Принципи вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів (Конституційний суд України у своєму рішенні в справі про зворотну силу в часі законів та інших НПА від 09.02.1999 р. підтвердив, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися):

Пряма дія – новий закон поширюється на відносини, які виникли після набуття, тобто на всі нові факти і на триваючі «старі» факти (лише з моменту набуття чинності) – діє лише «уперед».

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадянам у своїх вчинках орієнтується на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Зворотна сила закону – закон поширює дію на нові і старі відносини, що виникли до і після набуття чинності, тобто закон поширюється на усі факти не лише «уперед», але і «назад».

Зворотна сила закону допускається у рідкісних випадках:

1) при наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили

2) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, тобто новий закон поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі)

3) у правилі про неодмінне надання зворотної сили адміністративному закону, який пом’якшує або скасовує адміністративну відповідальність(зворотна дія закону про адміністративну відповідальність у часі поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права)

Правило про додання зворотної сили кримінальному закону має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксовано в ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ухвалено Генеральною Асамблею ООН 16.12.1966 р.: «…не може призначається важче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кримінального злочину. Якщо після здійснення злочину законом установлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Зворотна дія адміністративного закону, відповідно до чинного в Україні Кодексу про адміністративні правопорушення, поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права і не стосується процесуальних норм. Провадження в справах про адміністративні правопорушення проводиться на основі закону, що діє не під час вчинення правопорушення, а під час і за місцем розгляду справи. Тобто якщо особа вчинила адміністративний проступок, коли діяли одні норми, а справа розглядається пізніше, коли стали чинними нові процесуальні правила, провадження має відбутися відповідно до нових норм.

Переживання закону – старий закон, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) продовжує поширювати свою дію на старі триваючі факти з окремих питань, тобто поширюється на факти, що виникли до вступу в дію і не припинили свого існування. Наприклад, після розпаду СРСР Верховною Радою України 12.09.1991 р. ухвалена постанова про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.

Закони втрачають дію:

· після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

· у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

· у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

· у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула КонституціїУкраїни).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, колизакони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Переживаюча дія старого акта – це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта [4,311].

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону.

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, – момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів [4,313]:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Висновки