Цивільний та Господарський кодекси України як джерела господарського права

В умовах переходу до ринкової економіки, здійснення приватизації та перетворення державної власності в приватну виникла необхідність у прийнятті Господарського кодексу України та пакету законів, які формують нові господарські, економічні, політичні та фінансові процеси функціонування ринкової економіки.

Господарське законодавство — це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина цих нормативних актів включає норми трьох і більше галузей права.

Господарсько-правові норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:

— вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;

— покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;

— встановлюють певні правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин;

— мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

Вся господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.

Важливе значення в сучасних умовах трансформації ринкових відносин на Україні має прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які набрали чинності 1 січня 2004 року.

Так, Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності або господарювання, які базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський кодекс України встановлює, що умови, обсяг, сфе­ри та порядок застосування окремих видів засобів державного регулю­вання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробля­ються відповідно до Закону від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального роз­витку України».

Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяль­ності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відпо­відно до Господарського кодексу та інших законів, зокрема Закону від 31 березня 2005 року «Про інноваційну діяльність». Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної регламентації інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвит­ку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізу­ють в Україні інноваційні проекти.

Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 13), а також до Закону України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб», такі поставки забезпечуються шляхом формуван­ня на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних за­мовлень на поставку (закупівлю) цієї продукції, робіт чи послуг серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державними замовниками, за Законом від 6 липня 2000 року «Про внесення змін до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», виступають Верховна Рада та інші центральні органи державної влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська місцеві державні адміністрації, державні організації, ви­значені законом про Державний бюджет, а також організації, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти.

Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. До основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єк­тів господарювання, перелічених Господарським кодексом (ст. 12), на­лежать також ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та її квотування; сертифікація та стандартизація; застосуван­ня нормативів та лімітів, регулювання цін та тарифів; надання інвес­тиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів госпо­дарської діяльності та квотування визначаються, виходячи з консти­туційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, і принципів господарювання, встановлених Гос­подарським кодексом (ст. 14). Відносини, пов'язані з ліцензуванням тих чи тих видів господарської діяльності, регулюються Законом від 16 травня 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Регулювання цих відносин здійснюється відповідно до основних принципів державної політики в цій сфері. Ними, зокрема, є забезпе­чення рівності права всіх суб'єктів господарювання, встановлення єди­ного переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуван­ню на території України. Законом встановлено також, що ліцензування не може бути використано для обмеження конкуренції у здійсненні господарської діяльності.

Основні напрямки державної політики у сфері ліцензування, зако­нодавчі основи її проведення визначаються Верховною Радою, а ре­алізацію цієї політики здійснює Кабінет Міністрів, спеціально уповно­важений орган із питань ліцензування, а також органи виконавчої вла­ди за визначенням Кабінету Міністрів, інші органи, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Господарським кодексом (ст. 14) та відповідними законами встанов­лено, що у сферах, пов'язаних з торгівлею за грошові кошти (готівкою,чеками, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі з готівковими платіжними засобами, вираженими в іно­земній валюті та з платіжними картками), у сфері побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснювати патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Визначення і зміст діяльності, що підлягає патентуванню, міститься в Господарському кодексі та в Законі від 23 березня 1996 року «Про па­тентування деяких видів підприємницької діяльності». Останній визна­чає також порядок патентування певних видів підприємницької діяль­ності. Документом, який надає право суб'єкту господарювання здійсню­вати діяльність, що підлягає патентуванню, є торговий патент — державне свідоцтво, яке засвідчує таке право. Зазначене законодавство передбачає також одержання суб'єктом господарювання спеціального торгового па­тенту, який засвідчує його право на особливий порядок оподаткування.

Господарський кодекс передбачає і такий засіб регулюючого впли­ву держави на діяльність суб'єктів господарювання, як квотування, вста­новлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаю­чи експорт та імпорт) певних товарів і послуг.

Дотації та інші засоби підтримки суб'єктів господарювання. Господар­ський кодекс України визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання.

Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів.

Date: 2015-10-19; view: 427; Нарушение авторских прав