Опис ар­ти­ку­ля­ції го­ло­сних зву­ків

При ви­мо­ві зву­ку а:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на си­ль­но від­кри­та, гу­би ши­ро­ко від­кри­ті та при­ти­с­не­ні до зу­бів,

ü ши­ро­кий язик ле­жить вни­зу, кін­чик то­р­ка­єть­ся ни­ж­ніх зу­бів,

ü стру­мінь по­ві­т­ря іде че­рез рот.

При ви­мо­ві зву­ку у:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на май­же за­кри­та, гу­би за­ок­ру­г­ле­ні тру­бо­чкою та­си­ль­но ви­тя­г­не­ні впе­ред,за­д­ня ча­с­ти­на язи­ка від­су­не­на на­зад і ви­со­ко під­ня­та до­го­ри,стру­мінь по­ві­т­ря іде че­рез рот.

При ви­мо­ві зву­ку о:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на на­пів­за­кри­та,

ü гу­би окру­г­ле­ні та ви­тя­г­не­ні впе­ред,

ü за­д­ня ча­с­ти­на язи­ка від­су­не­на на­зад і тро­хи під­ня­та до­го­ри,

ü стру­мінь по­ві­т­ря іде че­рез рот.

При ви­мо­ві зву­ку и:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на на­пів­за­кри­та, гу­би роз­сла­б­ле­ні, ку­ти­ки губ

роз­тя­г­не­ні на бо­ки та при­ти­с­не­ні до зу­бів,

ü язик ви­су­не­ний впе­ред і тро­хи під­ня­тий до­го­ри,

ü стру­мінь по­ві­т­ря іде че­рез рот.

При ви­мо­ві зву­ку і:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на на­пів­за­кри­та,

ü гу­би в по­смі­ш­ці (си­ль­но роз­тя­г­не­ні на бо­ки та щіль­но при­ти­с­не­ні до зу­бів),

ü пе­ред­ня та се­ре­д­ня ча­с­ти­ни язи­ка ви­ра­з­но по­су­ва­ють­ся на­пе­ред і

яко­мо­га ви­ще під­ні­ма­ють­ся до­го­ри,

ü стру­мінь по­ві­т­ря іде че­рез рот.

При ви­мо­ві зву­ку е:

ü ро­то­ва по­ро­ж­ни­на си­ль­но від­кри­та, про­су­не­ний упе­ред язик;

ü пе­ред­ня ча­с­ти­на язи­ка тро­хи під­ня­та до твер­до­го під­не­бін­ня;

ü гу­би тро­хи роз­тя­г­не­ні на бо­ки (у по­смі­ш­ці) і при­ти­с­не­ні до зу­бів;

ü стру­мінь по­ві­т­ря про­хо­дить че­рез рот.

Го­ло­сні е, я, ю, ї ви­мо­в­ля­ють­ся від­по­ві­д­но до го­ло­сних е, а, у, і зі шви­д­ким ви­мо­в­лян­ням й.

Го­ло­сний /і/ - са­мий дзві­н­кий із всіх го­ло­сних, він на­ла­ш­то­вує на го­ло­вне ре­зо­ну­ван­ня, до­по­ма­гає зі­бра­ти та при­бли­зи­ти звук (ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся при глу­хо­му за­те­м­не­но­му зву­чан­ні). При ви­мо­ві го­р­тань під­ні­ма­єть­ся і то­му він про­ти­по­ка­за­ний при за­жа­то­му го­р­ло­во­му те­м­б­рі. Спри­яє ство­рен­ню ак­ти­в­ної ата­ки. Утво­рю­єть­ся при зна­ч­но­му ско­ро­чен­ні скла­док, ак­ти­ві­зу­ю­чи їх зми­кан­ня і по­ка­за­ний при си­пін­ні, осо­б­ли­во ко­ли во­но при­су­т­нє як за­ли­ш­ко­ве яви­ще му­та­ці­ї.

Го­ло­сний /й/ - не­зру­ч­ний для спі­ву, йо­го ар­ти­ку­ля­ція по­вя­за­на з на­пру­жен­ням ко­ре­ня язи­ка (мо­же ви­кли­ка­ти або збі­ль­ши­ти за­ти­с­нен­ня го­р­ла та утво­рює го­р­ло­ві при­зву­ки). Для зру­ч­но­с­ті в спі­ві йо­го на­бли­жа­ють до зву­чан­ня /і/.

Го­ло­сний /е/ - за ар­ти­ку­ля­цій­ним скла­дом не зав­жди зру­ч­ний. До­ці­ль­но за­сто­со­ву­ва­ти йо­го у ви­па­д­ках, ко­ли го­лос зву­чить на цьо­му го­ло­сно­му кра­ще, ніж на ін­ших. У ни­зь­ких чо­ло­ві­чих го­ло­сах /е/ бу­ває зру­ч­ним при фо­р­му­ван­ні го­ло­вних зву­ків. Він спри­яє ак­ти­в­ній ата­ці.

Го­ло­сний /а/ - лег­ко під­да­єть­ся окру­г­лен­ню. При ви­мо­ві ро­то­г­ло­то­ч­ний ка­нал при­ймає най­більш пра­ви­ль­ну ру­по­ро­по­ді­б­ну фо­р­му, по­ло­жен­ня го­р­та­ні бли­зь­ке до спі­ва­ць­ко­го. За­вдя­ки цим яко­с­тям /а/ - ча­с­то ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся як ос­но­в­ний го­ло­сний для від­пра­цю­ван­ня во­ка­ль­но­го зву­чан­ня. Він до­по­ма­гає кра­ще, ніж ін­ші го­ло­сні. зві­ль­ни­ти ар­ти­ку­ля­цій­ний апа­рат, ви­яви­ти при­ро­д­ній тембр го­ло­су.

Го­ло­сний /о/ - спри­яє до­б­ро­му під­нят­тю м’я­ко­го під­не­бін­ня, на­во­дить на від­чут­тя "зе­ву" та по­ло­жен­ня гло­т­ки при окру­г­лен­ні зву­ку, до­по­ма­гає знят­тю го­р­лін­ня та за­ти­с­нен­ня. Ре­ко­ме­н­ду­єть­ся при над­мі­р­но бли­зь­ко­му, рі­з­ко­му та пла­с­ко­му зву­чан­ні.

Го­ло­сний /у/ - са­мий гли­бо­кий та те­м­ний го­ло­сний, то­му не за­сто­со­ву­єть­ся при за­гли­б­ле­но­му глу­хо­му зву­чан­ні. При спі­ві /у/ більш ніж при ін­ших го­ло­сних під­ні­ма­єть­ся м’я­ке під­не­бін­ня, роз­ши­рю­єть­ся ро­то­г­ло­то­ч­на тру­б­ка. /У/ ак­ти­ві­зує го­ло­со­ві скла­д­ки, сти­му­лює ро­бо­ту губ, на­во­дить на від­чут­тя при­кри­то­с­ті в вер­х­ньо­му ре­гі­с­т­рі чо­ло­ві­чих го­ло­сів. Ко­ри­с­ний при ро­бо­ті з ди­тя­чи­ми го­ло­са­ми: ак­ти­ві­зує в’я­ле м’я­ке під­не­бін­ня, гу­би та го­ло­со­ві скла­д­ки, до­по­ма­гає по­зба­ви­тись пло­с­ко­го над­мі­р­но бли­зь­ко­го зву­чан­ня, ви­рі­в­нює зву­чан­ня окре­мих пар­тій та хо­ру.

Спі­ва­ць­кий звук не­об­хід­но ви­хо­ву­ва­ти з фо­р­му­ван­ня во­ка­ль­них го­ло­сних. На цих зву­ках на­пра­цьо­ву­ють­ся всі ос­но­в­ні во­ка­ль­ні яко­с­ті го­ло­су. Во­ни по­ви­нні зву­ча­ти окру­г­ле­но, те­м­б­ра­ль­не рі­в­но, на­бли­жа­ю­чись по яко­с­ті во­ка­ль­ної ви­мо­ви один до од­но­го (фо­р­ма­н­та го­ло­сно­го /у/, за­без­пе­чує ви­рі­в­ню­ван­ню, згла­джу­ван­ню ре­гі­с­т­рів).

При ви­ко­нан­ні спе­ці­а­ль­них вправ на го­ло­сні, слід зве­р­та­ти ува­гу на пра­ви­ль­не по­ло­жен­ня ро­та, губ, язи­ка, то­що. Ни­ж­ня ще­ле­па по­ви­нна ру­ха­тись ві­ль­но, без на­пру­ги, язик - роз­сла­б­ле­ний, м’я­кий, то­р­ка­єть­ся кі­н­цем ко­ре­нів пе­ред­ніх зу­бів ни­ж­ньої ще­ле­пи. За­сто­со­ву­ю­чи той чи ін­ший го­ло­сний, ми до­ся­га­є­мо при ро­бо­ті від­пра­цю­ван­ня від­по­ві­д­но­го на­ви­ку. На­при­клад: го­ло­сні /а/, /я/ - ви­хо­ву­ють пра­ви­ль­ну спі­ва­ць­ку по­зи­цію го­р­та­ні; /о/, /у/ - окру­г­ле­не зву­чан­ня; /у/,/ю/,/є/ - ак­ти­в­ну пла­с­ти­ч­ну дію губ, кон­це­н­т­ру­ють звук та зби­ра­ють йо­го. При­кри­тим /и/ - ко­ри­с­ту­ван­ня вер­х­ні­ми ре­зо­на­то­ра­ми, на­пра­в­лен­ня зву­ку впе­ред.