Тре­тя, най­т­ри­ва­лі­ша ста­дія, що ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся

Uuml; по­сту­по­вим збі­ль­шен­ням ді­а­па­зо­ну та си­ли спі­ва­ць­ко­го го­ло­су, те­м­б­ра­ль­ним зба­га­чен­ням. По­сту­по­во зни­ка­ють бо­льо­ві від­чут­тя, охри­п­лість та си­пін­ня. Хло­п­чи­ки по­сту­по­во зви­ка­ють ко­ри­с­ту­ва­ти­ся но­ви­ми ни­ж­ні­ми но­та­ми, ці­л­ком пе­ре­хо­дять на спів в те­си­ту­рі чо­ло­ві­чо­го го­ло­су. Ді­а­па­зон ре-­ре1 і бі­ль­ше. Спо­ча­т­ку го­ло­си їх ще сла­б­кі за си­лою зву­чан­ня, не ви­зна­че­ні за те­м­б­ром, важ­ко від­рі­з­ни­ти ба­ри­тон від те­но­ра.

Ста­дії му­та­ції у ді­в­ча­ток ви­ра­же­ні не­яс­к­ра­во. В них го­ло­си змі­ц­ні­ють­ся і зба­га­чу­ють­ся но­вим те­м­б­ром шви­д­ше, ніж у хло­п­чи­ків і то­му тип і ха­ра­к­тер го­ло­су ви­яв­ля­єть­ся ра­ні­ше, не­зва­жа­ю­чи на те, що го­ло­си ще не ма­ють по­в­но­го ді­а­па­зо­ну. Му­та­ція в се­ре­д­ньо­му три­ває бли­зь­ко пів­то­ра ро­ку, в за­ле­ж­но­с­ті від ін­ди­ві­ду­а­ль­них осо­б­ли­во­с­тей – від де­кі­ль­кох мі­ся­ців до де­кі­ль­кох ро­ків. Спі­ва­ти в цей пе­рі­од мо­ж­на і на­віть ко­ри­с­но, то­му що спів спри­яє роз­ви­т­ку го­ло­со­во­го апа­ра­ту і більш швид­ко­му фо­р­му­ван­ню го­ло­су, але ре­жим – по­мі­р­ний (спів в об­ме­же­но­му ді­а­па­зо­ні без на­пру­ги го­ло­со­во­го апа­ра­ту, по­мі­р­ною си­лою зву­ку без фо­р­су­ван­ня, від­по­чи­нок до­рі­в­нює кі­ль­ко­с­ті ча­су за­тра­че­но­го на спі­в.

b. Усі ди­тя­чі хо­ри за ві­ко­ви­ми озна­ка­ми мо­ж­на по­ді­ли­ти на 3 гру­пи: хор мо­ло­д­шо­го шкі­ль­но­го ві­ку (І-­ІІІ кл.), се­ре­д­ньо­го (ІV-­VІ кл.) і стар­шо­го (VІІ-­ХІ кл.).

Мо­ло­д­ший хор ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся ле­г­ким фа­ль­це­т­ним, не­ве­ли­кої си­ли зву­чан­ням в ме­жах від р до mf. Го­ло­си ді­тей ще не ма­ють яс­к­ра­во ви­ра­же­но­го ін­ди­ві­ду­а­ль­но­го те­м­б­ру. Не­має рі­з­ни­ці між го­ло­са­ми хло­п­чи­ків та ді­в­ча­ток. Ді­ти, які ві­ді­бра­ні для про­фе­сій­но­го на­вчан­ня ма­ють на­сту­п­ний ді­а­па­зон: ди­с­ка­н­ти: мі¹ – соль, ля²; аль­ти: ля ма­лої ок­та­ви – до². У зви­чай­них шко­лах ро­бо­чий ді­а­па­зон мо­ло­д­шо­го хо­ру: до¹ – до, ре². Ре­пе­р­ту­ар скла­да­єть­ся із од­но-, рі­д­ше дво­го­ло­сих тво­рів.

с. Хор се­ре­д­ньо­го шкі­ль­но­го ві­ку від­рі­з­ня­єть­ся ве­ли­кою на­си­че­ні­с­тю і ди­на­мі­ч­ні­с­тю зву­ку. У хло­п­чи­ків у цьо­му ві­ці з’яв­ля­єть­ся гру­д­не зву­чан­ня. У ді­в­ча­ток з’яв­ля­єть­ся тембр жі­но­чо­го го­ло­су. Ді­а­па­зон: со­п­ра­но – до¹ – фа, соль², аль­ти - ля, сі ма­лої ок­та­ви – до, ре². Ви­ко­нав­сь­кі мо­ж­ли­во­с­ті се­ре­д­ньо­го хо­ру до­сить ши­ро­кі. Хор ви­ко­нує 3-4-го­ло­сі го­мо­фон­но-­га­р­мо­ні­ч­ні та по­лі­фо­ні­ч­ні тво­ри.

d. У стар­шо­му хо­рі у ді­в­ча­ток, в ос­но­в­но­му, за­кін­чу­єть­ся фо­р­му­ван­ня го­ло­су. У хло­п­чи­ків, на­впа­ки, йде ак­ти­в­ний про­цес му­та­ці­ї. У пе­рі­од му­та­ції від­бу­ва­єть­ся скла­д­на пе­ре­бу­до­ва всьо­го ор­га­ні­з­му – не­р­во­вої си­с­те­ми, се­р­ця, ди­ха­ль­них ор­га­нів. Бі­ль­шість спе­ці­а­лі­с­тів вва­жає, що спі­ва­ти в пе­рі­од му­та­ції ко­ри­с­но для го­ло­су і не спі­ва­ти слід тіль­ки в са­мий го­с­т­рий пе­рі­од – 3-4 ти­ж­ні. Хо­ри ста­р­ших кла­сів мо­жуть бу­ти мі­ша­ни­ми з об­ме­же­ним ді­а­па­зо­ном (так зва­ні юна­ць­кі хо­ри) та од­но­рі­д­ні ді­в­ча­чі. Ді­а­па­зон те­но­ра: ре ма­лої ок­та­ви – мі¹; ба­са: Сі ве­ли­кої ок­та­ви – до, ре¹. Ді­а­па­зон со­п­ра­но: до¹-­сі²; аль­та: мі, фа ма­лої ок­та­ви. – фа².

В юна­ць­ких хо­рах ду­же ва­ж­ли­во зва­жа­ти на те­си­ту­р­ні умо­ви. В жо­д­но­му ви­па­д­ку не слід три­ва­лий час спі­ва­ти на край­ніх зву­ках ді­а­па­зо­ну, адже в пі­с­ля­му­та­цій­ний пе­рі­од го­ло­си юна­ків не во­ло­ді­ють ве­ли­кою си­лою і во­ка­ль­ною ви­три­ва­лі­с­тю. Си­ла зву­чан­ня: p-mf.

7. Хор (грец. Хо­рос – ра­зом) – в да­в­ньо­гре­ць­ко­му те­а­т­рі хо­ром на­зи­ва­в­ся ан­самбль або гру­па ак­то­рів, зі­бран­ня, що ви­ко­ну­ва­ли тан­ці, су­про­во­джу­ю­чи їх спі­вом та де­кла­ма­ці­є­ю.

Од­нак не ко­ж­не зі­бран­ня спі­ва­ків мо­ж­на на­зва­ти хо­ром. Хор, як ху­до­ж­ній ко­ле­к­тив, не­од­мін­но по­ви­нен во­ло­ді­ти пе­в­ни­ми еле­ме­н­та­ми хо­ро­во­го зву­чан­ня (ан­самбль, стрій, ню­а­н­си то­що).

За О.­Є­го­ро­вим: Хо­ром зветь­ся бі­льш-­менш чи­се­ль­на гру­па спі­ва­ків, які ви­ко­ну­ють во­ка­ль­но-­хо­ро­вий твір.

За К.Пі­г­ро­вим: Хо­ром на­зи­ва­єть­ся ор­га­ні­зо­ва­ний тво­р­чий ко­ле­к­тив спі­ва­ків, який у сво­їй ви­ко­нав­сь­кій ді­я­ль­но­с­ті спря­мо­ва­ний на ідей­но-­ху­до­ж­нє об­слу­го­ву­ван­ня і ви­хо­ван­ня ши­ро­ких на­род­них мас.

За В.Со­ко­ло­вим: Хор – та­кий ко­ле­к­тив, який до­ста­т­ньо во­ло­діє тех­ні­ч­ни­ми та ху­до­ж­ньо-­ви­ра­з­ни­ми за­со­ба­ми хо­ро­во­го ви­ко­нан­ня, не­об­хід­ни­ми для то­го, щоб пе­ре­да­ти ті ду­м­ки та по­чут­тя, той ідей­ний зміст, який за­кла­де­но у тво­рі.

За О.­С­вє­ш­ні­ко­вим: Емо­цій­на на­си­че­ність зву­чан­ня, по­вне ус­ві­до­м­лен­ня те­к­с­ту та ідеї тво­ру плюс тех­ні­ка, не ста­ти­ка, а ди­на­мі­ка, гли­би­на зву­ку, де це не­об­хід­но – ось, що ви­ма­га­єть­ся від су­час­но­го хо­ру...

За П.Че­с­но­ко­вим: Хор – це та­ке зі­бран­ня спі­ва­ю­чих, у зву­ч­но­с­ті яко­го є чі­т­ко врі­в­но­ва­же­ний ан­самбль, чі­т­ко ви­ві­ре­ний стрій та ху­до­ж­ні, чі­т­ко ви­ро­б­ле­ні ню­а­н­си... Хор a cappella яв­ляє со­бою по­в­но­цін­не об’­єд­нан­ня зна­ч­ної кі­ль­ко­с­ті люд­сь­ких го­ло­сів, спро­мо­ж­не пе­ре­да­ти най­то­н­ші від­ті­н­ки по­ру­хів ду­ші, ду­мок та по­чут­тів, ви­сло­в­ле­них у ви­ко­ну­ва­но­му тво­рі.

Уза­галь­ню­ю­чи ці фо­р­му­лю­ван­ня, мо­ж­на да­ти та­ке ви­зна­чен­ня:

Хор – це ко­ле­к­тив спі­ва­ків, ор­га­ні­зо­ва­ний для спі­ль­но­го ви­ко­нан­ня хо­ро­во­го тво­ру, ха­ра­к­те­р­ною озна­кою яко­го є на­яв­ність усіх еле­ме­н­тів хо­ро­вої зву­ч­но­с­ті, ос­но­в­на ме­та яко­го є ідей­но-­ес­те­ти­ч­не ви­хо­ван­ня на­род­них мас.

8. Тип хо­ру – це ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка скла­ду ви­ко­нав­сь­ко­го ко­ле­к­ти­ву за гру­па­ми спі­ва­ць­ких го­ло­сів. Спі­ва­ць­кі го­ло­си ді­лять­ся на три гру­пи: чо­ло­ві­чі, жі­но­чі і ди­тя­чі. Хор, який скла­да­єть­ся із го­ло­сів од­ні­єї гру­пи на­зи­ва­єть­ся од­но­рі­д­ним. Хор, який скла­да­єть­ся із чо­ло­ві­чих і жі­но­чих (або ди­тя­чих) го­ло­сів, або із спі­ва­ць­ких го­ло­сів всіх трьох груп, на­зи­ва­єть­ся мі­ша­ним. По­єд­нан­ня жі­но­чих і ди­тя­чих го­ло­сів мі­ша­но­го хо­ру не ство­рює, адже во­ни спі­ва­ють в од­но­му ре­гі­с­т­рі. В да­ний час у хо­ро­вій прак­ти­ці за­крі­пи­лась кла­си­фі­ка­ція хо­рів за чо­ти­р­ма ти­па­ми: чо­ло­ві­чі, жі­но­чі, ди­тя­чі і мі­ша­ні.

Мі­ша­ний хор. Ді­а­па­зон мі­ша­но­го хо­ру скла­дає бі­ль­ше чо­ти­рьох ок­тав (ля ко­н­то­к­та­ви - до тре­тьої ок­та­ви). У мі­ша­но­му хо­рі ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся як ті­с­не, так і ши­ро­ке роз­та­шу­ван­ня го­ло­сів. Мі­ша­ний хор ви­ко­нує ба­га­то­го­ло­сі га­р­мо­ні­ч­ні і по­лі­фо­ні­ч­ні тво­ри, він во­ло­діє ду­же ве­ли­кою ди­на­мі­кою зву­чан­ня від рр до ff.

Чо­ло­ві­чий хор. Ді­а­па­зон чо­ло­ві­чо­го хо­ру: ля ко­н­т­ро­к­та­ви – до дру­гої ок­та­ви. Най­більш ха­ра­к­те­р­не для чо­ло­ві­чо­го хо­ру ті­с­не роз­та­шу­ван­ня го­ло­сів, але не­рі­д­ко за­сто­со­ву­єть­ся і ши­ро­ке роз­та­шу­ван­ня ако­р­дів. Чо­ло­ві­чі хо­ри во­ло­ді­ють ве­ли­кою ди­на­мі­кою зву­чан­ня від рр до ff, яс­к­ра­ви­ми те­м­б­ра­ль­ни­ми ба­р­ва­ми. Пар­тія те­но­рів чо­ло­ві­чо­го хо­ру є про­ві­д­ним ме­ло­ди­ч­ним го­ло­сом. Чо­ло­ві­чі хо­ри рі­з­но­ма­ні­т­ні за сво­їм ви­ко­нав­сь­ким про­фі­ле­м. Іс­ну­ють ака­де­мі­ч­ні чо­ло­ві­чі ка­пе­ли, на­род­ні чо­ло­ві­чі хо­ри, ан­са­м­б­лі пі­с­ні і тан­цю то­що. У ба­га­тьох на­ро­дів чо­ло­ві­чі хо­ри скла­да­ють ос­но­ву на­ці­о­на­ль­ної хо­ро­вої куль­ту­ри.

Жі­но­чий хор. Жі­но­чий хор має ді­а­па­зон: мі, фа ма­лої ок­та­ви - до тре­тьої ок­та­ви. У жі­но­чо­му хо­рі ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся як ті­с­не, так і ши­ро­ке роз­та­шу­ван­ня го­ло­сів. Але ши­ро­ке роз­та­шу­ван­ня зу­стрі­ча­єть­ся до­сить рі­д­ко, в окре­мих ако­р­дах, най­більш ча­с­то зу­стрі­ча­єть­ся мі­ша­не і ті­с­не роз­та­шу­ван­ня го­ло­сів. У по­лі­фо­ні­ч­них тво­рах не­рі­д­ко ви­ни­кає пе­ре­хре­щен­ня го­ло­сів. Зу­стрі­ча­ють­ся 6-8-го­ло­с­ні тво­ри для жі­но­чо­го хо­ру.

Вид хо­ру – ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка ви­ко­нав­сь­ко­го ко­ле­к­ти­ву або тво­ру за кі­ль­кі­с­тю са­мо­стій­них хо­ро­вих пар­тій. Хо­ри бу­ва­ють од­но-, дво-, три­го­ло­сі то­що. Дво­го­ло­сий і три­го­ло­сий ви­клад хо­ро­вих тво­рів ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ний як в го­мо­фон­но-­га­р­мо­ні­ч­ній, так і в по­лі­фо­ні­ч­ній му­зи­ці. Чо­ти­ри­го­ло­сий ви­клад яв­ля­єть­ся кла­си­ч­ною фо­р­мою фа­к­ту­ри в мі­ша­но­му хо­рі. Є тво­ри, на­пи­са­ні на 12 і бі­ль­ше го­ло­сів, най­ча­с­ті­ше це ба­га­то­хо­р­ні тво­ри. У пе­рі­од роз­кві­ту по­лі­фо­нії стро­го­го сти­лю ком­по­зи­то­ри ство­рю­ва­ли хо­ро­ві тво­ри на 16, 20, 24 і бі­ль­ше го­ло­сів. У хо­ро­вій лі­те­ра­ту­рі є тво­ри, роз­ра­хо­ва­ні на ви­ко­нан­ня дво­ма, трьо­ма, чо­ти­рь­ма і бі­ль­ше са­мо­стій­ни­ми хо­ра­ми. Та­кі тво­ри на­зи­ва­ють­ся дво­-три­хо­р­ни­ми і т.д. Най­да­в­ні­шою фо­р­мою двох­ор­ної ком­по­зи­ції є ан­ти­фон – на­спів, який ви­ко­ну­єть­ся по­че­р­го­во дво­ма хо­ра­ми. Ба­га­то­хо­р­ні тво­ри ство­рю­ва­лись у пе­рі­од роз­кві­ту кла­си­ч­ної по­лі­фо­нії стро­го­го сти­лю. Скла­ди хо­рів в ба­га­то­хо­р­них тво­рах мо­жуть бу­ти най­рі­з­но­ма­ні­т­ні­ши­ми.

9. За кі­ль­кі­с­тю спі­ва­ків, що скла­да­ють хор, роз­рі­з­ня­ють ве­ли­кі, се­ре­д­ні і ма­лі хо­ри. Най­менший склад хо­ро­вої пар­тії – 3-4 спі­ва­ки. Це по­яс­ню­єть­ся за­сто­су­ван­ням в хо­рі ла­н­цю­го­во­го ди­хан­ня. Як­що пар­тія скла­да­ла­ся б із двох осіб, то в мо­мент по­но­в­лен­ня ди­хан­ня од­ним із спі­ва­ків дру­гий за­ли­ши­в­ся б в ста­ні со­лі­с­та, що про­ти­рі­чить при­ро­ді хо­ро­во­го спі­ву. Звід­си мі­ні­ма­ль­ний склад мі­ша­но­го хо­ру – 12-16 осіб. Та­кий хор мо­же ви­ко­ну­ва­ти тіль­ки ті тво­ри, в яких не­має divisi (по­дво­єн­ня) в пар­ті­ях. В да­ний час мі­ні­ма­ль­ний склад хо­ру – 16-20 спі­ва­ків. Се­ре­д­ній склад хо­ру – 30-60 осіб. Тут в пар­ті­ях мо­ж­ли­ве divisi. Ве­ли­кий хор – 80-120 осіб. Ма­к­си­ма­ль­ний склад хо­ру – 120-130 спі­ва­ків. По­да­ль­ше збі­ль­шен­ня скла­ду хо­ру не спри­яє по­кра­щен­ню йо­го ви­ко­нав­сь­ких яко­с­тей. Хор втра­чає гну­ч­кість, ру­х­ли­вість, ри­т­мі­ч­ну чі­т­кість, ан­самбль стає роз­пли­в­ча­тим, тембр пар­тій менш ці­ка­вим. Для ви­сту­пів на свя­т­ко­вих збо­рах, свя­тах пі­с­ні ство­рю­ють­ся ба­га­то­чи­се­ль­ні зве­де­ні хо­ри, які скла­да­ють­ся із ве­ли­кої кі­ль­ко­с­ті ви­ко­нав­ців. Так, на тра­ди­цій­них свя­тах пі­с­ні ви­сту­па­ють зве­де­ні хо­ри, які об’­єд­ну­ють де­ся­т­ки ама­тор­сь­ких та про­фе­сій­них ко­ле­к­ти­вів. Для та­ких хо­рів під­би­ра­ють не ду­же скла­д­ні “пла­ка­т­ні” тво­ри. Ке­ру­ван­ня ба­га­то­ти­ся­ч­ни­ми хо­ра­ми має свої осо­б­ли­во­с­ті і скла­д­но­с­ті, в ос­но­в­но­му, аку­с­ти­ч­но­го по­ряд­ку, по­в’я­за­ні перш за все з від­пра­цю­ван­ням ри­т­мі­ч­но­го ан­са­м­б­лю.

10. Якість зву­чан­ня хо­ро­во­го ко­ле­к­ти­ву за­ле­жить не тіль­ки від кі­ль­ко­с­ті ви­ко­нав­ців та їх­ніх во­ка­ль­них да­них, але й від пра­ви­ль­но­го роз­та­шу­ван­ня на кон­це­р­т­ній пло­ща­д­ці всьо­го хо­ру та окре­мих йо­го го­ло­сів. Го­ло­вний прин­цип – зру­ч­ність та вза­є­мо­до­по­мо­га, осо­б­ли­во в ди­тя­чих та са­мо­ді­я­ль­них ко­ле­к­ти­вах. Окре­мі го­ло­си рі­з­них пар­тій в хо­рі по­трі­б­но роз­та­шо­ву­ва­ти так, щоб усі го­ло­си ко­ж­ної пар­тії від­по­ві­да­ли од­на од­ній сво­ї­ми те­м­б­ра­ми, зву­ко­ви­ми ді­а­па­зо­на­ми то­що. Мі­с­це чле­нів хо­ро­во­го ко­ле­к­ти­ву під час під­го­то­в­чої ро­бо­ти і під час кон­це­р­т­них ви­сту­пів зав­жди має бу­ти по­стій­ним. Не ме­н­ше зна­чен­ня для за­без­пе­чен­ня най­кра­щої зву­ч­но­с­ті хо­ру ма­ють аку­с­ти­ч­ні вла­с­ти­во­с­ті при­мі­щен­ня, де спі­ває хор. Ні­ко­ли не слід роз­та­шо­ву­ва­ти ко­ле­к­тив в од­ній пло­щи­ні. Чо­ло­ві­чі пар­тії по­трі­б­но ста­ви­ти ви­ще жі­но­чих, а жі­но­чі – в два ря­ди, один ви­ще від од­но­го. Для хо­ро­шої зву­ч­но­с­ті слід роз­та­шо­ву­ва­ти хо­ро­вий ко­ле­к­тив у ви­гля­ді не­ве­ли­ко­го пів­ко­ла, або по пря­мій лі­нії з не­ве­ли­ки­ми за­ок­ру­г­лен­ня­ми по кра­ях:

Рі­з­ні скла­ди хо­рів по­тре­бу­ють рі­з­но­го роз­та­шу­ван­ня го­ло­сів. На­при­клад, в ди­тя­чо­му ко­ле­к­ти­ві до­ці­ль­но роз­ді­ля­ти пе­р­щі го­ло­си від дру­гих, роз­та­шо­ву­ю­чи між ни­ми тре­ті; ка­ме­р­ні хо­ри мо­жуть роз­та­шо­ву­ва­тись по­ква­р­те­т­но то­що.

Як­що хо­ро­ві тво­ри ви­ко­ну­ють­ся із су­про­во­дом, то ін­стру­мент (фо­р­те­пі­а­но чи ор­кестр – сим­фо­ні­ч­ний, на­род­ний) роз­та­шо­ву­єть­ся по­пе­ре­ду, а хо­ро­вий ко­ле­к­тив – не­ве­ли­ким пів­ко­лом по­за­ду. Як­що є тан­цю­ва­ль­на гру­па (ан­самбль пі­с­ні та тан­цю), то на ава­н­с­це­ні – тан­цю­ва­ль­на гру­па, да­лі – ор­кестр, а по­за­ду – хор.

11. За­пис му­зи­ч­но­го тво­ру у ви­гля­ді уста­но­в­ле­ної хо­ро­вої пар­ти­ту­ри з’яв­и­в­ся у дру­гій по­ло­ви­ні VI ст. Пар­ти­ту­рою зветь­ся та­кий за­пис ба­га­то­го­ло­с­но­го тво­ру, ко­ли для ко­ж­ної пар­тії від­во­дить­ся окре­мий но­т­ний ря­док і ко­ж­ний із ря­д­ків мі­с­тить­ся один під од­ним. Пар­ти­ту­ра за­пи­су­єть­ся на 1, 2, 3, 4 і бі­ль­ше но­то­но­с­цях. Пар­тія со­п­ра­но і аль­тів – в скри­п­ко­во­му клю­чі, те­но­рів і ба­сів – в ба­со­во­му, але в трьох -, чо­ти­рьох - та бі­ль­ше лі­ній­них пар­ті­ту­рах пар­тія те­но­ра мо­же для зру­ч­но­с­ті (щоб не пи­са­ти ба­га­то до­да­т­ко­вих лі­ній у ви­со­ко­му ре­гі­с­т­рі) за­пи­су­ва­ти­ся в скри­п­ко­во­му клю­чі, а зву­ча­ти на ок­та­ву ни­ж­че.