Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вишня Остап

Доки сонце зійде - роса очі виїсть

Кропивницький Марко

Г о р д і й. Єсть'пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Океанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія. І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала, што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настоящую хвизономію у хорошій кумпанії. А женився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанни-ми прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!

 

Мисливські усмішки

Вишня Остап

Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.

 

— Тррр! Драстуйте, бабусю!

 

— Драстуйте!

 

— Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?

 

— Кривий Степан?

 

— Еге! Охотник!

 

— Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.

 

— Спасибi, бабусю!

 

— Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.

 

— Та то вже як там буде!

 

За четвертою хатою вулички нема. Стали.

 

Бабуся кричить:

 

— Та куди ж ви? Вже проїхали!

 

— Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

 

— Дивись, а я думала — четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.

 

— Драстуйте, Степане! як вас?..

 

— Iванович...

 

— Степане Iвановичу! Це ви охотник?

 

— Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...

 

— Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?

 

— Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буває...

 

— А троє овець хто зарiзав?

 

— Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...

 

— А телицi зад хто од'їв?

 

— Що ви, товаришi? Це — брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать... Хто ж це вже пiдкопується?!

 

— Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!

 

— Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони — "зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!

 

Розтлумачуєте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюється.

 

— Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?

 

— Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли... Не знаю тiльки кому — чи телицi, чи комусь iншому...

 

 

В.Шекспір Монолог Гамлета

 

Чи бути, чи не бути, от питання!

Що благородніше в душі: терпіти

Пращі і стріли злющої фортуни,

Чи збунтуватися против моря туч

І бунтуванням їм кінець зробити?

Умерти, се заснути, більш нічого,

І сном своїм сказати: ми кінчаєм

Всі муки серця й тисячу природніх

Тортур, що ми внаслідували тілом.

Сього кінця жадати нам – побожно.

Умерти, се заснуть; заснуть! А може,

Сни бачити?.. Отут-то й є перепин.

У сні чи в смерті що то буде снитись,

Як струснемо земні тривоги з себе?

От що нас зупиняє. От увага,

Що робить довгими нещастя жизні.

Бо хто б схотів весь вік терпіти муки

І насміхи, гніт сильних і знущання

Гордині, біль одіпхнутого серця,

Загарливість закону, підлість суддів

І ту зневагу, що заслуга мовчки

Приймає від нікчемних,

Коли б міг сам, одним штихом кинджала

Від усього цього спастися? Хто би

Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском

Життя, якби не страх чогось по смерті?

Якби не той нещасний край, з котрого

Ще не вертав ніхто, мутив нам волю?

То й радше зносим біди ті, що маєм,

Аніж тікать до інших, нам незнаних.

От так-то совість трусами нас робить,

І так природний рум’янець відваги

Вкриваєсь блідним покостом задуми,

І замисли могутні та важкі

Від погляду сего звертають набік

І тратять назву діл. То гаді! Бач,

Офелія вродлива! Німфо, пом’яни

В твоїх молитвах всі гріхи мої.

 

Переклав П. Куліш

 

Шекспір Як вам це сподобається

 


Життя – театр,

Люди – лиш актори:

Чекають вихід свій,

неначе свій відхід.

І кожен водночас збирає ролі,

епоху його творять сім віків.

Спочтаку – немовля

В руках у годувальниць,

Згодом – школяр, він

З ранцем за плечима,

Лицем сяйливим зранку,

Похнюпившись,

Він равликом,

Повільно йде до школи.

Пізніша роль – коханця.

Зітхання – жар печі, сумна балада –

Втіха бровам милим.

Ось вже й солдат,

Не звідав він присяг,

Він – дикий леопард.

На честь ревнивий,

Він палкий у сварці.

Шукає стійкості своєї репутації

не бачачи і зарева гармат.

Тепер вже він суддя

З округлим черевом,

Він ситий боягуз,

Його гостріша погляд

І бороду підстриг він як гаразд.

Взірець він афоризму,

Зразок для поведінки.

Ось так він грає роль.

У шостий вік –

Це схудлий Панталоне.

На носі – окуляри,

При боці носить гроші.

У штанях, що зберіг

Ще з молодих років,

Широких надто

Для сухих тих ніг;

Його всевладний голос –

Дитячий знов дискант,

Мов посвист флейти.

Остання з усіх дій –

Вінець химерам всім.

Дитинство друге, просто забуття,

позбавлене зубів, очей, смаку.


 

Славко Мартішин

 

ЗУСТРІЧ

Що ж ти мовчки стоїш у порозі?

До кімнати проходь і сідай...

Пишний стіл я накрити не в змозі,

Тож із печивом питимем чай.

Мабуть, трохи втомили дороги,

Посиди, відпочинь в тишині,

Розкажи про свій сум і тривоги

Сміло, вірити можеш мені.

Співчування знайдеш, розуміння

І опору несхитну плеча.

Знов упевненість буде нетлінна,

І життя буде прагнуть душа.

 


<== предыдущая | следующая ==>
Цена 500-1200 рублей | Инфинити

Date: 2015-10-21; view: 250; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию