Риторика. Основні закони риторики

Термін «риторика» ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. У глибокій давнині чітко визначились два підходи до сприйняття риторики: з одного боку, Платон, Сократ, Аристотель, Цицерон розвивали концепцію змістовної риторики, де одним із головних компонентів була ідея (логос); а з другого боку, школа Квінтіліана розглядала риторику як мистецтво при­крашання мовлення. Звідси отримала свій розвиток формальна, схоластична риторика, де знання предмета мовлення не було обов'язковою умовою.

Нове розуміння риторики ґрунтується на традиціях Аристотеля, у працях якого концепція змістовної риторики представлена у найбільш цілісному вигляді, на працях М. Ломоносова, Ф. Прокоповича, М. Сперанського, О. Мерзлякова, М. Кошанського, К. Зеленського, які продовжили і розвинули арйстотелівський напрямок у риториці, а також на традиціях сучасних учених - В. Одінцова, Є. Ножина, А. Міхневича, Ю. Рождественського, С. Іванової та інших, у працях яких відновлено цінний рито­ричний досвід, накопичений нашими предками, одержала свій подальший розвиток концепція риторики як науки, спрямованої на формування в людини ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

ЗМІСТ РИТОРИКИ, СУТНІСТЬ І КОМПОНЕНТИ ПОНЯТТЯ «РИТОРИЧНА ФОРМУЛА»

Змістовий план риторики виражений у риторичній формулі, запропонованій Г. М. Сагач як цілісній системі семи взаємообумовлених законів риторики, розташованих у строгій логічній послідовності:

Позначення:

Р — риторика

К — концептуальний закон

А — закон моделювання аудиторії

С — стратегічний закон

Т — тактичний закон

М — мовленнєвий закон

ЕК — закон ефективної комунікації

СА — системно-аналітичний закон

Перший закон (концептуальний) формує І розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які позначають «портрет» будь-якої аудиторії:

• соціально-демографічні,

• соціально-психологічні,

• індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує і розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:

• визначення цільової установки діяльності (навіщо?);

• виявлення і дослідження суперечностей у досліджуваних проблемах;

• формування тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує і розвиває в людини умін­ня працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовників (аудиторії), тобто ство­рити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П'ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати кон­такт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує і розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти і аналізувати власні від­чуття з метою навчитися робити висновки з помилок і накопичувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто виз­начатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.

Закони риторики, представлені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнєво-мовленнєвої діяльності (що, навіщо, як), що головним чином визначає результативність цієї діяльності, від якого багато в чому залежить успіх будь-якої іншої діяльності людини.

Отже, риторика — комплексна наука, тобто її місце — на стику, перетині ряду наук (філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності). Вона начебто вбирає в себе з інших наук ті компоненти, які визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Таким чином, це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка інтегрує в себе необхідні знання.