Наступна епоха - епоха бронзи - виступає як вік скотарства

Лекція 1 (дописати).

Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків уперше натрапив київський археолог Вікентій Хвойка у 1896р. Вона існувала у IV – III тис. до н. е.

Трипільська культура існувала майже 1500 років і досягла надзвичайного розвитку, зробивши непересічний внесок у світову й українську духовну скарбницю. Вона слугувала взірцем для наступних поколінь.

За деякими етно-анатомічними показниками трипільці були досить далекими від пізніших слов'ян, тому важко вбачати в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак здобутки трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства.

Сліди трипільської культури виявлено на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну й землі сусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільці мешкали протягом IV--II тис. до н. е. в селищах, що складалися з кількох десятків, а інколи й сотень невеликих будинків, зроблених з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого стояла дещо більша будівля громадського призначення. Рядів осель довкола центру інколи траплялось до десяти. І хоча частіше зустрічаються селища меншого типу, стали відомими поселення, які можна вважати протомістами. Виготовлена трипільцем модель двоповерхової або одноповерхової з погребом оселі з розкопок у Черкаської області.

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Саме з нею дослідники пов'язують утвердження на праукраїнських землях відтворювального господарства. Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, а згодом -- ралом. Як вважають учені, використовувалася й тяглова сила волів. Урожай збирали кістяними або кам'яними серпами. Зерно мололи на муку.

Деякі дослідники тлумачать позначки на кераміці трипільської доби як літери і навіть роблять спроби дешифрувати написи, які в разі доведення їх літерного характеру треба буде визнати найдавнішою з відомих досі формою звукового письма.

Риси духовного життя трипільців відображені у поховальному обряді, численних зображеннях на посуді, в антропоморфній і зооморфній пластиці, моделях жител, у домашніх і родових святилищах. Головним аспектом ідеології був культ родючості з його складною обрядністю і символікою. Відображали цей культ жіночі статуетки, які виконували роль охоронниць домашнього вогнища, слугували амулетами родючості, оберегами від злих духів. Помітну роль у віруваннях трипільців відігравав бик як чоловічий початок і символ сонця. Змій-дракон, що літає, зображення якого зустрічається на посуді, вважався охоронцем їстівних запасів і оберегом лона майбутньої матері. Ритуальні предмети концентрувалися у домашніх і общинних святилищах або у спеціальних культових приміщеннях.

Про рівень матеріального і культурного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців можна розділити на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалішим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якісніша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин. Слід зауважити, що фарби на посуді, якому зараз більше п'яти тисяч років, не втратили свого кольору. Композиції розпису різноманітні: зображення звірів, птахів, рослин, людей, зміїв, хрестів. У Львівському історичному музеї зберігається глиняна посудина у вигляді упряжки двох биків. Очевидно, що виробництво такого посуду було досить складним технологічним процесом. У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Більшу частину її складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже на всіх поселеннях. У них підкреслені форми жіночої фігури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашені врізаними лініями, наколами, фарбами. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

Трипільська культура досягла значних висот у своєму розвитку, але поступово в ній накопичувалися кризові явища. Це було обумовлено різними факторами, у тому числі кліматичним -- похолоданням, екстенсивним веденням господарства. Виснажені землі давали все менше врожаїв. До цього додалися конфлікти між трипільськими громадами західного і східного регіонів, натиск з боку скотарських кочових племен. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту. Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура занепадає. Її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском більш численних і войовничих, як вважають, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними.

Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на плодючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах сучасної України.

Наступна епоха - епоха бронзи - виступає як вік скотарства.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами у соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою стала патріархальна сім’я, а це засвідчує про перехід від материнського до батьківського родового ладу – патріархату.

У другій чверті III тис. до н. е. на території України розпочався бронзовий вік. Його особливість – істотне поширення виробів із бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з оловом. Опанування нової технології дало змогу значно урізноманітнити асортимент знарядь праці та зброї. Проте бронза не замінила цілком каменю, – речі з нього використовувались упродовж усього бронзового віку. В ливарній справі з’явилися професійні майстри високої кваліфікації. В Україні відомі великі центри стародавньої металургії (Донецький басейн) і металообробки (Карпато-Дунайський регіон).

У сфері культури ідея звеличення людини знайшла своє втілення в широкому побутуванні кам’яних антропоморфних стел. В ідеології племен бронзової доби особливе місце посідав культ предків. Над померлими насипалися кургани, що вимагало фізичних зусиль великих колективів. Кургани були складними архітектурними спорудами. На верхівках окремих курганів розташовувалися святилища, і частина з них, на думку дослідників, виконувала роль своєрідних первісних обсерваторій.

Побут племен бронзового віку збагатився численними прикрасами з бронзи: браслетами, підвісками, кільцями, шпильками, фібулами.

Початок 1 тис. до н. е. пов’язаний із відкриттям заліза і освоєнням технології його виробництва, що значно прискорило розвиток продуктивних сил і сприяло загальному прогресу суспільства.

У межах України на ранньому етапі залізної доби проживали історичні народи, відомі з писемних джерел. Культура скіфських і сарматських племен, які мешкали з VII ст. до н. е. до IV ст. н. е. на території сучасної України, є невід’ємною складовою стародавньої культури нашої Батьківщини.

Геродот, який побував у Скіфії в V ст. до н.е., описав їх звичаї у своєму творі "Історія". Він сповіщає, що біля Меотіди (Азовське море) жили царські скіфи, а трохи північніше від Борисфена (Дніпро) і на схід -- скіфи-кочівники. Скіфи ділилися на племена, але влада над ними належала одному родові скіфських царів, які ділили Скіфію між собою, пересуваючись за своїми численними стадами худоби з місця на місце у пошуках гарних пасовищ. У скіфському суспільстві була багата верхівка і маса бідніших, які пасли стада багатих скіфів, стригли овець, обробляли шкіри, хутра. Захоплених під час воєнних походів полонених скіфи перетворювали на рабів і використовували їх працю у сільському господарстві. Основу господарської діяльності скіфів становило скотарство.

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. На чолі Скіфського пантеону стояла богиня Табіті. Вона символізувала жіноче народжувальний початок в природі і була божеством світла і вогню. Життєдайні стихії -- землю і воду -- уособлювала богиня Апі. Своїм прабатьком і чоловіком богині Апі скіфи вважали Папая. Шлюб Папая і Апі -- це союз неба і землі, джерело всього живого. Найближчим до людей та їх охоронцем виступає Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Особливе місце у скіфському пантеоні належало богові війни Аресу. Тільки Аресу скіфи споруджували святилища, приносили пожертви.

У скіфських землях існували особливі, священні місця, де проводилися великі загальні свята. Найвідомішими серед таких місць була Плея ("Полісся") в пониззі Дніпра, де за легендою, жила напівжінка-напівзмія, прародичка скіфів, та Ексампай ("священні шляхи"), де у Гіпаній (Південний Буг) впадало, як пише Геродот, особливо гірке джерело. Своїм богам скіфи не мали звичаю ставити зображення, жертовники чи храми. Всім богам складали пожертви з домашніх тварин, яких душили, а потім варили. Лише грізному богу війни, якого Геродот називає іменем його грецького прототипа, - Аресу - споруджували вівтарі -величезні кургани з хмизу зі встановленими зверху старими залізними мечами, що слугували втіленням бога. "Цьому мечеві, - пише Геродот, - приносять щороку жертви з худоби й коней, і в більшій кількості, ніж іншим богам". У жертву Аресу приносили і військовополонених, поливаючи їхньою кров'ю меч. Скіфи шанували й оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя і безсмертя душі, багата уява і бурхлива натура скіфів породили складний поховальний обряд: пишний, урочистий і жорстокий - він ніби віддзеркалював характер самого народу. Поховання царів і знатних скіфів здійснювали у великій могильній ямі, кладучи туди багато коштовної зброї, прикрас, одягу, посуду. Разом з померлими клали вбитих при поховальній церемонії слуг і верхових коней. Могилу накривали дерев'яним настилом і насипали зверху величезний курган, оточуючи внизу насип кам'яними брилами. Через рік на могилі справляли криваву тризну: вбивали 50 молодих воїнів і 50 коней та ставили їх навколо кургану.

Висота деяких курганів сягала 20 м. Одним із найбільших скіфських курганів вважається Чортомлицькій поблизу м. Нікополя Дніпропетровської області. Його висота досягала 20 м, а окружність 350 м. У великих камерах-катакомбах були поховані цар, цариця, шість воїнів та 11 бойових коней. Біля похованих лежала велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами, головні убори і одяг з золотими і срібними прикрасами, золотий, срібний посуд та інші предмети.

Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас, творчості, мистецтва. На всіх знахідках -- витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками, золота оббивка горила з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі, одягу, головних уборів, металевий посуд. Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси -- 30 см, вага --1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами -- чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших -- зображення сцен боротьби звірів та сюжети з скіфського життя.

Тисячу років скіфи постійно з кимось воювали: то з кіммерійцями, то з фракійцями, то з сарматами, також із греками, сірійцями, мідійцями, готами і навіть єгиптянами. Їх воїн мав випити кров першого убитого ним ворога. Це було його бойове хрещення, ознака того, що він став повноправним скіфом. Хто не вбив чужинця, не допускався до святкової ритуальної учти.

Великий вплив на розвиток скіфської культури мала грецька колонізація Причорномор'я. Деякі скіфи їздили вчитися до Греції, і хоч греки вважали скіфів неосвіченими варварами, вже у VI ст. до н. е. античний світ знав двох славних скіфів. Відомим лікарем і мудрецем був Токсаріс, який жив в Афінах. Одним із семи мудреців іноді називали скіфа Анархасіса. Ось що розповідає про Анархасіса Діоген Лаертський: "Анархасіс, скіф, син Гнура і брат Кадуїда, скіфського царя, по матері ж еллін, і тому володіє двома мовами. Він склав вірші на 800 рядків про звичаї скіфські та еллінські у простому житті й на війні; а в красномовстві своєму він був такий, що започаткував приказку: "мовить, як скіф". Перед нами постать видатного мислителя, для якого над усе - істина і знання. Анархасіс мусив докладати значних зусиль, аби утвердити власну точку зору, бо він був не елліном, а варваром. Коли один афінянин докоряв йому, що він скіф, Анархасіс відповів: "Мені ганьба моя вітчизна, а ти ганьба своєї вітчизни". На запитання, що в людині гарне і погане одразу, він відповів: "Язик". Це він сказав, що виноградна лоза родить три грона: гроно насолоди, гроно сп'яніння та гроно огиди. Скіф Анархасіс користувався авторитетом у видатних античних вчених.

Одяг скіфів, який був пристосований до верхової їзди, прикрашався хутром, оздоблювався золотими нашивними платівками. У скіфських похованнях знаходили іноді велику кількість таких платівок. Основою скіфського мистецтва був так званий «звіриний стиль». Зображення птахів, риб, оленів, вовків прикрашають зброю, кінську вузду, предмети побуту. Традиції скіфського звіриного стилю надовго пережили своїх творців і простежуються у мотивах давньоруського мистецтва. Зразки скіфського монументального мистецтва представлені зображеннями першопредка у вигляді суворого воїна.

Своєрідним продовженням скіфської культури була сарматська. Сармати теж вели кочовий спосіб життя, так само, як і скіфи, мали воєнізоване суспільство, наслідували міфологію, звичаї, релігійні уявлення та мистецтво скіфів.

Сармати вірили у потойбічне життя, тому споряджали небіжчиків на той світ із їжею, знаряддями праці, зброєю і прикрасами.

Date: 2015-12-11; view: 289; Нарушение авторских прав