ТЕ­МА 4. ХОР ЯК ВО­КА­ЛЬ­НА ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЯ

1. Всі ор­га­ни, що бе­руть участь у го­ло­со­у­т­во­рен­ні, в ці­ло­му утво­рю­ють го­ло­со­вийапа­ра­т­. ­До йо­го скла­ду вхо­дять: ро­то­ва та но­со­ва по­ро­ж­ни­ни, гло­т­ка, го­р­тань з го­ло­со­ви­ми зв’я­з­ка­ми, тра­хея, бро­н­хи, ле­ге­ні, гру­д­на клі­т­ка з ди­ха­ль­ни­ми м’я­за­ми і ді­а­ф­ра­г­мою та центра­ль­на не­р­во­ва си­с­те­ма.

Ор­га­ни, що бе­руть участь у го­ло­со­у­т­во­рен­ні, є тех­ні­ч­ни­ми ви­ко­нав­ця­ми на­ка­зів, які ідуть від центра­ль­ної не­р­во­вої си­с­те­ми, в ре­зуль­та­ті її скла­д­ної ді­я­ль­но­с­ті при спі­ві. Ор­га­ном, де від­бу­ва­єть­ся за­ро­джен­ня зву­ку є го­р­тань. Во­на роз­та­шо­ва­на по се­ре­д­ній лі­нії шиї в пе­ред­ньо­му її від­ді­лі і яв­ляє со­бою тру­б­ку, вер­х­ній отвір якої, від­кри­ва­єть­ся в по­ро­ж­ни­ну гло­т­ки, а ни­ж­ній – без­по­се­ре­д­ньо про­до­в­жу­єть­ся в тра­хе­ю. Го­р­тань ви­ко­нує по­трій­ну фу­н­к­цію: ди­ха­ль­ну, за­хи­с­ну та го­ло­со­ву, і має скла­д­ну бу­до­ву. Її ос­но­ву скла­да­ють хря­щі, що з’єд­ну­ють­ся між со­бою ру­хо­мо за до­по­мо­гою су­г­ло­бів та зв’я­зок, пе­ре­пле­те­них з се­ре­ди­ни та на­зо­в­ні м’я­за­ми. Вну­т­рі­шня по­ве­р­х­ня го­р­та­ні ви­сте­ле­на сли­зо­вою обо­ло­н­ко­ю. Го­ло­вним хря­щем го­р­та­ні є щи­то­по­ді­б­ний, що ви­зна­чає її роз­мір (у чо­ло­ві­ків - ви­ступ на пе­ред­ньо­му краї шиї у ви­гля­ді ка­ди­ка “ а­да­мо­ве яб­лу­ко ” - у ба­сів зна­ч­ний, у те­но­рів – мен­ший та ма­ло­по­мі­т­ний). Пе­р­с­т­не­по­ді­б­ний хрящ у ни­ж­ній ча­с­ти­ні го­р­та­ні та дві па­ри че­р­па­ку­ва­тих хря­щів, що при­во­дять у ко­ли­ван­ня го­ло­со­ві зв’я­з­ки.

Під час ди­хан­ня вхід у го­р­тань від­кри­тий. При ла­рин­го­ско­пі­ч­но­му огля­ді мо­ж­на по­ба­чи­ти з обох бо­ків си­ме­т­ри­ч­но роз­та­шо­ва­ні два ви­сту­пи сли­зо­вої обо­ло­н­ки (один над дру­гим). Між ни­ми не­ве­ли­ч­кі си­ме­т­ри­ч­ні за­гли­б­лен­ня – мо­р­га­ні­є­вішлу­но­ч­ки. Вер­х­ні ви­сту­пи на­зи­ва­ють­ся не­спра­в­ж­ні­ми скла­д­ка­ми, ни­ж­ні – іс­тин­ни­ми го­ло­со­ви­ми скла­д­ка­ми.

Го­ло­со­ві скла­д­ки як і вся сли­зо­ва - це “ри­х­ла” з’єд­ну­ва­ль­на тка­ни­на за­лоз, що скла­да­єть­ся зі сла­бо роз­ви­не­них м’я­зів, які зми­ка­ють ці скла­д­ки. При го­ло­со­у­т­во­рен­ні за­ло­зи зво­ло­жу­ють го­ло­со­ві скла­д­ки. Го­ло­со­ві скла­д­ки в ста­ні спо­кою утво­рю­ють три­ку­т­ну щі­ли­ну (при ди­хан­ні), яка на­зи­ва­єть­ся го­ло­со­вою щі­ли­но­ю. При го­ло­со­у­т­во­рен­ні го­ло­со­ві зв’я­з­ки зми­ка­ють­ся, го­ло­со­ва щі­ли­на за­кри­ва­є­ть­ся. По­ве­р­х­ня го­ло­со­вих скла­док вкри­та щіль­ним ела­с­ти­ч­ним во­ло­к­ном пе­р­лин­но­го ко­льо­ру. Го­ло­со­ві скла­д­ки по­ді­ля­ють по­ро­ж­ни­ну го­р­та­ні ні­би на два від­ді­ли: над­скла­д­ко­ві та під­ск­ла­д­ко­ві. Всі м’я­зи го­р­та­ні по­ді­ля­ють­ся на вну­т­рі­шні та зо­в­ні­ш­ні. Вну­т­рі­шні зми­ка­ють го­ло­со­ву щі­ли­ну, зо­в­ні­ш­ні – з’єд­ну­ють її зве­р­ху з під’­язи­ч­ною кі­с­т­кою, а зни­зу з гру­д­ною кі­с­т­ко­ю. Во­ни та­кож під­нма­ють і опу­с­ка­ють всю го­р­тань, фі­к­су­ю­чи її на від­по­ві­д­ну ви­со­ту. Зни­зу го­р­тань без­по­се­ре­д­ньо пе­ре­хо­дить в ди­ха­ль­не го­р­ло або тра­хе­ю.

Тра­хея яв­ляє со­бою тру­б­ку, що скла­да­єть­ся з хря­що­вих не­за­мк­не­них на­зад кі­лець. Ці хря­що­ві пла­с­ти­н­ки та­кож пе­ре­пле­те­ні між со­бою м’я­за­ми. Тра­хея пе­ре­хо­дить у два ве­ли­ких бро­н­хи, які де­ре­во­по­ді­б­но роз­га­лу­жу­ю­чись, пе­ре­тво­рю­ють­ся на більш дрі­б­ни. Са­мі ма­ле­нь­кі - бро­н­хі­о­ли за­кін­чу­ють­ся пу­хи­р­ця­ми, в яких від­бу­ва­єть­ся га­зо­об­мін. Бро­н­хи є ос­но­вою ле­ге­нів, які роз­мі­щу­ють­ся в ге­р­ме­ти­ч­но ізо­льо­ва­ній від ото­чу­ю­чо­го се­ре­до­ви­ща гру­д­ній клі­т­ці.

Гру­д­на клі­т­ка спе­ре­ду скрі­п­ле­на з гру­д­ною кі­с­т­кою, зза­ду з хре­б­том. Хре­бет з’єд­на­ний з гру­д­ною кі­с­т­кою ду­го­по­ді­б­ни­ми ре­б­ра­ми. Кі­с­тях гру­д­ної клі­т­ки опо­ви­тий па­р­ни­ми м’я­за­ми, що бе­руть участь у ди­хан­ні. Од­на па­ра м’я­зів – при вди­ху (вди­ха­те­лі) під­ні­ма­ють ду­ги ре­бер і тим са­мим роз­ши­рю­ють по­ро­ж­ни­ну гру­д­ної клі­т­ки. Дру­га па­ра (ви­ди­ха­те­лі) опу­с­кає ре­б­ра, тоб­то здій­с­нює ви­дих. Ді­а­ф­ра­г­ма або гру­до­че­ре­в­на пе­ре­ти­н­ка – це ду­же мі­ц­ний м’я­зо­вий ор­ган, який від­ді­ляє гру­д­ну по­ро­ж­ни­ну від че­ре­в­но­ї. Ді­а­ф­ра­г­ма ре­гу­лює шви­д­кість ви­то­ку по­ві­т­ря та під­ск­ла­до­ч­ний тиск при утво­рен­ні зву­ку та йо­го си­ли. Ро­то­ва по­ро­ж­ни­на: її бо­ко­ви­ми сті­н­ка­ми є що­ки, дно за­по­в­нює язик, пе­ред­ню сті­н­ку утво­рю­ють гу­би. Сте­лю утво­рює кі­с­т­ко­ва пла­с­ти­н­ка, що від­ді­ляє ро­то­ву по­ро­ж­ни­ну від но­со­вої (тве­р­де під­не­бін­ня), яке пе­ре­хо­дить в на­пря­м­ку до го­р­та­ні в м’я­ке під­не­бін­ня. М’я­ке під­не­бін­ня за­кін­чу­єть­ся ма­ле­нь­ким ви­сту­пом-­язи­ч­ком, який ра­зом з ко­ре­нем язи­ка, під­ні­ма­ю­чись, утво­рює “зев”. Тве­р­де та м’я­ке під­не­бін­ня ра­зом з пе­ред­ні­ми зу­ба­ми утво­рю­ють ку­пол.

2. В аку­с­ти­ці ре­зо­на­то­ром на­зи­ва­єть­ся по­ро­ж­ни­на, за­клю­че­на в пру­ж­ні сті­н­ки, яка від­гу­ку­єть­ся на пе­в­ні зву­ко­ві то­ни. У во­ка­ль­ній прак­ти­ці при­йн­я­то роз­рі­з­ня­ти вер­х­ні і ни­ж­ні ре­зо­на­то­ри. Вер­х­ні ре­зо­на­то­ри ле­жать ви­ще го­р­та­ні: гло­т­ка, рот, ніс, при­да­т­ко­ві по­ро­ж­ни­ни но­са, ли­це­вий кі­с­тяк; ни­ж­ні ре­зо­на­то­ри – по­ро­ж­ни­ни, які ле­жать ни­ж­че гло­т­ки: ча­с­ти­на го­р­та­ні, тра­хея, бро­н­хи та гру­д­на клі­т­ка. Ни­ж­ні ре­зо­на­то­ри впли­ва­ють не тембр, спри­я­ють під­ви­щен­ню ак­ти­в­но­с­ті го­ло­со­вих зв’я­зок, при най­меншій за­тра­ті ене­р­гі­ї. Від­чут­тя спі­ва­ком ві­б­ра­цій гру­д­но­го ре­зо­на­то­ра сві­д­чить про по­в­но­ту зву­чан­ня го­ло­су, осо­б­ли­во йо­го ни­ж­ніх то­нів. По­ро­ж­ни­на ро­та має зна­чен­ня для фо­р­му­ван­ня спі­ва­ць­ко­го го­ло­су при утво­рен­ні го­ло­сних і при­го­ло­с­них. Під час спі­ву м’я­ке під­не­бін­ня пе­ре­кри­ває вхід у но­со­гло­т­ку. Як­що пе­ре­крит­тя не­по­в­не, звук на­бу­ває но­со­вий від­ті­нок. При­да­т­ко­ві по­ро­ж­ни­ни но­са та­кож бе­руть участь у ре­зо­ну­ван­ні. Від­чут­тя ре­зо­на­н­с­них явищ яв­ля­єть­ся ін­ди­ка­то­ром хо­ро­шої ор­га­ні­за­ції спі­ва­ць­ко­го апа­ра­ту, спри­яє зна­хо­джен­ню ви­со­ко­го, яс­к­ра­во­го, польо­т­но­го зву­ку. Та­ким чи­ном, ві­б­ра­ції, що утво­рю­ють­ся в цих по­ро­ж­ни­нах є не при­чи­ною, а на­с­лід­ком хо­ро­шо­го зву­чан­ня го­ло­су.

3. Ді­а­па­зон – зву­ко­вий об’­єм го­ло­су до­ро­с­ло­го спі­ва­ка. Він скла­дає при­бли­з­но дві ок­та­ви. Ро­бо­чий ді­а­па­зон – най­більш вжи­ва­ний го­ло­со­вий об­сяг, який скла­дає пів­то­ри ок­та­ви. Зву­ко­вий об’­єм го­ло­су не од­но­рі­д­ний, він по­ді­ля­єть­ся на ре­гі­с­т­ри.

Ре­гістр – по­слі­до­в­ний ряд од­но­рі­д­них зву­ків, які від­тво­рю­ють­ся од­ним ме­ха­ні­з­мом го­ло­со­у­т­во­рен­ня. Роз­рі­з­ня­ють 2 ти­пи ро­бо­ти го­ло­со­во­го апа­ра­ту, які від­по­ві­да­ють гру­д­но­му ре­гі­с­т­ру і фа­ль­це­ту. Гру­д­ний ре­гістр ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся по­вним за­ми­кан­ням го­ло­со­вої щі­ли­ни, при фа­ль­це­ті за­ми­кан­ня го­ло­со­вої щі­ли­ни не­по­в­не, зв’я­з­ки ві­б­ру­ють ли­ше ві­ль­ни­ми се­ре­д­ні­ми кра­я­ми. Фа­ль­цет сла­б­ший, бі­д­ні­ший за те­м­б­ром, ніж гру­д­ний ре­гістр.

Мі­ша­ний ре­гістр ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся по­єд­нан­ням еле­ме­н­тів гру­д­но­го і фа­ль­це­т­но­го (го­ло­вно­го) го­ло­со­у­т­во­рен­ня. Про­тя­гом всьо­го ді­а­па­зо­ну спі­ва­ки ко­ри­с­ту­ють­ся мі­ша­ною фо­р­мою го­ло­со­у­т­во­рен­ня. На ме­жах ре­гі­с­т­рів зна­хо­дять­ся зо­ни зву­ків, на яких від­бу­ва­єть­ся пе­ре­бу­до­ва го­ло­со­во­го апа­ра­ту – пе­ре­хі­д­ні но­ти. Ці зо­ни чу­ти у спі­ва­ків, які спі­ва­ють на­ту­ра­ль­ни­ми го­ло­са­ми, не ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи при­йо­мів згла­джу­ван­ня ре­гі­с­т­рів. На пе­ре­хі­д­них но­тах го­лос стає тьмя­ним, менш стій­ким, ні­би “за­па­да­є” (осо­б­ли­во це по­мі­т­но у спі­ва­ків-­по­ча­т­кі­в­ців), а прой­шо­в­ши цю зо­ну, по­чи­нає зву­ча­ти зно­ву яс­к­ра­во, але в но­во­му за­ба­р­в­лен­ні. Чо­ло­ві­чі го­ло­си ма­ють два ре­гі­с­т­ри: гру­д­ний і го­ло­вний; жі­но­чі – три: гру­д­ний, ме­ді­ум і го­ло­вний. Від­по­ві­д­но і зон пе­ре­хі­д­них нот у чо­ло­ві­ків – од­на, у жі­нок – дві. У жі­но­чих го­ло­сів більш по­мі­т­ний “пе­ре­лом” го­ло­су при пе­ре­хо­ді від гру­д­но­го ре­гі­с­т­ру до ме­ді­у­му. Пе­ре­хід від се­ре­д­ньо­го ре­гі­с­т­ру до вер­х­ньо­го менш по­мі­т­ний. Вер­х­ній ре­гістр у жі­нок – це мі­ша­ний ре­гістр з пе­ре­ва­гою го­ло­вно­го зву­чан­ня. Він ди­на­мі­ч­ні­ший і ба­га­т­ший за те­м­б­ром, ніж фа­ль­цет у чо­ло­ві­ків. Фа­ль­цет зу­стрі­ча­єть­ся у ко­ло­ра­ту­р­них со­п­ра­но на край­ніх вер­х­ніх зву­ках (мі, фа³), які на­зи­ва­ють­ся “флей­то­ви­ми зву­ка­ми”. Фа­ль­цет у чо­ло­ві­ків роз­ши­рює ді­а­па­зон, при­бли­з­но на­по­ло­ви­ну ок­та­ви вго­ру і мо­же опу­с­ка­ти­ся вниз до се­ре­ди­ни гру­д­но­го ре­гі­с­т­ру. В со­ль­но­му спі­ві чо­ло­ві­чі го­ло­си ви­ко­ри­с­то­ву­ють фа­ль­цет не ду­же ча­с­то. В хо­ро­во­му зву­чан­ні фа­ль­цет дає кра­си­вий звук і є не­об­хід­ним при­йо­мом. Ним, на­при­клад, ча­с­то ко­ри­с­ту­ють­ся те­но­ри у вер­х­ньо­му ре­гі­с­т­рі. Для ко­ж­но­го ти­пу го­ло­су ха­ра­к­те­р­ні свої осо­б­ли­во­с­ті зву­чан­ня і свої ме­жі ре­гі­с­т­рів. Знан­ня цих особ­ли­во­с­тей ва­ж­ли­ве для ви­зна­чен­ня ти­пу го­ло­су і для йо­го роз­ви­т­ку.

4. Те­си­ту­ра – ви­со­т­не по­ло­жен­ня зву­ків ме­ло­дії по від­но­шен­ню до ді­а­па­зо­ну го­ло­су. Те­си­ту­ра мо­же бу­ти се­ре­д­ня, ви­со­ка і ни­зь­ка, зру­ч­на або не­зру­ч­на. Те­си­ту­ра зру­ч­на, як­що го­лос зву­чить ві­ль­но і кра­си­во. Як­що в про­це­сі спі­ву го­лос зву­чить на­пру­же­но, ху­до­ж­ньо-­ви­ра­з­ні і тех­ні­ч­ні за­вдан­ня де­якою мі­рою пе­ре­ви­щу­ють при­ро­д­ні спі­ва­ць­кі мо­ж­ли­во­с­ті го­ло­су – те­си­ту­ра вва­жа­єть­ся не­зру­ч­но­ю.

Як­що хо­ро­ва пар­тія роз­та­шо­ва­на в ви­со­кій те­си­ту­рі по­трі­б­но слід­ку­ва­ти за при­кри­ті­с­тю зву­ка, уни­ка­ти йо­го фо­р­су­ван­ня. У ни­зь­кій те­си­ту­рі - не­об­хід­но зве­р­та­ти ува­гу на щіль­ність зву­ка, йо­го ви­ра­з­ність. В усіх ви­па­д­ках ви­зна­ч­ну роль ві­ді­грає осо­би­с­тий слу­хо­вий ко­н­т­роль за зву­чан­ням не тіль­ки ке­рі­в­ни­ка хо­ру, але й ко­ж­но­го йо­го уча­с­ни­ка.

Ос­но­в­на ква­лі­фі­ка­ція спі­ва­ць­ких го­ло­сів (со­п­ра­но, альт, те­нор, бас) скла­лись в хо­ро­во­му ми­с­те­ц­т­ві в ХІV ст. в про­це­сі роз­ви­т­ку ба­га­то­го­ло­с­но­го спі­ву. В ХІІ-­ХІ­ІІ ст. з’яв­ля­єть­ся ди­с­кант (пі­з­не­лат. Discantus: dis – ві­до­кре­м­ле­не, cantus – спів), го­лос, що ви­ко­ну­вав го­ло­вну ме­ло­дію (cantus firmus). Пі­з­ні­ше йо­го ста­ли на­зи­ва­ти те­но­ром (лат. tenere – три­ма­ти). Зго­дом до цих двох го­ло­сів при­єд­на­в­ся контр­те­нор, який по мі­рі мо­ж­ли­во­с­тей, спі­вав або ви­ще, або ни­ж­че те­но­ра. Од­нак, ду­же шви­д­ко, в зв’я­з­ку з над­мі­р­ни­ми ви­мо­га­ми, що пред’яв­ля­ли­ся до го­ло­сів що­до їх ді­а­па­зо­ну, він був по­ді­ле­ний на два – бас (італ. basso - ни­зь­кий) та альт, на­зва­ний так то­му, що був роз­та­шо­ва­ний ви­ще те­но­ра (італ. altus – ви­со­кий).Зна­ч­но пі­з­ні­ше ви­ник роз­по­діл вер­х­ньо­го го­ло­су на більш ви­со­кий – со­п­ра­но (італ. sopra – над) та менш ви­со­кий, що отри­мав на­зву се­ре­д­ньо­го – ме­ц­цо-­со­п­ра­но.

Альт в іта­лій­сь­кій шко­лі став на­зи­ва­ти­ся ко­н­т­ра­ль­то. В ба­га­тьох пар­ти­ту­рах ста­рих іта­лій­сь­ких май­с­т­рів за­мість при­йн­я­то­го те­пер на­ймену­ван­ня жі­но­чо­го го­ло­су альт збе­рі­г­ла­ся на­зва - ко­н­т­ра­ль­то.

Остан­нім ві­до­кре­ми­в­ся в са­мо­стій­ний тип го­ло­су – ба­ри­тон. Ни­зь­кий те­нор дав по­ча­ток лі­ри­ч­но­му ба­ри­то­но­ві, а ви­со­кий бас – дра­ма­ти­ч­но­му. В пар­ти­ту­рах і кла­ві­рах пе­ре­ва­ж­но фі­к­су­ють­ся тіль­ки ти­по­ві на­зви го­ло­сів. Хо­ро­ві го­ло­си - со­п­ра­но пе­р­ше та дру­ге, аль­ти па­р­ші та дру­гі, те­но­ри пе­р­ші та дру­гі, ба­си пе­р­ші та дру­гі, ок­та­ві­с­ти. Со­ль­ні го­ло­си - со­п­ра­но, ме­ц­цо-­со­п­ра­но, ко­н­т­ра­ль­то, те­но­ри, ба­ри­то­ни, ба­си.

В те­пе­рі­ш­ній час роз­рі­з­ня­ють:

ü со­п­ра­но – ко­ло­ра­ту­р­не, лі­ри­ч­не, дра­ма­ти­ч­не, лі­ри­ко-­ко­ло­ра­ту­р­не, лі­ри­ко-­дра­ма­ти­ч­не,

ü ме­ц­цо-­со­п­ра­но – лі­ри­ч­не та дра­ма­ти­ч­не,

ü ко­н­т­ра­ль­то,

ü те­нор – лі­ри­ч­ний, дра­ма­ти­ч­ний, лі­ри­ко-­дра­ма­ти­ч­ний, аль­ті­но,

ü ба­ри­тон – лі­ри­ч­ний та дра­ма­ти­ч­ний,

ü бас – ви­со­кий, ни­зь­кий, ок­та­віст (ви­со­кий, центра­ль­ний, про­фу­н­до).

5. Спі­ва­ць­кі го­ло­си ма­ють рі­з­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки. Од­но­рі­д­ні та бли­зь­кі за те­м­б­ром, а та­кож за об’­ємом ді­а­па­зо­ну го­ло­си по­єд­ну­ють­ся в хо­ро­ві пар­ті­ї.

Хо­ро­ва пар­тія - гру­па од­но­рі­д­них го­ло­сів в хо­рі, які в уні­сон ви­ко­ну­ють свою ме­ло­дію - ча­с­ти­ну хо­ро­во­го тво­ру.

Пра­ви­ль­не фо­р­му­ван­ня ко­ж­ної хо­ро­вої пар­тії - не­об­хід­на умо­ва ство­рен­ня хо­ру. Ос­но­в­ні ви­мо­ги до хо­ро­вої пар­тії:

а/ во­ло­дін­ня по­вним ді­а­па­зо­ном да­но­го го­ло­су;

б/ во­ло­дін­ня хо­ро­ви­ми фа­р­ба­ми, на­яв­ні­с­тю м’я­ких лі­ри­ч­них і си­ль­них дра­ма­ти­ч­них го­ло­сів.

Пра­цю­ю­чи з хо­ро­вою пар­ті­єю ди­ри­гент по­ви­нен до­ся­г­ти єд­но­с­ті і кра­си зву­чан­ня, вмі­ло ви­ко­ри­с­та­ти по­зи­ти­в­ні мо­ж­ли­во­с­ті і ма­с­ку­ва­ти не­до­лі­ки окре­мих спі­ва­ків, від­пра­цю­ва­ти ін­то­на­цій­ну стій­кість і ди­на­мі­ч­ну ру­х­ли­вість. Ви­рі­ша­ль­на умо­ва ус­пі­ху - ви­ко­ри­с­тан­ня єди­них во­ка­ль­них прин­ци­пів в по­єд­нан­ні з ін­ди­ві­ду­а­ль­ним під­хо­дом.

Пар­тія со­п­ра­но. Со­п­ра­но- ви­со­кий жі­но­чий го­ло­с. Ко­ло­ра­ту­р­не со­п­ра­но – най­ле­г­ший і ру­х­ли­вий го­ло­с. Ді­а­па­зон: до¹ – фа, соль³. У хо­рі ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся як со­ль­ний го­лос, адже він те­м­б­ра­ль­но по­га­но зли­ва­єть­ся в ан­са­м­б­лі з ін­ши­ми го­ло­са­ми. Лі­ри­ко-­ко­ло­ра­ту­р­не со­п­ра­но має та­кий са­мий ді­а­па­зон, але до­б­ре зли­ва­єть­ся з ін­ши­ми го­ло­са­ми. Лі­ри­ч­не со­п­ра­но має ді­а­па­зон: до¹ – до³. Лі­ри­ч­ні со­п­ра­но во­ло­ді­ють м’я­ким, те­п­лим зву­ко­м. Ни­ж­ній ре­гістр зву­чить до­сить сла­бо, бі­д­ний за те­м­б­ра­ль­ним за­ба­р­в­лен­ням. Се­ре­д­ній ре­гістр – ду­же ви­ра­з­ний, ди­на­мі­ч­ний, сві­т­лий. Яс­к­ра­во зву­чить вер­х­ній ре­гістр. Лі­ри­ко-­дра­ма­ти­ч­не та дра­ма­ти­ч­не со­п­ра­но во­ло­діє ве­ли­кою си­лою і мо­же ви­ко­ну­ва­ти до­сить ни­зь­кі зву­ки. Ни­ж­ній і се­ре­д­ній ре­гістр зву­чить со­ко­ви­то і по­вно, вер­х­ній – си­ль­но, на­си­че­но, яс­к­ра­во. Ді­а­па­зон: до¹ – до³. Зо­на при­ма­р­них зву­ків у со­п­ра­но – сі¹ – до². Пе­ре­хі­д­ні но­ти – мі, фа¹ – мі, фа^#2. Ду­же ча­с­то пар­тія со­п­ра­но ви­ко­нує фу­н­к­цію ос­но­в­но­го ме­ло­ди­ч­но­го го­ло­су, то­му во­на по­ви­нна во­ло­ді­ти яс­к­ра­вим, кра­си­вим те­м­б­ром. Пар­тію со­п­ра­но І фо­р­му­ють лі­ри­ко-­ко­ло­ра­ту­р­ні та лі­ри­ч­ні со­п­ра­но, со­п­ра­но ІІ – лі­ри­ко-­дра­ма­ти­ч­ні та дра­ма­ти­ч­ні со­п­ра­но.

Пар­тія аль­тів. Ни­зь­кі жі­но­чі го­ло­си. Скла­да­єть­ся з ме­ц­цо-­со­п­ра­но. Ді­а­па­зон: мі-­фа ма­лої ок­та­ви - мі-­фа². Лі­ри­ч­не ме­ц­цо-­со­п­ра­но не має ве­ли­кої си­ли, але від­рі­з­ня­єть­ся кра­си­вим те­м­б­ром гру­д­но­го ре­гі­с­т­ру. Дра­ма­ти­ч­не ме­ц­цо-­со­п­ра­но – го­лос менш ру­х­ли­вий. У ни­ж­ньо­му ре­гі­с­т­рі зву­чить яс­к­ра­во, си­ль­но, у вер­х­ньо­му кри­к­ли­во. Ко­н­т­ра­ль­то – го­лос рі­д­кі­с­ний, має ду­же гу­с­тий ни­ж­ній ре­гістр. Вер­х­ній ре­гістр ду­же не­ве­ли­кий і ма­ло­ці­ка­вий. Пе­ре­хі­д­ні но­ти пар­тії аль­тів – мі-­фа^#1 - до-­ре^#2. Зо­на при­ма­р­но­го зву­чан­ня аль­тів – со­ль-­ля¹. Пар­тію аль­тів І фо­р­му­ють лі­ри­ч­ні ме­ц­цо-­со­п­ра­но, аль­тів ІІ – дра­ма­ти­ч­не ме­ц­цо-­со­п­ра­но та ко­н­т­ра­ль­то.

b. Гру­па чо­ло­ві­чих го­ло­сів скла­да­єть­ся з те­но­рів І-­ІІ, ба­сів І-­ІІ.

Пар­тія те­но­рів. Те­но­ри – ви­со­кі чо­ло­ві­чі го­ло­си. Те­нор-­аль­ті­но – най­ви­щий, ле­г­кий і ру­х­ли­вий чо­ло­ві­чий го­лос, ді­а­па­зон: ре-­мі ма­лої ок­та­ви - мі, фа². Те­нор-­аль­ті­но – го­лос рі­д­кі­с­ний, на­яв­ність цих го­ло­сів у скла­ді хо­ру спри­яє до­ся­г­нен­ню яс­к­ра­во­го, дзві­н­ко­го і лег­ко­го зву­чан­ня у вер­х­ньо­му ре­гі­с­т­рі. Ни­ж­ній ре­гістр – сла­б­кий, бі­д­ний обе­р­то­на­ми. Лі­ри­ч­ні те­но­ри ма­ють м’я­кий тембр. За­га­ль­ний ді­а­па­зон: до ма­лої ок­та­ви – до². Дра­ма­ти­ч­ний те­нор від­рі­з­ня­єть­ся ве­ли­кою си­лою зву­чан­ня у вер­х­ньо­му ре­гі­с­т­рі і по­вним, на­си­че­ним зву­ком у ни­ж­ньо­му. Ос­но­ву хо­ро­вої пар­тії те­но­ра І скла­да­ють лі­ри­ч­ні те­но­ри, дру­гих – дра­ма­ти­ч­ні. Пе­ре­хі­д­ні но­ти – мі - фа^#1. Зо­на при­ма­р­но­го зву­чан­ня сі ма­лої октави – до¹.

Пар­тія ба­сів. Ба­си – ни­зь­кі чо­ло­ві­чі го­ло­си. До хо­ро­вої пар­тії ба­сів від­но­сять­ся і ба­ри­то­ни. Ба­ри­тон є се­ре­д­нім го­ло­сом між ба­сом і те­но­ром, при­чо­му лі­ри­ч­ний ба­ри­тон за сво­їм ха­ра­к­те­ром зву­чан­ня на­бли­жа­єть­ся до те­но­ра, а дра­ма­ти­ч­ний – до ба­са. Ді­а­па­зон ба­ри­то­нів: ля в. окт - ля¹. Ни­ж­ній ре­гістр зву­чить у ба­ри­то­нів в’я­ло, глу­хо. Се­ре­д­ній і ви­со­кий – на­си­че­но і лег­ко. Зо­на пе­ре­хі­д­них зву­ків до – мі¹. При­ма­р­на зо­на – со­ль-­ля ма­лої октави. Ви­со­кі ба­си від­рі­з­ня­ють­ся від ба­ри­то­нів ве­ли­кою м’я­кі­с­тю, ком­па­к­т­ні­с­тю зву­чан­ня, більш те­м­ним те­м­б­ром. Ви­со­кі ба­си лег­ко, по­вно, на­си­че­но зву­чать у вер­х­ньо­му і се­ре­д­ньо­му ді­а­па­зо­ні. Ни­ж­ні зву­ки менш на­си­че­ні і до­сить сла­б­кі. Ни­зь­кі (центра­ль­ні) ба­си ха­ра­к­те­ри­зу­ють­ся більш по­вним і си­ль­ним зву­чан­ням у ни­ж­ній ча­с­ти­ні ді­а­па­зо­ну і тя­ж­ким у йо­го край­ній вер­х­ній ча­с­ти­ні. За­га­ль­ний ді­а­па­зон пар­тії ба­сів: Мі-­Фа ве­ли­кої ок­та­ви – мі-­фа¹. Пе­ре­хі­д­ні но­ти ба­сів сі ма­лої ок­та­ви – до^#1. Зо­на при­ма­р­но­го зву­чан­ня мі-­фа^# ма­лої октави. Осо­б­ли­ву гру­пу пар­тії дру­гих ба­сів скла­да­ють ок­та­ві­с­ти (про­фу­н­до). У ве­ли­ко­му хо­рі їх 2-3, в се­ре­д­ньо­му 1-2. Це ду­же ни­зь­кі ба­си, ді­а­па­зон яких: ля ко­н­т­ро­к­та­ви – до¹. Прак­ти­ч­но ко­ри­с­ні зву­ки від соль ко­н­т­ра­к­та­ми до Мі ве­ли­кої ок­та­ви. Вер­х­ні­ми зву­ка­ми сво­го ді­а­па­зо­ну ок­та­ві­с­ти май­же не ко­ри­с­ту­ю­ть­ся. Де­які ок­та­ві­с­ти ма­ють у своє­му ді­а­па­зо­ні ля, соль, іно­ді фа ко­н­т­ро­к­та­ви. Го­ло­вне при­зна­чен­ня ок­та­ві­с­тів – по­дво­єн­ня в ок­та­ву ба­со­во­го го­ло­су і під­си­лен­ня пар­тії ба­сів в ни­ж­ньо­му ре­гі­с­т­рі. Най­кра­щий ефект зву­чан­ня на р і рр. Ок­та­ві­с­ти, за ви­сло­в­лен­ням К. Пі­г­ро­ва, «ро­з­кіш для хо­ру, але роз­кіш ця ко­н­че по­трі­б­на». У хо­рі ба­ри­то­ни та ви­со­кі ба­си ви­ко­ну­ють пар­тію ба­са І. Пар­тія ба­са ІІ фо­р­му­єть­ся із ни­зь­ких (центра­ль­них) ба­сів та ок­та­ві­с­тів.

6. a. Хоч го­ло­си ді­тей і по­сту­па­ють­ся по си­лі го­ло­сам до­ро­с­лих, але во­ни від­рі­з­ня­ють­ся сво­єю дзві­н­кі­с­тю, ле­тю­чі­с­тю, срі­б­ля­с­ті­с­тю. Рі­з­ни­ця за­клю­ча­єть­ся в ана­то­мо-­фі­зі­о­ло­гі­ч­них осо­б­ли­во­с­тях бу­до­ви ди­тя­чо­го апа­ра­ту. На від­мі­ну від до­ро­с­лих, го­р­тань ді­тей роз­та­шо­ва­на ви­со­ко і в 2-2,5 ра­зи ме­н­ша від до­ро­с­ло­го. Хря­щі го­р­та­ні м’я­кі, по­вні­с­тю не­с­фо­р­мо­ва­ні. М’я­зи та­кож роз­ви­не­ні сла­бо. Го­ло­со­ві скла­д­ки – то­н­кі та ко­ро­т­кі. До 5 ро­ків у ді­тей в го­ло­со­вих скла­д­ках не роз­ви­не­ні во­ка­ль­ні м’я­зи. На їх мі­с­ці – ри­х­ла з’єд­ну­ва­ль­на тка­ни­на. З 5-ти­рі­ч­но­го ві­ку по­чи­на­єть­ся роз­ви­ток го­ло­со­во­го апа­ра­ту. Весь про­цес ста­но­в­лен­ня го­ло­со­во­го апа­ра­ту про­хо­дить умо­в­но в три ета­пи:

1. з 5 до 9-10 ро­ків;

2. з 9-10 до 11-13 ро­ків;

3. з 13-14 до... ро­ків.

На пер­шо­му ета­пі - го­ло­со­ві скла­д­ки ко­ли­ва­ють­ся ли­ше сво­ї­ми ела­с­ти­ч­ни­ми кра­я­ми і по­вні­с­тю не зми­ка­ю­ть­ся. Го­ло­со­у­т­во­рен­ня від­бу­ва­єть­ся за фа­ль­це­т­ним ти­пом (тоб­то го­лос зву­чить в од­но­му ре­гі­с­т­рі – го­ло­вно­му). У цьо­му ві­ці ди­тя­чі го­ло­си при­бли­з­но ма­ють од­на­ко­вий ді­а­па­зон в ме­жах пер­шої ок­та­ви. Ви­й­ня­ток скла­да­ють ”гу­до­ш­ни­ки” – го­ло­со­у­т­во­рен­ня яких скла­да­єть­ся по ти­пу гру­д­но­го ре­гі­с­т­ру (де­кі­ль­ка нот). Го­ло­си ді­в­ча­ток і хло­п­чи­ків не від­рі­з­ня­ють­ся за зву­чан­ням.

На дру­го­му ета­пі - з 9-10 ро­ків, по мі­рі роз­ви­т­ку во­ка­ль­них м’я­зів, го­ло­си ді­тей зву­чать з бі­ль­шою си­лою, зба­га­чу­ють­ся обе­р­то­на­ми, збі­ль­шу­єть­ся ді­а­па­зон (осо­б­ли­во мі­ц­не та яс­к­ра­ве зву­чан­ня на се­ре­д­ній ді­ля­н­ці).У де­яких ді­тей на ни­ж­ніх но­тах з’яв­ля­ють­ся еле­ме­н­ти гру­д­но­го зву­чан­ня. Роз­ши­рю­єть­ся ді­а­па­зон ни­ж­ньої ок­та­ви. У ін­ших ді­тей ді­а­па­зон роз­ши­рю­єть­ся до­ве­р­ху. Та­ким чи­ном, у ді­тей з 10-ти­рі­ч­но­го ві­ку по­сту­по­во роз­ді­лю­ють­ся те­м­б­ри го­ло­сів на ви­со­кі та ни­зь­кі. На цей час го­ло­со­ві скла­д­ки по­мі­т­но збі­ль­шу­ють­ся і в се­ре­ди­ні їх вже зфо­р­мо­ва­ні го­ло­со­ві м’я­зи. Та­кож змі­ц­ню­ють­ся ди­ха­ль­ні м’я­зи, збі­ль­шу­єть­ся об’­єм ле­ге­нів, си­ла зву­чан­ня. Та­ким чи­ном ре­ль­є­ф­но від­рі­з­ня­ють­ся три ре­гі­с­т­ри – го­ло­вний, гру­д­ний, мі­ша­ний­.У цьо­му ві­ці лег­ко від­рі­з­ня­ють­ся за зву­чан­ням та си­лою го­ло­си ді­в­ча­ток та хло­п­чи­ків.

На тре­тьо­му ета­пі - пі­с­ля 13 ро­ків ди­тя­чий ор­га­нізм всту­пає в пе­рі­од ста­те­во­го роз­ви­т­ку,від­бу­ва­єть­ся пе­ре­бу­до­ва ди­тя­чо­го ор­га­ні­з­му в до­ро­с­лий. В зв’я­з­ку з цим, про­хо­дять змі­ни в го­ло­со­во­му апа­ра­ті. Змі­ню­єть­ся ді­а­метр бро­н­хів, гли­би­на і ви­со­та твер­до­го під­не­бін­ня (осо­б­ли­во у хло­п­ців), роз­ви­ва­єть­ся ру­х­ли­вість м’я­ко­го під­не­бін­ня. Збі­ль­шу­єть­ся фо­р­ма та об’­єм ро­то­вої по­ро­ж­ни­ни і гло­т­ки.

Му­та­ція:

Змі­на та пе­ре­бу­до­ва ор­га­ні­з­му на­зи­ва­єть­ся му­та­ці­є­ю. Про­цес му­та­ції про­хо­дить по­-рі­з­но­му: це за­ле­жить від роз­ви­т­ку пси­хі­ки, від за­га­ль­но­го фі­зи­ч­но­го ста­ну та здо­ро­в’я ди­ти­ни і від клі­ма­ти­ч­них умов. У ді­тей, що про­жи­ва­ють в се­ре­д­ній по­ло­сі ста­те­ве до­зрі­ван­ня охо­п­лює вік при­бли­з­но 14- 17 ро­ків. У під­лі­т­ків пів­ден­них кра­їн му­та­ція від­бу­ва­єть­ся ра­ні­ше, у ді­тей що хво­рі­ють ін­фе­к­цій­ни­ми хво­ро­ба­ми, за­га­ль­ни­ми за­хво­рю­ван­ня­ми, му­та­ція від­бу­ва­єть­ся пі­з­ні­ше. В од­них і тих са­мих клі­ма­ти­ч­них умо­вах в за­ле­ж­но­с­ті від ін­ди­ві­ду­а­ль­них осо­б­ли­во­с­тей (ста­ну здо­ро­в’я, роз­ви­т­ку пси­хі­ки) му­та­ція мо­же бу­ти ран­ньою (11 ро­ків) або за­пі­з­ні­лою (до 17 і да­лі ро­ків). Змі­на го­ло­сів у ді­в­ча­ток і хло­п­ців від­бу­ва­єть­ся не­од­на­ко­во. У ді­в­ча­ток –спо­кій­но, по­сту­по­во, у хло­п­чи­ків -рі­з­кі, стри­б­ко­по­ді­б­ні змі­ни го­ло­су. У хло­п­чи­ків го­ло­си по­ни­жу­ють­ся на ок­та­ву (чо­го не від­бу­ва­єть­ся у ді­в­ча­ток). В пе­рі­од ста­те­во­го до­зрі­ван­ня від­мі­ча­єть­ся шви­д­кий ріст го­р­та­ні, у ді­в­ча­ток на 1/3, у хло­п­чи­ків на 2/3, при­чо­му рі­з­ко ви­тя­гу­єть­ся впе­ред го­р­тань, го­ло­со­ві зв’я­з­ки по­дов­жу­ю­ть­ся. Бу­р­х­ли­вий роз­ви­ток го­р­та­ні су­про­во­джу­єть­ся по­си­ле­ним при­ли­вом кро­ві до зро­с­та­ю­чих тка­нин і за­па­ль­ни­ми змі­на­ми в них. У хло­п­ців ці змі­ни ви­ра­же­ні яс­к­ра­ві­ше і то­му ви­кли­ка­ють більш рі­з­кі по­ру­шен­ня в го­ло­со­у­т­во­рен­ні.

В му­та­цій­но­му пе­рі­оді умо­в­но роз­рі­з­ня­ють 3 ста­дії: 1 - по­ча­т­ко­ва; 2 - му­та­цій­на; 3 - за­ве­р­ша­ль­на.

Во­ни ха­ра­к­те­ри­зу­ють­ся від­по­ві­д­ни­ми озна­ка­ми

ü за змі­на­ми в зву­чан­ні го­ло­су,

ü за су­б’єк­ти­в­ни­ми від­чут­тя­ми ді­тей, що спі­ва­ють,

ü за до­по­мо­гою огля­ду го­р­та­ні лі­ка­рем.

На пе­р­шій ста­дії від­бу­ва­єть­ся:

ü втра­та вер­х­ніх край­ніх нот, у хло­п­чи­ків з’яв­ля­ють­ся но­ві зву­ки в ма­лій ок­та­ві;

ü не­зру­ч­ність та ка­хи­кан­ня, охри­п­лість, си­пін­ня, псу­єть­ся тембр, ви­ни­ка­ють тьмя­ні но­ти, го­лос гру­б­шає, по­сту­по­во втра­чає ле­тю­чість, ле­г­кість, дзві­н­кість, ін­то­на­ція стає не­стій­кою, під­ви­щу­єть­ся го­ло­со­ва вто­ма;

ü в го­р­та­ні - ле­г­ке за­па­лен­ня, по­че­р­во­нін­ня сли­зо­вої обо­ло­н­ки, не­ве­ли­ка кі­ль­кість сли­зу на го­ло­со­вих скла­д­ках, в’я­лість зми­кан­ня.

На дру­гій ста­дії від­бу­ва­єть­ся:

ü всі яви­ща ще більш про­гре­су­ють, з’яв­ля­ють­ся бо­льо­ві від­чут­тя, ускла­д­нен­ня в зву­ко­ут­во­рен­ні. Ско­ро­чу­єть­ся ді­а­па­зон ди­тя­чо­го го­ло­су, у хло­п­чи­ків – до де­кі­ль­кох зву­ків, рі­з­ко па­дає си­ла зву­ку. Хло­п­чи­ки спі­ва­ють дво­ма го­ло­са­ми – ди­тя­чим і більш ни­зь­ким, бли­зь­ким за зву­чан­ням до чо­ло­ві­чо­го (при рі­з­ких пе­ре­хо­дах від од­но­го до дру­го­го го­лос зри­ва­єть­ся). Але в роз­мо­в­ній ін­то­на­ції зрив від­бу­ва­єть­ся ще ра­ні­ше, ще до му­та­ції, тоб­то роз­мо­в­ний го­лос му­тує ра­ні­ше. У ді­в­ча­ток – го­ло­си гру­бі­ша­ють, на­бу­ва­ють трі­с­ко­т­ли­вих при­зву­ків, сти­ра­єть­ся тембр і па­дає си­ла зву­ку на се­ре­д­ній ді­ля­н­ці ді­а­па­зо­ну (мі-­сі¹– фа¹-­до²).

ü в го­р­та­ні від­бу­ва­ють­ся змі­ни – си­ль­не по­че­р­во­нін­ня сли­зо­вої, на­бряк в об­ла­с­ті че­р­па­ку­ва­тих хря­щів (за­д­ня сті­н­ка го­р­та­ні), за­па­лен­ня го­ло­со­вих скла­док, в цьо­му пе­рі­оді від­бу­ва­єть­ся стри­бок в ро­с­ті го­р­та­ні та го­ло­со­вих скла­док.