В с т у п

У соціології широко застосовуються повторювальні дослідження, коли об'єкт вивчається в динаміці. Це дослідження вивчає один і той же об'єкт, або різні контингенти, і проводиться декілька разів через певні проміжки часу з наступним порівнянням отриманих результатів. У свою чергу повторювальні дослідження мають декілька підвидів. Серед них вирізняють: трендові дослідження, мета яких - вивчення певної вікової групи.

Ø Когортні тренди - різновид повторювального дослідження, предметом

якого виступає певна вікова група, постійна в часі. Наприклад, досліджується соціальна група молоді у 1960-у, 1980-у та 2000-у роках.

Ø Історичні тренди - різновид повторювального дослідження, предметом

якого виступає одна і таж група через певні проміжки часу. Наприклад,

досліджується вікова група 20-річних, потім ця ж група - через 10 років,

згодом - ще через 10 років і т.д.

Ø Панельне дослідження (від англ. – рапеl - список) - вид повторювального соціологічного дослідження, коли вивчається один і той самий соціальний об'єкт за тією ж методикою з певним часовим інтервалом (перепис населення - типовий приклад такого дослідження). Таке дослідження має за мету відстежити динаміку процесів.

Ø Лонгітюдне дослідження - вид повторювального дослідження, коли

відбувається довготривале спостереження за об'єктом.

Ø Соціальний моніторинг - це комплексне, інтегральне дослідження, що

становить цілісну систему, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз даних за динамікою соціальних процесів в районі, регіоні, країні. За допомогою таких досліджень можна вивчити об'єкт у русі, аналізувати зміни, їх динаміку.

1.2 Метод соціологічного опитування

Серед методів збору первинної інформації в соціології особливе місце посідає метод опитування.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження. З його допомогою можна одержати інформацію, не завжди відображену в документальних джерелах чи доступну прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методові, значно багатша і загалом надійніша, ніж невербальна, Вона легше піддається кількісному опрацюванню й аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. Достоїнством методу опитування є також його універсальність. Вона полягає в тому, що при опитуванні реєструють і мотиви діяльності індивідів, і результати їх діяльності. Все це забезпечує методові опитування переваги, не властиві ні методові спостереження, ні методові аналізу документів.

При опитуванні надто важлива взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в їх свідомості. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації, одержаної методом опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних сторін соціальної практики у свідомості людей.

Плануючи збір інформації, соціолог повинен врахувати умови, які можуть впливати на її якість. Однак врахувати всі умови практично неможливо. Невраховані умови є випадковими чинниками. Наприклад, випадковими можуть стати місце і обставини проведення опитування. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті ж відповіді на одні й ті ж питання і визначається незмінністю цих питань і варіантів відповідей на них для всієї вибіркової сукупності або кожної з груп.

Для підвищення надійності інформації соціолог повинен підтримувати постійними якомога більше умов збору інформації: місцеві обставини опитування, порядок і формулювання питань та відповідей на них, а також всі впливи дослідників на респондентів у процесі опитування.
Важливе значення у соціологічному дослідженні має достовірність одержаної інформації, коли відмінності між людьми за вимірюваною характеристикою, виявлені в результаті дослідження, відповідають справжнім відмінностям за цією характеристикою. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:

а) сприйняв потрібну інформацію;

б) правильно зрозумів її;

в) зміг згадати, якщо необхідно, події минулого;

г) обрав адекватну відповідь на поставлене питання;

д) зміг адекватно втілити відповідь у слова.

Важливо також, щоб опитуваний не тільки міг, але й хотів щиро відповісти на питання. Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту — соціологічного питальника (бланк інтерв'ю чи анкета). Критеріями оцінки якості інструментів вимірювання є стійкість і обґрунтованість.
Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і в тих самих умовах. Обґрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалось виміряти.
Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стійким.
Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Інакше неможливо визначити наукову значущість одержаних за допомогою того чи іншого методу збору первинної інформації результатів.
Опитування з точки зору достовірності проходить такі основні фази:

а) адаптація;

б) досягнення поставленої мети;

в) зняття напруги.

Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої створюють у респондента мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших питань. Звернення — це зав'язка, початок опитування. Щоб респондент зміг дати потрібну інформацію, необхідно підготувати його до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, при роботі з анкетою — правила її заповнення, і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Тому нерідко соціолог формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до розмови.

Сформувати в опитуваних мотивацію до участі у дослідженні — складніше завдання. Необхідно зацікавити їх, зачепити життєві проблеми. Формулювання мети дослідження, пояснення можливості використання його результатів для задоволення потреб респондентів — все це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондентів дати достовірну інформацію.

Вагомим фактором, що впливає на істинність одержаної в процесі опитування інформації, є побоювання респондента, що його відверті відповіді стануть відомими іншим людям, керівництву і будуть використані йому на шкоду. Анонімне опитування зменшує вплив цього фактора і підвищує достовірність соціологічних даних.

Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети, тобто збір основної інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань. У процесі відповіді на цю частину питальника, особливо якщо вона велика, зацікавленість у дослідженні може поступово згасати. Для стимулювання її використовують функціонально-психологічні питання, які мають нести змістовні навантаження, а зміст їх повинен бути цікавим для опитуваних. Головна їх мета — зняти втому і підвищити мотивацію респондентів.

Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні, «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття.
Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента опитування поділяють на заочні (анкетні) і очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди. За ступенем формалізації — на стандартизовані і нестандартизовані (вільні). За частотою проведення — на одноразові й багаторазові. Бувають опитування суцільні і вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

1.3 Метод експертних досліджень.

Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціологічної інформації про ті чи інші сторони об'єкта дослідження є представники цього ж об'єкта. Однак на практиці виникають ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища важко або взагалі неможливо визначити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозувати зміну соціального явища, процесу, дати об'єктивну оцінку таким сторонам діяльності і рисам людей, щодо яких їх самооцінка може бути спотвореною.

Подібна інформація може надходити тільки від компетентних осіб - експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, на першому етапі відбору доцільно скористатися такими критеріями: рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попередній список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головне серед усіх критеріїв відбору експертів - їх компетентність. Для визначення використовують два методи: самооцінка експертів і колективна оцінка авторитетності експертів.

Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, хода вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економістів.

Основні функції методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні:

а) прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

б) оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

в) атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосована щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, глобальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його таким чином на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань - анкета чи бланк-інтерв'ю - розроблені за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма прогнозного опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер.

Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які передбачають повну свободу вибору форми відповіді. В іншому разі формулюють перелік прогностичних гіпотез.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу - обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за «круглим столом», де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень з допомогою соціологічних досліджень іноді постає питання щодо достовірності результатів масового опитування, правомірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті запитання, які за структурою ідентичні запитанням, сформульованим в анкеті респондента.

Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації і чинників, які цікавлять дослідника, висловити щодо поставлених запитань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, що заповнюється експертами колективно, обумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи весь колектив.

Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

1.4 Метод соціометричного опитування.

Специфічними і особливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії. Термін «соціометрія» в перекладі з латини означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено (1892-1974). Виробивши свою систему структурного аналізу малих груп. Морено сформулював і стратегічне завдання соціометрії. Воно, на його думку, полягає у забезпеченні таких умов на виробництві і в житловому приміщенні, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

Соціометричний метод опитування - один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу.

Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала група - реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.

Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» - п'ятнадцять-двадцять осіб.

У процедурному аспекті соціометрія - це поєднання методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовуються на основі таких процедур:

Вибір - виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Відхилення (негативний вибір) - небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Опускання - залишення одним індивідом іншого поза власною увагою.

Після створення програми дослідження, необхідно виробити соціометричний критерій, тобто запитання, які задають усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.

Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати суб'єкт на вибір іншого члена групи для спільного вирішення того чи іншого завдання чи відхилення його;

б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;

в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;

г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи:

Ø Комунікативні;

Ø Гностичні.

Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування Того, хто, на її думку, обере й для спільного вирішення певного завдання, хто - знехтує. Приклад комунікативного критерію: «Кого б ви обрали своїм старостою?» А гностичний варіант звучав би так: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?» В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені й дихотомічні критерії, які дають змогу більш точно з'ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію).

Ще один різновид соціометричних критеріїв - критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад:

«Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т.д.?»

Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

При соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7-8 критеріїв.

Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.

Соціоматриця - це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

У горизонтальних рядках - хто обирає, у вертикальних - кого обирають. Кількість рядків відповідає кількості членів колективу. Ось приклад соціоматриці, заповненої результатами непараметричного соціометричного опитування групи із п'яти осіб за дихотомним критерієм («+» означав позитивний вибір, «-» - відхилення; «0» - опускання, відсутність вибору. Самовибір не передбачався, тему у відповідних клітинках проставлено «X»).

Навіть візуальний аналіз соціоматриці багато що може дати для розуміння взаємин у групі: як і кого групи обирають, кого частіше за інших обирають, а кого відхиляють.

Зручним методом аналізу соціометричної інформації є графічний метод. Графічне зображення взаємин у колективі, виявлених на основі вибору, називають соціограмою. При добудові соціограм найчастіше використовують таку символіку:

Існує багато різних видів графічних структур соціограм. Наведемо одну з найпростіших:

З допомогою соціограм дослідник наглядно бачить стосунки в колективі. Тут відразу видно, хто в ньому лідер, а хто в ізоляції. З вищенаведеної соціограми відносин симпатій і антипатій (у групі з 6 осіб) можна зробити висновок, що А - лідер колективу, створюючи разом з В і В його ядро. Е і Д перебувають у взаємній неприязні, Г - ізольований елемент, ні а ким із членів колективу не контактує.

Результати соціометричного опитування у кількісній формі можна також виразити за допомогою обчислення соціометричних індексів.

Соціометричний індекс - число обрань певного виду, поділене на загальну кількість можливих обрань даного типу.

Існують персональні і групові соціометричні індекси. Перші відображають індивідуальні соціально-психологічні властивості особистості, які виявляються щодо членів групи, другі характеризують групу загалом.

Серед персональних індексів найчастіше використовують соціометричний статус. Позитивний статус індивіда обчислюють за такою формулою:
ПСі=

де N - число індивідів у досліджуваному колективі. Прикладом одного з групових соціометричних індексів є індекс взаємності. Він вимірює згуртованість колективу, виявляючи кількість взаємних позитивних зв'язків, обчислюється за формулою:

кількість взаємних позитивних зв'язків /загальна кількість можливих позитивних зв'язків

Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Надійні дані дає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів неможливе без використання соціометричних опитувань.

Однак жоден із методів опитування не можна вважати універсальним. Перед вибором слід передусім з'ясувати, який метод найкраще відповідає програмним цілям дослідження. Якщо дані, одержані завдяки різним методам і техніці, не збігаються, то це зумовлено наявністю різних аспектів досліджуваних явищ і процесів.

ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

Процес соціологічного дослідження є не що інше, як застосування суб’єктом(соціологом) певних засобів для отримання нового знання про об’єкт і практичного оволодіння ним.

Організаційно і функціонально виділяють стадії(етапи) дослідницького процесу, які відрізняються один від одного характером і змістом, формами і процедурами.

У соціологічній літературі виділяють ряд послідовних етапів соціологічного дослідження, наводять різноманітні схеми його проведення. Зокрема, А.Г. Здравомислов вважає, що доцільним є поділ процесу дослідження на п’ять етапів:

1. Складання програми соціологічного дослідження.

2. Визначення об’єкту і одиниць спостереження.

3. Розробка засобів збору матеріалу – методик дослідження.

4. Збір матеріалу.

5. Аналіз матеріалу та його узагальнення.

Можливі й інші схеми основних етапів соціологічного дослідження.

2.1 Програма соціологічного дослідження.

Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Про­блема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Що ж таке проблема? Про­блема — це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та від­сутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації.

Вирішити проблему — значить отримати нове знання або побу­дувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, вия­вити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажа­ному напрямку.

Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді про­блемної ситуації, звертається увага на існування якоїсь соціальної суперечності або становиться питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управлінні тощо. Соціологу не­обхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати.

Після вибору виду соціологічного дослідження починається йо­го підготовка. Даний етап передбачає розробку програми.

Програма є обов'язковим вихідним документом будь-якого соціологічного дослідження, незалежно від того, чи є це дослідження теоретичним або прикладним. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи:

Ø теоретичний (формулювання й обґрунтування проблеми, цілі, завдання, об'єкт та предмет дослідження, формулювання гіпо­тез);

Ø методичний (обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методів обробки й аналізу даних);

Ø організаційний (робо­чий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підроз­ділів, розподіл людських та фінансових ресурсів і т. ін.)

Розглянемо більш детально кожний з цих розділів. Почнемо з теоретичного. Важливим елементом тут виступає формулювання й обґрунтування проблеми соціологічного дослідження. Соціальна проблема означає, як уже відмічалося, стан «знання про незнання» певних сторін, кількісних та якісних змін, причин, інших характери­стик явища чи процесу. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного пе­реходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя ши­роких народних мас в Україні тощо. При цьому важливо не допус­кати постановки неактуальних проблем. Соціологічне дослідження повинно мати одну проблему. Інакше виникне зайва складність, знизиться якість результатів дослідження.

Не менш важливим елементом теоретичного розділу виступають цілі й завдання дослідження. Ціль дослідження визначає його теоре­тичну або прикладну орієнтацію. Якщо цілі дослідження нечітко ви­значені, то можуть виникнути труднощі при оцінці його результатів. Цілі дослідження можуть бути різними. Задачі дослідження являють собою змістовну, методичну й організаційну конкретизацію мети.

Ще один важливий елемент теоретичного розділу програми — визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження. Об'єк­том є діяльність людей та умови, в яких вона здійснюється, предметом прийнято вважати ту сторону об'єкта, яку планується безпосе­редньо вивчати. Одному і тому соціальному об'єкту можуть відпо­відати декілька різних предметів дослідження (наприклад, щодо студентів вищого навчального закладу предметами дослідження мо­жуть бути навчально-пізнавальна, наукова, громадсько-політична діяль­ність студентської молоді, спілкування студентів, вільний час тощо).

Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підго­товки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціо­логічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про струк­туру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворю­ють ці об'єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів.

Гіпотези — це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціо­логічного дослідження. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез — це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових мо­ментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотез з самого початку не було, то різко падає науковий рівень соціо­логічного дослідження, а його результати й узагальнення зводяться до опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до до­сить простих рекомендацій. Відповідно до висунутих гіпотез оби­рається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення.

Поряд із теоретичним велике значення в дослідженні має мето­дичний розділ програми, котрий включає в себе обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки й аналізу даних.

Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу. Об'єкт соціологічного дослідження може бути великим (тисячі, десятки, сотні тисяч людей; населення міста, регіону, працівники підприємств, установ і т. ін.), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод.

Більшість же конкретних соціологічних досліджень носять не суцільний, а вибірковий характер. Це дозволяє забезпечити економічність досліджень та їх надійність за умов використання специфічної методики та техніки.

Розрізняють генеральну та вибіркову сукупність.

Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну сукупність називають популяцією.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, яка відображає та відтворює основні характеристики останньої і є її зменшеною моделлю. Наприклад, соціолог ставить за мету вивчити політичні орієнтації студентської молоді України. Генеральна сукупність визначається цілями дослідження, а це означає, що її складають усі представники студентської молоді України. Вибіркова ж сукупність визначається за допомогою математичних методів і повинна репрезентувати (представляти) за своїми основними характеристиками генеральну сукупність. Наприклад, американський Інститут суспільної думки Дж.Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, прибуток, професійна приналежність, раса, місце проживання, величина населеного пункту тощо), отримує достовірні дані про все американське населення.

Вибіркове опитування значно зменшує кошторис соціологічного дослідження і скорочує терміни його проведення.

До основних видів або типів вибірки відносяться наступні.

Загалом в соціології виділяють два основні класи методів формування вибіркової сукупності: детерміновані та недетерміновані. Перші – націлені на відтворення заданих характеристик генеральної сукупності, відповідно, на забезпечення репрезентативності вибіркової сукупності. Другі, забезпечують дотримання законів ймовірності, відповідно, забезпечують статистичну обґрунтованість вибіркової сукупності.

При нерепрезентативній (стихійній) вибірці дослідник намагається сформувати вибірку із зручних, доступних для відбору елементів.

Поверхнева вибірка (використовується принцип типовості) – це різновид не репрезентативної, у відповідності до якої елементи сукупності відбираються на основі розмірковувань дослідника. Вона є суб’єктивною та залежить від компетентності та винахідливості дослідника.

Квотна вибірка (пропорційна) – детермінований метод вибірки, який представляє собою двоетапну обмежену поверхневу вибірку. Перший етап включає створення контрольних груп, або квот з елементів сукупності. На другому етапі вибір елементів заснований на зручності відбору чи судженнях дослідника. При квотній вибірці переносяться процентні співвідношення, по найбільш важливих для дослідження характеристиках генеральної сукупності, на вибіркову.

Вибірка за принципом «снігової кулі» - метод згідно якого випадковим чином підбирається початкова група респондентів. Подальший відбір здійснюється з числа кандидатів, що вказані першими респондентами, або на основі наданої ними інформації. Даний процес проходить хвилеподібно, коли респонденти, що пройшли опитування називають наступних кандидатів.

При простій випадковій вибірці кожен елемент сукупності має відому рівну ймовірність відбору. Крім цього, кожна можлива вибірка певного об’єму (n) має рівну ймовірність того, що вона стане вибірковою сукупністю. Кожен елемент вибирається незалежно від кожного іншого елементу, і вибірка формується випадковим відбором елементів з основи вибірки. Для їх відбору всі елементи основи вибірки нумеруються, а потім відбираються за допомогою таблиць випадкових чисел (або спеціальної програми).

Систематична (механічна) вибірка – імовірнісний метод вибірки, для якого спочатку задають довільну відправну точку, а потім з основи вибірки відбирають кожен і-й елемент. Проте тут зберігається рівна ймовірність кожного елемента сукупності потрапити у вибірку. Відрізняється від простої випадкової тим, що лише допустимі вибірки об’єму n, які можна отримати з генеральної сукупності, мають рівну ймовірність стати вибірковою (це пов’язано з кроком відбору), а інші вибірки мають нульову ймовірність вибору.

Стратифікаційна (районована) вибірка – двох етапний метод формування вибірки, згідно якого генеральна сукупність спочатку ділиться на підгрупи або страти, а потім елементи вибірки вибираються з кожної страти випадковим чином. Змінні, що використовуються для поділу генеральної сукупності називаються стратифікаційними змінними. Елементи, що відносяться до однієї страти повинні бути якомога однорідніші, а ті що відносяться до різних страт – якомога різнорідніші.

При кластерній (гніздовій) вибірці генеральна сукупність розбивається на однорідні (однотипні) групи (кластери, гнізда), які складаються з різнорідних одиниць спостереження. Далі будується випадкова вибірка кластерів. Якщо ми будемо досліджувати кожен відібраний кластер повністю, то отримаємо однощаблеву кластерну вибірку, якщо будемо проводити ще випадковий відбір елементів кластера, то - двохщаблеву кластерну вибірку.

Важливим є питання якого обсягу має бути вибіркова сукупність. Загалом, обсяг вибіркової сукупності залежить від наступних факторів: обсяг генеральної сукупності, рівень однорідності генеральної сукупності за певною ознакою (найчастіше це важливі характеристики респондентів, такі як стать, вік, освіта, дохід, тощо), величина заданої похибки вибірки, рівень довірчої ймовірності. Загалом, чим більша генеральна сукупність, тим більшою буде і вибіркова. Проте, зі збільшеням генеральної сукупності частка вибіркової по відношенню до неї постійно зменшується. Чим однорідніша генеральна сукупність, за певною ознакою, тим тим меншим буде обсяг вибіркової. Чим нижчий поріг похибки задається (прийняті в соціології межі 1-5%), тим більшою буде вибіркова сукупність. Рівень довірчої ймовірності, пов’язаний з тим, що з кожної генеральної сукупності можна побудувати певну скінчену кількість можливих вибіркових сукупностей, які мають різний рівень точності даних (визначається як відхилення середнього вибіркового за певною ознакою від середнього генерального за тією ж ознакою). Але ми отримуємо якусь одну вибірку із всієї множини теоретично можливих вибірок. Рівень довірчої ймовірності показує з якою ймовірністю наша вибірка потрапляє у певний інтервал точності даних. В соціології найчастіше використовують 95% довірчий інтервал.

Для різних методів формування вибіркової сукупності існують свої формули для розрахунку її обсягу, які враховують всі вищезгадані показники. Для опитувань громадської думки зручно користуватись спрощеною формулою розрахунку простої імовірнісної вибірки:

n= 1/(Δ2+ 1/N)

де, n – обсяг вибіркової сукупності, Δ – частка заданої похибки вибірки, N – обсяг генеральної сукупності.

Наприклад. Потрібно розрахувати обсяг простої імовірнісної вибірки, коли обсяг генеральної становить 100000 осіб, задана похибка вибірки 5%.

Відповідно, N = 100000, Δ = 0,05;

n = 1/ (0,0025 + 1 / 100000) = 398

Зазначимо, що формула спрощена за рахунок того, що в ній уже враховано максимальний рівень різнорідності генеральної сукупності за дихотомічною ознакою (наприклад, що за статтю генеральна містить 50% чоловіків та 50% жінок), та 95% довірчий інтервал. За цією формулою можна досліджувати, як об'єм вибірки залежить від об'єму генеральної сукупності при сталій величині заданої помилки:

Як бачимо, починаючи від певного моменту збільшення об'єму генеральної сукупності істотно не впливає на збільшення об'єму вибірки, тому при великих генеральних сукупностях (скажімо, при N> 5000) величиною 1/N у формулі можна знехтувати. Тоді ця формула набирає вигляд: n = 1 / Δ 2. Цією формулою можна користуватись при прийнятті рішення відносно об'єму вибірки у разі, якщо генеральна сукупність більша від 5000 одиниць, тобто можна вважати, що вона нескінченна. Об'єм вибірки отримаємо з певним запасом):

Під час планування вибірки слід мати на увазі, що формула n = 1 / Δ 2 і ця таблиця дає змогу отримати обсяг вибірки для заданої точності при аналізі вибірки загалом, тобто якщо ми не будемо розчленовувати її на частини.

Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строка­ми проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контро­лю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.