Стаття 240. Вихідна допомога

1. У разі розірвання трудового договору у зв’язку із скороченням (стаття 87 цього Кодексу) роботодавець зобов’язаний виплатити вихідну допомогу працівнику, який має безперервний стаж роботи в даного роботодавця:

до п’яти років - у розмірі середньомісячної заробітної плати;

до десяти років - у розмірі двомісячної середньої заробітної плати;

більше десяти років - у розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

2. У разі розірвання трудового договору на підставі виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі (стаття 94 цього Кодексу), нез’явлення працівника на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності (стаття 95 цього Кодексу), у зв’язку із поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (стаття 96 цього Кодексу), у разі порушення правил прийняття на роботу не з вини працівника (частина друга статті 105 цього Кодексу) роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.

3. У разі припинення трудового договору у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу (стаття 100 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати.

4. У разі розірвання трудового договору за ініціативою працівника внаслідок порушення роботодавцем трудового законодавства, угод, колективного або трудового договору (пункт 6 статті 85 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячної середньої заробітної плати.

5. Трудовим або колективним договором може передбачатися виплата вихідної допомоги при звільненні з інших підстав, а також встановлюватися підвищені розміри вихідної допомоги.

Date: 2015-12-10; view: 290; Нарушение авторских прав