Методичні аспекти викладання історико-літературних дисциплін

Дисципліна “Історія української літератури ” є нормативною навчальною дисципліною циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін. Вивчається з 1-го по 5-й курс, починаючи з давньої літератури і завершуючи сучасною.

Завдання курсу — дати студентам систематизоване знання історії української літератури на тлі та у зв'язках із процесами європейської (світової) естетичної свідомості, розкрити їм сутнісні ознаки української літератури, формувати в них уміння орієнтуватися в процесі творчих пошуків нашого письменства, в розмаїтті стильових тенденцій, розвивати естетичний смак, уміння поціновувати художній текст адекватно, за високими естетичними критеріями.

Мета - розглянути національне письменство передусім як явище естетичне в широких зв'язках не тільки із суспільними обставинами, а й із художнім мисленням епохи взагалі, з особливостями духовного, гуманістичного руху; простежити взаємозумовленість розвитку літератури та еволюції національної ідеї в українському суспільстві, поетапне її зростання та відображення й поглиблення в художній свідомості.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

- основні особливості історико-культурної доби, характерні ознаки літературних напрямів та течій:

- головні етапи життєвого та творчого шляху письменників, їхні світоглядні позиції у питаннях розвитку літератури, суспільства і перспективи української нації;

- тематику, проблематику, зміст творчості письменників.;

- сюжет, особливості композиції, систему образів вивчених творів;

- найголовніші літературознавчі, публіцистичні праці письменників та критиків літератури;

- тексти, рекомендовані програмою для вивчення напам'ять.
Вміти:

— здійснювати огляд критичної літератури з певного питання;

- визначати основну проблематику, сюжет, композицію, систему образів,
виражально-зображувальні засоби мови;

—складати план, тези, конспект літературно-критичних статей;

—зіставляти різні погляди в ході полеміки, виявляти здатність доводити
свої твердження, власну думку, вміти дискутувати.

-- розглядати художній твір у контексті світової літератури та філософії.

Курс «Історія української літератури” має читатися у сув’язі з теоретико-методологічними курсами. Теоретико-літературні курси підводять під дисципліну теоретичну базу, допомагають в опануванні складних історико-літературних понять. Курси Методики літератури дають базу для проектування методичних можливостей літературного твору у загальноосвітньому закладі. Огляд літературного процесу пов'язується з характеристикою культурного життя українського народу в "діалозі" інших культур, з розвитком журналістики, живопису, скульптури, кіно- і театрального мистецтва.

Відповідно до сучасних пріоритетів викладач має використовувати різні види лекцій, не допускаючи перевантаженості, монотонності, затеоретизованості. Традиційні лекції мають бути розбавлені проблемними питаннями, діалогічною складовою, оздоблені наочними матеріалами, передбачати міжпредметні та міжмистецькі зв’язки (музика, театр, живопис). Доречними під час вивчення історико-літературних дисциплін методисти вважають проведення лекцій-дискусій, лекцій-коментарів, лекцій-прес-конференцій.

З історико-літературних дисциплін доречно проводити практичні та семінарські заняття. На практичному занятті викладач має прагнути залучити до роботи усіх студентів групи, передбачити різні види робіт, які б сприяли творчому та самостійному пошуку, викликали інтерес до предмета. УВНЗ мають переважати заняття-дослідження. Практичне заняття не повинно зводитись лише до розмов про твір і його переказування чи переказування підручників, довідкової літератури. Одне із найважливіших завдань практичних занять з історії літератури — навчитися правильно (уважно, осмислено, з нотатками на полях) читати текст заглиблюватися у внутрішній світ твору і письменника, з'ясовувати місце художнього твору у спадщині письменника, літературному житті епохи, в історії національної і всесвітньої літератури, проводити зіставлення художніх явищ, знаходити спільне, що їх об'єднує, і водночас показувати неповторні особ­ливості індивідуального стилю того чи того літератора, тобто оволодівати навичками філологічного аналізу. Бразильський педагог Пауло Фрайре у цьому зв'язку називає таку форму занять, як запрошення письменників, котрі б на цих зустрічах пропонували власний досвід роботи над текстом твору: "як вони оволодівають мовою, досягають краси слова чи опису, як підтримують напругу, стимулюють в читачів роботу уяви, як читають самих себе та своїх колег"

Важливого значення набувають і форми перевірки знання текстів. Звичні запитання і завдання, які легко виконувалися шляхом конспектування певного розділу підручника чи статті, потребою часу замінені на такі, що потребують уважного ставлення до індивідуального авторського стилю, поетики жанру, відповідаючи на які, студенту необхідно уважно читати текст, ретельно опрацьовувати рекомендовану літературу, кожне положення обов'язково ілюструвати посиланнями на текст аналізованого твору та відповідне наукове джерело. Щоб подати, наприклад, літературний коментар до уривка з тексту, потрібні енциклопедії і словники. Такі завдання прищеплюють уважне ставлення до тексту, кожного слова тексту, адже, можливо, саме це слово допоможе показати найважливіші відтінки авторської думки і задуму.

В останні роки у зарубіжній практиці викладання літератури у вищому навчальному закладі все більш актуальною формою перевірки знань літературного тексту є форма "театральних" занять або "театрального заліку". У Школі педагогіки Саутгемптонського університету цьому передує курс театрального мистецтва, де студенти навчаються імпровізації, драматизації, проведенню рольових ігор, елементам акторського мистецтва. Особливого значення надається театралізації творів В. Шекспіра, готуючись до якої, студенти аналізують ідейну насиченість, стилістичні особливості мови, соціальний та історичний контекст, варіанти сучасної інтерпретації. Така форма включає в себе багатогранні сторони проникнення у текст, розкриває творчий потенціал студентів, а тому варта використання й в українських ВНЗ.

Рекомендовані методи і прийоми на практичних заняттях з історико-літературознавчих дисциплін:

Евристичний метод – різноманітні види бесід (репродуктивна, аналітична, проблемна, евристична, автентична, підсумкова), дискусії, мозкова атака;

Дослідницький метод – постановка проблемних питань та завдань, кейс-метод (моделювання проблемної ситуації), дослідження суперечливого питання

Імітаційні ігри – театральні постановки, уявні екскурсії, моделювання реальності.

Творчі роботи, творче читання.

Самостійна робота з курсу «Історія української літератури» має обов’язково містити роботу з критичними науковими джерелами, які передбачають глибоке вивчення наукових праць провідних літературознавців, літературно-естетичної думки доби, що вивчається. Наприклад, під час вивчення творчості письменників першої половини ХІХ століття не можна оминути увагою праці І. Франка. На самостійну роботу викладач може винести питання, не охоплені лекціями і практичними заняттями, але повинен подати студентам список літератури для підготовки. Самостійна робота може передбачати і більш глибоке вивчення тих чи інших питань, сприяти виробленню вмінь глибоко аналізувати текст, працювати з науковою літературою, виявляти творчі здібності.

Контроль знань студентів:

Форми поточного контролю: усні відповіді, доповіді, участь в обговоренні на практичних, семінарських заняттях, оцінювання домашніх самостійних завдань; тестів та контрольних робіт, виконаних студентами під час практичних занять, конспектування наукової літератури, читання напам’ять.

Форми підсумкового контролю: залік, екзамен, колоквіум (у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації).

Відповідно до сучасних пріоритетів курс «Історія української літератури та літературної критики» покликаний сприяти формуванню особистості, її духовно-ціннісних орієнтацій, культурно-пізнавальних інтересів, естетичного смаку.

Контрольні питання до лекції «Методичні аспекти викладання курсу «ІУЛ»

- У шкільному курсі вивчення літератури вказано в програмі, що ми вивчаємо не історію літератури, а літературу. А у вузі?

- Чи будуть відрізнятися програми ВНЗ І-ІІ і ІІІ-ІУ рівнів акредитації?

- Які міждисциплінарні зв’язки при викладанні курсу в вивели на перше місце?

- Чи буде відрізнятися методика викладання літератури на першому і наступних курсах? Чим це зумовлено?

- Чи доцільно задавати студентам конспект літературно-критичних статей?

- В ЗОШ ми рухалися від читання до аналізу. У вузі все починається з лекції. Як уникнути затеоретизованості, монотонності та мінімальності засвоєння (5%)?

- Чим практичні з ІУЛ відрізняються від шкільних уроків? Які основні завдання стоять перед викладачем?

- Як ви ставитесь до експериментів з «театральними заняттями»?

- Чому потрібно проводити діалог «літературний текст-твір іншого виду мистецтва»?

- - Що передбачає поняття «проблемне навчання», чому воно доречне під час викладання курсу?

- Як створити проблемну ситуацію? Спробуйте це зробити, розглядаючи один із психологічних творів (наприклад, «Місто» В. Підмогильного)

- Зясуйте типи проблемних запитань у літературній освіті?

- Як проблемне навчання поєднує літературу з життям?(наприклад, кохання, оцінка історичного минулого)

- Чому серед критеріїв оцінювання знань студентів на перше місце ми ставимо прочитання художніх текстів?

- Назвіть чинники, що сприяють поглибленому вивченню української літератури.

- Які типи занять у вищій школі доцільно проводити для поглибленого вивчення літератури?

- Яке місце курсовій роботі з літератури відводиться в гуманітарному освітньому закладі?

- У який спосіб можуть бути використані наукові статті на заняттях, щоб це не перетворилося на дублювання думок?

- Чи повинен викладач висловлювати власне розуміння художнього твору, давати особисту оцінку позиціям літературознавців?

- Як спонукати студентів до читання художньої літератури?

- Які методичні шляхи використати під час аналізу суперечливої спадщини радянської літератури (де часто викривлені історичні факти)

- Які рольові ігри можна вводити на заняттях з літератури? (наприклад історична гра за творами «Чорна рада» П. Куліша, «Марія» У. Самчука: свідок, історичні особи, історик, пророк, людина без маски)?

- Які форми проведення практичних занять ви спостерігали в університеті?

Курс «Усної народної творчості» спрямований на формування у студентів-першокурсників умінь аналізувати твори української усної народнопоетичної творчості, зіставляти їх жанрові особливості з огляду на етико-філософські, соціальні, психологічні проблеми, через дослідження фольклорних текстів, історико-культурологічних коренів слів-фольклоризмів відкривати особливий світ народного художнього мислення, формувати фольклорну компетенцію.

Специфіка дисципліни: відсутність автора, варіативність жанрів, відсутність усталеності текстів, зв'язок з історією та культурою. Це зумовлює ряд методологічних позицій. Дисципліну «Усна народна творчість» варто подавати у діалозі з іншими слов'янськими культурами у зв'язоку з іншими літературознавчими курсами, історією України, українською культурою, народознавством.

Напрямки роботи:

- поглиблене вивчення фольклорних жанрів у зв’язку з історією та культурою українського народу, з урахуванням національного менталітету

- опанування наукових концепцій, напрямів вітчизняної та зарубіжної фольклористики

- осмислення історії і теорії міфу і міфічної свідомості

- ознайомлення з методологією та методикою науково-дослідницької діяльності в галузі фольклористики

Враховуючи, що дисципліна читається на першому курсі, який є своєрідною школою наукової культури, самопізнання, саморегуляції, в лекційних курсах варто застосовувати проблемний виклад матеріалу, а на практичних – частково-пошуковий і дослідницький методи. Варто практикувати підготовку повідомлень та доповідей з елементами наукового пошуку, розв’язання навчально-творчих завдань (завдань-інструкцій, завдань-реконструкцій, завдань-пошуків), що готувало б студентів до проходження фольклорної практики.

Під час вивчення УНТ треба враховувати специфічність поділу творів на роди та жанри, адже більшість жанрів фольклору мають ознаки кількох родів (балада, байка). Корисно практикувати зіставлення різних фольклорних жанрів (дума – пісня – балада).

Аналіз текстів має здійснюватися у єдності змісту і форми. Особливу увагу під час вивчення фольклорних творів варто приділити особливостям побудови, ритміці, поетичній мові, фольклорним символам. Специфічного підходу до викладання вимагають такі жанри як думи та історичні пісні. На заняттях з УНТ необхідно використовувати музичний супровід, записи майстрів слова, кобзарів. Варто враховувати і краєзнавчий компонент.

Фольклорні джерела лягли в основу багатьох літературних творів, тому на заняттях з УНТ у студентів мають сформуватися чіткі уявлення про фольклорні сюжети, фольклорні образи, фольклорні символи та сталі художні засоби. Ці знання дадуть можливість здійснювати порівняльну характеристику та глибокий аналіз літературних творів з фольклорною основою на заняттях з Історії літератури.

. Форми навчальних занять: лекції, практичні, семінарські, фольклорна практика, екскурсії, конференції.

Методи: репродуктивний, дослідницький, евристичний, проектний, метод проблемного викладу, ігровий.

Контрольні питання:

Назвіть особливості фольклору як виду художнього слова і виведіть з них методичні засади його викладання.

Під час вивчення яких фольклорних жанрів варто було б звернутись до форми бінарного заняття(література та історія)? (жанри народного епосу)

Які принципи роботи з варіантами фольклорних текстів? Чим зумовлена потреба звертатися до усних народних творів під час вивчення літературних текстів?

Змоделюйте дослідження фольклорних джерел драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Курс «Література рідного краю» є складовою частиною загальної літературної підготовки вчителя-філолога й ув’язується з такими дисциплінами, як історія української та зарубіжної (російської) літератури, народна творчість, теорія літератури.

Будучи органічною частиною загального курсу з історії літератури, даний курс має ряд специфічних рис. По-перше, орієнтир на суто місцевий літературний матеріал. Тут може розглядатися як творчість загальновідомих письменників (але без врахування їхніх хрестоматійних творів), так і тих, хто відомий лише в межах конкретного регіону. Це обумовлює ряд труднощів: недостатня кількість художніх текстів, майже повна відсутність критично-літературознавчих матеріалів, постійна змінність й оновлюваність творів, що вивчаються.

По-друге, значна доля суб’єктивності при виборі письменників і творів, що розглядаються. Це передбачає необхідність врахування естетичних та соціальних позицій студентів, надання їм свободи і самостійності при вивченні всього курсу.

По-третє, незначна кількість годин, передбачуваних програмою, не дозволяє подавати цілісну картину літературного життя регіону і примушує зосереджуватися на найсуттєвіших моментах, що визначають особливості літературно-мистецького життя даного краю.

Зазначеною специфікою пояснюється й те, що з даного курсу відсутні загальні міністерські програми. Але при укладанні програми з курсу викладачем мають враховуватися існуючі програми з ІУЛ, народної творчості, теорії літератури.

Мета і завдання курсу

Зміна концепції патріотичного виховання наприкінці ХХ століття призвела до перегляду місця і ролі ЛРК у процесі фахової і загальної підготовки спеціаліста. З 1989 рубрику "Література рідного краю" введено до шкільних програм з української літератури. Тож провідною метою вивчення ЛРК є якомога повніше ознайомлення з місцевим літературним життям, встановлення його підпорядкованості загальнолітературному процесові й виховання на цій підставі почуття батьківщини як найголовнішої умови формування патріота України.

Завдання курсу:

- прищеплювати почуття гордості за творчі здобутки місцевих письменників, викликати бажання постійно стежити за їхньою творчістю.;

- формувати уміння зіставляти окремі літературні твори того чи іншого письменника, знаходити між ними спільне, усвідомлювати місце творчості цього митця у загальному літературному контексті, щоб на цій підставі вибудовувати цілісне уявлення про літературу певного періоду;

- працюючи з матеріалами дискусійного характеру, виробляти навички аргументування власної думки, толерантності у ставленні до поглядів інших, намагання дотримуватися об’єктивності в оцінках;

- формувати навички застосування різноманітних методів, принципів і шляхів аналізу літературного твору в його тісних взаємостосунках з іншими матеріально-духовними культурними явищами;

- привчати самостійно працювати з художнім текстом, знаходити для цього необхідну критичну літературу.

Методичні особливості у викладанні:

Розуміючи художню літературу як один із чинників духовної культури, як складний феномен відтворення дійсності, при-аналізі твору слід спиратися на знання, одержані при вивченні інших суспільних наук: історія, етнографія; міфологія, філософія, соціологія, психологія, мистецтвознавство тощо.

Слід також враховувати, що цей курс, маючи свою самостійність, є органічною частиною загальної фахової підготовки філолога. Це виявляється в тому, що у студента формується поняття літератури як цілісного явища, обумовленого певними законами розвитку людської цивілізації.

Кожне заняття має бути пронизане науково-дослідним струменем, підштовхувати студентів до пошукової роботи в галузі ЛРК, готувати до проходження літературно-краєзнавчої практики чи самостійних творчих пошуків.

Можливі прийоми роботи: повідомлення, художня розповідь, виразне читання, інсценізація, підготовка та обговорення відгуків, рецензій, анотацій, дослідно-пошукова робота в бібліотеках, архівах, музеях; підготовка виставок літературних, мистецьких і художніх творів, інтерв’ю з автором тощо.

Види та форми роботи: лекції, практичні, семінари, дискусії, конференції, зустрічі з митцями слова, круглий стіл, екскурсії, презентації, пошукова робота, літературно-краєзнавча практика.

Підручники та посібники:

Оліфіренко В. Вивчення літератури рідного краю в школі. Посібник для вчителів і студентів. Донецьк, 1996. – С. 4-13.

Овчаренко І.Літературне Придінців’я: письменники в нашому краї.—Донецьк: Лебідь, 1994.—123 с

Романько В. Література рідного краю. навч. посібник. Донецьк, 1995. – С.6-9

Романко В.І. Література донецького краю: Посібник для вчителя. – Донецьк: Нац. спілка письменників України, ж. «Донбас», 2006. – 264 с.

Теорія та практика професійної підготовки вчителя до краєзнавчої роботи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Слов’янськ, 1996.

Контрольні питання та завдання:

- Якими мають бути зв’язки письменника з краєм, щоб його твори розглядалися на заняттях літературного краєзнавства?

- У чому специфіка занять з ЛРК?

- Які підстави й методичні прийоми спонукатимуть студентів до краєзнавчих пошуків? Які завдання при цьому варто запропонувати?