, ніж драматичні. ü При співі прикритим звуком необхідно зберігати відчуття співацької опори і головного резонування. Голос не повинен звучати глухо. ü Крайнім високим звукам голосу притаманне деяке освітлення тембру. ü При формуванні звуку потрібно завжди зважати на регістрові особливості голосу, межі регістрів і використовувати те звучання і той механізм звукоутворення, які характерні даному типу голосу на даній частині діапазону.
6. Дикція - якість, розбірливість вимови тексту. В хорі залежить від якості вимови тексту кожним співаючим і хором в цілому. Дикція повинна відповідати характеру твору. 3 метою досягнення ансамблю та чіткості дикції, вимова співаків повинна бути зведена до однаковості. Для тренування артикуляційного апарату рекомендується вдаватись до спеціальних вправ: читати хором слова твору, що вивчається, в довільних темпах без музики; виголошувати текст в заданому ритмі, спів скоромовок, музично-логопедичне розспівування тощо. Орфоепія (гр. орфос - правильний, епос мова) – правильність вимови тексту. Хорове мистецтво – це мистецтво, яке об’єднує музику та поезію. У хорошого хору воєдино злиті вільноплинучий природній вокальний звук та живе виразне слово. Донесення до слухачів поетичного тексту залежить від дикції хору – вимови голосних та приголосних – і орфоепії – додержання вимовних норм (фонетичних і граматичних), які прийняті в даній літературній мові. Від якості дикції значною мірою залежить вокальна сторона виконання. “Хорошо сказанное – наполовину спето” – зазначали М.І. Глінка та Ф.І. Шаляпін. Прийнято розрізняти три види вимови – побутова, сценічна мова, співацьке вимова. Специфіка співацької дикції в нейтралізації голосних, тривалому витримуванні звуку на голосних, вимовлення їх в різних регістрах найбільш наближено, ніж в побутовій мові, у швидкому вимовленні приголосних з віднесенням їх в середині слова до наступного голосного. Характер співацької дикції залежить від характеру музики, змісту твору, його образів. При виконанні швидких творів слід полегшувати силу звуку, слова вимовляти легко, “близько” і дуже активно при мінімальному русі артикуляційного апарату. В драматичних творах, святкових гімнах слова вимовляються значимо, при більш “крупній” артикуляції, а в спокійних, наспівних – текст вимовляється м’яко, в маршових – скандовано, твердо. Всі співаки хору повинні оволодіти навичкою єдиної манери артикуляції. Найчастішим недоліком дикції є нечітка вимова кінців слів, “западання” приголосних, які завершують слово. Інший, досить розповсюджений недолік, – низьке інтонування приголосних, в результаті чого у виконанні виникають “під’їзди”, глісандо на початку звуку, а тому в співі приголосні потрібно вимовляти на висоті голосної, до якої вони прилягають. Особливо це стосується високого регістру. Щодо першого недоліку, співакам потрібно оволодіти прийомом “скидання” дихання, тобто видихати повітря разом з останньою приголосною (в кінці фрази). З метою досягнення чіткої дикції деякі керівники хорів вимагають перебільшеного (“подвоєного”, “потроєного”) вимовлення приголосних. В окремих випадках це допустимо. Але при частому використанні цього прийому виконання втрачає наспівність, кантилену. На якість вимови тексту впливають теситурні умови та сила звуку. Як правило у високій теситурі слова вимовляти складніше, ніж у середній. Найкращі умови для вимови тексту – помірна сила звучності. При виконанні хором творів, написаних у швидких темпах, нелегко досягнути чіткості у вимові. В українській мові 5 основних голосних: а, о, у, е, і; 4 йотованих – я, ю, є, ї та и. Йотовані голосні є складовими, вони складаються з основних, перед якими додається напівголосний звук – -й-, цей звук вимовляється дуже коротко, після чого артикулюється основна голосна (йа – я, йу – ю). Приголосні звуки розпадаються на декілька груп. Сонорні приголосні – м, н, л, р – це звуки, які можна співати, точно інтонувати. Інші приголосні цих якостей не мають. Перші 6 приголосних алфавіту – дзвінкі (б, в, г, д, ж, з) вимовляються за участю голосових зв’язок; всі інші, окрім сонорних, глухі, в їх вимові голосові зв’язки участі не беруть. Спів – це омузичена мова. В її утворенні, як і в розмові беруть участь органи надставної труби. Ця частина голосового апарату, що формує звуки мови називається артикуляційним апаратом, а органи, що входять у його склад – артикуляційними органами: ротова порожнина з язиком, м’яким піднебінням, нижньою щелепою; тверде піднебіння, гортань, губи, зуби. Робота цих органів, що спрямована на утворення звуків мови (голосних та приголосних) називається артикуляцією. Голосні звуки зароджуються в гортані при взаємодії голосових складок та дихання. Утворені при цьому звукові хвилі вільно виливаються через ротоглоточний канал назовні. Формування приголосних відбувається інакше. Вони утворюються в ротовій порожнині. Органи ротової порожнини (язик, м’яке та тверде піднебіння, губи, зуби) створюють перешкоди потоку дихання та звукових хвиль, при цьому утворюються шуми, які ми і називаємо приголосними звуками. Музичними звуками можуть бути тільки такі, в яких виражений основний тон (голосні звуки, що співаються).
|