Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф

Стрес

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Стадії стресу

Три стадії розвитку стресової ситуації

Г. Сельє запропонував виділити три стадії розвитку стресової реакції:

1) Стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки,лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреціїкортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Якщо дія стресору на цій стадії припиняється або слабшає, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є необоротними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

Панічні прояви

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо наслідувати їй.

Проявові паніки сприяє відсутність своєчасної і достовірної інформації. Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями "очевидців".

Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф - це результат не тільки непоінформованості, але і низкою підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється перебільшеної, величезної. Реальність витісняється плодами уяви. Приводом для паніки може служити крайнє стомлення людей, коли вони довгий час залишаються в бездіяльності, неведенні, напруженому чеканні, загроза особистому життю. Чималу роль грає сильно знижений тонус свідомої активності. Він робить людину нездатним до правильного поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.

До виникнення страху і паніки можуть привести: відсутність організованості і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу.

У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.

Дії при виникненні паніки

Найкращий засіб боротьби з панічними настроями - це достовірна, переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося. Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.

Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями, втягувати їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії. Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила великі маси людей і може піддатися ліквідації. Для цього в першу чергу варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися переключити увагу людей від дій "лідера" панікерів на людину, яка „тверезо" і реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут повинні знайти місце владні і голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це відбудеться, треба всіх негайно втягнути в боротьбу з небезпекою, її наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття страху, у більшості людей у такій ситуації спостерігається підвищена активність, прагнення як би загладити свою провину. Це і варто використовувати для залучення усіх до рятувальних робіт, доручивши кожному конкретну ділянку.

Коли паніка охопила значну кількість людей, тоді їх необхідно якомога раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде значно легше.

І ще одна важлива деталь - це постійне спілкування керівників усіх рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з населенням того району, міста, колектива, де відбулися стихійні лиха, аварії чи катастрофи.

Бесіди з людьми, роз'яснення обстановки, грамотні розпорядження, підтримка порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних ситуаціях роблять часом вирішальний вплив на поводження людей, на їхню активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.

Постравматичні стресові розлади у дітей.

Будь які катастрофи, землетруси і т.п., не тільки забирають життя дорослих людей. Якщо згадати, що підчас землетрусу у Вірменії загинуло 27 тисяч чоловік, але й залишилось 9500 дітей, які втратили батьків. Окремі діти бачили ровесників, привалених цементними блоками. Ці діти, як свідки, пізніше неодноразово в думках повертались до пережитого.

Діапазон поведінки дітей в Н.С. дуже широкий.

Характерні два типи:

· регресивний (діти горнуться до батьків, плаксиві, капризні);

· агресивний тип по відношенню до всіх оточуючих, включаючи і батьків.

Із патологічних реакцій характерні – головні болі, функціональні порушення зору, слуху, сну, свербіння шкіри, відсутність апетиту, нудота, нетримання сечі та ін.

У випадках, коли у дітей ці зміни стійкі, діти стають замкнутими, з'являються нудота, блювоти, проноси.

Психоневрологічні розлади при НС

Негативні наслідки Н.С. зв'язані не тільки із ураженням специфічними фізичними факторами, але із супутніми психотравматичними обставинами. Це називається стресовими ситуаціями:

· безпосередня загроза життю;

· вплив загрози на її реалізацію;

· інші фруструючі ситуації (емоціональної, соціальної, сенсорної, рухової).

Ці ситуації зв'язані із змінами умов життя, розлукою із близькими, рідними, втратою роботи, місця проживання, навчання. Переживання про свої неприємні відчуття, втрата фізіологічних функцій.

Із патологічних невротичних станів розрізняємо:

1. Аферектично-шокові реакції.

2. Затяжні реакції у вигляді психогенної депресії, шизофренічних реакцій, астенічного синдрому, істеричних реакцій, епілептиформні припадки та ін.

У окремих потерпілих спостерігалися розлади свідомості, емоцій, галюцинації, манії, психомоторне збудження, ступор.

Явища психопатології можуть бути перехідні або хронічні. Вони можуть бути також і наслідком органічних уражень головного мозку.

Стресові психотравматичні фактори вступають в дію іноді в перші години або на 3-4 добу, рідше – на 12-14 день. На фоні баченого і пережитого та перевтоми і виснаження організму накопичується психоемоційний потенціал, знижується працездатність, з'являються психологічні зриви і психопатологічні реакції.

Наприклад в Спітаці, де були груди домовин, руїни, понівечені трупи, збуджені горем юрби людей, які розмовляють на чужій мові (синдром "мовної ізоляції"), навіть у рятувальників.

Перераховані вище психопатологічні явища можуть виникати через рік і пізніше.

Періоди психогенних порушень.

У вивчені психічних розладів виділяють три періоди розвитку:

1й – гострий період (фаза ізоляції). Він характеризується загрозою життю, яка виникла раптово не тільки для потерпілого, а також і життю близьких людей. Цей період триває від початку впливу катастрофи до організації рятувальних робіт (хвилини, години). Екстремальна ситуація в цей період зворушує головним чином вітальні інстинкти в самозбереження і веде до розвитку неспецифічних психогенних реакцій, основу яких складає страх.

2й – період (фаза рятування), який розвивається при розгортанні рятувальних робіт, так зване "нормальне життя" в екстремальних умовах.

В цей час формується психічна дезадаптація і психогенні розлади. Мають значення особливості людей, які потерпіли, усвідомлення того, що обставини, які відбулись, не являються життєвонебезпечними. Виникають нові стресові ситуації, зв'язані із втратою рідних, роз'єднанням сім'ї, втратою будинку, роботи і т.п.

Важливим елементом цього періоду являється очікування повторних катастроф, С.Л., розбіжність із результатами рятувальних робіт та необхідність ідентифікації рідних та близьких, що загинули.

Психоемоційна напруга даного періоду закінчується підвищеною втомою і "демобілізацією" із астено-депресивними проявами.

Особливе місце займають психічні розлади у осіб, які одночасно отримали травми і поранення.

Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф

До специфічних уражень населення в екстремальних умовах мирного часу відносяться психоневрологічні стреси, шок, ступор. Приблизно 10-15% потерпілих потребують в стаціонарного лікуванні в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% - в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.

Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

Варто пам'ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати свої обов'язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул, краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м'яко й з проявами участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори, нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно умовити прийняти ліки (таблетки, ін'єкції). Якщо хворий не підпускає до себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п. Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги утримують тиском на стегна, а руки - на ділянку плечового суглоба.

Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам'ятати основне правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий, безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утиску, до них варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

На догоспітальному етапі при наданні першої лікарської допомоги у вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та з депресивним синдромом.

Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій, агресивності суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі середники 9екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін, новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.) всередину або парентерально.

При виражених формах психомоторного збудження призначають нейролептики, а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні середники бажано вводити в/м'язово або в/венно. Тому в першу чергу медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на ін'єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести примусово і бажано – перентерально.

Можна запропонувати такі комбінації седативних середників при психомоторних збудженнях: 2,5% аміназин 2-3мл, 2,5% тізерцин 2-3мл, 0,1% фе

назепам 2-4мл, 0,5% діазепам (реланіум, сібазон) 2-4мл. Краще призначати зазначені препарати в різних комбінаціях, наприклад: 2,5% 3,0 мл аміназину + 1% 1,0 мл дімедролу (дімедрол потенціює нейролептичну дію аміназину); 2,5% 3,0 мл аміназину + 25% 10,0 мл магнію сульфату (магнію сульфат поряд із седативним ефектом володіє дегідратаційними властивостями, що важливо при закритій травмі головного мозку). Ін'єкції седативних середників при необхідності повторюють 2-3 рази в добу й обов'язково роблять за 20-30 хвилин перед

евакуацією збуджених хворих у психоневрологічний стаціонар.

При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з відповідним агоністом.

При купуванні психотичних станів важливо пам'ятати, що введення нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Слід пам'ятати – якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в половинній дозі.

При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії, маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при епілепсії). У зв'язку з особливостями даного контингенту уражених необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

Реактивні психози являють собою різноманітні розлади психотичного рівня, що виникають внаслідок дії психічних травм, що перевищують адаптаційно-компенсаторні можливості індивідуума. У випадках надзвичайних ситуацій найбільш частими можуть бути афективно-психогенні шокові реакції, що можуть виявлятися як гіпокінетичний варіант (емоційно-рухова загальмованість із явищами загального "заціпеніння"), так і гіперкінетичним (гостре психомоторне збудження, що розвивається на фоні швидко наростаючої тривоги і страху, обумовлених психотравмуючими переживаннями).

При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами, необхідне введення нейролептиків.

Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому (циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів "наче тихий", але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний медичний нагляд.

Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу. Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до лікувальних закладів.