Завдання. - формувати навички схоплювати предмети різної величини та форми і розглядати їх;

Навчальні:

- формувати навички схоплювати предмети різної величини та форми і розглядати їх;

- формувати сенсомоторний досвід.

Корекційні:

- коригувати сенсомоторні відчуття;

- розширювати обмежений спектр рухів, які виконують тільки роль аутостимуляції

Так якв перші місяці дитина виявляє хаотичну рухову активність, але у неї з’являється слухове і зорове зосередження вже на другому тижні життя, в перше півріччя життя першочерговим завданням для дитини виступає набуття сенсорного досвіду. Однорідне середовище, в якому перебуває дитина, її знаходження в одному місці, в одному положенні тіла є негативними факторами розвитку і, навпаки, насичене яскравими кольорами, звуками, тактильними відчуттями середовище, сприяє розвитку сенсорики. Аутична дитина може бути негативно налаштованою на зміну звичних для неї умов перебування. Але це не означає, що зміни негативно впливають на неї. Вона потребує більше часу, щоб освоїти нове, і різка зміна заплутує її, вона почувається невпевнено.

Пропонування дитині нових якостей відчуттів повинно відбуватися поступово, слід дати їй можливість довше взаємодіяти з тією чи іншою якістю. А з іншого боку, вчасно переключати на нову, уникаючи, таким чином, хронічних аутостимуляцій. Інколи для того щоб аутична дитина зробила крок в сенсорному пізнанні світу слід пропонувати дитині «над-дозу» сенсорних відчуттів, які вона отримує в аутостимуляціях, щоб вона отримала те, що їй необхідно, і стала готовою для сприймання нового досвіду.

Діти з аутизмом можуть знаходитися на цій стадії психомоторного розвитку в більш пізньому віці, або мати певні психомоторні проблеми, вирішення яких повинно було відбутися в перше півріччя життя. Наприклад, таке характерне явище у дітей з аутизмом, як гримасоподібні вирази обличчя можна пояснити як хаотичне напруження м’язів обличчя, тоді як міміка – це узгоджена робота лицевих м’язів. Дитина ніби грається з кінестетичними відчуттями, що обумовлено складністю інтеграції даного сенсомоторного досвіду, адже напруження певних м’язів обличчя тягне за собою підтягування, опускання інших частин обличчя, розслаблення, розтягування інших м’язів.

У аутичної дитини аутостимуляція – це не тільки намагання засвоїти сенсорну інформацію, а й форма захисту від нового. Тому дорослий повинен чітко розрізняти, бачити, коли дитина стимулює себе, щоб розібратися з незнайомими відчуттями, а коли аутостимуляція вже має виключно захисну функцію. Якщо дитина при стереотипних діях, що викликають певні сенсорні відчуття, час від часу вже виявляє інші (можливо вищі) форми поведінки, слід докласти зусиль для перетворення стереотипної поведінки на цю нову форму активності, що з’явилася.

Зважаючи на таку типову для РАС ознаку, як складність пристосування до нового, слід, починаючи вже з перших місяців (перших етапів розвитку психомоторики), готувати її до того, що мінливості середовища ніяк не уникнути.

Помилковим буде підхід, який передбачає ізолювання аутичної дитини від всього того, що їй не до вподоби (яскраве світло, водне середовище). А з іншого боку, безкомпромісне занурення дитини в нові для неї подразники, сформує у дитини ще міцніші форми захисту (різноманітні аутостимуляції, відчуження), що гальмує її розвиток. Дорослий повинен знайти тонку грань між обома крайнощами.

В діагностиці обов’язково треба визначитися, чи справді у дитини є «сенсорний голод». І якщо не сформовані всі інші моторні навички, треба починати з сенсорного насичення дитини, незважаючи на її вік.

Для дітей старшого віку, у яких вже є певний руховий арсенал, сенсорне насичення відбувається за допомогою складніших вправ, характерних до локомоторного періоду.

Для формування сенсомоторного досвіду корисними можуть бути наступні вправи:

· Вправа «слідкування за предметом». Навчання дитини слідкуванню за переміщенням предмету, який знаходиться в полі зору. Перед дитиною на відстані 60-70 см. від обличчя дорослий починає похитувати предмет, наприклад, кільце певного кольору, яке насаджене на 60-70-ти см. стержень з амплітудою 7-5 см. та частотою одне-два коливання в секунду. Завдання дорослого привернути погляд дитини до предмету, який переміщується. Головною умовою цього є колисання іграшки при переміщенні у всіх напрямках. Починати переміщення слід тоді, коли дитина її побачить, тобто сконцентрує погляд на предметі який колишеться перед її обличчям. Тоді дорослий починає пересувати кільце вправо, вліво, вверх, вниз, приближувати його до дитини на відстань 20-30 см. та віддаляти на 1,5 м. від дитини. Слід так тримати стержень з кільцем щоб дитина не відволікалася на обличчя дорослого або інші яскраві предмети.

· Вправа «схоплення та розглядання предметів». Розмістити перед дитиною кілька брязкалець, дзвіночків (предметів які можуть створювати звук) та різнокольорову іграшку прив’язану до них. Зробити це так щоб дитина мимовільними рухами торкалася іграшки, що б призводило до звучання брязкалець та дзвіночків, які знаходяться в полі зору дитини але за межами безпосереднього тілесного контакту. Якщо дитина лежить і ще немає навички сидіння, цю установку слід розмістити над її головою. Якщо дитина може стояти на колінах і повзати, слід розмістити так, щоб дитина, стоячи на колінах, дотягувалася ручкою до підвішеної іграшки. Дорослий спочатку розкритою долонею дитини торкається іграшки, потім направляє руку дитини, яка намагається схопити іграшку, і на кінець стимулює бажання дитини тягнутися до іграшки, наприклад, створюючи цікавий для дитини звук.

· Вправа «схоплення предметів різної величини та форми (круглої, квадратної, прямокутної, трикутної)». Для вправи можна використовувати великі та маленькі кільця від дерев’яної піраміди, дерев’яні бруски квадратної, круглої, трикутної та прямокутної форми. Розмір дидактичного матеріалу слід підбирати, враховуючи розміри руки дитини. В ході заняття дорослий демонструє по-черзі предмети різної величини, стимулюючи дитину потягнутися до кільця і схопити. Теж саме з різноманітними формами.

· Замотування дитини в приємну на дотик, м’яку тканину (ковдру). Дитина лягає на край ковдри, ноги разом, руки – прижаті до тулуба, голова лежить так щоб дитина могла вільно дихати, дорослий тісно замотує її в ковдру.

Проблеми гіпо- та гіпертонусу м’язів в стані спокою та русі теж пов’язана з формуванням умовних рефлексів. Дитина навчається розслабляти та напружувати м’язи тоді коли цього вимагає ситуація. Наприклад, коли вона лежить м’язи спини розслаблені, коли сидить – м’язи плечового поясу, шия напружені, ноги – розслаблені, коли йде – м’язи згиначі та розгиначі ритмічно напружуються та розслабляються, без зайвих гіпер- та гіпотонусів, що робить ходьбу вільною.

Для роботи з урівноваження тонічної організації дитини можна використовувати такі вправи:

· Довільне напруження та розслаблення м’язів;

· Релаксаційний масаж;

· Глибинний масаж – натискання та стискання частин тіла (особливо при гіпертонусі). Наприклад, міцні обійми.

· Піднімання, підкидання дитини вверх (дитина напружує м’язи).

Рівень 2. Долокомоторний (рухова активність на рівні сприймання)