Характеристики шуму і шляхи його поширення в будівлях

Різного роду звуки, які заважають сприйманню корисних звуків і порушують тишу, а також звуки, які шкідливо впливають на організм людини, називаються шумами. У загальному вигляді шум являє собою безладне поєднання звуків різної частоти й інтенсивності.

Шуми, що проникають у приміщення, поділяються на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх джерел шуму відносяться: транспорт, промислові підприємства, ігрові площадки та ін. До внутрішніх – інженерне і санітарно-технічне обладнання, побутові джерела і т. ін.

Розглянемо шляхи передачі шуму в будинках із приміщення з джерелом шуму в суміжні.

Нехай у приміщенні I (рис.1) на підлозі розташоване джерело повітряного і ударного шуму. При цьому під повітряним шумом розуміють звукові коливання, які поширюються в повітряному середовищі, під ударним шумом – звукові коливання, які виникають в твердих тілах внаслідок механічного впливу на них. Шум, випромінюваний у повітря, проникає в суміжне приміщення II: через отвори і щілини в огорожах (шлях 1); за рахунок звукових хвиль, які падають на конструкції і приводять їх у коливальний рух (шлях 2); звукові хвилі збуджують коливання всіх огороджувальних конструкцій приміщення І, які потім передаються огородженням приміщення ІІ, перетворюючи їх у додаткові джерела (шляхи 3-5). Поширення звуку шляхами 3-5 називають побічними шляхами передачі повітряного шуму.

Вібрація або удари джерела приводять перекриття в коливальний рух, і в результаті шум випромінюється в III суміжне приміщення безпосередньо (шлях 7) і обхідними шляхами 6 і 8.

Останні є побічні шляхи передачі ударного шуму в приміщення II і III. Шум, який поширюється побічними (обхідними) шляхами, часто називають структурним.

У сучасних будівлях в більшості випадків неможливо повністю виключити шум або зменшити його до дуже низьких рівнів. Тому прагнуть знизити рівень шуму до допустимих величин.

На сьогодні нормування шуму для умов міської забудови проводиться відповідно до чинних «Санітарних норм допустимого шуму в приміщеннях житлових і громадських будівель і на території житлової забудови» (№ 3077-84), затверджених Мінздравом СРСР 1984р.

Санітарними нормами встановлюють допустимі значення рівнів шуму, що проникає в приміщення житлових і громадських будівель від зовнішніх і внутрішніх джерел, і допустимі значення рівнів шуму на території житлової забудови.

Відповідно до санітарних норм нормованими параметрами постійного шуму є рівні звукового тиску L, дБ, в октавних смугах частот із середньогеометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 8000 Гц. Для орієнтованої оцінки постійного шуму допускається використовувати рівні звуку L_А, дБА.

Нормованими параметрами непостійного шуму є еквівалентні (за енергією) рівні звуку L_{А єкв}, дБА і максимальні рівні звуку L_{А max}.

Оцінка безпосереднього шуму на відповідність допустимим рівням повинна обов’язково проводитись одночасно еквівалентним і максимальним рівнями звуку. Невиконання хоча б однієї із цих умов є порушення вимог санітарних норм.

Допустимі значення октавних рівнів звукового тиску, еквівалентних і максимальних рівнів звуку, що проникає в приміщення житлових і громадських будівель, наведені в додатку, табл. Д.2. Крім того, норми передбачають диференційний підхід до допустимих рівнів шуму в приміщеннях з урахуванням характеру шуму і місця розташування об’єкта для зовнішніх джерел шуму (за додатком, табл. Д.3).