Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Вишня ОстапДоки сонце зійде - роса очі виїсть Кропивницький Марко Г о р д і й. Єсть'пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Океанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія. І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала, што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настоящую хвизономію у хорошій кумпанії. А женився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанни-ми прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!
Мисливські усмішки Вишня Остап Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.
— Тррр! Драстуйте, бабусю!
— Драстуйте!
— Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?
— Кривий Степан?
— Еге! Охотник!
— Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.
— Спасибi, бабусю!
— Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.
— Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
— Та куди ж ви? Вже проїхали!
— Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
— Дивись, а я думала — четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.
— Драстуйте, Степане! як вас?..
— Iванович...
— Степане Iвановичу! Це ви охотник?
— Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...
— Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?
— Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буває...
— А троє овець хто зарiзав?
— Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...
— А телицi зад хто од'їв?
— Що ви, товаришi? Це — брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать... Хто ж це вже пiдкопується?!
— Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!
— Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони — "зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!
Розтлумачуєте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюється.
— Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
— Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли... Не знаю тiльки кому — чи телицi, чи комусь iншому...
В.Шекспір Монолог Гамлета
Чи бути, чи не бути, от питання! Що благородніше в душі: терпіти Пращі і стріли злющої фортуни, Чи збунтуватися против моря туч І бунтуванням їм кінець зробити? Умерти, се заснути, більш нічого, І сном своїм сказати: ми кінчаєм Всі муки серця й тисячу природніх Тортур, що ми внаслідували тілом. Сього кінця жадати нам – побожно. Умерти, се заснуть; заснуть! А може, Сни бачити?.. Отут-то й є перепин. У сні чи в смерті що то буде снитись, Як струснемо земні тривоги з себе? От що нас зупиняє. От увага, Що робить довгими нещастя жизні. Бо хто б схотів весь вік терпіти муки І насміхи, гніт сильних і знущання Гордині, біль одіпхнутого серця, Загарливість закону, підлість суддів І ту зневагу, що заслуга мовчки Приймає від нікчемних, Коли б міг сам, одним штихом кинджала Від усього цього спастися? Хто би Ніс той тягар, стогнав і прів під тиском Життя, якби не страх чогось по смерті? Якби не той нещасний край, з котрого Ще не вертав ніхто, мутив нам волю? То й радше зносим біди ті, що маєм, Аніж тікать до інших, нам незнаних. От так-то совість трусами нас робить, І так природний рум’янець відваги Вкриваєсь блідним покостом задуми, І замисли могутні та важкі Від погляду сего звертають набік І тратять назву діл. То гаді! Бач, Офелія вродлива! Німфо, пом’яни В твоїх молитвах всі гріхи мої.
Переклав П. Куліш
Шекспір Як вам це сподобається
Життя – театр, Люди – лиш актори: Чекають вихід свій, неначе свій відхід. І кожен водночас збирає ролі, епоху його творять сім віків. Спочтаку – немовля В руках у годувальниць, Згодом – школяр, він З ранцем за плечима, Лицем сяйливим зранку, Похнюпившись, Він равликом, Повільно йде до школи. Пізніша роль – коханця. Зітхання – жар печі, сумна балада – Втіха бровам милим. Ось вже й солдат, Не звідав він присяг, Він – дикий леопард. На честь ревнивий, Він палкий у сварці. Шукає стійкості своєї репутації не бачачи і зарева гармат. Тепер вже він суддя З округлим черевом, Він ситий боягуз, Його гостріша погляд І бороду підстриг він як гаразд. Взірець він афоризму, Зразок для поведінки. Ось так він грає роль. У шостий вік – Це схудлий Панталоне. На носі – окуляри, При боці носить гроші. У штанях, що зберіг Ще з молодих років, Широких надто Для сухих тих ніг; Його всевладний голос – Дитячий знов дискант, Мов посвист флейти. Остання з усіх дій – Вінець химерам всім. Дитинство друге, просто забуття, позбавлене зубів, очей, смаку.
Славко Мартішин
ЗУСТРІЧ Що ж ти мовчки стоїш у порозі? До кімнати проходь і сідай... Пишний стіл я накрити не в змозі, Тож із печивом питимем чай. Мабуть, трохи втомили дороги, Посиди, відпочинь в тишині, Розкажи про свій сум і тривоги Сміло, вірити можеш мені. Співчування знайдеш, розуміння І опору несхитну плеча. Знов упевненість буде нетлінна, І життя буде прагнуть душа.
|