Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розвиток українського риторичного слова за часів панування Російської та Австро-Угорської імперій





Пригніченість українського національного життя в складі Російської та Австро-Угорської монархій не сприяла розвою українського красномовства, а мовами освіти, церкви, юриспруденції були російська, німецька, польська або церковнослов’янська.

У Східній Україні майже цілковито запанувала російська мова. Коли юний І. Нечуй-Левицький в часи свого навчання вживав українське слово, він змушений був день ходити з дошкою на шиї, на якій було написано: „употребляет мужицкие слова”. Та водночас такі видатні вчені, як М. Максимович та М. Погодін, довели, що українська мова не є якимось „діалектом”, що це самостійна, добре розвинена мова. Однак все впиралося в державну політику. Після сумнозвісного циркуляра Валуєва 1863р., в якому стверджувалося, що „никакого малороссийскаго языка не было, и быть не можеть” і тому подібних документів розвиток українського ораторства загальмувався.

Не кращим було становище і в Західній Україні.

Ось красномовний випадок: „ Важка справа була з мовою. Майже вся інтеліґенція в Галичині вживала вдома польську мову.

Проте життя висувало й непересічні особистості, які продемонстрували пробудження українського риторичного слова. Цікавою постаттю є, наприклад, Г. Яхимович, видатний церковний та політичний оратор першої половини XIXст., професор богослов’я, львівський митрополит, посол до Віденського парламенту, один із засновників Головної Руської Ради у Львові (1848).

Особливим авторитетом користувався М. Грушевський, провідний діяч держави та національної освіти, вчений та публіцист. Грушевський відомий також як політичний оратор, який заслужено вважається одним з батьків української нації.

Серед українських знавців риторики XIXст. виділяється К. Зелененький, який викладав у Рішельєвському ліцеї в Одесі й написав кілька посібників, які перевидавалися і в XXст. Відомим вченим-лектором та публіцистом був М. Драгоманов, громадський діяч, один із батьків української національної ідеї.

Загалом треба сказати, що 20-30-ті роки XX ст. — це трагічна епоха. З одного боку, це пора піднесення національної самосвідомості українців, з іншого боку, цей національний ренесанс був приречений на загибель поступовою, плановою і невблаганною русифікацією України. У цих умовах годі було й сподіватися на будь-який розвій української риторики.

Друга світова війна і післявоєнні репресії щодо українців не залишили жодних надій на розвиток вільного українського слова. Проте це не означає що зони офіційної риторики і офіційної пропаганди звузилися. З 1945 р. працює українське радіо, яке входить практично в кожну сім’ю. З 1951 р. розгортає діяльність українське телебачення.

Новітня епоха історії України позначається спалахом риторичної енергії суспільства. В умовах реальної багатопартійності забуяло політичне красномовство; частиною нашого життя стали дебати у Верховній Раді, відкриваються нові юридичні навчальні заклади, в програмах яких риторика посідає помітне місце. І звичайно, не бракує дотепного і гострого слова в нашому побуті: люди після десятиліть мовчання почали призвичаюватися до вільного виразу своїх думок та почуттів. Рупором цієї активності виступають численні газети та журнали; зросла кількість радіо- та телепрограм. Сьогоденна Україна, безперечно, вступає в смугу нового життя, головною ознакою якого буде „людина, що говорить”, а не „ людина, що мовчить”.


 

Сучасне ораторське мистецтво

 

Епоха масової комунікації наклала свій відбиток на тематику і стиль виступів ораторів. Сучасна масова культура і причетне до неї ораторське мистецтво значною мірою прагнуть щиро чи не щиро, але допомогти людині в пошуках шляху утвердження своєї особистості. Це складний шлях, а оскільки він пов’язаний з формуванням певної світоглядної орієнтації, то кожен авторитетний апостол сучасного красномовства у першу чергу намагається визначити ці орієнтири як головні, переконати своїх слухачів у їх привабливості і незаперечній першості.

 

Що хочуть почути люди від тих, хто виступає перед ними з трибуни? По - перше, як визначити своє місце в цьому мінливому світі? По-друге, яку поставити собі мету в житті? По-третє, як досягти права на те, щоб посісти будь-яке, навіть найвище, місце в суспільстві? По-четверте, що визначне зробили в житті люди, знані як сильні світу цього, і чого не зробив я, знаючи, що це не було заборонено зробити й мені? По-п’яте, чому одні з моїх однокашників здійнялися вгору, хоча і не відзначались у школі.

Оратори, які бажають досягти успіху на ниві красномовства, повинні спиратись у своїх виступах на досвід зазначених вище і знаних у суспільстві людей (що ці оратори і роблять).

 

Найбільшого успіху на теренах красномовства минулого двадцятого століття досягли оратори-пропагандисти американського способу життя і відповідного світобачення, яке спирається на принципи філософії прагматизму і позитивізму. Серед таких слід назвати Дейла Карнегі (1888−1955), Наполеона Хілла (1883−1968), Поля Сопера.

 

Д. Карнегі у своїх працях навчав як стати комунікабельною людиною, як знаходити собі друзів, як аналізувати і вирішувати проблеми, збирати факти для виступу, записувати їх і аналізувати.

 

Наполеон Хілл у книзі „Думай і збагачуйся” звернув увагу на те, у чому полягає немеркнучий успіх і привабливість. Хілл стверджує, що людина повинна твердо знати, чого вона хоче досягти. Кроками до успіху є бажання, віра, самонавіювання, спеціальні знання (освіта), уява, планування, рішення.

 

Автор описує шість примар страху, навчає, як позбутися нерішучості, сумнівів, струху.

 

Критику, зауважує Н. Хілл, потрібно сприймати як вид сервісу. Цікаву, що у людей, які бояться критики, наявні симптоми сором’язливості, неврівноваженості, слабохарактерності, комплексу неповноцінності, екстравагантності, безініціативності, відсутності самолюбства.

 

Л. Хілл указує на симптоми страху хвороб, серед яких: самонавіювання, іпохондрія, млявість, вразливість, нестриманість, турбота тощо.

 

Усі ці поради допомагають кожній людині і ораторам зокрема.

Date: 2015-10-19; view: 586; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию