Суперечка заради суперечки

За кількістю осіб:

Монолог (Людина сперечається сама з собою, вибираючи з кількох альтернатив)

Діалог (сперечаються дві особи: пропонент та опонент)

Полілог (у суперечці беруть участь кілька осіб)

За способом:

Усні

Письмові

В суперечці реалізуються дві протилежно спрямовані логічні операції – доведення та спростування.

Доведення – це логічна операція обгрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень.

За своєю структурою доведення складається із тези, аргументів та демонстрації.

Теза – це судження (твердження) істинність якого обґрунтовують в процесі доведення. Тезою може бути будь-яке положення, істинність якого намагаються встановити.

Аргументи – це теоретичні або фактичні твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Аргументами можуть бути встановлені факти, теорії, аксіоми, постулати, тобто будь-які обґрунтовані твердження.

Демонстрація – це спосіб логічного зв’язку між аргументами та тезою. Демонстрація являє собою структуру певного умовиводу, засновками в якому є аргументи, а висновком – теза. Демонстрація має на меті показати логічне слідування тези з аргументів. Вона буває двох видів – у вигляді демонстративного (правильного, достовірного) умовиводу (дедуктивного чи повної індукції) чи недемонстративного (неправильного, ймовірного) умовиводу (неповної індукції, аналогії).

Залежно від способу обгрунтування істинності тези виділяють два види доведення – пряме та непряме.

Пряме – доведення, у якому істинність тези обґрунтовується виходячи безпосередньо з аргументів.

Структура цього доведення:

А1

А2

.

.

.

Аn

-------

Т

Пряме доведення найкраще відображає структуру і принципи доведення, однак побудова такого доведення є не завжди можливою. Якщо, наприклад, бракує аргументів для прямого доведення чи між аргументами і тезою існує відношення не слідування, а наведення, то використовують другий вид – а саме, непряме доведення.

Непряме – доведення, в якому істинність тези обґрунтовують через хибність антитези (твердження, що суперечить тезі).

Оскільки у деяких випадках антитеза представлена одним твердженням, а в інших – кількома альтернативами, це відображається у двох видах непрямого доведення: розділовому та апагогічному.

Апагогічне – доведення істинності тези шляхом показу суперечливості антитези.

В цьому доведенні припускають істинність антитези, і будують її доведення. Якщо в ході доведення між елементами доведення виникає суперечність, це означає, що антитеза хибна, а значить теза – істинна.

Структура цього доведення:

-Т

---------

В /\ -В

Якщо ж тезі суперечить не одне твердження, а декілька, застосовується розділове доведення.

Розділове – доведення істинності тези, яка є членом диз’юнкції, через встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих із тезою положень – членів диз’юнкції.

В цьому доведенні на істинність претендують кілька тверджень, і якщо вдалось показати хибність всіх тверджень, крім одного – цим опосередковано доводиться істинність тези.

Структура цього доведення:

Т1 \/ Т2 \/ Т3 \/... Тn

-Т2 /\ -Т3 /\... –Тn

--------------------------

Т1

У розділовому доведенні істинність тези буде гарантована лише тоді, коли у розділовому (диз’юнктивному) засновку будуть враховані всі можливі альтернативи.

Неодмінним елементом суперечок є не лише доведення істинності власних тез, а й показ хибності чи необгрунтованості тез опонента. Це відбувається за допомогою спростування.

Спростування – це логічна операція встановлення хибності або необґрунтованості раніше висунутої тези за допомогою логічних засобів та положень, істинність яких доведена заздалегідь.

Оскільки спростування націлене на руйнування доведення, то залежно від елементу доведення, на який спрямована критика, спростування здійснюється у вигляді критики тези, критики аргументів, критики демонстрації.

Критика (спростування) тези – це показ хибності, безпідставності чи неправдоподібності тези.

Спростування тези може бути прямим та непрямим.

Пряме спростування – це показ хибності тези шляхом зведення до абсурду.

При прямому спростуванні припускають істинність тези, аналізують тезу та аргументи, виводять наслідки, що з них випливають. Якщо під час аналізу виникає суперечність між аналізованими твердженнями, то це свідчить про хибність тези. А з хибності тези роблять висновок про істинність антитези.

Структура цього виду спростування:

Т

---------

В /\ -В

Тобто якщо теза породжує суперечність, то це свідчить про її хибність

Непряме спростування тези – це доведення істинності антитези.

У цьому випадку висунуту тезу прямо не спростовують, а будують доведення антитези, тобто твердження, що суперечить тезі.

Структура цього спростування:

А1

А2

.

.

.

Аn

------

-Т

В разі успішного обгрунтування істинності антитези роблять висновок про хибність тези (за законом виключення третього).

Критика (спростування) аргументів – це показ безпідставності, хибності чи взаємо суперечливості аргументів, використаних у доведенні.

Ця критика полягає у встановленні сумнівності фактів, які розглядались як безсумнівні, показі хибності тверджень, що наводяться як факти, вказівці на суперечність одних аргументів іншим.

Якщо вдається спростувати аргументи, теза, яка розглядається як наслідок, що випливає з аргументів, буде вважатись необґрунтованою. Однак хибність аргументів ще не обов’язково означає хибність тези, адже аргументи, використані в доведенні, можуть бути замінені іншими, більш влучними, за допомогою яких вдасться обґрунтувати тезу.

Критика демонстрації – це висвітлення недостовірності форми аргументації, у вигляді якої будується доведення, тобто вказівка на відсутність логічного зв’язку між аргументами та тезою.

Якщо доведення побудовано у формі недемонстративного умовиводу, це означає, що теза випливає з аргументів не з достовірністю, а лише з певним ступенем ймовірності, коли істинність аргументів не гарантує істинності тези.

Для успішної критики демонстрації слід добре знати правила та можливі помилки різних видів умовиводів.

Успішна критика демонстрації показує не хибність, а лише необґрунтованість тези, оскільки відсутність необхідного зв’язку між тезою та аргументами не дозволяє зробити висновок ні про істинність, ні про хибність тези.

Для ефективної побудови доведення і спростування існує ряд правил, які впорядковані відповідно до структури доведення: правила щодо тези, правила щодо аргументів і правила щодо демонстрації.

Правила щодо тези.

1.Теза має бути чітко та ясно сформульованою. Для цього слід уточнити значення термінів, що входять до складу тези, відношення між цими термінами, а також кількісну і якісну характеристику пропонованого твердження, а також його модальність (дійсне чи ймовірне висловлювання). Теза не повинна містити суперечностей. Хитрощі в цьому правилі: надмірне уточнення тези, умисне нерозуміння тези, необґрунтоване звинувачення в неясності, нечітке формулювання тези.

2. Теза повинна залишатись незмінною впродовж всього доведення. Помилка – “підміна тези” – має ряд різновидів: підміна тези сильнішим або слабшим твердженням, втрата тези. Хитрощі: посилення чи послаблення тези, логічна диверсія – заміна тези.

Правила щодо аргументів.

1. Аргументи мають бути сформульовані ясно та чітко. Для цього слід виявити всі аргументи, що застосовуються в доведенні чи спростуванні, уточнити терміни, що до них входять, з’ясувати їхню якісну та кількісну характеристику та модальність.

2. Аргументи мають бути істинними висловлюваннями. Використання

необґрунтованих аргументів робить доведення не достовірним, а лише ймовірним. Якщо для доведення істинності тези використовують аргументи, які потребують доведення, виникає помилка “випередження тези”. Інші помилки – “хибний аргумент”, “брехливий аргумент”, а при спростуванні – підміна критики тези критикою аргументів.

3. Істинність аргументів повинна доводитись незалежно від істинності тези. Помилка – “коло в обгрунтуванні”.

4. Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези. Однак іноді виникає помилка “надмірне обгрунтування” – коли серед великої кількості аргументів наводяться взаємо суперечливі аргументи.

“Хитрощі”, пов’язані з правилами щодо аргументів: “аргумент до особи”, “аргумент до публіки”, “аргумент до мас”, “аргумент до людини”, “аргумент до пихи”, “аргумент до авторитету”, “аргумент до освіченості”, “аргумент до жалю”, “аргумент до сили”, “адвокатський аргумент” тощо.

Правила щодо демонстрації.

1. Відношення між аргументами та тезою має будуватись за схемою необхідного (достовірного, правильного) умовиводу. Теза має бути висновком, який логічно слідує із аргументів за правилами виводу. Інакше виникає помилка “не слідує”, коли теза не випливає з аргументів. Хитрощі: набір тверджень, що не мають смислу, але в сукупності створюють ілюзію послідовного міркування.

2. Якщо теза випливає з аргументів не з достовірністю, а з лише з певною ймовірністю, це слід враховувати. Помилка “від сказаного з умовою до сказаного безумовно”.